Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
2) продовжувати навчання розгляду картини і розуміння основного її змісту, описування картини за запитаннями, поступове залучення дітей до самостійного розповідання, робота над лексико-граматичними категоріями мови (II—III рівень ЗНМ); 3) формування навичок планування розповіді з боку її змісту, навчання дотримання послідовності і логіки розповідання, відбору необхідних мовних засобів, адекватній передачі просторово-часових відношень, самостійній фактичній та творчій зв'язній розповіді (III рівень ЗНМ, ФФНМ). У формуванні умінь описувати картини і складати за ними розповіді використовують спеціально розроблені серії дидактичних картин різних типів, наприклад, «Розповіді в картинках» Н.Радлова (М.: Планета, 1992), репродукції картин майстрів мистецтва (сюжетні, пейзажні, натюрморти). До відбору картин для розповідання висувають такі вимоги: • зображення має бути доступним для сприймання; не повинно бути великого нагромадження деталей, скорочення або закриття предметів, що робить їх важкими для впізнавання, потрібно уникати зайвого штрихування, незакінченості малюнка; • зміст картини повинен бути цікавим, зрозумілим, близьким до життєвого досвіду дітей, відповідати їх знанням про довкілля, сезонні зміни в природі тощо, а також віковим та мовленнєвим особливостям розвитку; • зображення персонажів, тварин, різних об'єктів тощо повинно бути реалістичним, умовне формалістичне зображення не завжди сприймається дітьми; • картина повинна бути високохудожньою, мати виховну цінність, формувати позитивне ставлення до довкілля. Під час роботи над картинами дітей із ПМР поступово навчають декільком видам розповідей (В.П.Глухов, А.М.Ку-ріцина): 1. Дітей середнього віку (II рівень ЗНМ) навчають простій розповіді за картинами, де зображені декілька предметів без будь-якої взаємодії між ними. Ці розповіді пов'язані із вивченням лексичних тем, з першими навичками описових розповідей. Наприклад, картини із серії «Свійські тварини» С.Вєрітєннікова - «Корова з телям», «Кобила з лошам» тощо. 2. Складання розповіді за картиною - натюрмортом. Об'єктом зображення є неживі предмети. Зібрані художником, вони цікаві своєю формою, кольором, фактурою. Від дітей вимагається скласти описову розповідь, маючи перед очима не окремий предмет, як це було раніше, а групу предметів, що вимагає узагальнення знань і умінь, відповідного рівня розвитку зв'язного мовлення. Наприклад, картини І.Маткова «Горобинка», «Натюрморт з кавуном», К.Пет-рова-Водкіна «Склянка та яблунева гілка» тощо. 3. Складання розповіді за пейзажною картиною. Діти вже описували природу в різні пори року, складали розповіді про сезон в цілому, і це відповідним чином вже мало підготувати їх до сприймання пейзажу у живописі. Велике значення має розвиток образного мовлення дітей, що йде через емоційний бік сприймання картини. Діти навчаються підбирати по рівняння, епітети, синоніми, образні вислови, більш точні слова. Сприймання картини супроводжується віршами поетів, музикою. Використовують картини відомих художників, наприклад, І.Левітан «Золота осінь», АоСаврасов «Граки прилетіли», І.Шишкін «Сосновий ліс», картини «Зима», «Весна» з картинного матеріалу В.А.Єзікеєвої тощо. 4. Опис портрету. Його використовують у навчанні розповіді дітей із ФФНМ та ЗНМ III рівня. Діти вже мають знання з тем «Людина», «Сім'я», «Професії», «Одяг», що дає можливість працювати із даним видом розповіді. Діти повинні навчитися визначати риси характеру людини, її заняття, підбирати слова до опису частин обличчя (яке лице, волосся, очі, ніс, чоло), одягу. Основне - допомогти дитині знаходити характерні особливості зображеного, вчити сприймати внутрішній світ людини через вираз обличчя. Наприклад, картини В.Сєрова «Дівчинказ персиками», В.Васнецо-ва «Альонушка». 5. Складання розповіді за сюжетними багатофігурними картинами із зображенням декількох груп дійових осіб, або декількох сценок у межах загального, знайомого дітям сюжету, близького до їх життєвого досвіду. Багатофігурні, багатопланові картини дають можливість складання коротких завершених розповідей первинно за окремими фрагментами. Це полегшує дітям завдання наступного складання зв'язного розповідання за картиною в цілому. Прикладом можуть слугувати картини «Ігри на дитячому майданчику», «Сім'я» (із серії картин для дитячих садків Київського ТПО «Художник»), «Зимові розваги», «Літом у парку» (із серії «Пори року» під редакцією A.M.Єрохової, О.І.Соловйово'ї), картини з серії В.В.Гербової, Г.О.Каше, Н.Батуриної («Ми граємо»). На останньому етапі навчання можливе використання для складання розповідей жанрового живопису, доступного розумінню дітей, здатного схвилювати дитину, викликати бажання обговорити побачене. Ці розповіді передбачають більш високу ступінь мовленнєвого розвитку, яка включає в себе навички описової розповіді, портретного живопису та пейзажу. А.М.Куріцина пропонує використовувати картини відомих митців: Ф.П.Решетнікова, В.М.Васнецова, І.І.Шиш-кіна та інших. 6. Складання розповідей-описів за сюжетними картинами, де на перший план виступає зображення місця дії, обстановки, предметів, подій, які визначають тематику картини. Для складання розповіді дітям необхідно встановити зв'язок між предметами зображеної обстановки і персонажами картини, зрозуміти дії персонажів, відтворити на основі наочного змісту сюжетну ситуацію. Прикладом можуть слугувати картини «Льодохід», «Міст через річку», «Пожежа» (з тематичних серій О.І.Соловйової, В.А.Єзікеєвої). 7. Складання розповіді за окремою сюжетною картиною з домислюванням і відтворенням подій, попередніх зображуваному на картині та наступних. Такі сюжети передбачають визначення та розуміння причинно-наслідкових, часових зв'язків, де кульмінаційний момент, який зображений на картині, є наслідком того, що вже відбулося і одночасно причиною того, що буде далі. Складання таких розповідей готує дітей до подальшого самостійного творчого зв'язного розповідання. Складанню розповідей за сюжетними картинами передує робота з навчання дітей складання речень за окремими сюжетними картинками із зображенням простих дій. Під час навчання дітей із ПМР складання розповідей за картинами виділяють два етапи: підготовчий і основний. Залежно від віку та мовленнєвого рівня розвитку дітей вони можуть поділятися на два заняття або бути частинами одного заняття. Мета підготовчого етапу полягає в тому, щоб підготувати дітей до сприймання і правильного розуміння основного змісту картини (попередні спостереження; бесіди, де подаються відомості про художника - автора картини, активізують знання дітей про пори року, життя тварин, людські взаємини; читання художніх творів; відгадування загадок про персонажів картини тощо), уточнити, активізувати і удосконалити словниковий запас, навчити дітей розуміти послідовність подій, які відбуваються на картині, встановлювати зв'язок між предметами та явищами. У підготовці до заняття логопед повинен визначити мовний матеріал, з яким буде працювати - предметну та дієслівну лексику, мовленнєві вирази, граматичні форми різних частин мови. Основним методом роботи з картиною на цьому етапі є розглядання її у супроводі бесіди. Розглядання картин, за думкою Є.І.Тихеєвої, має потрійну мету: вправи у спостереженні, розвиток мислення, уяви, логічного судження, розвиток мовлення дитини. Основним методичним прийомом у навчанні розглядання картини є запитання. В завдання розглядання входить визначення місця і часу зображеної події, виділення і характеристика дійових осіб та найбільш суттєвих предметів навколишньої обстановки. Діти повинні розібратися у взаємовідносинах персонажів, уяснити просторові, атрибутивні та інші співвідношення предметів. Логопед має заздалегідь підготувати запитання про загальний зміст, характер картини, а також ті, що стосуються опису, характерних дій головних персонажів картини, та запитання, спрямовані на аналіз емоційного стану, експресивних засобів, естетичну оцінку зображеного. Більшу частину становлять репродуктивні констатувального характеру запитання. Але також використовують і проблемні запитання, що спонукають до пошуку відповіді на самій картині, до аналітичних дій, які знаходять вихід у самостійному судженні дитини. Навіть з дітьми II рівня ЗНМ бесіда за картиною буде більш результативнішою, якщо запитання спонукатимуть малюків до пошуково-аналітичної діяльності, а не простої констатації. Спочатку дітям пропонують самостійно роздивитися, що зображено на картині (1-2 хвилини). Далі логопед, виходячи з рівня мовленнєвого розвитку дітей середнього віку (ЗНМ II рівня), або сам називає зображені предмети та дії, або звертається до дітей із запитаннями. їх спочатку ставлять до основного об'єкта картини, так щоб діти його уважно роздивилися, описали, вказали на його дії, а потім до інших об'єктів, їх якостей, деталей, розкриваючи в пос лідовності зв'язки між ними. Крім питань, використовують пояснення, ігрові прийоми: поставити по думки себе на місце героя, надати імена персонажам, гра «Хто більше побачить?» (назвати зображені на картині предмети вказаного кольору і призначення), «Хто краще запам'ятав?» (згадати, які дії виконують різні персонажі картини), «Хто найбільш уважний?» (використовуючи картину, закінчити речення, початі логопедом необхідним за смислом словом) тощо. Послідовність питань забезпечить цілісне сприймання картини, а ігрові прийоми підтримують інтерес до неї. З дітьми старшого дошкільного віку (ЗНМ III рівня, ФФНМ) використовують ускладнений вид розглядання -бесіда за картиною. Він відрізняється від попереднього більшою цілеспрямованістю, систематичністю питань, як репродуктивних, так і пошукових, послідовністю розглядання з обов'язковою участю усіх дітей. Крім питань використовують узагальнення логопеда, підказку потрібного слова, доповнення (прийом сполученого мовлення: логопед починає фразу, а дитина продовжує) і повторення дітьми окремих слів і речень. Найскладнішими для дітей із ПМР є запитання, пов'язані з оцінкою емоційного стану, з описом настрою, особистіс-них якостей персонажів, що пов'язано як з невмінням оцінювати цей стан за зображенням, так і з недостатністю в словниковому запасі слів та словосполучень для його визначення. Пояснювальним та стимулювальним моментом у цьому випадку може бути повторення рухів, міміки, пози героїв картини, пропозиція увійти в їхній стан, а потім розповісти про це. Під час розглядання картини (особливо у середній групі) доцільно, але обмежено, використовувати різний літературний матеріал: віршики, забавки, загадки, що створюють ігрові моменти, активізують мислення, увагу дітей, допомагають краще зрозуміти зміст зображеного на картині. Важливим прийомом роботи є придумування назви до картини. Після того, як діти уважно розглянули картину, проаналізували разом з логопедом її зміст за запитаннями, їм пропонують придумати назву до картини і відповідно до неї скласти розповідь. Зі старшими дітьми можливо розпочинати бесіду за змістом картини з аналізу її первршної чи пошуку більш вдалої, більш точної назви. Дітям пропонують відповісти на пошукові запитання, на кшталт «Як ви гадаєте, чому саме так назвали картину?», «Як можна було б назвати її інакше?» Такий прийом дає змогу осягнути, оцінити картину в цілому, щоб перейти до детального її розгляду. Мета основного етапу - навчити дітей складати розповідь. Основні методичні прийоми: зразок розповіді логопеда, навідні запитання, упереджувальний план розповіді, складання розповіді за фрагментами картини, колективне складання розповіді дітьми. Як допоміжні використовують прийоми сумісних дій, придумування дітьми назви до картини, використання життєвих вражень дітей, пов'язаних із зображеними на картині подіями. На завершення бесіди за змістом картини діти прослу-ховують зразок розповіді логопеда за усією картиною, або за окремими її епізодами чи персонажами. Він повинен бути коротким, з чіткою композицією, без зайвих описів. Використовують короткі чіткі речення зі знайомим дітям словником. За мірою оволодіння дітьми мовленнєвими уміннями роль зразка змінюється. На початковому етапі навчання зв'язного розповідання зразок надають для його відтворення, а у подальшому - для розвитку власної творчості. Але і тут наслідування залишається у деякому ступені - діти запозичують схему побудови тексту, засоби зв'язку, мовні особливості. Перехід від опису картини у формі окремих висловлювань за запитаннями до складання зв'язної, послідовної, логічно завершеної розповіді являє собою великі труднощі для дітей із ПМР (В.П.Глухов). А отже, спочатку діти вправляються у складанні короткої, а потім більш розгорнутої розповіді за спрямовувальними запитаннями, а далі за детальним планом логопеда. У залежності від стану мовлення дітей їх розповіді можуть бути простими та складними. Складність розповіді визначається самостійністю дитини у побудові відповідей на питання дорослого, варіативністю побудови відповідей, роз-горнутістю розповіді (наскільки повно відображено зміст картини). Самостійність у побудові відповідей на питання логопеда залежить від мовленнєвих можливостей дитини і від вимог логопеда до побудови її висловлювань. Діти можуть відповідати на питання коротко - одним словом, словосполученням, але відповіді мають бути самостійними, оскільки слова-від-повіді не містилися у послідовних питаннях логопеда, що відображають зміст картини. Така система відповідей характерна для початкового навчання розповідання. Далі паралельно з короткими діти навчаються будувати і розгорнуті самостійні відповіді. Дитина тоді досягає максимальної самостійності, коли їй доступні різні варіанти відповідей на одне питання. Розгорнутість розповіді залежить також від етапу навчання. На початку навчання діти називають лише основні персонажі, предмети, зображені на картині крупним планом. За мірою засвоєння лексичного матеріалу, крім предметів діти вказують на їх ознаки, дії або стани. Вони поступово навчаються розглядати картину і бачити все більшу кількість предметів, ознак тощо, і розповідь стає все ширшою. Під час роботи над картинами велика увага приділяється розвитку у дітей із ПМР навичок планування розповіді. На початковому етапі проводиться колективне, сумісне з логопедом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям задають допоміжні питання: «Про що ми будемо говорити спочатку?», «Що потрібно сказати далі?», «Чим ми закінчимо розповідь?» із вказівкою на відповідні фрагменти картини. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У подальшому складанні плану діти беруть участь почергово під керівництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивідуальні мовленнєві можливості. Для полегшення запам'ятовування словесного плану можна використовувати символічні, або предметно-картинні позначення для кожного пункту плану. Особливої уваги заслуговує навчання придумувати творчі розповіді за картиною. У своїх розповідях діти повинні відтворити сюжет картини, взаємозв'язки і взаємовідносини дійових осіб, вийти за межі картини. Для таких занять потрібно підбирати картини, які мають чітко виражену сюжетну ситуацію. Увага дітей повинна бути спрямована на виконання творчого завдання, на оволодіння поняттям «придумати розповідь». Логопед проводить бесіду за змістом картини, ставить проблемні запитання, які стимулюють уяву дітей, наприклад, «Як ви гадаєте, що було до того, як...?». Після бесіди логопед ставить перед дітьми завдання «Придумайте, що трапилося ... (у лісі, на річці тощо)», пропонує невеликий план, проводить розбір плану, що добре активізує дитячу ініціативу. Дітей навчають логічно, послідовно розкривати зміст картини, домислювати початок події, кінець. Можливе складання колективної розповіді, коли логопед або діти узагальнюють запропоновані дитячі розпо-віді-передбачення в одне розповідання. Завдання розповісти про те, що намальовано, веде до опису сюжету, завдання придумати початок і кінець до сюжету зобов'язує дитину придумати щось нове. Внесення елементів творчості у розповідь за картиною є одним із підготовчих етапів навчання творчого розповідання на словесній основі. На закінчення роботи над картиною проводиться аналіз та оцінка дитячих розповідей. § 9. Спеціальна методика навчання складання розповідей за серіями сюжетних картинок Набуттю навичок правильного змістовного монологічного мовлення дітей із ПМР неабияк сприяє складання розповіді за серіями сюжетних картинок. Такий вид розповідання дає можливість розвитку уміння вибудовувати сюжетну лінію висловлювання, формує і закріплює уявлення про його композицію, активізує пошук образних засобів вираження і способів внутрішньотекстового зв'язку. В процесі формування цієї розповіді чітко виступає тісний взаємозв'язок мовленнєвого та мисленнєвого розвитку дитини. Адже правильне розуміння змісту серії послідовних картинок є наслідком складної роботи аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку за участю обох сигнальних систем. О.Р.Лурія відзначав, що дослідження розуміння сюжету, вираженому у словесній або наочній формі, є одним з найбільш поширених і важливих прийомів вивчення інтелектуальних процесів. Дошкільники з ПМР опановують навичками правильного, логічно-послідовного розповідання за серіями сюжетних картинок лише в умовах цілеспрямованого навчання (В.П.Глу-хов, Т.Б.Філічєва, Н.О.Чєвєлєва, С.О.Миронова). На цих видах занять розв'язують відразу декілька завдань: -розумові - логічно-послідовне розкладання картинок; - мовленнєво-естетичні - збагачення словника, складання речень різних типів, розвиток зв'язного образного мовлення; - моральні - сам зміст картинок виховує у дітей співчуття, турботливість тощо; -дошкільники привчаються до колективної діяльності - колективного розповідання. Під час добору серій сюжетних картинок необхідно враховувати, що їх зміст повинен відповідати життєвому досвіду дітей, у сюжетах має чітко простежуватися послідовність, завершеність подій, а також вони повинні бути цікавими і за своїм моральним спрямуванням. Методично правильний добір та оптимальна послідовність розташування сюжетних малюнків сприяє програмуванню чіткої логіки викладу думок. Кожний малюнок - це своєрідний пункт плану. Динамічність кожного фрагменту сюжету і оповіді (або казки) в цілому має захоплювати, зацікавлювати дитину, що допомагає їй безпосередніше висловлюватися, активізує словниковий запас. Для складання розповідей, залежно від рівня розвитку мовлення та мислення дітей із ПМР, використовують такі види серій сюжетних картинок: 1) на початковому етапі навчання використовують серії послідовних картинок, які за своїм зображенням є предметно-дійовими і ґрунтуються на знайомому з життєвого досвіду дітей матеріалі (наприклад, «Купання ляльки», «Ранок Василька» тощо). Вони є більш простими для встановлення правильної послідовності подій і допускають використання нерозгорнутих мовленнєвих висловлювань; 2) на наступному етапі навчання застосовують серії сюжетних картинок широкого сюжетного плану у зображенні кожної окремої картинки серії, які є більш складними за своїм змістом, тому що для встановлення причинно-наслід-кових відносин вимагають від дітей певного життєвого досвіду і знань про навколишній світ, сезонні зміни в природі, про події, що відбуваються у зображеному на картинках часі (наприклад, «Годівниця для птахів»). За ступенем складності розуміння послідовності розгортання сюжету виділяють: - серії сюжетних картинок із достатньо докладним зображенням розвитку сюжету; - серії картинок (не більше 3-4), які зображають окремі, «ключові» моменти дії; -серії картинок з пропуском будь-якого ланцюга. Навчання складання розповідей за серіями сюжетних картинок відбувається у такій послідовності: 1. Логопед розкладає серію простих сюжетних картинок у правильній послідовності і пропонує дітям їх розглянути. Далі він знайомить дітей зі змістом розповіді. Після розповіді кожній дитині дають по одній картинці-епізоду. Логопед повторює розповідь, а викликана дитина повинна знайти і показати відповідну картинку. 2. За виставленою серією простих сюжетних картинок діти складають речення до кожної картинки окремо. У якості допомоги логопед використовує конкретні запитання за змістом картинки («Що робить дівчинка?»). 3. Робота з кожною картинкою окремо. Дітям пропонують ще раз уважно роздивитися першу картинку. За нею проводять бесіду з використанням не тільки конкретних, але й пошукових питань (Чому дівчинка вирішила роздягнути ляльку? Який одяг вона знімає? тощо). Аналогічно розбирають зміст інших картинок. 4. Складання розповіді дітьми за всіма картинками. Самостійний її переказ ланцюжком, або в цілому кожною дитиною. 5. Дітям пропонують серію сюжетних картинок у порушеній послідовності. Логопед дає план розповіді, за яким діти повинні розкласти картинки у потрібному порядку. Після цього вони самостійно складають коротку розповідь. Поширена розповідь складається за допомогою запитань. Для активізації змістовної і мовної сторін мовленнєвого висловлювання використовують такі прийоми: - відібрати з ряду пропонованих картинок ті, які ілюструють прочитану логопедом розповідь, розташувати їх у послідовності розгортання подій; - відтворити заданий порядок подій за раніше прочитаною розповіддю, тобто по пам'яті; - знайти місце «зниклої» картинки з ряду інших; - знайти «помилку» логопеда і відновити деформований порядок у серії картинок. Цей вид роботи можна використовувати для розвитку змагальних мотивів: хто швидше знайде неправильність у розташуванні наочного матеріалу; - знайти «зайву» картинку серед заданих, розташувати серію картинок у відповідності з логікою подій; - самостійно розташувати картинки у послідовності розповіді; - знайти «помилку» у розповіді через відновлення порядку проходження подій на основі правильного розташування картинок. Коли діти навчилися працювати з простими серіями сюжетних картинок, встановлювати взаємозв'язок між подіями, взаємовідносинами персонажів, чітко усвідомили композиційну структуру розповіді, переходять до опрацювання серій сюжетних картинок більш широкого сюжетного плану. 6. На підготовчому етапі діти вже отримали необхідні знання для складання розповіді за певним сюжетом. Але спочатку логопеду доцільно самому розставити у правильній послідовності картинки і дати зразок розповіді за ними. 7. Розташування знайомої серії сюжетних картинок у порушеній послідовності. Дітям пропонують визначити, що було спочатку, що відбулося потім і чим все закінчилося. 8. Поступове опрацювання змісту сюжетних картинок за допомогою запитань (складання колективної розповіді). 9. Створення групи дітей для складання колективної розповіді. Троє або четверо дітей (в залежності від кількості картинок серії) виходять до стенда з картинками і визначають, хто починає розповідь, хто буде продовжувати, хто закінчувати. Кожна дитина розповідає за однією сюжетною картинкою. Дітей навчають бути уважними до розповіді товариша, вміти пов'язати окремі картинки логічно-послідовною розповіддю. 10. Після закінчення складання колективної розповіді кожен з групи учасників пропонує свою назву, решта дітей вибирає найвдалішу. Логопед оцінює розповіді окремих дітей і всієї підгрупи. 11. Дітям пропонують незнайому серію сюжетних картинок у порушеній послідовності. Діти повинні самостійно визначити причинно-наслідкові зв'язки між окремими моментами сюжету і розташувати картинки у правильній послідовності. Далі в залежності від рівня розвитку мовлення і отриманих вже умінь діти складають послідовно розповідь або за запитаннями, або самостійно. Для складання колективної розповіді (діти із ЗНМ III рівня, ФФНМ) залежно від завдань можливі різні варіанти подання дітям, серії сюжетних картинок (СУшакова):
За цим видом роботи дітей навчають передавати зміст зображеного на картинках у логічній послідовності, складати за ними сюжетну розповідь. 2) Виставляються всі чотири картинки серії, але з них лише перша відкрита, а решта ні. Дітям пропонують спочатку скласти розповідь за змістом однієї картинки, далі відкривають другу - розповідають за нею; так само за третьою, четвертою, Наприкінці з поданих варіантів назв загальної розповіді вибиргхють ту, яка найбільш сподобалася. Під час цієї роботи вирішуються завдання розвитку уяви, формування вміння передбачати розгортання сюжету, подальші дії персонажів, вибирати назву розповіді. 3) На індивідуальних заняттях кожна дитина послідовно викладає серію картинок. На фронтальному занятті логопед уже довільно розкладає їх і запитує, чи правильно зробив, а якщо ні, то який має бути порядок розміщення і чому саме такий. Діти розмірковують, а потім складають розповідь за всією серією (на кожну картинку викликають одного), попередньо домовившись хто за ким. Усі розповіді аналізуються, добирається назва. Звертається увага на усвідомлення дошкільниками правильності виконання завдання, підвищується їхня відповідальність за своє висловлювання, формуються вміння домовлятися між собою, закріплюються уявлення про композицію оповіді. 4) На стенді виставлено серію з чотирьох сюжетних картинок, причому відкрита лише остання. Дітям пропонують передбачити, що могло відбутися раніше. Одна дитина розповідає, потім відкривають першу картинку. Оскільки знайомі всі персонажі, знову складають розповідь. Після цього відкривають решту картинок - діти визначають групу з чотирьох осіб, складають колективну розповідь, дають їй назву. У даному виді роботи закріплюються уявлення про композицію, розвивається творча уява, логічне мислення дітей.
ними з урахуванням пропущених ланцюгів, а потім відкривають другу і четверту картинку і розповідь уточнюється. Індивідуальні і колективні розповідання за серіями сюжетних картинок формують у дітей уміння пов'язувати між собою слова у простих і складних реченнях, поєднувати смислові частини висловлювання, використовувати різноманітні початий розповіді, синонімічні заміни слів-назв персонажів, їхніх дій і станів. Забезпечується розв'язання низки мовних завдань у єдності, включно з розвитком образності висловлювань, а також естетичного сприймання зображеного. Подібні розповіді готують дітей до творчого розповідання без наочності. § 10. Спеціальна методика навчання творчого розповідання У старшому дошкільному віці, коли діти із ПМР вже мають достатній запас знань про довкілля, починають навчатися складним формам зв'язного розповідання, оволодівають основними простими та складними синтаксичними конструкціями, словником, з'являється можливість розвитку у них творчої мовленнєвої діяльності. Словесна творчість - найбільш складний вид творчої діяльності дитини. Елемент творчості є у будь-якому дитячому розповіданні. Тому термін «творче розповідання» є здебільшого умовною назвою розповідей, які діти придумують самі. Обов'язковим компонентом такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. Під поняттям «нові» розуміють такі, які дитина повністю в житті не сприймала, але елементи якої є у її розповіді. Продуктом цієї діяльності повинна бути невеличка логічно-послідовна розповідь сюжетного або описового характеру. В основі творчої розповіді лежить творча уява. Л.С.Ви-готський, О.В.Запорожець, С.Л.Рубінштейн, О.В.Петровсь-кий розглядають творчу уяву як складний психічний процес, нерозривно пов'язаний з життєвим досвідом дитини. Творча уява це здатність уявляти те, чого раніше не бачив, уміння перевести словесний опис на наочний, створювати нові образи на основі перетворення існуючих уявлень. Особливістю творчої уяви є вміння легко, гнучко поєднувати у новій ситуації елементи особистого досвіду та відомих знань. Л.С.Виготський визначив закони, яким підкоряється діяльність уяви: 1. Творча діяльність уяви перебуває в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини, оскільки цей досвід є матеріалом, з якого створюються побудування фантазії (чим багатший досвід, тим більша уява). 2. Зв'язок фантазії та реальності виявляється зв'язком між готовим продуктом фантазії та складним явищем дійсності. Вона (фантазія) не відтворює того, що було сприйняте у попередньому досвіді, а створює з цього досвіду нові комбінації (уява стає засобом поширення досвіду людини, адже людина може уявити за чужою розповіддю те, чого раніше не бачила). 3. Зв'язок між фантазією та реальністю двобічно виявляється в емоційному зв'язку. З одного боку, будь-яке почуття, емоція прагне втілитися у відомі образи. З другого -образи фантазії дають внутрішню мову для нашого почуття. Це почуття добирає окремі елементи дійсності та комбінує їх у такий зв'язок, який обумовлений зсередини нашим настроєм, а не зовні, логікою самих цих образів. Творча уява у дошкільному дитинстві має найбільшу пластичність і найбільш легко піддається педагогічному впливу.
спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій. О.С.Ушакова розглядає словесну творчість як діяльність, що виникає під впливом творів мистецтва і вражень від навколишнього життя і виражається у створенні усних творів-розповідей, казок, віршів. Відмічається взаємозв'язок між сприйманням художньої літератури і словесною творчістю, які взаємодіють на основі розвитку поетичного слуху. Словесна творчість дітей виражається у різних формах: у створенні розповідей, казок, описів, нісенітниць, у словотворчості (складанні нових слів). У методиці мови творчі розповіді умовно класифікують у залежності від використаного на занятті матеріалу: - творчі розповіді на наочній основі — розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку, придумування початку, або кінця до подій, зображених на картині, описові розповіді про природу; - творчі розповіді на словесній основі - придумування кінця до початку розповіді чи казки педагога, розповідь на тему, запропоновану педагогом, самостійне складання дітьми казок. Крім цього, за змістом розрізняють реалістичні творчі розповіді, де дитина може вигадувати події та дії неіснуючого героя (або неіснуючої події і дії з існуючим героєм), але при цьому дотримуватися життєвої вірогідності та з елементами фантазування. У роботі з дітьми із ПМР з перших занять із творчого розповідання потрібне усвідомлення ними значення завдань «придумати розповідь, казку», «розповісти про те, що з тобою трапилось». Це активізує роботу творчої уяви і покращує процес відтворення. Враховуючи стан мовленнєвого та психічного розвитку дітей із ПМР, до складання творчих розповідей їх готують заздалегідь. Підготовча робота відбувається паралельно у трьох напрямках: 1. Отримання знань з певних тем, вільна орієнтація в причинно-наслідкових діях і явищах, накопичення необхідної лексики, вміння нею користуватися. 2. Робота над складанням фактичних речень і оповідань, а також речень і оповідань за образами-уявленнями. 3. Розвиток творчих уявлень у процесі роботи з казкою та сюжетно-дидактичними, тематичними іграми. Перший напрямок передбачає такі форми роботи: 1) бесіди під час розгляду предметних, сюжетних малюнків, демонстрації предметів, що вивчаються; використання технічних засобів навчання; 2) екскурсії з цілеспрямованим спостереженням за певними явищами природи та живими істотами; 3) читання художніх літературних творів: описово-розповідних оповідань, віршів, творів народної творчості (приказок, прислів'їв, загадок, казок); 4) зображувальна діяльність. Опанування зв'язним мовленням передбачає використання слова в контексті. Це вміння цілеспрямовано відпрацьовується в творчій роботі над реченням (за другим напрямком), якій передує робота над узгодженням слів у словосполученнях та простих реченнях. Використовують такі форми роботи: 1) для розвитку мислення словами і за їх допомогою будувати речення навчають правильно давати відповіді на прості запитання; 2) складання речень за трьома опорними предметними картинками (наприклад, «дівчинка», «кіт», «мисказ молоком»). Передбачається 1-2 варіанти складених речень; 3) складання речень за однією опорною предметною картинкою (наприклад, «метелик»; «дощ»; «гриб»); 4) добір необхідних за змістом слів-назв предметів для доповнення речення. Вибір слів з декількох предметних малюнків (наприклад, «Веселощебечуть...», картинки: «солов'ї», «гуси», «ворони»); 5) доповнення речень точними словами-ознаками, або словами-діями, графічне зображення речень (наприклад, «Кішка...молоко» - «лизькає», «п'є», «смокче». «Взимкудме ... вітер» - «сильний», «різкий», «лагідний»); в) робота з деформованими реченнями. Для вміння правильно передавати зв'язне оповідання необхідною умовою є причинно-наслідкове осмислення подій та змога передати їх у мовленні у певній послідовності. Для розвитку цієї навички практикують відновлення пропущених ланок оповідання, а також роботу з деформованим текстом: 1) доповнення тексту реченнями: а) з опорою на зорове сприймання (серія сюжетних картинок), б) з опорою на слухове сприймання (відтворення, або зміна кінцівки знайомого тексту); 2) закінчення тексту за однією сюжетною картинкою з опорою на оповідання логопеда; 3) доповнення оповідання початком та закінченням з опорою на кульмінаційний сюжетний малюнок; 4) складання оповідань-описів з наочністю та без такої; 5) робота з деформованим текстом (починаючи з 3-х речень). Розвиток творчих уявлень на основі роботи над казкою передбачає певну етапність: 1) визначення і розуміння, що таке казка; 2) прослуховування казки, добір героїв-символів до казки з геометричних фігур, природного та підручного матеріалу; 3) мовленнєве «малювання». Дітям пропонують за допомогою мовлення описати якогось героя казки, або певного епізоду, або своїми словами з використанням синонімів і порівнянь; 4) переказ казки з опорою на наочність та без такої; 5) гра - перетворення у казкових героїв (на занятті, або поза ним), у процесі якої розвивається самостійність мислення дошкільника, уміння орієнтуватися у проблемній ситуації, а також набуваються навички діалогічного мовлення. Ця робота підводить до складання спочатку колективних, а потім індивідуальних 1) творчих реалістичних оповідань, 2) маленьких казок за опорними предметними малюнками, окремими предметами, музичними записами. До складання розповідей творчого характеру дошкільників із ПМР готують за допомогою засобів вербальної творчості, які водночас сприяють створенню ігрових ситуацій на заняттях. До них відносять: уміння добирати аналогії, порівнювати об'єкти на основі аналогій за різними ознаками (за формою, кольором, призначенням тощо) та на основі протилежності значень із використанням слів-антонімів, відгадування загадок із різною структурою логічного завдання, вербальні нісенітниці, підбір асоціацій, ігри зі словами тощо. Починати навчання творчого розповідання доцільно з придумування розповідей реалістичного характеру. Найбільш легким вважається придумування продовження та закінчення розповіді. Логопед дає зразок, який містить зав'язку та визначає шляхи розвитку сюжету. Початок розповіді повинен зацікавити дітей, познайомити з головним героєм та його характером, з обстановкою, в якій відбувається дія. Наступними є розповіді на теми з особистого досвіду (наприклад, «Мій ранок», «Як зустрічали Новорічне свято», «Подарунки матусі до 8-го березня» тощо). Під час такого розповідання діти засвоюють структуру творчої зв'язної розповіді. Далі надають тему творчого оповідання та план-програму розповіді у вигляді опорних слів, які ілюстровані предметними картинками (наприклад, «Мандрівка до лісу», предметні картинки: хлопчик, дівчинка, кошик, ялинка, гриби, білочка, дім). На основі вже отриманих знань та відповідно до плану діти поступово розгортають усно події, які можуть бути реальними, показують взаємовідносини між дійовими особами. Крім наочних опор дітям надається вербальна допомога у вигляді спонукальних запитань, наприклад, що вирішили зробити діти? Надалі діти отримують лише тему розповіді, назва якої обумовлює і дійових осіб, наприклад, «Як Марійка та Васи-лоьк посадили ріпку». Планом правлять знання про послідовність певних реальних подій. Коли діти чітко усвідомлюють собі, що таке вигадка і чим відрізняється вигадка реалістична від фантастичної, їм пропонується складання невеличких казок за темою, за опорним планом у вигляді предметних картинок, за визначеними дійовими особами тощо. Навчання починається з введення елементів фантастики у реалістичні сюжети. Спочатку казки доцільно обмежувати сюжетами про тварин (наприклад, «День народження у ведмедика», діючі тваринки: ведмежатко, зайчик, білочка, їжачок). Під час вигадування казок є можливість відокремлення фантазії від дійсності, адже сюжет може не відповідати реальності. І саме тут у всій повноті виявляється «вільне» мовлення дітей, незалежно від певних речей і дій. Дитяча словотворчість не обмежується розповідями та казками. Дітей навчають складати невеличкі віршики, загадки, нісенітниці, лічилки. Повторення римованих слів, підбір рими до запропонованих слів тісно пов'язані з розвитком у дітей із ПМР чуття мови. Контрольні питання та завдання: 1. Що таке зв'язне мовлення? Які ви знаєте типи та види зв'язного висловлювання? 2. Назвіть форми діалогічного мовлення. Які структура та зміст діалогу? 3. Як відбувається навчання початковим формам діалогу дітей із ПМР? 4. Складіть конспект заняття-бесіди для дітей із ЗНМ II (або III) рівня на одну із суспільствознавчих тем. 5. Які типи монологічного мовлення використовують у навчанні дітей із ПМР? 6. Назвіть основні завдання та зміст опису. Складіть зразок описової розповіді за відповідною схемою. 7. Які особливості роботи з сюжетною картиною? 8. Визначте методи і прийоми роботи з серією сюжетних картинок. 9. Які вимоги до відбору художніх творів для переказу? 10. Наведіть приклади засобів розвитку вербальної творчості дітей із ПМР. 11. Яким видам творчих розповідей навчають дітей із ПМР? Складіть зразок одного з видів творчої розповіді. Розділ VII Спеціальна методика роботи з художньою літературою |