Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови

• Название: Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
• Анкор: pidruchnik_5_kurs.doc
• Дата: 29.08.2017
• Размер: 1.22 Mb.
• Имя файла: pidruchnik_5_kurs.doc
• Тип: Документы; #8439
• страница: 13 из 18

§1. Значення художньої літератури у формуванні особистості та мовленнєвому розвитку дитини. Особливості сприймання художніх творів дітьми

Художня література - важливий засіб формування особис­тості дитини, розвитку мовлення, пам'яті, засіб естетич­ного та морального виховання дітей. Література впливає на формування моральних почуттів та оцінок, норм поведінки, на виховання естетичного сприймання та естетичних почуттів.

Роль художньої літератури у всебічному розвитку дітей у загальній педагогіці розкривається в працях М.М.Коні-ної, Н.СКарпінської, М.К.Боголюбської, Р.В.Шевченко. Особливості сприймання художньої літератури дошкільни­ками - в працях А.В.Запорожця, Т.А.Репіної, Л.Я.Панкра-тової, Л.М.Гурович. Багато науковців та педагогів-практи-ків у своїх працях описують методи вивчення літературних творів із дітьми дошкільного віку з нормальним психофізич­ним розвитком, зокрема Н.О.Вєтлугіна, М.К.Боголюбська, А.М.Богуш, М.М.Алексєєва, В.І.Яшина.

Автори відмічають, що твори літератури сприяють розвитку мовлення, дають зразки української літературної мови, збагачують словниковий запас новими словами, пое­тичною лексикою, образними виразами. Засобами худож­нього слова, ще до опанування граматичними правилами, маленька дитина практично засвоює граматичні норми мови у єдності з її лексикою. У розповідях діти пізнають ла конізм і точність мови, у віршах - музикальність, співучість, ритмічність української мови, у казках - влучність, виразність.

Із книги дитина взнає багато нових слів, образних вира­зів, її мовлення збагачується емоційною і поетичною лекси­кою. Література допомагає дитині висловлювати своє став­лення до прослуханого, використовуючи порівняння, метафори, епітети та інші засоби образної виразності.

Мистецтво слова відображає дійсність у художніх образах, зображує найбільш типове, усвідомлюючи та узагальнюючи реальні життєві факти. Це допомагає дитині пізнавати життя, формує її ставлення до оточення. Художні твори, роз­криваючи внутрішній світ героїв, змушують дітей хвилюва­тися, переживати, як свої, радощі та печалі героїв.

Дитячий садок знайомить дошкільників з кращими тво­рами для дітей і на цій основі розв'язує цілий комплекс взаємопов'язаних завдань морального, розумового, естетич­ного виховання.

Про значення і практичне застосування поетичних творів у корекційній логопедичній роботі писали такі дослідники як Н.Юдіна, І.Сокольник, І.Марченко, К.Косяк.

На великому значенні художньої літератури у мовлен­нєвому вихованні дітей-логопатів наголошувала К.Юдіна, яка зазначала, що в силу недостатньої сформованості фоне­тичної сторони мовлення, фонематичних процесів, грама­тичної будови, лексики, зв'язного мовлення діти із ЗНМ не можуть зв'язно викладати власні думки, будувати довільні фрази. Вони відрізняються і своєрідністю окремих сторін мислення, як наприклад, деяких понять, уповільненістю темпів мисленнєвих процесів. У дітей також спостерігають­ся деякі особливості в емоційно-вольовій та мотиваційній сферах, які проявляються у психофізичній розгальмова-ності, у відсутності стійкого інтересу.

З метою сформувати у дітей позитивні якості характеру, охайність, доброзичливість, навички самообслуговування, дослідниця радить застосовувати поетичні твори у навчально-виховній роботі, і виділяє такі її напрями: 1) формування гігієнічних навичок; 2) виховання культури поведінки, етич них уявлень та почуттів. З цією метою педагог рекомендує використовувати вірші під час проведення всіх режимних моментів: під час пробудження від сну, здійснення гігієніч­них навичок, застилання ліжок, прогулянки, призначення чергових.

Про використання матеріалу з художньо-мовленнєвої діяльності в індивідуальній логопедичній роботі з дітьми писала І.Сокольник. Автор зазначає, що виховуючи звуко­ву культуру мовлення дітей, логопед розв'язує низку завдань художньо-мовленнєвого виховання: формувати уміння слу­хати художній твір, розвивати емоційне реагування на об­разне мовлення, поетичний слух, почуття рими, ритму; навчати переказувати емоційно, логічно, послідовно, вжи­ваючи образні засоби (епітети, порівняння, метафори); ви­разно виконувати твори, використовуючи смислові наголоси, паузи, вміти регулювати силу голосу та темп мовлення.

Використання матеріалу з художньо-мовленнєвої діяль­ності починається з етапу уточнення правильної вимови звука, що відпрацьовується.

Різноманітнішим стає матеріал із використання художньо-мовленнєвої діяльності на третьому етапі, коли поставлений звук вводиться у мовлення. Дитині пропонується вивчити лічилку, потішку, віршик, скоромовку, прислів'я, насичені певними звуками. Також на цьому етапі дитина навчається виразному читанню художніх творів, використовуючи при цьому смислові наголоси, паузи, інтонації, регулюючи теми мовлення, силу голосу.

Таким чином, використання матеріалу з художньо-мов­леннєвої діяльності на заняттях зі звуковимови дає велику користь як для мовленнєвого, так і для інтелектуального розвитку дитини.

Важливість застосування віршів та методика їх заучу­вання з дітьми із ЗНМ висвітлена в роботі І.С.Марченко, К.Косяк. Вірші використовуються на заняттях із автомати­зації правильної вимови певного звука, при введенні його у зв'язне мовлення, а також на заняттях з розвитку зв'язного мовлення, з метою розширення активного та пасивного слов ника дітей, збагачення його образними висловлюваннями, епітетами, метафорами. Заучування віршів сприяє розвитку у дошкільників із ЗНМ процесів логічного запам'ятову­вання, слухової та зорової пам'яті та уваги, почуття ритму, уміння інтонаційно виразно оформлювати висловлювання (які є невід'ємними складовими процесу вивчення напам'ять поетичних творів).

Дослідження психофізіологічних особливостей дітей із ПМР показують, що в дошкільному віці можна і необхідно розвивати у них емоційне естетичне сприймання художніх творів - розуміти та відчувати не тільки зміст, а й форму, проявляти поетичний слух, відгукуватися на образне мов­лення, виразні інтонації. Знання цих особливостей дає мож­ливість установити послідовність завдань та методів худож­ньо-мовленнєвого розвитку цих дітей.

Особливості сприймання художніх творів дітьми.

У працях Л.С.Виготського, С.Л.Рубинштейна, A.B.Запорож­ця, Є.АсФльоріної, Н.С.Карпінської та інших досліджуються особливості сприймання художньої літератури дитиною до­шкільного віку.

А.В.Запорожець зазначав, що «протягом дошкільного віку розвиток ставлення до художнього твору проходить шлях від безпосередньої наївної участі дитини у зображу­ваних подіях до більш складних форм естетичного сприй­мання, які для правильної оцінки явища потребують уміння займати позицію поза них, дивлячись на них ніби зі сторони»¹.

Розвиток естетичного сприймання проходить якісно своєрідні сходинки у процесі життя дитини. Глибокі зміни в цьому плані відбуваються у дитини дошкільного віку, хоча найпростіші естетичні переживання можуть вини­кати вже у ранньому дитинстві, однак та особлива система емоційних та пізнавальних процесів, яка складає естетичне ставлення до дійсності, починає складатися у дошкільника. Формування естетичного ставлення до оточення залежить

від змісту діяльності дитини, розширення сфери усвідом­люваних нею зв'язків дійсності, ускладнення мотивів її ак­тивності. Це основні зміни у змісті процесу діяльності.

Для того щоб правильно зрозуміти художній твір, дитина має ставитись до нього як до образу, як до зображення реальних предметів та явищ. Це вміння, звичайно, відсутнє у новонародженої дитини та з'являється лише на певній сходинці розвитку. Результатами багатьох досліджень до­ведено, що діти на порозі дошкільного віку недостатньо ди­ференціюють зображення та зображуване. Вони ставлять­ся до зображення як до реального предмета. Так, малюки лякаються якогось страшного звіра на малюнку.

Щось подібне має місце і у ставленні дитини до словес­ного висловлювання. Відоме своєрідне розуміння дітьми висловів із переносним значенням. Так, дослідження Т.І.Ти-таренко показали, що розуміння метафори викликає труд­нощі навіть у старшого дошкільника, особливо, якщо вона подана поза контекстом. Протягом дошкільного віку дитина значно просувається у цій області і досить чітко розрізняє те, що належить до мистецтва, і те, що належить до зобра­жувальної діяльності. Це яскраво виражено у ставленні дитини до художньої вигадки. Дитина починає розрізняти зображення та зображуване: такі реальні предмети та явища, а таке їх зображення у творі. Вони пов'язані між собою, але вони не є одним і тим самим. Це важливий крок у розумінні художнього образу.

Під час прослуховування літературного твору розвива­ється та сторона естетичного сприймання, яка має важливе значення для розвитку пізнавальної діяльності дитини, оскільки художній твір не лише знайомить її з новими явищами, розширює коло її уявлень, але й дозволяє їй виділяти суттєве, характерне у предметі.

Реалістичний підхід до фантастики у творі виробляється у дитини на певній стадії розвитку та лише у результаті ви­ховання. Спостереження Т.І.Титаренко довели, що малюки, не володіючи відповідним досвідом, часто готові погодитись

з будь-якою вигадкою. Лише у середньому дошкільному віці дитина починає впевнено міркувати про переваги твору, відштовхуючись від правдоподібності зображуваних у ньому подій.

Естетичне сприймання, однак, не вичерпується пасивною констатацією відомих сторін дійсності, хоча б дуже важ­ливих та суттєвих. Воно вимагає, щоб сприймаючий увій­шов всередину зображуваних обставин, подумки взяв участь у діях героїв, відчув їх радості та печалі. Такого роду ак­тивність надзвичайно розширює сферу духовного життя людини, має важливе значення для її" розумового та мораль­ного розвитку. Недостатньо навчитись сухо розуміти відомі факти, необхідно вміти співпереживати героям художнього твору.

У переддошкільника можна спостерігати лише зародки такого співпереживання героям літературного твору. Більш складної форми сприймання твору набуває у дошкільника. Його сприймання художнього твору має надзвичайно ак­тивний характер: дитина ставить себе на місце героя, по­думки діє разом з ним, бореться з його ворогами. Діяльність, яка відбувається при цьому, особливо на початку дошкіль­ного віку, за психологічною природою дуже близька до гри. Але якщо у грі дитина реально діє в уявних обставинах, то тут і дії, і обставини уявні.

На перших етапах розвитку сприймання художнього твору та власна творчість значно менше відокремлені, ніж у старших дітей. Дитина активно, дієво ставиться до змісту твору, що сприймається. У цьому плані малюки мало схожі на коректних дорослих глядачів, що нерухомо спогляда­ють будь-який твір мистецтва. Якщо діти не соромляться та почувають себе вільно, то вони весь час переривають хід твору, втручаються у події, задають запитання, намага­ються допомогти герою.

У дослідженнях відзначено, що у дитини 4-5 років із нормальним психофізичним розвитком починає у повній мірі функціонувати механізм формування цілісного образу смислового змісту тексту, який сприйнято. У віці 6-7 років

механізм розуміння змістовної сторони зв'язного тексту, що відрізняється наочністю, вже достатньо сформований.

Отже, дошкільник у сприйманні художнього твору не є егоцентричним. Поступово він навчається ставати на пози­цію героя, подумки діяти разом з ним, радіти його успіхам та засмучуватись через його невдачі. Формування у дошкіль­ному віці цієї внутрішньої діяльності дозволяє дитині не лише розуміти явища, які вона безпосередньо не сприймає, але і сприймати ніби з боку події, в яких, вона не брала прямої участі, що має вирішальне значення для подальшого психіч­ного розвитку.

§2. Спеціальна методика художнього читання та розповідання дітям,

Завданнями художнього читання та розповідання дітям ізПМРє:

- виховання інтересу до художньої літератури, розвиток здібностей до цілісного сприймання творів різних жанрів, забезпечення засвоєння змісту творів і емоційної чуйності до них;

* збагачення знань дітей про предмети, явища, події нав­колишнього життя; уточнення, збагачення та активізація словника;

* надання зразків граматично правильної мови, розвиток зв'язного мовлення;

• формування первинних уявлень про особливості ху­дожньої літератури: про жанри (проза, поезія), про їх спе­цифічні особливості, про композицію (побудову тексту), про найпростіші елементи образності у мові (епітети, метафори, порівняння, рима тощо);

• виховання літературно-художнього смаку, здібності розуміти і відчувати настрій твору, уловлювати музикаль­ність, звучність, ритмічність, красу і поетичність художніх творів.

У коло дитячого читання та розповідання входять:

з будь-якою вигадкою. Лише у середньому дошкільному віці дитина починає впевнено міркувати про переваги твору, відштовхуючись від правдоподібності зображуваних у ньому подій.

Естетичне сприймання, однак, не вичерпується пасивною констатацією відомих сторін дійсності, хоча б дуже важ­ливих та суттєвих. Воно вимагає, щоб сприймаючий увій­шов всередину зображуваних обставин, подумки взяв участь у діях героїв, відчув їх радості та печалі. Такого роду ак­тивність надзвичайно розширює сферу духовного життя людини, має важливе значення для її" розумового та мораль­ного розвитку. Недостатньо навчитись сухо розуміти відомі факти, необхідно вміти співпереживати героям художнього твору.

У переддошкільника можна спостерігати лише зародки такого співпереживання героям літературного твору. Більш складної форми сприймання твору набуває у дошкільника. Його сприймання художнього твору має надзвичайно ак­тивний характер: дитина ставить себе на місце героя, по­думки діє разом з ним, бореться з його ворогами. Діяльність, яка відбувається при цьому, особливо на початку дошкіль­ного віку, за психологічною природою дуже близька до гри. Але якщо у грі дитина реально діє в уявних обставинах, то тут і дії, і обставини уявні.

На перших етапах розвитку сприймання художнього твору та власна творчість значно менше відокремлені, ніж у старших дітей. Дитина активно, дієво ставиться до змісту твору, що сприймається. У цьому плані малюки мало схожі на коректних дорослих глядачів, що нерухомо спогляда­ють будь-який твір мистецтва. Якщо діти не соромляться та почувають себе вільно, то вони весь час переривають хід твору, втручаються у події, задають запитання, намага­ються допомогти герою.

У дослідженнях відзначено, що у дитини 4-5 років із нормальним психофізичним розвитком починає у повній мірі функціонувати механізм формування цілісного образу смислового змісту тексту, який сприйнято. У віці 6-7 років

1) твори української народної творчості і творчості на­родів світу; малі форми фольклору: загадки, прислів'я, при­казки, усмішки, нісенітниці, перевертні, казки;

2) твори класичної і сучасної української* та зарубіжної літератури.

З метою логопедичної роботи використовують різні жан­ри: оповідання, казки, поеми, ліричні та жартівливі вірші, чистомовки, загадки тощо.

Методи художнього читання та розповідання:

1. Читання педагога по книзі або напам'ять. Це дослів­на передача тексту. Той, хто читає, зберігає мову автора, пе­редає усі відтінки думок письменника, впливає на розум і почуття слухачів. Більша частина художніх творів читаєть­ся по книзі.

2. Розповідання педагога. Це відносно вільне передання тексту, можливі перестановка слів, заміна їх, роз'яснення. Розповідання дає великі можливості для привертання уваги дітей.

3. Інсценування. Цей метод розглядають як засіб вто­ринного ознайомлення з художнім твором.

4. Заучування напам'ять.

На одному занятті можна поєднати декілька методів нав­чання: наприклад, з метою автоматизації звуків, або уточ­нення словника, читання невеличкого оповідання поєдну­ють із заучуванням напам'ять вірша або чистомовки тощо.

Вибір методів та прийомів навчання залежить від ху­дожнього твору, вікової групи, рівня мовленнєвого розвитку дітей і тих завдань, які потрібно розв'язати на даному занятті.

У загальній педагогіці М.М.Коніна виділяє декілька ти­пів занять із художнього читання та розповідання. На лого­педичних заняттях цей вид роботи використовується як частина заняття у відповідності із загальною метою:

• читання або розповідання одного твору (наприклад, з метою: а) дати нові уявлення, або активізувати та закріпити знання дітей за відповідною темою; б) подальшого переказу);

• читання декількох творів, об'єднаних єдиною тематикою, або єдністю образів (наприклад, оповідання К.Д.Ушинського.

її україномовному перекладі про свійських тварин та пта­хів, з метою розширення знань, уточнення словника з теми, підготовки до навчання опису);

• об'єднання творів, які належать до різних видів мис­тецтва: а) читання художнього твору і розглядання репро­дукції з картини відомого художника; б) читання, краще поетичного твору, у поєднанні з музикою (як правило, під час вивчення пор року);

• читання і розповідання з використанням наочного ма­теріалу: читання і розповідання з іграшками, настільний театр, ляльковий театр, діафільми тощо).

У методиці проведення цього виду роботи виділяють такі питання, як підготовка і методичні вимоги до нього, бе­сіда про прочитане, повторне читання, використання ілюстра­цій.

Підготовка до читання твору включає:

- обґрунтований вибір високохудожнього твору у відпо­відності з метою заняття, з урахуванням віку дітей, рівня їх мовленнєвого розвитку, загальної освітньо-виховної роботи з дітьми, пори року, а також вибір методів роботи з книгою;

- підготовка педагога до читання твору. Його потрібно прочитати так, щоб діти зрозуміли основний зміст, ідею і пережили прочитане. З цією метою необхідно провести ана­ліз художнього літературного тексту: зрозуміти основний задум автора, характер дійових осіб, їх взаємовідносини, мотиви вчинків. Проводиться робота над виразністю пере­дання: оволодіння засобами емоційної і образної виразності, розставлення логічних наголосів, пауз, вироблення правиль­ної вимови, хорошої дикції. Готуючись до розповідання казки, логопед повинен добре запам'ятати текст, щоб дос­лівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова і фрази потребують уточнен­ня, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Необхідно подумати і про наочність;

- у попередню роботу входить і підготовка дітей. їх пот­рібно підготувати до сприймання літературного твору. З цією метою активізують власний досвід дітей, збагачують його

шляхом організації спостережень, екскурсій, розглядання картин, ілюстрацій* проводять словникову роботу, уточню­ють значення малознайомих слів.

У структуру роботи над твором входить: знайомство з твором, основною метою якого є забезпечити дітям пра­вильне і яскраве його сприймання шляхом художнього слова; бесіда про прочитане з метою уточнення змісту і художньо-літературної форми, засобів художньої виразності; повторне читання тексту з метою закріплення емоційного враження і поглиблення сприйнятого.

У старшому дошкільному віці, якщо художній твір не потребує переказу, його читають тільки один раз.

Читанню може передувати коротка вступна бесіда, яка підготує дітей до сприймання твору, використання прика­зок, загадок викличе інтерес до читання, розповідання.

Під час читання або розповідання не слід відвертати увагу дітей запитаннями або зауваженнями. Виховні моменти полягають у підвищенні або пониженні голосу, паузі, встав­ній фразі «Послухайте, що було далі...» тощо.

Використання ілюстративного матеріалу залежить від змісту і форми книги, віку дітей. Ілюстрація поглиблює ро­зуміння тексту, уточнює його, краще розкриває художні образи, але вона не повинна порушувати цілісного сприй­мання тексту.

§3, Спеціальна методика заучування віршів

У спеціальній методиці початкового навчання українсь­кої мови особливе місце займає робота з ознайомлення дітей із ПМР із поетичними творами, розвитку уміння сприйма­ти і виразно відтворювати вірші, виховання любові до поезії.

Вірш визначають як особливий стиль мовлення, в якому відчувається великий внутрішній зв'язок змісту із зовніш­ньою формою. Це мовлення емоційне, у ньому відображені почуття поета, особливо у ліричних творах.

У віршах слова ритмічно організовані віршованим ряд­ком. Рядок включає в себе певну кількість наголошених та

ненаголошених складів. Ритмічне чергування цих складів і падає музичності, співучості віршованій формі мовлення.

Віршований рядок, ритмічно організовуючи слова твору, взаємодіє з іншими рядками перш за все за логічним смис­лом, а також за ритмом, за римою. У той же час рядок є оди­ницею віршованого ритму. Він являє собою ритмічно закін­чене поєднання слів, яке відділяють від інших рядків паузою.

Одним з елементів вірша є також і рима (співзвуччя за­кінчень слів у кінці віршованого рядка.), яка ланцюжком пов'язує віршовані рядки.

Віршоване мовлення значно відрізняється від прозового. Воно має свої специфічні особливості. Перш за все вірші мають зовнішні відмінності від прози. Кожен вірш має певного розміру рядок, у той час як у прозовому творі рядок займає всю ширину сторінки. Віршоване мовлення відрізняється від прозового і внутрішніми властивостями. Воно музичне, у ньому відчувається ритм - закономірне чергування наго­лошених та ненаголошених складів.

Слова у віршованому творі розташовані у суворому рит­мічному порядку, від перестановки слів порушується ритм. Складно замінити одне слово іншим. Ритм - основа вірша, що надає йому певний характер звучання. У прозі, де ритм менш помітний, чергуються словосполучення і речення (син­тагми). Віршовий ритм більш виразний, бо має звукову при­роду.

У вірші розглядають дві сторони: зміст художнього об­разу і поетичну форму (музикальність, ритмічність). Дитину потрібно навчити розуміти і сприймати обидві ці сторони у їх єдності.

Основою запам'ятовування віршів є мнестичні процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення. Але довільне запам'ятовування віршів є неможливим без зосередження уваги на ньому, тому в процесі заучування бере участь до­вільна увага. Не можна не зазначити, що невід'ємною скла­довою поетичного твору є ритм, а отже сприймання цих тво­рів вимагає сформованості у дітей почуття ритму. Ну і звісно ж процес відтворення віршів має бути інтонаційно забарв леним. Отже, своєчасне формування цих психічних функцій і є головною умовою успішного запам'ятовування поетичних творів дітьми із ПМР.

Крім цього, на запам'ятовування та відтворення віршів впливають психологічні, вікові та індивідуальні особливості засвоєння матеріалу, а також зміст та форма поетичного тексту. З другого боку, суттєве значення мають прийоми навчання заучування віршів та якість художнього виконан­ня їх дорослими.

Вірші, які пропонують дітям для читання чи вивчення напам'ять мають бути високохудожніми, доступними розу­мінню дітей, викликати певні емоції.

Легше запам'ятовуються вірші з яскравими, конкрет­ними образами, оскільки мислення дитини відрізняється образністю. Тому для заучування напам'ять пропонують вірші, в яких є образність, предметність, лаконізм. Зверта­ються до таких авторів, як А.Варто в україномовному перек­ладі, Г.Демченко, Т.Коломієць, М.Познанська, П.Воронько, І.Костецький та інших.

Заучування віршів включає в себе два взаємопов'яза­них між собою процеси: слухання поетичного твору та його відтворення, тобто читання вірша напам'ять. Як вже було сказано вище, відтворення поетичного тексту залежить від того, наскільки глибоко та повно дитина зрозуміє твір, від­чує його. Разом з тим виразне читання - самостійна, складна художня діяльність, у процесі якої розвиваються здібності дитини.

Завдання підготувати дитину до сприймання вірша, прочитати вірш так, щоб діти із ПМР його відчули та зрозу­міли, є для логопеда досить складним.

Більш глибокому впливу віршів на дитину допомагає попередня бесіда, що проводиться до сприймання твору, її мета полягає у поясненні незнайомих слів, розгляданні кар­тинок, екскурсії, спостереженнях на природі.

Під час заучування з дітьми віршів перед педагогом пос­тає два завдання:

• досягти гарного запам'ятовування віршів, тобто роз­вивати здатність до тривалого утримання вірша у пам'яті.