Програма розвитку Віконечко для дітей із ЗПР. Програма розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку від 3 до 7 років Київ 2013 Рецензенти
 Скачать 1.34 Mb.
|
|
Мислення. Істотні зміни відбуваються у розвитку мислення дошкільника 6-7 років. Дитина вже мислить, спираючись на уявлення. Це означає, що її мислення відокремлюється від сприймання, перетворюючись на відносно самостійний процес. Одночасно воно відділяється і від практичної дії. Тобто, дитина може мислити не діючи з предметами, а мисленнево встановлювати зв’язки між ними. Появляється роздумування, обмірковування. Мислення поступово стає міркуючим. Перехід до цієї форми мислення пов’язаний з подальшим розвитком пізнавальних процесів дитини, формуванням у неї мислительних дій і оволодінням мовою як засобом спілкування і засвоєння людського досвіду. Все це збагачує можливості пізнавальної діяльності дитини. Однак, мислення семирічних дітей ще надто конкретне і емоційне. Конкретність мислення свідчить про помітну перевагу першосигнальної діяльності над другосигнальною, а звідси виникають труднощі в узагальненні, синтетичній діяльності. Емоційність мислення полягає у тому, що діти дуже жваво переживають усе, про що вони думають. Водночас, у більшості випадків, виконуючи завдання під час гри, малювання, конструювання, спілкування з оточуючими, діти використовують наочно-образне мислення. Так, діючи «про себе» з образами, дитина уявляє собі реальну дію з предметами і її результат, і таким чином розв’язує поставлене завдання. Наприклад, намагаючись збагнути, попливе паперовий кораблик чи потоне, дитина пов’язує плавучість з величиною предмета, формою предмета, матеріалом, з якого зроблений предмет. Що ж стосується мислення словесно-логічного, то у цьому віці ці форми мислення тільки починають формуватися. Розвиток у дітей 6-7-річного віку форм словесного (вербального) мислення свідчить про те, що дитина готується до засвоєння розумових дій, характерних для шкільного навчання. Розвиток мислення дошкільника семи років виявляється і в зміні його спрямованості. Дитині стають доступні не тільки практичні завдання (побудувати щось з кубиків, дістати, знайти щось), виконання яких вимагає мислення, а й пізнавальні завдання. Вона починає цікавитися зв’язками, причинами явищ, походженням речей. «Чому листя пожовкло? Чому темно? Навіщо поливають квіти?». З такими й іншими подібними запитаними часто звертається дошкільник до дорослого. Це пояснюється тим, що він починає активно використовувати мислення як засіб пізнання світу і виявляється не тільки у вмінні оперувати уявленнями, а й у збагаченні змісту цих уявлень. Крім того, дитина стає здатною оперувати не лише поодинокими чуттєвими образами предметів, а й більш узагальненими уявленнями, в яких об’єднуються і поодинокі враження, і судження про ці предмети. Тобто мислення дитини залишаючись ще переважно наочно-образним поступово набуває словесної форми. Дитина із ЗПР цього віку спроможна зосереджувати свою розумову активність на матеріях, що пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями, ніж розв’язувати абстрактні задачі. Тому доцільно пов’язувати умову пізнавального завдання із близькими до дитини проблемами, з опорою на наочне мислення. Будуючи образи, дитина інтуїтивно вчиться створювати моделі реальних предметів. Водночас, на відміну від 6-7-річних дітей з нормальним розвитком, для дитини із ЗПР словесно-логічне мислення ще недосяжне зовсім. В її міркуваннях постійно переплітаються причина і наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; пояснюючи явища, дитина одуховлює предмети. Сприймання дитини також ще недостатньо сформовано, тому вона бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», що і визначає її судження, в яких перемішано та скомбіновано все, що безпосередньо було сприйнято. Деякі окремі логічні судження шестирічних дітей із ЗПР хоча і роблять відчуття захоплення і радості за успіхи в розумовому розвитку дошкільника, але в цілому це нетипове мислення для нормальної дитини цього віку. Під час мисленнєвого процесу, у дитини із затримкою психічного розвитку проявляється швидка виснаженість. Ці діти не можуть зосередити свою увагу, їм не цікаво, нудно, вони не можуть і не хочуть робити те, що потрібно в даний момент, не можуть зосереджено міркувати над поставленим перед ними завданням тощо. Крім того, ці діти виявляють егоцентризм мислення. Однак, недорозвиток пізнавальної діяльності, недоліки мислення ще не привід для того, щоб дитина була позбавлена повноцінного навчання і виховання. Дослідження показали, що діти із ЗПР при уважному до них ставленні виявляють інтерес до занять та можуть оволодівати пізнавальними знаннями на достатньому рівні. Вони досить легко долають егоцентризм в мисленні, коли їм наочно показують і пояснюють ті зміни предметів, які здійснюються на їхніх очах. Уява. Невіддільною від розвитку мислення є уявадошкільників. Уява зароджується на підґрунті уявлень дитини про навколишню дійсність. В своїй уяві дитина завжди ніби відривається від реальних подій. У дошкільників 5-ти років уява ще не підкорена спеціальній меті уявити ті чи інші предмети, явища, події, однак діти 6-7 років вже здатні керувати процесом фантазування для досягнення певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у цьому віці не лише репродуктивної уяви, а й про зародження творчих форм уяви. Увага. Істотним показником зрушень у розвиткові психічних процесів дитини цього віку є виникнення у неї первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам вихователя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю. Однак, увагадітей6-7 років також має свої особливості. У них з’являється уміння самостійно, з власної ініціативи, ставити перед собою нескладні завдання і спрямовувати свою увагу на їх виконання. У зв’язку з розвитком їхньої розумової діяльності, розвитком мислительних дій у дітей зароджується внутрішня увага, що виявляється, наприклад, під час пригадування минулих подій, лічби декількох предметів про себе тощо. Розвиток довільної уваги наприкінці дошкільного віку є складовим моментом готовності дітей до початку шкільного навчання. Численні дослідження свідчать, що увагадітей із ЗПР характеризується низкою особливостей: нестійкістю уваги до запропонованої діяльності, низьким рівнем довільних її форм, що супроводжується періодичними коливаннями уваги, нерівномірною низькою працездатністю протягом всього виконання завдання, зниженням уваги по мірі продовження роботи, необхідністю більш тривалого часу часу для включення в будь-яку діяльність. Низький рівень довільної уваги у дітей із ЗПР призводить до несформованості та порушення структури діяльності. Значні труднощі у цих дітей виникають під час пізнання предметів, які знаходяться у незвичному ракурсі, коли треба показати знайомі предмети на контурних чи схематичних зображеннях, особливо, якщо ці предмети перекреслені чи накладаються один на одного, що є наслідком недостатнього розвитку довільної уваги. 6-7-річним дошкільникам із ЗПР легше зосереджуватися на конкретному матеріалі, підкріпленому різними наочними засобами. Їм важче підтримувати спрямованість уваги при зовнішніх подразниках. Стійкість уваги цих дітей залежить від того, приваблює чи не приваблює їх сама діяльність. Саморегуляція. У старшому дошкільному віці формується довільність поведінки і нове ставлення дитини до себе, до своїх можливостей та вчинків. З названими фундаментальними новоутвореннями особистості дошкільника 6-7 років органічно пов’язана його установка на досягнення бажаного результату в різних видах діяльності (бажаний результат – це той, який відповідає рівню домагань дитини). Зазначена установка ґрунтується на одному з найважливіших новоутворень 6-7-річної дитини – навчальній мотивації. Оволодіння вмінням керувати собою, регулювати власні наміри, дії та вчинки виділяється як окреме завдання. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба в порівнянні себе в якомусь відношенні з однолітками, у співробітництві з ними, самооцінка тощо. На шостому році життя у дитини формуються такі «внутрішні новоутворення» як образ «Я», самооцінка, самолюбство, рівень домагань, особистісні очікування тощо, які опосередковують будь-які види активності дитини і дають змогу їй діяти самостійно. Поява цих регуляторів діяльності і поведінки є свідченням розвитку у дитини здатності діяти довільно, згідно з поставленою метою, відволікаючись від зовнішніх перешкод. Формується вибіркове, оцінне ставлення дитини до тих видів діяльності, які в найбільшій мірі сприяють досягненню успіхів, тобто є суб’єктивно значущими. Завдяки включенню дітей 6-7 років у різні види діяльності, відповідно до їхніх схильностей та інтересів, досягається не тільки значний виховний ефект, а й створюються позитивні передумови для розвитку здібностей підростаючої особистості – як загальних, так і спеціальних. У семирічному віці дитина вже більш-менш реально оцінює свої можливості щодо здійснення тієї чи іншої діяльності: «можу», «не можу», «це в мене не вийде». Створюється відповідне підґрунтя для усвідомлення дитиною своїх особистих властивостей, які формуються у неї в процесі різних видів діяльності і спілкування під впливом оцінного ставлення оточуючих. По мірі інтелектуального розвитку дитини, долається пряме прийняття оцінки дорослих, починається процес опосередковування їх власним знанням про себе. Діти 6-7-річного віку в основному вірно усвідомлюють свої переваги і недоліки, враховують відношення до них з боку оточуючих. Це має величезне значення для подальшого розвитку особистості, свідомого засвоєння норм поведінки, слідкування позитивним зразкам. У дошкільному віці формуються вольові якості дитини, вміння поставити собі мету та прагнути її здійснити. Спочатку дії дитини невпорядковані, стихійні. Поступово дорослі формують у неї вміння стримувати свої безпосередні пориви, підкоряти миттєві бажання чомусь більш важливому. Для дошкільнят із ЗПР характерна слабка емоційна стійкість, несформованість вольових дій у всіх видах діяльності, агресивність поведінки і її провокуючий характер, труднощі в пристосуванні до дитячого колективу під час гри і занять, метушливість, часті зміни настрою, невпевненість, відчуття страху, фамільярність по відношенню до дорослого. Спостерігаються негативні реакції, спрямовані проти волі батьків, нерозуміння своєї соціальної ролі, яскраво виражені труднощі в розрізненні найважливіших рис міжособистісних відносин. У старшому дошкільнмуо віці починають формуватися елементи самоконтролю, що полягає в умінні відволікатися від зовнішніх перешкод під час виконання якогось завдання, розмірковувати над виконаним та пояснювати чому саме так. А саме це і створює певну установку на пояснення способу виконання, до переходу дії у внутрішньомисленнєву форму Для дітей із ЗПР характерним є невміння контролювати виконання етапів роботи. Дитина дошкільного віку із ЗПР рідко опиняється в ситуації, коли їй доводиться замислюватися над тим як вона зробила завдання, чому так, а не інакше тощо. Рідко пояснює, як досягла вона тих чи інших результатів, зіставляє те, що було задано і як виконано. Дитина прагне, насамперед, до практичного результату, і мислення його не виходить у більшості випадків за сферу практичних завдань. Прагнення до діяльності – одна з характеристик психофізіологічних особливостей дошкільника 6-7-ми років. Через дії із предметами дитина переходить до внутрішніх, розумових дій; далі засвоюється суспільний досвід – через мовлення та спеціальне навчання. Однак, необхідно розуміти, що накопичення знань, без належного керівництва, відбувається в дитини безсистемно. У такому випадку її знання поверхневі, помилкові, а судження алогічні. Якщо дитині не допомагати осмислювати сутність тих явищ, які привертають її увагу, дитина часто робить неправильні умовиводи («У птаха теж чотири ноги, тільки дві передні – це крила»; «У селі ніч темніша, ніж у місті, тому що в селі немає ліхтарів» ). Під кінець дошкільного періоду, у розвитку дитини формуються передумови для успішного переходу її на наступний рівень розвитку. Завдяки дитячій допитливості формується інтерес до навчання. Розвиток пізнавальних здібностей створює основу для формування творчого мислення. Розвиток довільності допомагає подолати труднощі під час розв’язання завдань, виникає узагальнення власних переживань, вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками – все це дає змогу дитині у подальшому перейти до навчальної діяльності. Мовленнєвий розвиток Розвиток мовлення у дитини – це процес оволодіння рідною мовою, уміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством, засобом пізнання самої себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей. Слово фіксує засвоєні дітьми сенсорні еталони, включається у процеси мислення, є носієм уявлень, понять, забезпечує можливість логічних міркувань. Формування і розвиток мовлення дитини умовно ділиться на три етапи: Перший етап – довербальний (від 0 до 1го року життя) . У цей час малюк навчається виділяти звуки мовлення серед усіх інших звуків; на четвертому тижні агукає, гулить; з 5-6 місяців –лепоче; до кінця першого року життя активно використовує міміку та жести і вимовляє «лепітні» фрази. Розуміє прості висловлювання дорослих, поповнює свій пасивний словник. У цей період більшість малят вимовляють перші слова. Другий етап – (від 1го до 3х років життя) є переходом до активного мовлення дитини . Маля вимовляє перші слова та речення спочатку із двох слів, стрімко поповнює словниковий запас ( до трьох років накопичує біля 1000 слів). Третій етап (від 3х до 7 років) дитина вправляється в умінні правильно вимовляти звуки, склади, слова; будує речення, користується у мовленні прийменниками, сполучниками, прислівниками. Кожен етап формування мовлення дитина проходить послідовно і повноцінно завдяки нормальному фізичному і психічному розвитку. Тому формування мовлення у дитини неможливо розглядати без врахування її загального розвитку. Відомо, що далеко не всі малята протягом перших трьох років досягають однакового рівня мовленнєвого розвитку: одні переважно правильно вимовляють слова, інші говорять недосить виразно й чітко, спотворюють окремі звуки. Та всі ці недоліки в основному явища тимчасові, і в ході мовленнєвого розвитку, до 5 років життя поступово зникають. Мовлення немовлят із ЗПР формується і розвивається значно повільніше у порівнянні з їхніми ровесниками і має значно ширший спектр недоліків. До найбільш поширених вад відносяться порушення звуковимови, імпресивного (сприймання, розуміння) та експресивного (промовляння ) мовлення. Імпресивне мовлення характеризується недостатністю диференціації слухового сприймання мовленнєвих звуків і нерозрізненням змісту окремих слів, тонких відтінків мовлення. Експесивному мовленню у цих дітей властиві порушення звуковимови, недостатня сформованість граматичної будови мови, наявність аграматизмів. У багатьох випадках картина мовленнєвих вад у дітей із ЗПР свідчить про наявність загального недорозвитку мовлення, про затримку цього процесу. Затримка розвитку мовлення проявляється і в недостатньому рівні вербальних та інтелектуальних здібностей малят. Особливості розвитку звукосприймання та звуковимови Порушення звуковимови у малюків із ЗПР трапляється значно частіше, ніж у їхніх ровесників з нормальним розвитком. Причинами таких явищ є аномалія будови артикуляційного апарату: неправильний прикус, укорочена під’язична зв’язка, високе вузьке чи тверде піднебіння, дефекти будови зубного ряду, недорозвиток мовленнєвої моторики. Рухи язика характеризуються неточністю, зайвим напруженням, складністю переходу із одного положення до іншого. У деяких дітей вони хаотичні, уповільнені. Тому їхнє мовлення часто напружене, спонтанне, незрозуміле. Однією з характерних ознак порушення мовлення при ЗПР (церебрально-органічного ґенезу) є «специфічна асиміляція». Дитина неспроможна правильно вимовити слова, що складаються зі звуків, близьких за артикуляцією чи за звучанням. Причина такого явища – недорозвиток слухового сприймання й розлади артикуляції. Порушення фонематичного розвитку у дошкільнят із ЗПР проявляються як у труднощах диференціації звуків, так і в не сформованості фонематичного аналізу й синтезу. Вади аналізу й синтезу у таких дітей дуже стійкі і зберігаються навіть протягом усього дошкільного віку, а в майбутньому негативно впливають на оволодіння читанням і письмом. Особливу складність являє для дітей визначення кількості, послідовності звуків у слові. Майже у половини дітей із ЗПР є недоліки у вимові звуків кількох фонетичних груп, тобто поліморфне порушення звуковимови. Так, вони неправильно вимовляють свистячі та шиплячі звуки, змішуючи їх (с-ш, з-ж, с-ч, с-щ); замінюють один звук іншим (р-л, л-в. ж-з); спостерігається відсутність звуків (р, свистячих, шиплячих). Дослідження вчених свідчать, що у більшості випадків порушення звуковимови носять характер моторної, сенсорної та змішаної видів дислалії, а також стертої дизартрії. У дітей з нормальним розвитком найчастіше спостерігаються порушення у вимові звука р та шиплячих звуків. Особливості розвитку лексики Формування лексики дитиною тісно зв’язане з розвитком та уточненням й усвідомленням її уявлення про навколишній світ і визначається рівнем її пізнавальної діяльності. У дітей із ЗПР помітно виражений недорозвиток лексичної сторони мовлення. Характерними рисами їхнього словникового запасу є його збіднення і неточність. Особливості словникового запасу дітей відображають обмеженість їхніх уявлень про навколишній світ, труднощі усвідомлення явищ, властивостей і закономірностей навколишньої дійсності. Так, наприклад, діти мають неточне уявлення про те, чим займаються їхні батьки, нечітко знають прізвища, ім’я, та по-батькові своє та батьків; не диференціюють поняття ім’я та по батькові, не вміють від повного імені утворити коротке. Не можуть перечислити та визначити пори року, назвати їхні характерні ознаки. У словнику дітей переважають іменники та дієслова. У мовленні вони використовують лише прикметники, що означають безпосередньо сприйняті якості предметів. Часто затрудняються у визначенні кольору, форми, величини предмета. У їхньому словнику відсутні ряд позначень досить відомих дітям предметів, дій, властивостей. Спостерігається неточність вживання слів, їхні заміни за семантичними ознаками (замість рама – вікно, конверт – лист, плаття –одяг, вишиває – шиє). Найбільш значимими ознаками лексичного розвитку дитини є рівень оволодіння нею узагальненими поняттями. Процес оволодіння словами узагальненого характеру тісно пов’язаний з розвитком здатності дитини до аналізу й синтезу, умінням узагальнювати на основі суттєвих ознак предметів. Найсуттєвіші відмінності між дітьми норми і ЗПР виявлені при додаванні слів з конкретним значенням до родових понять: продукти харчування, квіти, птахи дерева, риби тощо. У активному словнику дітей із ЗПР переважають слова конкретного значення, а вживання слів узагальнюючого характеру викликають великі ускладнення. Виявлені труднощі в активізації словника. Вони зв’язані з тим, що у свідомості дитини нечітко закріплений зв’язок між образом предмета і його назвою, тому замість назви предмета дитина дає його опис. Спостерігається і протилежне явище: діти вживають слово, але не співвідносять його зі значенням: називають грака сорокою, а ворону – синицею. Дошкільнята із ЗПР не вміють назвати пізнавальні ознаки предмета. Більшість з них замість значущих, характерних ознак предмета сприймають несуттєві деталі, різні не пізнавальні відомості, або ж виділяють ознаки предметів, але не диференціюють суттєві, впізнавальні для даного об’єкта та несуттєві ознаки. Виявлено і невміння дітей виділяти частини предметів, їхній колір, величину, форму, просторові відношення. У мовленні вони не вживають слова, які позначають просторові відношення, назви відтінків. Особливості лексики дітей із ЗПР проявляється і в недостатній сформованості синонімічних та антонімічних засобів мови. При цьому їм важче дібрати синонім до слова, ніж антонім. Замість синонімів використовують антоніми, або слова протилежного значення із часткою не- (кричати – не кричати) ; вживають інші частини мови (горе – сумний). Отже, у дошкільників із ЗПР спостерігається дуже повільний розвиток лексичної сторони мови, обмеженість словникового запасу, своєрідність лексики, не сформованість узагальнюючих понять та родо-видових співвідношень, недорозвиток синонімічних і антонімічних засобів мови. Особливості розвитку граматичної будови мови У процесі оволодіння граматичною будовою мови здійснюється виділення морфем і співвіднесення їх із лексичним і граматичним значенням. На цій основі виникають граматичні та лексичні узагальнення. Формування мовних узагальнень відбувається на основі уміння аналізувати звукову і морфологічну структуру слів, виділяти спільне і специфічне в різних формах одного і того ж слова: дім – вдома – додому, в різних словах з одним і тим же граматичним значенням (парти – столи), уміння синтезувати різні морфеми в структурі слова на основі закономірностей мови. Лише оволодівши певними мовними закономірностями дитина правильно моделює власні висловлювання. Незасвоєння закономірностей мови веде до порушень морфологічної структури слова і синтаксичної структури речення. У дітей із ЗПР дошкільного віку виявлений значний недорозвиток словозмін, словотворення та синтаксичної структури речення. Помічаються порушення словозміни як іменників і прикметників, так і дієслів. Діти старшого дошкільного віку з нормальним розвитком засвоюють як безприйменникові, так і в основному прийменниково-відмінкові конструкції. У старших дошкільників із ЗПР спостерігаються помилки навіть при вживанні безприйменникових форм іменників: змішування закінчень (бачить котик, хлопчик), (їдять ложком, поливають лійком). Ще більше утруднень виявлено при засвоєнні прийменникових конструкцій іменників. Ці діти часто пропускають у мові прийменники в, із, з-під, біля, перед, за; змішують прийменники із і в, на і в; замінюють прийменник перед іменником на, під – в. за – на і ін.. Найхарактернішими помилками при вживанні прийменникових конструкцій у дошкільників із ЗПР є: пропуски прийменників (м’яч біля столу – м’яч столу), заміна необхідного прийменника іншим. Діти замінюють прийменник голосними звуками: в коробці – і коробці, замінюють одну конструкцію іншою, правильно оформленою, але з іншим значенням (взяла з альбома – на альбомі; взяла з-під альбома – в альбомі). Із значними помилками діти вживають іменники у множині. Вони замінюють закінчення у словах: відри, двери, дереві; вживають замість множини однину, або слова у зменшувально-пестливій формі: будиночки, яблучка. У більшості випадків діти змішують форми чоловічого, жіночого і середнього роду при вживанні іменників: руков, вікнов, ляльков. За рівнем засвоєння форм словозмін старші дошкільники із ЗПР значно відстають від молодших дітей з нормальним розвитком. При словозміні дієслів малюки із ЗПР недосить точно їх вживають: діти катаються діти їдуть, хлопчик збирає – хлопчик прибирає. Порушують диференціацію дієслів однини та множини. Велика кількість помилок при диференціації дієслів минулого часу, жіночого і середнього роду, що пояснюється несформованістю узагальненого значення категорії роду іменників. Отже, у процесі розрізнення дієслівних форм дошкільники із ЗПР проходять ті ж етапи формування функції мовлення, що й діти із нормальним розвитком, але процес цих етапів затримується в часі і має ряд особливостей. При вживанні у мовленні прикметників, які узгоджуються з іменниками, дошкільнята із ЗПР іноді змішують прикметники чоловічого , жіночого і середнього родів (червона яблуко, синій відро). Найбільш порушене у дітей розрізнення у використанні форми середнього роду прикметників. Навіть діти семирічного віку мають труднощі при узгодженні прикметника з іменником у роді, й відмінку: (великі яблук). Причиною цих помилок є недостатня сформованість слухомовної пам’яті. Особливості словотворення іменників У зв’язку з недорозвитком пізнавальної діяльності, процесів аналізу й синтезу, порівняння, узагальнення у дітей із ЗПР виявлені й особливості словотворення. Процес словотворення затримується в часі і має якісну своєрідність. Відомо, що словотворення з допомогою суфіксів к-, ок- , ик- з’являється у дитини з нормальним розвитком у 2 роки 2 місяці. А суфікси иць-, єць – у 5 років. У дітей із ЗПР засвоєння суфіксів із зменшувально- пестливим значенням здійснюється значно пізніше і з труднощами. Вони роблять при цьому ряд помилок: неправильно використовують суфікси: дим-димик, дерево-деревко; замінюють словотворення словозміною: дерева – дереви, чайник – чайники; не засвоюють граматичне значення роду: банка – банчик, замінюють зменшувальну форму іншими словами: м’ячик-шарик, яблуко-яблунька; використовують два суфікси: чашка-чашеночка. Ще важче дітям утворювати назви малят тварин, птахів: індик-індючик, білка-маленька білочка, гуска-гусененяточко, свиня-у свині дитина, корова- у корови корова і т. ін. Особливості словотворення дієслів Дієслова з’являються у мовленні дітей 1 року 8 місяців. Спочатку дитина утворює доконаний вид дієслова з допомогою префіксів, пізніше утворює дієслова доконаного виду з допомогою суфіксів. У дітей із ЗПР старшого дошкільного віку виявлені значні труднощі диференціації дієслів доконаного й недоконаного виду, зворотних і незворотних дієслів, порушене словотворення префіксальних дієслів. При диференціації дієслів доконаного і недоконаного видів діти неправильно вживають префікси замінюють один вид іншим: дівчинка прочитала – дівчинка читала; роблять лексичні заміни: ставить-тримає, миється-стоїть. Найскладнішим процесом для дітей є диференціація зворотних дієслів. У таких випадках вони роблять різноманітні заміни: катається-везе, миється-умивається. Порушення словотворення найбільш спостерігається при вживанні дієслів з префіксами. У таких випадках діти замінюють префіксальне дієслово без префіксальним (помиє- миє. підходить-іде); замінюють один префікс іншим, близьким за значенням (вимітає-відмітає), замість дієслова з префіксом вживають основу без префіксального дієслова: (поливає-ливає). Особливості словотворення прикметників На початковому етапі розвитку дитини об’єкти дійсності сприймаються нею в нерозривному зв’язку з їхніми властивостями й ознаками. Назва ознаки здійснюється через назву об’єкта. У 2-3 роки дитина сприймає ознаки об’єктів як такі, що існують незалежно. У мові дітей після п’яти років життя з’являється багато прикметників. У цей час відбувається дитяча словотворчість, вони творять неологізми (скляниця за аналогією до салатниця). Діти із ЗПР також володіють формами утворення прикметників, однак у різній мірі; найкраще вони засвоюють присвійні прикметники. Однак процес словотворення у них відбувається своєрідно. Так, при утворенні прикметників вони замінюють чи неправильно вживають суфікси (снігна, яблукове, замінюють словотвір відтворенням іменника: лист клена-клен, (замість кленовий), не узгоджують іменник з прикметником (бабусина пальто), неправильно вибирають основу слова:( вареня з вишні-варенова, лапа ведмедя – лапочна). При словотворенні використовують обмежену кількість суфіксів. Отже, у старших дошкільнят із ЗПР функції словотворення знаходяться лише на стадії формування. Особливості розвитку зв’язного мовлення Рівень зв’язного мовлення дітей із ЗПР залежить від характеру завдання. Так, перекази казок, оповідань являються найбільш доступною формою мовленнєвої діяльності для дітей із ЗПР. Однак лише невелика частина малят з допомогою дорослих може досягти рівня дітей із нормальним розвитком. Більшість дітей із ЗПР мають значні труднощі в переказах. Вони зменшують обсяг тексту, порушують зв’язки між частинами, роблять повтори, паузи. Дошкільнята з нормальним розвитком переказують тексти легко й правильно, точно з розгорнутою логічною послідовністю. Наявність серії сюжетних малюнків активізує мовленнєву діяльність дітей із ЗПР. Однак вони швидко стомлюються, відволікаються, що відображається на якості зв’язних висловлювань. Більшість дітей не розуміє зв’язку між окремими малюнками, не встановлює причини і наслідки вчинків персонажів, мотиви їхньої діяльності. Не співвідносять послідовність частин з попереднім змістом. Окремі діти діють, як розумово відсталі, тобто лише називають поодинокі зображені на малюнках об’єкти. Оповідання за одним сюжетним малюнком у дітей із ЗПР значно нижчі за якістю від оповідань дітей норми. Останні правильно й самостійно виділяють компоненти зображеної ситуації, встановлюють просторові, часові та причинно-наслідкові залежності, створюють повну модель ситуації, правильно й послідовно характеризують її. У дітей із ЗПР оповідання за малюнком малі за обсягом, в них неповно охарактеризована зображена ситуація. Більшість з них неспроможні зробити зв’язний опис малюнка навіть при значній допомозі дорослого, натомість переказують зміст ситуативно. А в частини дітей із ЗПР малюнок слугує лише поштовхом для опису другорядних ситуацій. В їхніх оповіданнях багато повторів, описів, або вони дуже короткі. Отже, у дітей із ЗПР спостерігаються суттєві порушення у програмуванні тексту, невміння з допомогою мови відтворити замисел, закладений у мовному та в малюнковому сюжеті. Таким чином, формування мовлення дитини неможливо розглядати без врахування особливостей її загального розвитку. Мовлення малят із ЗПР формується й розвивається значно повільніше у порівнянні з їхніми ровесниками з нормальним розвитком. Разом з тим, дитина із ЗПР протягом 3-7 років життя здатна поступово вправлятися у вимові звуків, складів, слів, будувати речення. Найпоширенішими вадами у дітей цієї категорії при формуванні мовлення є порушення звуковимови, імпресивного та експресивного видів мовлення. Імпресивне мовлення характерне недостатністю диференціації сприймання мовленнєвих звуків і не розрізненням змісту окремих слів. Експресивному мовленню цих дітей властиве порушення звуковимови, недостатня сформованість граматичної будови мови, наявність аграматизмів. У багатьох випадках у дітей присутній загальний недорозвиток мовлення. Причинами недоліків звукосприймання та звуковимови є аномалія будови артикуляційного апарату дитини, недорозвиток звукового сприймання й розлади артикуляції: порушення фонематичного розвитку проявляється через не сформованість фонематичного аналізу й синтезу. У дітей дошкільного віку із ЗПР помітно виражений недорозвиток лексичної сторони мовлення. Характерною рисою словникового запасу є його збіднення й неточність. Особливостями словника є відображення обмежених властивостей і закономірностей навколишньої дійсності. Ускладнений процес оволодіння узагальнюючими поняттями, пізнавальними ознаками предметів. Особливості лексики дітей проявляються і в недостатній сформованості синонімічних та антонімічних засобів мови. Виявлений значний недорозвиток словозмін, словотворення та синтаксичної структури речення. Особливі труднощі викликає засвоєння прийменникових конструкцій іменників. При засвоєнні словозмін дієслів спостерігається порушення диференціації дієслів в однині та множині, у часі, в роді. Багато ускладнень викликає оволодіння прикметниками: діти не розрізняють рід, відмінок цих слів у реченні. Значні труднощі спостерігаються у розвитку зв’язного мовлення. Дітям важко повно й послідовно відтворити зміст прослуханої казки. У процесі мовленнєвої діяльності дошкільники швидко стомлюються, відволікаються, що відбивається на якості виконання мовленнєвих завдань. У зв’язному тексті вони не спроможні встановити просторові, часові, причиново-наслідкові зв’язки між фактами, подіями. |