Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
1) розрізняти чітко всі голосні та приголосні фонеми; 2) знаходити голосні фонеми в словах; 3) орієнтуватися на голосну букву і визначати твердість та м'якість попередньої приголосної фонеми; 4) засвоювати приголосні фонеми у поєднанні з усіма голосними. Аналіз механізмів читання та письма приводить до висновку, що діти повинні придбати широке орієнтування у звуковій стороні мовлення, тобто мати досить розвинену фонетико-фонематичну систему, до якої відносять: звукови-мову, фонематичне сприймання, фонематичні уявлення, звуковий аналіз, звуковий синтез. Фонематичне сприймання — це специфічна мовна дія, спрямована на переробку сприйнятої мовленнєвої інформа ції (у її фізичних характеристиках) у систему мовних знаків і смислів. Тобто, це процес впізнавання та розрізнення звуків мовлення (фонем). На фонематичне сприймання спираються фонематичні уявлення. Фонематичні уявлення - внутрішні константні фонемні образи звуків. Тобто, це здатність сприймати кожний мовленнєвий звук у різних варіантах його звучання, що дає змогу правильно використовувати звуки для розрізнення слів. Саме формування у внутрішньому плані фонемних (не звукових) образів слів забезпечує константність слухового сприймання. В результаті слово, що вимовляється різними людьми, з різною інтонацією, в різних фонетичних умовах (на початку, в середині чи в кінці речення) завжди сприймається константно (однаково), Фонематичні уявлення відіграють важливу роль як у процесі сприймання мовлення, так і у процесі породження дитиною власних висловлювань. У складному комплексі психічних процесів, на які спирається навчання грамоти аналітико-синтетичним методом, вирішальна роль належить здатності дитини здійснювати аналіз звукового складу слова (К.Д.Ушинський, Д.Б.Ель-конін, Д.Ф.Спірова, Г.О.Каїне та інші), О.Р.Лурія зазначав, що усвідомлення дитиною звукової будови мови передбачає переключення уваги від семантики слова до його звукового складу, тобто вміння диференціювати звуки на слух і у вимові, виділяти у багатоманітності звуків мовлення окремі звучання і перетворювати звукові варіанти у чіткі фонемні, характерні для даної мови. Крім того, фонематичний аналіз включає в себе здатність встановлювати точне місце кожної фонеми в слові, зберігати послідовність цих фонем та визначати їх кількість у складі слова. Головне у фонематичному аналізі - встановлення відношень між: фонемами, які утворюють слово. Важливе значення для повноцінного оволодіння навичками писемного мовлення має розвиток фонематичного синтезу. Під фонематичним синтезом розуміють уміння з'єднувати окремі звуки в ціле слово з подальшим його впізнаванням. Для засвоєння процесу злиття окремих звуків у слово дитина повинна володіти достатнім рівнем розвитку фонематичного сприймання, слухової уваги, пам'яті та самоконтролю. Це необхідно для того, щоб правильно сприйняти, запам'ятати та відтворити ряд заданих фонем саме у тій послідовності, в якій дитина їх почула. Фонематичний аналіз та синтез є основними функціями для оволодіння процесами читання та письма. Вони взаємодіють і взаємообумовлюють один одного. Повний фонематичний аналіз сприяє успішному злиттю фонем у склади. В свою чергу фонематичний синтез дає основу для чіткого аналізу фонем слова. Найвищим результатом Систематичного навчання має бути переведення цих фонематичних процесів у внутрішній розумовий план виконання без опори на слухові та кінестетичні відчуття (О.Р.Лурія, П.Я.Гальперін). У сучасній корекційній методиці використовують і нетрадиційні методи навчання грамоти. У роботі з дітьми із ЗПР, ЗНМ, РВД, які не можуть засвоїти звуковий аналіз із огляду на певні причини, застосовують систему методичних прийомів В.Зайцева (Н.Компанець). Методика ґрунтується на використанні його авторських кубиків, на яких систематизовано розміщено всі можливі в українській мові склади. Особливістю є те, що навчання відбувається не через звуки, а через склади, тобто уникає подвійного переходу склад -звук - склад (адже маленька дитина починає говорити складами). Головний принцип - усі кубики показують одномоментно. Це дає змогу навчитися читати через цілісну систему. Один із головних прийомів у методиці Зайцева - письмо. Спочатку - списування, потім - письмо вказівкою за табличками, згодом - письмо під диктування. Наступним після письма є творчі завдання: придумування маленьких історій (речень) про слова (назви предметів, дій, явищ). Для дітей, які з труднощами опановують аналітико-син-тетичним способом читання рекомендують впроваджувати глобальний та напівглобальний методи навчання писемного мовлення (Д.Доман, О.Р.Лурія, В.В.Тарасун). Основні завдання глобального методу читання зводяться -СПЕЦІАЛЬНА МЕТОДИКА ІЮЧЛТКОІЮГОІІЛНЧЛНШІ УКРАЇНСЬКОЇ мови до забезпечення розповідного, вільного мовлення, природного звучання тону, без типового розтягування та монотонного нанизування слів. Діти вчаться читати так, ніби вони розмовляють а батьками чи товаришами, намагаючись не зупинятися. Основна особливість цієї методики полягає в тому, що одиницею читання визначається не буква чи звук, а слово або навіть ціле речення. Діти вчаться читати фрази і слова до того, як ознайомляться з окремими буквами, а сам процес навчання охоплює кілька етапів: читання окремих слів, словосполучень, простих речень, поширених речень, оповідань. Одночасно у дітей систематично та цілеспрямовано формується вміння здійснювати фонематичний аналіз і синтез тих слів, які вони добре навчаться читати цілісно. Напівглобальний спосіб читання корисний для тих дітей, які перед початком навчання мали достатній рівень розвитку фонематичного аналізу і знали деякі букви. У роботі з ними цей спосіб можна застосовувати переважно у випадках читання слів зі складною звуко-буквеною структурою. §2. Завдання та зміст підготовки до навчання грамоти Основною метою корекційного навчання даного розділу є формування у дітей із ПМР готовності до навчання грамоти. З психологічної точки зору початковий період навчання грамоти - це формування нового ставлення до мови і мовлення. Предметом пізнання стає сама мова, її зовнішня звукова сторона. На конкретних прикладах під час роботи з аналізу і синтезу усного мовлення у дітей формують правильні уявлення про основні поняття мови: речення, слово, частини слова - склад, звук і букву. Для дітей із ПМР розроблена особлива система підготовки до навчання грамоти і навчання грамоти (Г.А.Каше, Л.Б.Єсечко, Е.Рибіна, Т.Б.Філічєва та інші). Основною особливістю даної системи є те, що підготовка до навчання грамоти, як і навчання грамоти проводяться на матеріалі звуків, які всі діти вимовляють правильно, - в системі навчання передбачено певна відповідність між звуками, які вивчають, тими чи тими формами фонемного аналізу і навчання читання і письма. Другою особливістю є виділення подовженого періоду зі специфічним змістом, протягом якого відбувається підготовка до навчання грамоти. Наступна особливість - надзвичайна роздробленість матеріалу, який засвоюють діти, і його докладне відпрацювання на кожному з нових етапів навчання. На початку шкільного навчання перед дитиною постає завдання виділення слів із речення, яке передбачає у якості умови його вирішення усвідомлення самостійного існування мовленнєвої дійсності і її компонентів - слів. Адже для успішного навчання дитини цілком необхідно, щоб саме мовлення як особлива дійсність і його компоненти, зокрема слова у сукупності їх зовнішньої (інтонаційно-звукової) і внутрішньої (смислової) сторін, стали предметом її усвідомлення, її усвідомленої діяльності (С.М.Карпова). Діти повинні навчитися виділяти слова у зв'язному короткому реченні, вміти вказати в ньому кількість слів, складати речення з даних слів. Але дошкільники, і зокрема діти із порушеннями мовлення, зазнають під час виконання завдань великих труднощів. Отже, одним із важливих завдань підготовки дітей із ПМР до навчання грамоти є формування усвідомлення словесного складу мовлення. Діти повинні познайомитися з поняттям «речення». їх навчають складання графічних схем речень (просте двоскладове речення без прийменника, просте речення з трьох -чотирьох слів без прийменника, просте речення з трьох-чотирьох слів із прийменником). Але спочатку відбувається формування уявлень про слово. В цьому процесі виділяють два основних моменти: виділення слів з потоку мовлення і розкриття слова як смислової одиниці. З цим терміном діти починають знайомитися ще з середнього віку під час виконання різноманітних мовленнєвих вправ із навчання звуковимови, збагачення словника (звернення логопеда: «Послухай, як я скажу це слово», «Пригадай слово із ...», «Повтори слово правильно» тощо). В старших групах проводиться спеціальна робота з ознайомлення дітей із поняттям «слово». Звертають увагу дітей на смислову сторону слова, ознайомлюють зі словами, що означають назви предметів, дій, ознак предметів, навчають ставити до них питання та підбирати слова за питаннями, складати графічні схеми слів. Діти повинні засвоїти значення слова «слово», сприймати його як самостійну одиницю мовлення і правильно використовувати у своєму мовленні. Первинне навчання читання передбачає формування читання складами, тобто опанування плавним складовим, позиційним читанням доступних розумінню слів, А отже, ознайомлення зі складовим складом слів займає важливе місце у підготовці дітей із ПМР до навчання грамоти. Важливим завданням є формування у дітей усвідомлення принципу складової будови слова, уміння чути і називати кількість складів у слові, визначати їх послідовність, складати слова із запропонованих складів. Дітей знайомлять із терміном «склад», навчають складати графічні схеми складового складу слів. Готовність дитини до навчання грамоти аналітико-син-тетичним звуковим методом визначається можливістю усвідомлення звукової будови мови, тобто переключення уваги від семантики слова до його звукового складу — до уміння чути у слові окремі звуки, зрозуміти, що вони розташовані у певній послідовності. Велика увага приділяється розвитку всіх фонематичних процесів» Діти з ПМР старшого віку повинні вміти робити звуковий аналіз слів різної звукової структури; виділяти словесний наголос і визначати його місце в структурі слова; якісно характеризувати виділені звуки, правильно використовувати відповідні терміни (звук, голосний, приголосний, твердий, м'який, дзвінкий, глухий, наголошений голосний). У зміст підготовки до школи входить і навчання елементарним правилам правопису: роздільне написання слів у реченні, крапка (питальний та окличний знак) у кінці речення, використання великої букви на початку речення. Знайомство з друкованими буквами без використання алфавітних назв та навчання їх графічному накресленню. Дітей із ПМР 7 року життя навчають складання, друкування та читання: • поєднання з двох букв, що позначають голосні звуки (АУ); • поєднання голосних з приголосним у зворотному складі (УТ); • односкладових слів типу ПГП (МАК); • дво- та трискладових слів, що складаються з відкритих складів (ПАПА, ОЖИНА, МОЛОКО); • дво- та трискладових слів, що складаються з відкритого та закритого складів (ЗАМОК, БАТОН, АНАНАС); • двоскладових слів зі збігом приголосних (МИШКА, ЛИСТОК); • трискладових слів зі збігом приголосних (КАПУСТА); • речень з двох-чотирьох слів без прийменника і з прийменником. Логопедична робота передбачає навчання поскладового злитого читання слів та простих речень, а також підготовку руки та ока до письма. §3. Спеціальна методика ознайомлення з поняттям «слово» Методики формування граматично правильного мовлення можна зустріти в працях Є.Ф.Соботович, Н.С.Жуко-вої, Є.М.Мастюкової, Г.В.Чіркіної, Л.М.Єфіменкової, Г.О„Ка-ше, А.В.Яструбової, Р.І.Лалаєвої, Н.В.Сєрєбрякової та інших. За словами Л.М.Єфіменкової, на основі досвіду з допомогою системи спеціальних вправ створюються необхідні умови для поглибленої роботи над словом. Пропонована послідовність вправ дає можливість логопеду формувати у дитини низку мисленнєвих операцій над словом, розвивати уважне ставлення до мовлення, вдосконалювати пам'ять, увагу. Перш за все дитина повинна навчитися оперувати словом у різних ситуаціях і варіантах і тим самим значно збагачується словник; у неї повинен з'явитися інтерес до семантики слова. Особлива увага звертається на роботу над словами, які часто зустрічаються в нашому мовленні, малозрозумілі, незнайомі, потребують пояснень. Працюючи над словом, логопед вчить дітей послідовно характеризувати його значення. Логопед дає назву предмета і працює над ним за схемою. Основним об'єктом вивчення є слово, його зв'язок у словосполученні та реченні. Така робота сприяє створенню у дітей готовності до більш тонкого та складного виду аналітико-синтетичної діяльності-формування фонематичного сприймання та слуху. На основі мовленнєвого досвіду дитини за допомогою системи спеціальних вправ створюють необхідні умови для поглибленої роботи над словом. Запропонована послідовність вправ дає можливість логопеду формувати у дитини низку мовленнєвих операцій над словом, формувати уважне ставлення до мовлення, удосконалювати пам'ять, увагу. На конкретних прикладах дітям наочно пояснюють, що таке «слово», що його, по-перше, неможна змішувати з тим, що воно позначає, наприклад з предметом або дією, по-друге, роз'яснюють, що слово неможна змішувати з його частинами, наприклад зі складами, з яких воно складається. При цьому логопед оперує такими ознаками слова: 1. Слово являє собою звукову сукупність (увагу дитини звертають на звукову сторону слова). 2. Слово завжди має певне значення («завжди що-небудь позначає», «про щось говорить»)» У спеціальних групах дітям поступово дають поняття «слова - назви предметів», «слова - назви дій», «слова - назви ознак предметів». Слова, що позначають назви предметів та явищ природи. Основним завданням під час вивчення цієї теми є розкриття понять «предмет» і «назва предмета». Вивчення цієї теми починають із неживих предметів, оскільки діти легше усвідомлюють як предмети знайомі і нескладні за структурою речі, ніж живі істоти. У процесі навмання поступово досягають таких цілей: 1. Практичне засвоєння дітьми поняття «предмет», розрізнення понять «предмет» і «назва предмета», визначення слів, які відповідають на запитання що? 2. Практичне розрізнення предметів і слів - назв предметів за запитаннями що це?, групування предметів і введення узагальненого слова, яке відповідає на запитання що це? Складання речень зі словами — назвами неживих предметів. 3. Практичне засвоєння слів - назв живих предметів, які відповідають на запитання хто це? Використання їх у мовленнєвій практиці. 4. Формування поняття про слова, що позначають один і кілька предметів. Основним методом навчання є бесіда. Вона супроводжується виконанням спеціальних вправ, спрямованих на практичне засвоєння зазначених понять. Заняття починається з бесіди — пояснення. Логопед пояснює дітям, що нас скрізь оточують предмети, і вони мають свої назви: стілець, книга, дім, вулиця тощо. Свої назви мають і різні явища природи: дощ, вітер, сніг тощо. Застосовують такі вправи: • логопед бере різні предмети (наприклад, предмети побуту, іграшки, приладдя) і просить їх назвати; • логопед пропонує озирнутися довкола і назвати оточуючі предмети, при цьому задає запитання: що це? • називання предметів, зображених на малюнках, за запитаннями що це за предмет? Висновок логопеда: ви правильно назвали всі предмети. І сказали багато різних слів, що називають ці предмети. Повторіть ці слова (називання з опорою на предмети). їх називають слова - назви предметів. • називання логопедом декількох слів, визначення їх порядку: лялька, книга. Скільки слів? Яке перше слово? Яке друге слово? • пропозиція до дітей назвати по два слова без поєднання їх сполучником «і» (наприклад, гра «Позбираємо слова у чарівну скриньку»); • пояснення того, що слова можна записати буквами: умовне складання «таблички»:
• розбір значень слів «тиша», «грім» тощо; пояснення, що це явища, які позначають словами, не можна побачити, але їх можна почути чи відчути. І таких слів багато (жара, мороз, вітер, холод); • постановка питань до предметів дітьми: логопед показує предмет і запитує - Як можна спитати про цей предмет? (Що це?); • називання однорідних предметів, підбір узагальненого слова (фрукти, овочі, меблі тощо); • знайомство зі словами, що відповідають на питання хто це? Дітям дають поняття живих предметів (істот). Логопед звертається до дітей: послухайте, як я тепер спитаю - хто це? - вказує на дівчинку, на хлопчика. Демонстрація картинок із зображенням живих предметів (пташка, тварина, людина, риба тощо), постановка запитань. Пояснення того, що питання хто? стосується живих предметів, а питання що? - неживих предметів; • класифікація предметів, зображених на картинках за запитаннями хто? що?; • умовне позначення слів - назв предметів та явищ природи графічно: ; графічний диктант (на кількість слів, на диференціацію слів, що позначають живі та неживі пред мети); • розрізнення слів, що позначають один і кілька предметів, шляхом виконання вправ (наприклад, розкласти картинки у два стовпчики: із зображенням одного та декількох предметів, підняти картки - зелені, коли почують назву одного предмета, сині, коли почують назву декількох предметів тощо); • введення слів у речення (наприклад, додавання слів у речення: Восени у теплі краї відлітають (хто?)... . Поступово практичним шляхом у дітей формують поняття предметності, яке пізніше, під час шкільного навчання буде основою граматичного поняття «іменник». Слова, що означають дії предметів. Під час проведення занять у дітей формують розуміння понять «предмет» і «дія предмета». Вивчення цієї теми починають із живих предметів дія яких легше усвідомлюється дітьми (за запитанням що робить предмет?). Застосовують вправи на добір до кожної назви живих предметів ряду дій, на визначення предмета за названими діями. Після цього формують поняття про те, що дії можна віднести й до неживих предметів. У процесі вивчення цієї теми дітей також вправляють у поєднанні слів - назв дій зі словами -назвами предметів. Під час навчання досягають таких цілей: |