Програма розвитку Віконечко для дітей із ЗПР. Програма розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку від 3 до 7 років Київ 2013 Рецензенти
 Скачать 1.34 Mb.
|
ПРИЧИНИ І ФОРМИЗАТРИМКИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ У ДІТЕЙПричин, які викликають затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути несприятливі умови виховання, спадкова схильність, довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві, порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку, ускладнені пологи. Відповідно до причин виділяють форми затримки психічного розвитку. Передумовами виникнення ЗПР конституціонального походження (гармонійний інфантилізм) може бути генетичний фактор тобто, спадковість; недостатність кисню або інфекційно-токсичні чинники які діють у період вагітності. Ця форма ЗПР базується на затримці розвитку лобної частки головного мозку, що виникає під впливом вище описаних чинників і може поглиблюватися неправильним вихованням. Примітним є те, що емоційно-вольова сфера дитини ніби перебуває на більш ранньому етапі розвитку і нагадує нормальну структуру емоційного складу дітей молодшого віку. Дуже часто незрілість стосується як психічного, так і фізичного розвитку. Дитина не лише поводиться як молодша за віком, а й виглядає у 5 років, як трирічна. Вона народжується з невеликою вагою тіла і зростом, мініатюрна. Це “ хлопчик-з-мізинчик” або “дівчинка-Дюймовочка.” Дитина граційна, тендітна. Вона не відстає від своїх ровесників у психомоторному і мовленнєвому розвитку, а тому засвоює фразову мову у звичайні терміни і навіть раніше, на заняттях у дитячому садку успішно опановує рахунок, читання, добре малює. Часто ці малюки схильні до музики, емоційно жваві. Однак батьків і вихователів дитячого садка бентежить їх наївність, невідповідність їхньої поведінки вікові, непристосованість до реального світу. Час іде, а в дитини не спостерігається помітних зрушень у формуванні розуміння норм поведінки і спілкування, у виробленні понять “не можна” і “потрібно”, у відчутті дистанції зі старшими. У малюка відстає розвиток уміння правильно оцінювати ситуацію, коли треба відповідно до обставин змінювати і поведінку, а також здатність передбачати розвиток подій і, відповідно, можливі наслідки. Коли настає шкільний вік, виявляється, що у дитини не сформовані шкільні інтереси, вона не враховує навчальної ситуації, не вміє зосереджуватися на завданні і виконувати його. Тому таким дітям, за рекомендацією психолога, доцільно починати навчання на рік пізніше. Батькам слід ретельно готувати дитину до школи, насамперед звертаючи увагу на її виховання. Батьки, у яких є такий малюк, ставляться до нього особливо. Їх тривожить тендітність і мініатюрність дитини, те що у неї поганий апетит і вона часто хворіє. Дитина лагідна, слухняна, не завдає клопоту своєю поведінкою і викликає почуття жалю. Тому виховання такої дитини може набувати тривожної спрямованості. У дитячому садку вихователька оберігає малюка; оточуючі приймають його дитячість, і навіть ровесники охоче граються з ним, відводячи йому роль „маленького”, проектуючи на нього батьківський інстинкт, який у них зароджується: захищають, заспокоюють, якщо він плаче, а малюк приймає цю роль. Вона зручна і приємна. Дитина не хоче дорослішати і в шкільні роки. Все це згодом може призвести до формування низки негативних рис особистості, які виявлятимуться у дорослому віці. Тому виховання такої дитини потребує від дорослих батьків, педагогів, неабиякої мудрості, терпіння і любові. Затримка психічного розвитку може виникнути внаслідок тривалого захворювання дитини на хронічні недуги (тонзиліт, панкреатит, гастрит, коліт, цистит, бронхіт, різноманітні алергічні захворювання, ревматизм та ін.). Під впливом загального захворювання організму відбувається ослаблення функції мозку. Хронічні захворювання порушують тонус судин, які живлять мозок, внаслідок чого наступає кисневе голодування. До того ж, різноманітні токсичні речовини, які утворюються під час хвороби, отруюють ще не сформований і недостатньо стійкий до подібного впливу дитячий мозок. У малюка настає тимчасова недостатність інтелектуальних функцій, тобто знижується не інтелект дитини, а його продуктивність через порушення так званих передумов інтелекту – памяті, уваги, працездатності. На заняттях у дитячому садку дитина швидко втомлюється, зі значними труднощами вчить вірші, відволікається коли решта дітей уважно слухає казку. Хронічна фізична та психічна астенія гальмують розвиток активності дитини, сприяють формуванню таких рис особистості як несміливість, боязливість, невпевненість у своїх силах. Ровесники через фізичну слабкість, невправність рухів не беруть дитину до гри, тому вона гостро переживає свою фізичну неспроможність, оцінюючи як власну неповноцінність. Коло дітей, з якими товаришує малюк, обмежене; частіше він любить гратися з меншими за себе, які не ображають його. До шкідливих наслідків самої хвороби може додаватися неправильне виховання. Постійна тривога за здоровя, а інколи і життя дитини, робить батьків поблажливими до неї. Часто вони задовольняють всі примхи, виконують те, що вона мала б робити сама. Це породжує у дитини пасивність, безініціативність, егоїзм. Несприятливі умови виховання, які негативно впливають на формування особистості дитини, можуть призвести до затримки психічного розвитку психогенного походження. Для того, щоб кора головного мозку успішно функціонувала та розвивалася, одразу після народження дитячий організм має отримувати із зовнішнього середовища комплекси подразнень. Так, любляча мати бере малюка на руки під час годування, сповиває, купає, заспокоює та заколисує, стає тим самим могутнім джерелом подразнень практично для всіх органів відчуття: слуху, зору; сприймання дотику, тепла; зміни положення тіла у просторі. Коли ж дитина позбавлена материнського догляду, який втілює комплекс цих подразнень та систематичний емоційний контакт, у неї може виникнути затримка психічного розвитку. Це часто спостерігається у дітей, які виховуються в Будинках дитини. Медсестра, яка доглядає відразу за десятьма малюками, не в змозі кожному з них приділити достатньо уваги, тому не зважаючи на добре налагоджений там догляд (правильний режим харчування, сну, сповивання, купання), відсутнє найголовніше – систематичний емоційний контакт з дитиною та достатній вплив подразнень на її органи відчуття. Тривалий час маля перебуває в ліжечку, мовчить або щось аґукає, смокче пальчик, і бачить над собою лише білу стелю. До дитини рідко хтось підходить, бере на руки, усміхається, розмовляє з нею. Такі діти помітно відстають у розвиткові: пізніше починають самостійно сидіти, стояти; затримується їхній мовленнєвий розвиток. Аналогічний стан спостерігається і тоді, коли дитина, яка виховується в сімї, потрапляє в лікарню. Вже через два місяці без достатнього емоційного та інтелектуального розвитку дитина втрачає те, що у неї було сформоване. Тому цей стан називається госпіталізмом або регресією. Установлено також, що перервані емоційні контакти між матірю і дитиною у віці до 3 років можуть відновлюватися не більше 4 разів, після чого дитина стає вже нездатною до повноцінного емоційного спілкування і дуже втрачає у психічному розвитку. Затримка психічного розвитку, яка виникає у дитини внаслідок недостатнього піклування про неї (явище гіпоопіки) може спостерігатися і в сімї. Буває так, що після пологів, у перші місяці життя дитини, у матері виникає неусвідомлене неприйняття маляти. Його може спричинити фізичний або генетичний дефект немовля; невропатія, коли дитина ночами не спить і своїм криком замучила не готову до материнства жінку; коли мати – одиначка, а дитина стала перешкодою до облаштування власного життя. Дитина для такої матері відраза, тому й доглядає вона за нею так, ніби виконує обридлу роботу – в голосі роздратування, очі байдужі, руки не лагідні, обличчя не усміхнене. В цьому випадку наслідки виховання такі ж, як після перебування дитини у дитячому будинку. Серед ЗПР найчастіше спостерігається церебрально-органічна форма (церебрум – лат. - мозок). Вона вважається найстійкішою і складною, оскільки виникає внаслідок ураження головного мозку дитини. Причинами виникнення цієї форми ЗПР може бути патологія переважно другої половини вагітності; вплив токсичних речовин, зокрема алкоголю, тютюну, наркотиків на протязі всієї вагітності; токсичні речовини, які є у навколишньому середовищі (свинець, радіоактивне випромінювання); загроза викидня, важкі вірусні інфекції, резус та групова несумісність крові плоду й матері та ін. Ці ж фактори зумовлюють передчасні пологи, асфіксію та травми дитини під час пологів. Нормальна вагітність та пологи залежать від емоційного стану майбутньої мами. У матері може виникнути неприйняття дитини, яка ще не народилася (народження дитини не планувалося; вагітність стала причиною вимушеного шлюбу; в період вагітності жінка розлучилася з чоловіком – батьком майбутньої дитини тощо). У майбутньої матері виникає неусвідомлене бажання позбутися дитини. Через це вагітність протікає з ускладненнями, загрозою викидня, неблагополучними пологами, які можуть затягуватися, або навпаки, бути стрімкими. Як свідчить практика, до всіх негативних впливів під час вагітності та пологів більш чутливий мозок чоловічої статі. Так, за статистикою викидень чи його загроза бувають у два рази частіше під час вагітності хлопчиками. Серед дітей із ЗПР хлопчиків також вдвоє більше ніж дівчаток. У перші 2 роки життя дитини затримку психічного розвитку можуть спричинити тривалі важкі інфекційні захворювання, які захоплюють мозок: сепсис, менінгіт, енцефаліт, паротит, грип; травми головного мозку: струси та удари тощо. Порушення, які виникають внаслідок органічного ураження мозку, виявляються вже у перші тижні народження дитини. Малюк весь час перебуває у стані постійної напруги і втоми: плаче, погано ссе; сон у нього нетривалий і неспокійний. Дитина відстає у фізичному та психічному розвиткові, у формуванні навичок охайності. Мозкова недостатність може виявлятися у підвищеній збудливості, розгальмованості або, навпаки, загальмованості дитини. Розгальмовані діти привертають увагу своєю поведінкою вже у дитячому садку. Вони галасливі, дуже рухливі, не вміють гратися за правилами й організувати гру, тому заважають іншим дітям. Без дозволу беруть чужі іграшки, через необережність, або ж навмисно руйнують побудовані іншими дітьми конструкції. У них недосконала дрібна моторика, тому їм важко вирізувати із паперу, ліпити, малювати. За найменшої невдачі вони із роздратуванням кидають невдало зроблені вироби. На прогулянці кричать, бігають, зачіпають інших дітей, без остраху залазять на дерева або якісь споруди на дитячому майданчику. Почуття сорому і каяття у них поверхове, а про свою обіцянку добре поводитися вони швидко забувають. Не дивлячись на те, що діти видаються товариськими, у них не має постійних друзів. Щоб справити гарне враження на старших, охоче беруться виконувати доручення, однак не доводять справу до кінця, оскільки швидко втрачають до неї інтерес. У дітей із психічною загальмованістю переважає знижине тло настрою; вони нерішучі, боязкі, уповільнені. Малюки важко звикають до дитячого садка, весь час плачуть, просяться до мами. На заняттях дуже повільні, невпевнені у своїх силах, за найменших труднощів припиняють роботу, постійно потребують допомоги виховательки, її схвалення. Здебільшого такі діти замкнені, уникають рухливих ігор, граються усамітнено або з меншими за віком. Найкраще почуваються у звичних для них умовах, тому на пропозицію піти на прогулянку, погратися у нову гру, навчитися робити новий виріб частіше всього відповідають відмовою. Коли діти відчувають нестабільність, вони скаржаться на головний біль, нездужання, втому; у них знижується настрій, виникає роздратування. Мозкова недостатність у дітей із ЗПР дуже часто супроводжується цереброастенічними розладами. Діти надмірно чутливі до яскравого світла, шуму, задухи; на зміну метеорологічних факторів реагують головним болем; погано переносять поїздки у транспорті, різкі рухи, перевороти під час ігор. Їх дуже швидко стомлюють розумові навантаження, а тому продуктивність праці на занятті у дитячому садку у них низька. Отже, затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості виявлення цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам, педагогам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення протягом перших шести років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини у школі та в усьому її подальшому житті. СПЕЦІАЛЬНИЙ ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД І СІМ'Я ДИТИНИ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ Успішний розвиток дитини із затримкою психічного розвитку залежить від умов сімейного виховання, водночас дуже важливо вчасно включити дитину у корекційно-розвивальний процес у дитячому садку. Це може бути спеціальний дошкільний навчальний заклад, або інклюзивна група масового дошкільного навчального закладу. У будь-якому випадку дитина буде навчатися в умовах, які забезпечать ранню корекції її психофізичного розвитку. Для того, щоб корекційний розвиток і навчання проходили успішно необхідна співпраця і взєморозуміння між педагогами дошкільного навчального закладу і членами сім'ї дитини. Основними напрямками в роботі педагогів дошкільного навчального закладу з сім'єю є такі.
допомоги дитині;
особливості розвитку дитини із затримкою психічного розвитку, про прийоми і методи корекційно-розвивальної роботи з нею;
сім'ями вихованців з метою корекції взаємодії «дитина-батьки». Треба забезпечити сім'ї спеціальною літературою з проблем виховання дитини із затримкою психічного розвитку. За потреби батьки консультують дитину у дитячого психоневролога. У такому випадку вони мають слідкувати і виконувати всі рекомендації лікаря. Педагоги спеціального дошкільного навчального закладу повинні допомогти батькам зрозуміти особливості психофізичного розвитку дитини при затримці психічного розвитку, особливості вікового й особистісного розвитку їхніх дітей, відмінні від норми, допомогти конкретними порадами щодо виховання. Педагогам дошкільного навчального закладу важливо знати й розуміти особливості сім'ї, в якій виховується хвора дитина. Дуже часто мікроклімат сімї, в якій зростає дитина із затримкою психічного розвитку відрізняється від сімей, де виховуються здорові діти. Усвідомлення батьками того що, їхній малюк не такий як інші діти, породжує у них сум’яття і неспокій. Воно вносить в атмосферу сім’ї розлад між подружжям, між батьками і дитиною, інколи навіть веде до неусвідомленого неприйняття дитини батьками Батьки, найближчі дорослі, педагоги мають пам’ятати, що дитина з особливостями у розвитку більше, ніж здорова, потребує поваги до себе, вона часто вразливіша, і беззахисна. Найменший прояв недоброзичливості глибоко ранить її, нервова система стає слабкішою, нестійка психічна рівновага порушується, вона звикає до постійних докорів, стає замкнутою, що ускладнює її фізичні і психічні проблеми і сприяє патологічному розвитку особистості. Адже дитина по-справжньому щаслива, коли відчуває турботу, увагу й любов найближчих людей. Для правильного виховання дитини важливо, щоб слова і справи батьків, педагогів були завжди прикладом для дитини. Кожний їхній поступок, кожне слово вагоме в процесі навчання і виховання, особливо стосовно дитини з особливостями у розвитку. Поради дорослим, які виховують дитину із затримкою психічного розвитку.
Навіть у немовляти можна викликати почуття ніяковості – інтонаціями докору і відповідною мімікою. Пам’ятайте, не слова, а їхнє емоційне забарвлення та інтонація, спрямовані на дитину, викликають у неї відповідну емоційну реакцію.
особистісного розвитку дитини. Скажімо, вони вважають малюка впертим, не розуміючи того, що він не може справитися з новим дорученням через особливості свого психічного чи фізичного розвитку або соматичного стану. Тому намагайтеся зрозуміти дитину, якомога частіше запитуйте себе: “Чому малюк так поводиться?”
невідповідності між власними вимогами і сподіванням, а з другого – можливостями і потребами дитини. Найчастіше це виникає тоді, коли у дитини спостерігається упертість або психічна розгальмованість чи загальмованість, внаслідок ураження центральної нервової системи. Треба пам’ятати – непослідовність вимог до дитини, тобто невідповідність між вимогами і контролем, призводить спочатку до збудження нервових процесів, а потім до їх перезбудження і втоми, а відтак– до стану психічного напруження.
виникати через негнучкість дорослих. Так, вони або недостатньо враховують ситуацію, або невчасно реагують на неї, тобто програмують вимоги, не враховуючи ситуацію, нав’язують власну думку.
запровадженні жорсткої дисципліни й обмеженні самостійності; застосуванні примусу і репресивних заходів, зокрема й фізичних покарань; постійному контролі за поведінкою; нав’язуванні дорослими будь-якої точки зору; категоричності суджень, наказового, безапеляційного тону; у прагненні підкорити собі дитину.
моралізаторства. Наприклад, весь час соромити: “Ти дуже поганий, гарні діти роблять так... . Як тобі не соромно” та ін. Надмірна кількість зауважень і осуджень, зрештою, призводить до того, що вони перестають діяти.
можливостей, життєвого досвіду, який збагачується. Не треба надмірно регламентувати і надмірно контролювати поведінку; вдаватися до надмірного піклування; численних пересторог і погроз. Потрібно довіряти дитині, вірити у її самостійність. Дитина щаслива, якщо у сімї панують теплі стосунки, а у дитячому садку її чекають і люблять; вона знає, що її завжди вислухають і підтримають, дадуть пораду; дозволяють виявляти власні почуття, чутливі до її потреб; якщо члени сімї прості і безпосередні у спілкуванні і між ними немає розходжень щодо виховання дитини. Батьки мають виконувати усі рекомендації педагогів дошкільного навчального закладу, в якому перебуває їхня дитина. Рекомендації можуть стосуватися як особливостей виховання, так і корекційного розвитку пізнавальної й емоційно-вольової сфер, мовлення дитини. Розвиваючи дитину із затримкою психічного розвитку вдома батькам бажано прислухатись до таких порад.
психічну сферу. Мовлення, процеси пізнавальної діяльності (увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення) взаємопов’язані, розвиток одних процесів відбувається на підґрунті інших, які, окрім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного. Ось чому тренування у запам’ятовуванні, до якого часто вдаються батьки з метою поліпшити пам’ять дитини, не приносить очікуваного результату, оскільки воно базується на механічній пам’яті, яка мало позначається на розумовому розвитку дитини. Те, що дитина запам’ятала механічно, а не усвідомила і осмислила, рідко їй знадобиться. Це саме стосується й уваги. Часто дитина не може зосередитися на завданні, бо не розуміє його. Отже, для розвитку пам’яті, уваги, потрібен розвиток мислення. Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку, і його відставання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на формуванні інших психічних процесів. Тому дуже часто корекційну роботу з дитиною треба починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.
Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб довкола не було нічого такого, що могло б відволікти його увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас той, хто займається з дитиною, і сам не повинен відволікатися сторонніми справами; при цьому треба бути терплячим, доброзичливим, вимогливим до дитини. Відзначайте її найменші успіхи та заохочуйте до виконання.
електромагнітного випромінювання яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону.
допомоги дорослого . Спочатку це може бути сумісна дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.
Треба пам’ятати, що у дошкільника, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не сформована здатність до цілеспрямованого навчання, він навчається у грі. Тому не перетворюйте заняття на фрагмент уроку. Таким чином, корекційний розвиток дошкільника із затримкою психічного розвитку буде ефективним за умови сумісної співпраці педагогів дошкільного навчального дитячого закладу, де перебуває дитина і членів сім'ї дитини. |