Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови

• Название: Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
• Анкор: pidruchnik_5_kurs.doc
• Дата: 29.08.2017
• Размер: 1.22 Mb.
• Имя файла: pidruchnik_5_kurs.doc
• Тип: Документы; #8439
• страница: 11 из 18

2. Опис предметів за планом, який не тільки встановлює послідовність, але і визначає зміст описової розповіді. Він подається у вигляді карточок-символів, порядок і число яких змінюється в залежності від теми і змісту роботи. Спочатку самостійний опис відбувається тільки за якісними ознаками.

3. З'ясування додаткових визначальних ознак предмета на основі дослідження натуральних предметів, муляжів за допомогою органів чуття. їх опис за питаннями та самостійно за допомогою плану у вигляді карточок-символів (зображення кольору, форми, величини тощо).

4. Навчання усного розгорнутого опису предметів (з вклю­ченням різних ознак і властивостей) за планом на основі встановленої схеми:

а) назвати сам об'єкт;

б) зазначити окремі ознаки та властивості у визначеній логопедом послідовності;

в) складові частини, місце розташування та призначення;

г) належність предмета до певноїої групи (узагальнене поняття);

д) визначення свого ставлення до предмета.

В залежності від особливостей побудови предмета, прос­торового розташування його частин пропонується такий по­рядок його розгляду та опису: згори - до низу, спереду - на­зад, від основної частини - до деталей.

5. Самостійний розгорнутий опис на основі встановленої схеми.

6. Опис предмета за уявленнями (творчий опис). Предмет відсутній, подається тільки його назва. Дитина повинна пред­ставити його у пам'яті за уявленнями і описати на основі наочного плану, а потім без нього.

7. Складання порівняльного опису предметів у визначе­ному порядку: від найпростіших якісних ознак до розгорну­того порівняльного опису, від фактичного опису до опису за уявленнями, тобто творчого.

Ефективним під час навчання порівняльного описового мовлення є прийом паралельного опису двох однотипних іг­рових предметів, коли педагог, а за ним дитина складають опис предмета, поступово називаючи одні й ті самі ознаки. (Наприклад:

Логопед Дитина

Це яблуко. У мене теж яблуко.

У мене яблуко червоне. У мене яблуко жовте.

Воно круглої форми. Воно овальної форми.

Яблуко велике. Це яблуко теж велике.

На смак воно кисло-солодке. На смак це яблуко солодке.)

Предмети для опису відбираються за тематичною ознакою («Іграшки», «Овочі», «Фрукти», «Посуд» тощо). Кількість і порядок проходження тем змінюється в залежності від рівня мовленнєвого розвитку дітей у групі, від пори року, від зав­дань педагога.

Крім цього, для дітей із фонетико-фонематичним недо­розвиненням мовлення в спеціальній методиці (А.М.Курі-цина) рекомендують навчання описам за картинами:

1. Картина - натюрморт. Об'єктом зображення є неживі предмети. Діти повинні скласти описову розповідь, маючи перед очима не окремий предмет, а групу предметів, що ви­магає узагальнення знань і умінь;

2. Опис портрету. Основне в цьому описі - допомогти ди­тині знаходити характерні особливості зображеного, вчити сприймати зовнішній світ людини, вглядаючись у вираз її обличчя. Це допомагає розвивати у дітей спостережливість і увагу до зовнішності людини, їхнє мовлення збагачується новою лексикою.

Ця робота підготовлює дітей до складання розповідей за сюжетними картинами.

Найбільш важким завданням для дошкільників із ТВМ є складання творчих розповідей-описів про природу (розпо­віді про сезон). Та саме в них у всій повноті виявляється краса і багатство нашого мовлення. Ці розповіді вимагають використання не лише іменників, дієслів, а здебільшого епі­тетів, метафор, порівнянь. Вони є показником засвоєння

дітьми такої складної теми, як «Сезонні зміни в природі», коли діти вже вільно орієнтуються в ознаках, що відрізня­ють одну пору року від іншої.

Складання описових розповідей про сезон в цілому ви­магає цілеспрямованої систематичної навчальної підготовки, починаючи з молодшої та середньої групи.

Велику роль у цій підготовці приділяють невеличким те­матичним екскурсіям у природу з цілеспрямованим спосте­реженням тих чи тих об'єктів, явищ. Наприклад, «Осіннє листя», «Зимуючі птахи», «Снігопад», «Перші весняні квіти» тощо. Як правило, їм відводиться деякий час на прогулянці.

Більш широкими є екскурсії до парку, по-можливості до лісу, в поле, на лани, де діти навчаються спостерігати, відчувати красу рідної природи і любити її, отримують по­зитивні враження від спілкування з нею, набувають яскравого життєвого досвіду. Кожна екскурсія обов'язково супроводжу­ється бесідою, вступною (що ми будемо спостерігати), супро­воджувальною (безпосереднє сприймання об'єктів та явищ), підсумковою (що вже побачили, відчули).

Формування цього виду реалістичного творчого зв'яз­ного мовлення починають з опису окремих предметів, або групи предметів, наприклад «Осінній букет», порівняльного опису, наприклад, «Гілка горобини влітку і восени» за відповідним планом-схемою. Паралельно відбувається розгляд та бесіда за сюжетно-пейзажними картинами (як то «Зимо­ві розваги») та суто пейзажними картинами (наприклад, «Золота осінь» І.І.Левітана), під час яких збагачується словниковий запас дітей словами-ознаками, порівняннями. Відтворюючи у відповідях частину запитання, діти навча­ються правильному структурному оформленню поширених речень (Якого кольору стало листячко на берізці восени? Які взимку стоять дерева?).

Самостійна описова розповідь про сезон (певну пору року) на основі вже отриманих знань відбувається за планом-схе­мою, поданому у предметних картинках, а потім без нього.

Використання полегшених і активізуючих прийомів навчання за умови цілеспрямованої дозованої допомоги

таксичної сторони мовлення. А це має особливе значення у корекційно-логопедичній роботі з дітьми з ПМР.

Навчання переказу починають вже тоді, коли діти мають просте фразове мовлення (вихід з І, початок II рівня мов­леннєвого недорозвинення).

Під час роботи над переказом поступово постають такі завдання:

1,. Підготовка дітей до самостійного відтворення змісту відомих народних казок та коротких оповідань (3-5 речень). Навчання поєднаному з логопедом переказу.

2. Навчання переказу невеликих казок та оповідань, вже знайомих дітям, або поданих на занятті, за допомогою запитань дорослого з опорою на ілюстративний матеріал (план розповіді).

3. Навчання самостійно зв'язно, послідовно і зрозуміло переказувати літературні твори (казки, оповідання) за наоч­ним планом та без нього, передаючи правильно зміст твору, діалоги дійових осіб, характеристику персонажів, виявляти власне ставлення до героїв та їх вчинків,

4. Навчання складних видів переказу (вибіркового, корот­кого, творчого).

Під час навчання переказу враховуються індивідуальні мовленнєві, вікові та інтелектуальні можливості дітей. Великого значення надається вибору творів для переказу. До них висуваються такі вимоги:

• твори повинні бути доступними за своїм змістом - у них діють знайомі герої, персонажі з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків;

• мати чітку композицію з добре вираженою логічною послідовністю дій. Перевага надається, особливо на почат­кових етапах навчання, текстам з наявністю однотипних епізодів, динамічних сюжетних моментів, які повторюють­ся, з чітким поділом на фрагменти (епізоди);

• в залежності від умінь дітей враховують і обсяг тексту, доступність лексичного і граматичного мовного матеріалу;

• тексти повинні бути написані зразковою мовою, без складних граматичних форм, містити різноманітні і точні

визначення, порівняння, бажано пряму мову;

• повинні мати виховну цінність, збагачувати життєвий і моральний досвід дітей;

• під час вибору творів необхідно дотримуватися прин­ципу тематичного взаємозв'язку з навчанням іншим видам зв'язних розгорнутих висловлювань.

Цим вимогам відповідають народні казки, короткі опо­відання К.Д.Ушинського, Л.М.Толстого, В.Осеєвої, І.Я.Фран­ка, М.М.Коцюбинського, В.О.Сухомлинського, Н.Забіли та інших.

Навчання переказу на матеріалі кожного твору прово­диться на 1-2 заняттях (залежно від обсягу тексту, ступеня ознайомлення з ним та можливостей дітей). Вибір текстів для переказу, найбільш доцільних прийомів роботи з ними відбувається у відповідності до етапу навчання та поставле­них завдань.

Успіх навчання залежить насамперед від роботи, про­веденої перед заняттям. Підготовка дітей до переказів вклю­чає: збагачення дитячого досвіду шляхом спостережень, розглядання картин, бесід (у відповідності зі змістом текс­ту); пояснення незнайомих слів, виразів до читання твору.

В структуру занять з переказу входить: організаційна (увідна) частина з включенням увідних, підготовчих вправ; читання і розбір тексту, переказ тексту дітьми, вправи на засвоєння і закріплення мовного матеріалу, аналіз дитячих розповідей.

1. Увідна частина. Мета підготовчих вправ - органі­зувати увагу дітей, створити інтерес до заняття, підготувати дітей до сприймання тексту. Прийоми роботи: коротка вступна бесіда, відгадування загадок про персонажів май­бутньої розповіді, читання віршів на близьку тему, показ картинок, нагадування про спостереження тощо. Обов'яз­ково проводиться активізація лексичного матеріалу - уточ­нення значення окремих слів і словосполучень, які зустрі­чаються в тексті, з демонстрацією відповідних предметних картинок, іграшок. Важкі за вимовою, малознайомі слова проговорюються хором та індивідуально усіма дітьми.

2. Первинне читання твору. Дітям пропонують про­слухати твір, повідомляють його назву, автора. Текст чита­ється (розповідається) без попередження про наступний його переказ, оскільки установка на переказ обмежує увагу дитини, зосереджує на запам'ятовуванні і тим самим зава­жає цілісному сприйманню художнього твору.

3. Розбір змісту тексту проводиться у формі бесіди, спрямованої на аналіз і запам'ятовування тексту. Питання складаються так, щоб відобразити основні моменти сюжет­ної дії в їх послідовності, визначити дійові особи і найбільш значимі деталі розповідання. Крім цього, проводиться спе­ціальний лексичний розбір тексту, під час якого увагу дітей концентрують на мовному матеріалі твору. Сюди відносять виділення з тексту і відтворення у відповідях дітей слів-виз-начень, порівняльних конструкцій, які слугують для характе­ристики предметів, а також мовного матеріалу, що містить позначення послідовних дій персонажів, функцій предметів тощо.

Значне місце у бесіді займає підготовка дітей до вираз­ного переказу: визначається загальний фон твору, інтона­ційна виразність у передачі окремих фрагментів, діалогів персонажів. Діти можуть повчитися говорити за різних ге­роїв окремі значимі фрази.

4. Повторне читання твору з установкою на наступний переказ.

5. Переказ тексту. Під час навчання переказу врахо­вують основні вимоги, які пред'являються до даного виду розгорнутого висловлювання: адекватність прочитаному тексту, достатня передача змісту, зв'язність і послідовність викладу, граматично правильне мовне оформлення, інто­наційна виразність мовлення. На початковому етапі роботи дітей навчають адекватному відтворенню тексту розповіді з опорою на ілюстративний матеріал та словесну допомогу логопеда. Максимально використовуються прийоми, які полегшують їм складання зв'язного послідовного повідом­лення, зокрема шляхом виділення головних смислових лан­цюгів сюжету твору (переказ за опорними запитаннями, за

ілюстраціями, які послідовно відображують зміст твору, за окремими ілюстраціям із зображенням персонажів і суттє­вих деталей). Передбачається поступовий перехід від колек­тивного переказу тексту, тобто послідовного переказу фраг­ментів оповідання до переказу тексту в цілому. Поступово діти оволодівають переказом без опори на наочний матеріал, у них формуються навички планування.

У подальшому починається навчання переказу за по­переднім планом-схемою. Це може бути готовий план, зап­ропонований логопедом, або план, складений разом з дітьми. В основі складання плану лежать уміння робити смислове групування тексту. Спочатку дітям пропонують питання, які показують окремі смислові відрізки твору, а потім план формулюється у вигляді вказівок: «Розкажіть спочатку про...», «Потім розкажіть про...», «На останнє розкажіть про...».

З метою навчання дітей діям планування під час пере­казу використовується методика моделювання сюжету твору за допомогою умовної наочної схеми. Після читання і лексич­ного розбору тексту діти повинні вибрати необхідні силуетні зображення персонажів і значимих об'єктів, відповідні кож­ному фрагменту-епізоду, і почергово розташувати їх у бло-ках-квадратах. Складання наочної схеми полегшується питаннями логопеда за змістом фрагментів розповіді. За складеною схемою діти самостійно переказують текст - за частинами, або повністю, в залежності від індивідуальних мовленнєвих можливостей дітей.

На різних етапах навчання використовують різні види переказів:

1. Логопед розповідає, а дитина (в залежності від мов­леннєвих можливостей) додає слово, або речення.

2. Дитина переказує, як правило, з великими паузами, а логопед своїми запитаннями спрямовує її думку і допомагає краще викласти і граматично правильно оформити речення.

3. Перед початком переказу логопед дає короткий план розповіді, допомагаючи дитині зібратися з думками і розпо­відати у правильному напрямку.

4. Переказ ланцюжком, коли одна дитина починає його, друга продовжує, а третя закінчує. Цей вид роботи допома­гає виробити у дітей стійку увагу, вміння слухати товариша і слідкувати за його мовленням.

5. Переказ за особами типу простої драматизації. Цей вид роботи особливо подобається дітям, оскільки близький до ігрового. Він допомагає проникнути у зміст образу, пере­дати інтонаційно характер дійових осіб.

Дітям старшого дошкільного віку, які вже досягли до­статнього рівня мовленнєвого розвитку (ЗНМ III р., ФФНМ) рекомендують і більш складні види роботи:

1. Вибірковий переказ. Перед дітьми постає завдання виділити з розповіді тільки те, що належить до певного вчинку. Це можливо, якщо дитина в змозі проаналізувати весь твір.

2. Короткий переказ. Дитина розповідає не все підряд, а тільки найголовніше, суттєве.

3. Творчий переказ:

а) переказ тексту і його продовження із додаванням фак­тів, подій із життя героїв;

б) складання розповіді з декількох текстів на задану тему;

в) складання розповіді на основі особистого досвіду за аналогією з почутим;

г) складання розповіді зі зміною вчинків головних ге­роїв, але зі збереженням основної сюжетної лінії твору.

Під час навчання переказу використовують і спеціальні допоміжні прийоми: складання переказу за діафільмами, переказ з послідовним викладанням картини-пано на фла-нелєграфі, малювання олівцями на сюжет твору, який пере­казують, тощо.

6.Заключна частина заняття. В ній можна викорис­тати драматизацію твору за допомогою іграшок, настільного та тіньового театру, ігри-драматизації дітей.

7.Оцінка, аналіз та обговорення переказів дітей. У методиці навчання зв'язного мовлення цьому виду роботи надається великого значення. Дітей навчають уважно вис­луховувати перекази інших та доброзичливо і тактовно

відмічати в них достойності та помилки. Але спочатку логопед дає зразок оцінки переказу дитини. Під час аналізу відзначають такі якості складеного переказу, як повнота, послідовність передачі змісту, смислове співвіднесення тексту, самостійність викладу матеріалу, його виразність. Звертають увагу на використання засобів образної вираз­ності, виявлення елементів творчості, граматичну правиль­ність побудови зв'язних висловлювань. Під час колектив­ного обговорення переказу діти мають можливість вносити доповнення, уточнення, вказувати на допущені помилки у використанні слів і словосполучень.

Особливої уваги заслуговує навчання дітей переказу поетичних описів природи. Підготовка до них тісно пов'я­зана зі спостереженнями, з активізацією уявлень дітей про природу, знайомих літературних образів.

Корекційно-логопедична робота на заняттях з переказу проводиться у взаємозв'язку з навчанням дітей іншим видам монологічних висловлювань.

§8. Спеціальна методика навчання розповіді

за картиною

Важливе місце в системі роботи з формування та роз­витку зв'язного мовлення дітей із ПМР відводиться навчан­ню розповідання за картиною.

В основі розповідання за картиною лежить опосередко­ване сприймання навколишнього життя. Картина розширює і поглиблює дитячі уявлення про природні та суспільні яви­ща, впливає на емоції дітей, викликає інтерес до розпові­дання. Значення цього виду занять для розширення та акти­візації словника, формування зв'язного граматично правиль­ного мовлення, а також розвитку процесів сприймання, уяви, логічного мислення відмічається багатьма авторами як у загальній, так і у спеціальній літературі (А.М.Богуш, А.М.Бородин, Н.В.Гавриш, Е.П.Короткова, Є.І.Тихеєва, О.С.Ушакова, В.П.Глухов, Л.М.Єфімєнкова, І.М.Лебедева, С.О.Миронова та інші).

Розповідання за картиною - це складна розумова діяль­ність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умо­виводи. Формування умінь розповідати за картиною не можна розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання - досить складний психічний процес (С.Л.Рубінштейн, О.В.Запорожець, Г.О.Люблінсь­ка). Під час сприймання картини працює тільки один ана­лізатор - зоровий, що веде до ускладнення сприймання. Зобра­жене на картині не просто повторює реальний предмет, а передає його за допомогою специфічних художніх прийомів і засобів. Дитина повинна навчитися правильно співвідно­сити зображене з тим, що воно передає, і розповісти про нього. Успіх навчання розповідання залежить насамперед від розуміння дітьми сюжету картцни. Він повинен відпові­дати досвіду, почуттям і переживанням дітей.

Як відомо (О.М.Мастюкова, Т.Б.Філічєва, Г.В.Чіркіна), у дітей із ПМР поряд із системними порушеннями мовлення часто спостерігаються відхилення у розвитку уваги, сприй­мання, пам'яті, мислення. Вони не досить добре орієнтують­ся у просторових співвідношеннях зображуваних предме­тів, не бачать перспективи, відчувають труднощі у впізнанні зображених об'єктів, не завжди правильно сприймають зоб­ражені на картині рухи, не встановлюють взаємозв'язок між персонажами. Дітям важко дається сприймання емо­ційного переживання, вираженого в нозі і жестах дійових осіб. Труднощі у сприйманні сюжету картин затримують і оволодіння навичками розповідання.

Сприймання картини дітей слід цілеспрямовано навчати, поступово підводячи їх до розуміння того, що на ній зобра­жено. Це потребує впізнавання окремих предметів (людей, тварин); виділення пози і місця розташування кожної фігури у загальному плані картини; встановлення зв'язків між основними персонажами; виділення деталей (освітлення, фон, вираз обличчя людей).

У процесі роботи над картиною враховують такі прин­ципи підходу до навчання дітей зв'язного монологічного мов­лення:

- поступове ускладнення завдань і форм роботи у відповід­ності з віковими і мовленнєвими особливостями дітей;

- відведення важливої ролі мовленнєвому зразку педа­гога;

- широке використання ігрових форм занять;

- загальна спрямованість навчання на розвиток зв'яз­ного граматично правильного мовлення і активізацію твор­чості дітей.

Під час роботи над розповіданням за картиною вирішу­ється низка завдань, які ускладнюються за мірою удоско­налення мовлення дітей:

1) навчання поступового розгляду картини, уміння ба­чити предмет або сюжет на картині, розвивати спостереж­ливість, збагачення і активізація словника, відпрацювання найпростіших граматичних категорій, виховання звукової культури мови, розвиток фразового діалогічного мовлення: уміння відповідати на питання, самим задавати їх (II рівень ЗНМ);