Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
§3. Роль мови у психічному розвитку дитини Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні особистості людини. Як найважливіший засіб людського спілкування, пізнання дійсності, мова слугує основним каналом прилучення людини до цінностей духовної культури, а також є необхідною умовою виховання і навчання. І всі психічні процеси у дитини - сприймання, пам'ять, увага, уява, мислення - розвиваються під впливом мови і за прямої її участі. Суттєвий вклад у вивчення ролі мови у формуванні психічної діяльності дитини внесли дослідження Л.С.Виготсь-кого, О.Р.Лурії, М.М.Кольцової, О.М.Леонтьєва, Б.Г.Ана-ньєва, A.A.Люблінської, А.В.Запорожця, Д.Б.Ельконіна та інших. Л.С.Виготський у своїх дослідженнях одним із перших показав, яке велике значення має мова для формування складних психічних процесів. Він прийшов до висновку і обґрунтував положення, яке полягає в тому, що психічний розвиток людини має в основі мовленнєве спілкування дитини з дорослим і функція, поділена раніше між двома стає потім засобом організації власної поведінки дитини. Оволодіння дитиною словесною системою у процесі спілкування з дорослими перебудовує всі її основні психічні процеси. Слово стає міцним фактором, який формує психічну діяльність, удосконалює відображення дійсності і утворює нові форми уваги, пам'яті і уяви, мислення і дії. Дитина за допомогою мовлення не лише отримує нову інформацію, а й набуває можливості засвоїти її по новому. У дітей перших років життя мова впливає на розвиток відчуттів та сприймання, на формування гностичних процесів. Дослідження А.А.Люблінської показали, що пасивне оволодіння мовленням у перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприймання, надає всім її сенсорним функціям активного пошукового характеру. Практичний досвід, різнобічна діяльність дитини серед оточуючих людей є школою її активної діяльності. Без слова, без мовлення перехід до найвищих функцій аналізу та синтезу неможливий. У цьому, вважає А.А,Люблінська, виявляється взаємодія першої та другої сигнальної систем на рівні чуттєвого пізнання - відчуття, У процесі розвитку дитина не відразу оволодіває словом і побудовою речення. Слово, яке дитина чує, спочатку є для неї лише «ім'ям», найменуванням предмета. Та завдяки збагаченню практичного досвіду, накопиченню знань, слово набуває для дитини значення багатооб'ємного сигналу. Дитина пізнає суттєве в предметі, забезпечене досконалим аналізом та обґрунтованим синтезом. Коли дитина встановлює зв'язок між словом та багатьма зоросприйнятими предметами, причому не тотожними, вона аналізує предмет, порівнює виділені частини, абстрагує індивідуальне та узагальнює суттєве. Так, мислення у єдності з мовою не лише «допомагає » сприйманню, а робить увесь процес сприймання усвідомленим1. Пов'язане зі свідомістю в цілому, мовлення людини є складовою певних стосунків усіх психічних процесів і, насамперед, мислення та уяви. Мовлення є важливим фактором засвоєння понять. У випадках його недостатнього або запізнілого порушеного розвитку страждають вербальне мислення і уява. Але мовлення, в свою чергу, залежить від рівня сформованості образів-уявлень. Адже відомо, що слово без значення вже не є словом. Л.С.Виготський зазначав, що значення слова є водночас і мовлення і мислення, тобто воно є одиницею мовленнєвого мислення. А дитяча думка найкраще розвивається за допомогою виразного, гострого на емоційні відтінки слова. За висновками Л.С.Виготського, мовлення є формою існування думки, між мовленням і мисленням існує єдність. Закони природи і суспільства а мовлення виражає думки і робить доступними для інших людей. Мислення І МОВЛЄНН>1, не отожнюючись, включаються у єдність одного процесу. Мовлення не слугує виявленням готової думки. Думка не виявляється, а здійснюється у слові. Мовлення і мислення пов'язані між собою як форма і зміст, і відривати їх одне від одного неможливо. Поступово оволодіваючи мовленням, дитина водночас вчиться мислити. «Мовленнєві структури, які засвоюються дитиною, стають основними структурами її мислення».1 За допомогою мовлення у дітей розвиваються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, класифікація. Завдяки мовленню діти засвоюють операції дедукції (поодинокі факти підводять до загального) та індукції (загальний висновок пристосовують до поодиноких фактів. Дошкільне дитинство характеризується бурхливим розвитком процесів уяви. Накопичені в психології та педагогіці дані засвідчують про тісний взаємозв'язок у розвитку уяви та мовлення, що сприяє формуванню уявлень дитини про предмет і дозволяє їй уявляти предмет, який вона ніколи не бачила. Л.С.Виготський зазначав, що як тільки у дитини з'являється мовлення, вона робить значний крок у розвитку уяви. Діти із затримкою або порушенням мовлення демонструють низький рівень розвитку уяви. З другого боку, з накопиченням дитиною життєвого досвіду, уява дитини сама стає засобом поширення цього досвіду, впливає на почуття дитини і спонукає до вираження їх у мовленні. Відхилення у розвитку мовлення позначаються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони ускладнюють спілкування з оточенням, нерідко завал^ають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу. Під впливом мовленнєвого дефекту часто виникає низка вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Отже, мовлення відіграє значну роль в інтелектуальному розвитку дитини. Поступове оволодіння мовленням засобами пізнання мови на різних її рівнях (фонетичному, словотворчому, лексичному, граматичному) перебудовує психіку малюка, дозволяє сприймати явища більш усвідомлено та довільно. Отримані в дошкільному віці «мовленнєві навички» та «комунікативні вміння» забезпечують основу подальшого навчання, виховання і розвиту особистості. Будь-яке порушення мовлення в тому чи тому ступені відображується на діяльності та поведінці дитини. Контрольні питання та завдання: 1. Як визначається предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови? 2. Яка роль методологічних засад у визначенні стратегії роботи з навчання рідної мови і мовлення дітей із ПМР? 3. Яким чином спеціальна методика мови використовує дані філософії, фізіології, психолінгвістики та мовознавства? Наведіть приклади зв'язку спеціальної методики із суміжними науками. 4. Яку роль відіграє мовлення у психічному розвитку дитини? Розділ II Система роботи з формування і розвитку мови дітей із ПМР §1.. Закономірності розвитку мовлення у дітей Процес засвоєння дитиною рідної мови є закономірним. Навчання та виховання дітей із ПМР вимагає від логопеда знання закономірностей розвитку мовлення, а також розвитку тих процесів, які тісно пов'язані з мовленням. Саме на основі закономірностей (фізіологічних і психологічних) визначаються спеціальні методи логопедичного впливу. Закономірність засвоєння мови - це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовного середовища. Мовлення дитини підкоряється певним закономірностям, дитина оволодіває системою практичних знань (базисною мовною компетенцією), без яких володіння мовою є неможливим. Саме оволодіння цими знаннями, які дитина набуває в процесі свого спілкування з оточенням дає їй можливість породжувати і розуміти незчисленну кількість висловлювань, різних за своїм змістом. В основу системи спеціального навчання на логопедичних заняттях покладені психологічні закономірності засвоєння мови як засобу спілкування з урахуванням особливостей дітей, які мають патологічний мовленнєвий розвиток. Відомо, що розвиток усіх психічних процесів протікає у тісній взаємодії. У психічному розвитку існують сензитив-ні періоди, в яких дитина особливо чутлива до певного роду впливів навколишнього середовища. Для розвитку мовлення таким сеизитивним періодом є вік від 1,5 до 3 років, коли дитина виявляється найбільш чутливою до мови. Л.І І.Федоренко (1984) виділяє шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови1. Перша закономірність: мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності управляти мускулами мовленнєвого апарату (артикулювати звуки), координувати мовленнєво-рухові (промовляння звуків, слів) і слухових (сприймання на слух) відчуття. Ця закономірність пояснюється тим, що мова матеріальна, що для кожного індивідуума матерія мови існує як його власні м'язові відчуття від мовленнєвих рухів. Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти кожен звук. Для цього необхідна активна мовленнєва практика, під час якої відбувається постійне тренування органів мовлення (язика, губ, зубів) шляхом наслідування мовлення дорослих. Друга закономірність (розуміння смислу мови): мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності розуміти лексичні і граматичні мовні значення різного ступеня узагальнення. Ця закономірність пояснюється тим, що мова - знакова система, звукова (або графічна) модель об'єктивної дійсності, що звуки мовлення, їх комплекси, що є одиницями мови, засвоюються як значимі лише тоді, коли дитині відоме те позамовне явище, яке відповідає даним одиницям мови. Неможливо зрозуміти написаного чи вимовленого слова, якщо немає уявлень про предмет, дію, ознаку, відношення, які названі словом. Засвоєння лексичного значення слів дитиною відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення. Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні. Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення. Потрібно, по-перше, знати (відчувати), що «все у світі існує у зв'язках, щоб усвідомити граматичні значення словосполучень, речень, відношень», по-друге, вміти диференціювати зв'язки і відношень: зв'язки предикативні (присудкові), просторові, часові, причинно-наслідкові, предметні (додаткові), атрибутивні (визначальні) тощо, для яких є багато засобів вираження. Володіння мовленням передбачає знання (інтуїтивне) всіх граматичних засобів вираження зв'язків і відношень (логічних відношень) і уміння користуватися ними доречно. Третя закономірність (засвоєння виразності мови): мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності відчувати відтінки (конотації) лексичних, граматичних, фонетичних та мовних значень, тобто вміє відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ і виражати свою оцінку дійсності. Мовленнєві засоби оцінки дійсності тим, хто говорить, - це насамперед інтонація, яка виражає емоційний стан людини, мету висловлювання (повідомлення, питання), а також різні морфологічні засоби (частки, вигуки, суфікси емоційної оцінки тощо), синтаксичні засоби (відокремлені додатки, вставні слова і словосполучення, вставлені конструкції) і різноманіття лексичних засобів (семантичні ряди - синоніми, антоніми, переносне використання слів тощо). Вченими відмічено (М.М.Кольцов, В.А.Артемов, Р.В.Тон-кова-Ямпольська), що з усіх компонентів звукової сторони мови дитина першою засвоює інтонацію, а потім уже оволодіває звуками рідної мови. Для дитини 10-11 місяців інтонація дорослого є найбільш важливим фактором, що впливає на її реакцію. Тренування інтонації дає фізичні і мускульні навички, допомагає навчитися сприймати просодеми як знаки, що мають смисл - логічний і граматичний. Здібність володіти своїм голосом виробляється в процесі виконання вправ наслідувального характеру. Становлення інтонації починається з крику і до початку другого року життя дитина засвоює інтонаційну систему мови в цілому, а на більш пізніх етапах розвитку іде процес її удосконалення та диференціювання. Четверта закономірність (засвоєння норми літературної мови): мова засвоюється, якщо дитина здібна запам'ятовувати традицію поєднання мовних одиниць у потоці мовлення, тобто засвоювати норму літературного мовлення, що залежить від розвитку у дитини чуття мови. Мова - упорядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації у вигляді мовлення. Мовна система, що склалася традиційно, називається нормою і будь-яке відхилення від неї вважається мовною помилкою. Українська мова має свої орфоепічні, лексичні, граматичні норми. Маленька дитина не знає правил, не знає мовних законів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому «тонке чуття мови» (К. Д.Ушинський). Чуття мови - це сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв'язки і відношення, характерні для мови як складної об'єктивної системи засобів взаємного спілкування людей. Під час практичного оволодіння мовою ці зв'язки і відношення не усвідомлюються. Вони засвоюються інтуїтивно, на чуттєвому рівні. Чуття мови — це вміння користуватися мовними засобами у відповідності з мовною ситуацією (нормами мови) без звернення до знань про мову. Чуття мови потрібно постійно розвивати. П'ята закономірність (засвоєння писемного мовлення): писемне мовлення засвоюється, якщо воно співставляється вже із засвоєним усним мовленням. Усне мовлення випереджує писемне мовлення і у філогенезі (загальний розвиток людства) і в онтогенезі (індивідуальний розвиток людини). Усне мовлення (мова) як система знаків кодує навколишню дійсність, а писемне мовлення є кодом усного мовлення - це код коду. Під час навчання грамоти дітей залучають до усвідомленого співставлення звуків і букв, інакше навчити читання важко. А правильне письмо відбувається у тому випадку, коли той, хто пише, правильно артикулює звуки, відповідні буквам, та інтонує своє мовлення. Закономірним є також співвідношення темпу розвитку мовлення - усного та писемного - і ступеня удосконалення вже надбаних мовленнєвих навичок. Шоста закономірність (темпи збагачення мови):темпи збагачення мови прискорюються за мірою удосконалення мовотворчої системи дитини. Мова засвоюється тим легше, чим більше розвинене її мовлення, а відповідно і її інтелект та емоційна сфера, чим більше розвинена її мовленнєва пам'ять. Чим краще розвинене мовлення, тим краще дитина складає розповіді, запам'ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, передає зміст побаченого і почутого, тим краще оволодіває новими знаннями, оскільки саме мова є «операційним» засобом засвоєння будь-яких знань. §2. Завдання спеціального навчання мови і мовлення дітей із ПМР У сучасній загальній методиці (М.М.Алексєєва, А.М.Бо-гуш, О.С.Ушакова, В.І.Яшина та інші) розвиток мовлення розглядають як формування навичок і умінь точного, виразного мовлення, вільного і доречного використання мовних одиниць, дотримання правил мовного етикету. Ознаками хорошого мовлення є також правильність, нормативність, логічність, адекватність, естетичність, чистота і лексичне багатство. До старшого дошкільного віку діти в нормі оволодівають не тільки правильним, а й хорошим мовленням. У дітей же з ПМР порушено чи відстає від норми формування основних компонентів мовленнєвої системи: лексики, граматики, фонетики. Типовими є відхилення або тільки у вимовній, або у смисловій і вимовній стороні мовлення. Як наслідок, у різній формі і ступені проявляються порушення комунікативної здібності, відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації, негнучкість у контактах, підвищена емоційна виснаженість. Основне завдання навчання дітей із ПМР рідної мови -сформувати навички практичного вільного та правильного користування рідною мовою у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвинути усне виразне мовлення, створити базу для формування писемного мовлення. Загальне завдання складається з низки часткових, спеціальних завдань, основою для виділення яких є аналіз форм мовленнєвого спілкування, структури мови і її одиниць, а також рівня усвідомлення мовлення. Лише після оволодіння морфологічними, лексичними та синтаксичними формами, які є операційними компонентами розгорнутого мовлення, дитина може перейти до справжньої мовленнєвої діяльності. Отже, успішне мовленнєве спілкування можливе лише за умови формування і розвитку всіх сторін мовлення дитини: звукової культури, словника, граматичної будови і на їх основі зв'язної розповіді. Зупинимося коротко на характеристиці кожного завдання, їх зміст визначається лінгвістичними поняттями, психологічними особливостями оволодіння мовою, своєрідністю розвитку мовлення зазначеної категорії дітей.
скористатися жестом, що вказує на предмет або дію, займенником (це, той, таке...)- Уточнення розуміння назв предметів, дій, ознак супроводжується словами: покажи, поклади, дай, принеси, візьми тощо. Інтонація і міміка логопеда також можуть сприяти більш точному розумінню його питань, вказівок, звернень. 2. Розвиток словника. Оволодіння словниковим запасом складає основу мовленнєвого розвитку дітей, оскільки саме слово є основною одиницекимови. У словнику відображений зміст мовлення. Слова позначають речі, слово виділяє ознаки, дії, відношення, слово об'єднує об'єкти у відомі системи, інакше кажучи, кодує наш досвід (О.Р.Лурія). Робота над словом спрямована на кількісне збільшення лексичних одиниць, на якісне збагачення словника (засвоєння соціально закріплених значень слів), на формування уміння правильно, точно і виразно використовувати в своїй мовленнєвій практиці лексичні структури української мови. Насамперед діти засвоюють слова, необхідні для їх життєдіяльності і спілкування з оточенням. Завдання та зміст словникової роботи визначаються з урахуванням мовленнєвих, пізнавальних та вікових особливостей дітей і передбачають засвоєння слова на рівні елементарних понять. В основі збагачення словника лежить утворення зв'язків між уявленнями про об'єкти, дії і відповідними назвами як самого об'єкта, так і певних його ознак, властивостей. Важливо, щоб діти засвоїли поєднюваність слова, його асоціативні зв'язки (семантичне поле) з іншими словами, особливості використання у мовленні. Крім загальних завдань, приділяється увага багатозначності слова у відповідності до контексту, освоєнню лексичних засобів виразності (антоніми, синоніми, метафори тощо). Лексична робота тісно пов'язана з розвитком інших сторін мовлення. 3.Формування звукової культури мовлення передбачає розвиток сприймання звуків рідної мови і їх правильну, нормовану вимову. Завданнями роботи є: розвиток мовленнєвого слуху, на основі якого відбувається сприймання та розрізнення фонологічних засобів мови, навчання правильної звуковимови, виховання орфоепічної правильності - СПЕЦІАЛЬНА МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ мовлення, оволодіння засобами інтонаційно-звукової виразності мовлення (основний тон, темп, тембр, сила голосу, наголос, паузування, мелодика тощо), вироблення чіткої дикції. Для цього необхідно розвивати слухову увагу, мовленнєвий апарат дітей: рухливість артикуляційних органів, правильне мовленнєве дихання, голосові можливості і якості; проводити спостереження над вимовою слова, явищами чергування голосних та приголосних, роллю наголосу у мовленні, зміною інтонації за значенням і смислом. 4. Формування граматичної будови мови передбачає формування морфологічної сторони мовлення (зміна слів за родами, числами, відмінками), способів словотворення і синтаксису (засвоєння різних типів словосполучень і речень). Без оволодіння граматикою неможливе мовленнєве спілкування. Для дітей із ПМР засвоєння граматичної будови мови являє собою великі труднощі, оскільки граматичні категорії характеризуються абстрактністю, наявністю непродуктивних форм і винятків із граматичних норм і правил. Опанування граматичними формам відбувається шляхом виконання граматичних вправ, засвоєння мовних узагальнень, користування граматичними навичками і уміннями у мовленнєвому спілкуванні. Великого значення надається мовному зразку як засобу попередження граматичних помилок. МІНІМАЛЬНОЮ комунікативною одиницею мовлення є ре'ніімн, Формування фразового мовлення включає в себе роботу ішд структурою фрази, її граматичним та інтонаційним оформленням. Необхідно навчати дітей граматично 11 р.і її п м і. ін » иміиіопити слова і поєднувати їх у реченні, пра-іш rti.ii> • мжинйти складні граматичні форми, використовувати у м<>млеИИІ речення різної граматичної структури (прості, ПОїнир§МІ| вкладні), зі сполучниками, сполучними словами і бгш ми Ni МммрТйвтм'л увага на засвоєння усіх частин мови, :пм ■!••» і її її #і ріпних способів словотворення, словозміни. • їміс|ilїї ♦••»•• її «і ііііипім них граматичних форм відбувається у ІІм'йЕІИММУ мніиіиііііі. Л ФщьмцтіННн пт розвиток зв'язного мовлення перед-Ой чиї мімічними дітей діалогічного та монологічного мовлення. Робота з розвитку діалогічного мовлення спрямована на формування у дітей такого рівня комунікативно-мовленнєвих умінь, який забезпечить можливість вільного і правильного спілкування: побудови і реалізації висловлювання, підкореного завданням комунікації. Дошкільників із ПМР залучають до різних форм активного мовленнєвого спілкування: насамперед виробляють потребу у ньому, поступово збагачуючи мотиви, навчають уважно слухати і розуміти звернене до них мовлення, починаючи з простих форм діалогу формують уміння відповідати на запитання різних видів коротко і докладно в залежності від мети, звертатися з ними до дорослих, однолітків, підтримувати бесіду зі співрозмовником, приймати участь у колективній бесіді, контролювати власні відповіді та відповіді інших дітей, вміти їх доповнити. У процесі мовленнєвого спілкування виховують навички культури мовлення: дотримання правил і норм поведінки під час бесіди, дотримання мовного етикету: вміння звертатися до дорослої людини та однолітків, попросити вибачення, дозволу щось зробити або взяти. У діалогічному мовленні розвиваються уміння для більш складної форми спілкування - монологу. У дошкільному віці діти з ПМР повинні оволодіти елементарними формами основних типів зв'язного мовлення (розповідь, опис, роздум). У залежності від віку і мовленнєвих можливостей у дітей спочатку формують уміння слухати і розуміти зв'язні тексти, потім - розповідати самостійно: переказувати невеличкі оповідання та казки, описувати різні предмети, іграшки, людей, тварин, складати розповідь за картиною, серією картин, про події з власного досвіду, розповіді творчого характеру. Під час розповідання діти повинні дотримуватися послідовності і логіки сюжету, чіткості і адекватності викладу. Ці вміння формуються на основі елементарних знань про структуру тексту і типи зв'язку в ньому. Дітей навчають правдиво зображувати дійсність у розповіді на реалістичні теми, давати оцінку героям, життєвим явищам, фактам, використовуючи для цього необхідні мовні засоби. ( і ікціллі.иамктодикл початковогонавчання української мови в. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення забезпечує більш ефективне оволодіння усним мовленням дітей із ПМР, їх підготовку до навчання гра-моти. Корекція й розвиток усного мовлення даної категорії дітей відбувається не лише на основі наслідування мовним зразкам, виконання різного роду мовленнєвих вправ, а й на основі усвідомленого формування мовних узагальнень, розвитку ставлення до мовлення як до мовної дійсності. Проводиться робота, спрямована на елементарне усвідомлення звуків мовлення, слів, речень, Дають завдання вслухатися у звучання слів, знаходити однакові звуки у словах, порівнювати їх за акустичними ознаками, пригадувати слова із даним звуком, розрізняти слова-пароніми, підбирати слова-шггоніми, синоніми, вставляти необхідні слова за смислом у речення, відшукувати визначення і порівняння у текстах тощо. Старших дітей знайомлять із термінами і поняттями «звук», «склад», «слово», «речення», «текст», навчають усвідомленого звукового та звуко-буквеного аналізу і синтезу слів, словесного складу мовлення, що передбачає уміння вирізняти звук, слово і речення як одиниці мови, чути їх у складі цілого (слова, речення, тексту). Це створює умови для подальшого саморозвитку мовлення, підвищує рівень контролю за власним мовленням. Крім цього, у старшому дошкільному віці відбувається безпосередня підготовка дітей до навчання процесам письма та читання. Відбувається розвиток оптико-просторового гнозису і праксиса, емоційно-вольових процесів, графомо-торних навичок, поскладового повільного читання. Зважаючи на об'єктивно існуючі зв'язки між різними оди-иицями мови, виокремлення завдань формування і розвитку мовлення має здебільшого умовний характер. У процесі корекційної роботи передбачається взаємозв'язок різних мовленнєвих завдань на основі комплексного підходу до їх вирішення, що забезпечує найбільш ефективний розвиток мовленнєвих умінь і навичок. |