ГОТОВЫЕ ОТВЕТЫ !!!. Раскройте цели и задачи дисциплины Типология языков
 Скачать 314.9 Kb.
|
|
18. Специфікуйте граматичні категорії в англійській, українській, російській і китайській мовах. Грамматические категории разных языков Среди грамматических категорий разграничивают следующие типы: 1. Синтаксические категории (члены предложения, типы предложений, словосочетаний). 2. Морфологические (словоизменительные и классификационные; общие и частные: род, число, падеж, время, лицо, наклонение, залог; число, род, падеж, лицо, время, залог, вид, наклонение. Все различия сводятся к трем типам: 1) наличие-отсутствие категории; 2) при общности категории – разные способы ее выражения; 3) сочетание категорий. категория + - Род славянские, индоевропейские тюркские, армянский, английский Число индоевропейские, тюркские, английский китайский Падеж Славянские, тюркские, романские Китайский, английский Определенное/ неопределенное Романские, германские Русский, украинский, туркменский Одушевленное/ неодушевленное Русский Английский, туркменский Лицо: левша? Лысый? Низкорослый? Большой аппетит? Индийское племя нутка Глагол: 1) различие предмета по форме; 2) 1 – 2 - > навахо Русский, туркменский, индоевропейский Относительно категории падежа следует отметить, что в русском языке – 6 падежей, в туркменском нет, в немецком – 4, в литовском – 15 падежей. В русском языке есть окончания, в туркменском – суффиксы, романских языках – артикли. В русском языке имена и причастия изменяются по падежам и числам, глаголы по лицам и числам, но в тюркских языках имена изменяются по лицам. III. Части речи. Принципы классификации Наиболее общие категории в грамматике любого языка – это части речи. Части речи – это наиболее общие классы слов, которые отличаются друг от друга комплексом грамматических значений, набором грамматических форм и синтаксическими функциями. Каждое слово принадлежит к той или иной части речи. Части речи выделяются на основе четырёх признаков: семантического, морфологического, синтаксического, словообразовательного. Выделение, определение и классификация частей речи является одним из самых сложных теоретических вопросов лингвистики. В основе выделения частей речи (как мы видим из определения) лежит три критерия: семантический: мой ↔ добрый морфологический: бегу ↔ бег синтаксический: мне жарко ↔ жарко пылают дрова Остановимся детальнее на характеристике каждого критерия. С семантической точки зрения слова различаются по своему значению. Для различения частей речи важно не конкретное значение слова, а обобщенное лексико-грамматическое значение: предметность, процессуальность, качество. Он не самодостаточен: строить – стройка, бледность – бледный. С семантической точки зрения все слова делятся на самостоятельные и служебные. Морфологический критерий концентрирует внимание на морфологическом облике слова: грамматические категории и парадигма. Например, существительные и прилагательные имеют общие грамматические категории (род, число, падеж), но отличаются парадигматикой. Критерий не самодостаточен: такой – красивый, пельменная – широкая. С этой точки зрения части речи подразделяются на изменяемые и неизменяемые. Синтаксический принцип состоит в том, что при выделении частей речи важно учитывать синтаксическую функцию и сочетаемость. Например, наречия – обстоятельства, категория состояния – главный член односоставного предложения; войти в пельменную, но войти в широкую. Принцип не самодостаточен: Дом стоит. – Дом красивый. Синтаксический критерий играет важную роль при выделении служебных неизменяемых слов. Адекватное деление слов на части речи возможно только с учетом всех этих критериев. Поэтому части речи и характеризуются как лексико-грамматические разряды слов. При этом следует иметь ввиду, что какой-либо признак может быть не отмеченным, но это тоже важно, в таком случае говорят об отрицательной маркированности. Например, служебные слова – семантика + словоизменение – синтаксич. + междометия - семантика + словоизменение – синтаксич. + → слова-предлоги. Абсолютизация какого-либо признака ведет к односторонней классификации; и хотя с токи зрения логической она более последовательна, но не отражает всего многообразия смысловой структуры слов. 19.типологічні фонетичні характеристики  Сруктурно-морфологічна типологічна класифікація мовздійснюється згідно з визначенням типу мови за подібностями й відмінностями в граматичному (морфологічному) оформленні слова (словозміні, формотворенні, граматичному/морфологічному варіюванні слова).  У конкретних мовах можуть бути наявними різні типологічні ознаки. Таке явище називається політипологізмом. Сучасна лінгвістична типологія користується двома поняттями: тип мови і тип у мові. Тип у мові –це одназ можливих типологічних властивостей. Синтетизм– це типологічна властивість мови (тип у мові), що виявляється в наявності у мові граматичних форм, морфологічні значення яких мають внутрішньослівне вираження. Аналітизм – це типологічна властивість (тип у мові), що виявляється у наявності в мові формально граматичних форм, що складаються з відокремлено локалізованих основного структурного компонента (виражає лексичне значення) та аналітичного форматива – службового слова (виражає морфологічне значення). Аморфізм– це така типологічна властивість, що вказує на відсутність граматичного варіювання слова – утворення його морфологічних форм. Синтетизм може мати два різновиди: фузійний та аглютинативний. Аглютинативний характеризується відсутністю фонетичних змін на морфемному шві, фузійний – наявністю таких змін (чергувань, усічень).  За умови принципового політипологізму природних мов тип мови конкретної визначається за переважною для типологічною властивістю – типом у мові. Кваліфікувати мову як синтетичну, або аналітичну, або аморфну можна за переважним типом у мові. Сукупність конкретних мов, для яких переважним є один і той тип у мові, називається типом мови. Відповідні морфологічні типи мов: аморфний; аналітичний; синтетичний (синтетичний фузійний, синтетичний аглютинативний).  Номінативний тип– це тип мов, струткурні компоненти яких чітко протиставляють різнооформлені суб’єктну та об’єктну синтаксеми при дієслові. У цих мовах обов’язково наявне протиставлення перехідних і неперехідних дієслів. Значення суб’єкта при перехідному дієслові-присудкові виражається формою називного відмінка номінатива (або в мовах, де відсутня відмінкова словозміна, за допомогою безпосередньої/контактної препозиції відносно перехідного дієслова-присудка). Значення прямого об’єкта виражається завжди засобом, що ніколи за формою не збігається з формою вираження суб’єкта (зокрема, формою знахідного відмінка). У цих мовах існує протиставлення активних і пасивних синтаксичних структур, утворюваних за допомогою протиставлених форм активного і пасивного стану перехідних дієслів. Ознакою номінативного типу є те, що в них ніколи не збігаються форми вираження прямого і непрямого додатків. Ергативний тип характеризується тим, що тут протиставлення значення активного виконавця дії (агентива) і фактитива (носія дії, що здійснює її не з власної ініціативи, а під зовнішнім впливом/за наявності зовнішньої ініціативи). Ознаками ергативного типу є наявність опозиції агентивних і фактитивних дієслів. Аргетивний характеризується наявністю відмінків із синкретичним суб’єктно-об’єктним значенням: ергативний відмінок – значення суб’єкта-агентива, значення непрямого об’єкта; абсолютив (абсолютивний відмінок) – значення суб’єкта-фактитива і прямого об’єкта. 20. Охарактеризуйте структурно семантические типы подлежащего в английском,украинском,русском и китайском языках. Как в английском так и в русском языке можно выделить два основных типа подлежащего. тип однокомпонентный и тип двухкомпонентный 1. тип однокомпонентного подлежащего к этому типу относиятся подлежащие,выраженные,как правило одним знаменательным словом. некоторые подлежащие имеют грамматическую возможность согласовываться с относящимся к ним сказуемым в числе и в лице, другие же этой возможностью не обладают,что дает основание для выделения в этом типе двух подтипов : 1) подтипа с согласубщимся подлежащим 2) подтип с несогласующимся подлежащим 1.Подтип с согласующимися подлежащими включает однокомпонентные подлежащие,выраженные 1)существительным В русском языке согласование существует даже там,где имеется один предмет,но он имеет форму множественного числа Например: Ножницы лежат на столе (а не лежит) В английском языке существует достаточно обширная группа подлежащих,выраженных существительными со значением множества,но имеющих форму единственного числа (board ,company, crew) 2) Местоимением 3) Прилагательным с субстантивированным значением В отличие от подлежащих в русском языке ,выраженных прилагательным , которые могут иметь,как форму единственного,так и форму множественного числа и согласование со сказуемым в числе, английские субстантивированные прилагательные всегда имеют значение множественности,которое выражается в артикле The перед соответствующим прилагательным : (blind слепой ,но the blind слепые ) Подлежащие этой группы согласуются со сказуемым только в форме множественного числа. (The old are very often helpless) 4)Причастием настоящего или прошедшего времени,функционирующим в значении имени существительного. Подлежащие этой структуры характерны только для русского языка. 5)Числительным качественныи и порядковым ,причем подлежищие порядковые числительные типичны только для русского языка. 2 .Подтип с несогласующимся подлежищим включает однокомпонентные подлежащие ,выраженные 1.Инфинитивом глагола 2. Порядковым числительным(только в англ.) 3.гурундием(только в англ) 2 Тип двухкомпонентного подлежащего К жтому типу относятся подлежащие ,имеющие два самостоятельных члена ,причем один без другого функционировать не могут. Сюда относятся,прежде всего 1.Подлежащие,образованные атрибутивными словосочетаниями 2. подлежащие,состоящие из предваряющего слова THERE или атрибутивных словосочетаний. 3.подлежащие,состоящие из предваряющего слова IT и следующего за именным сказуемым инфинитива,то есть it...Svinf, или герундия it...Svger. 21.Раскройте понятие БЕЗАФФИКСАЛЬНОЕ СЛОВООБРАЗОВАНИЕ. Безаффиксальное слообразование это относительно новый способ образования слов . Основным процесом при безаффиксальном словообразовании служит переосмысление лексем при сохранении той же структурной формы,например переосмысление именных лексем в глагольные или глагольных в именные. Он возник в конце среднеанглийского периода как следствие отпадения именных и глагольных флексий,но получил самое широкое распространиение в новоанглийский период. Наиболее сильным типом безаффиксального словообразования является тип N>V , то есть образование глагола от омонимичного существительного,например :word слово> to word выражать словами. Другими достаточно продуктивными типами производных слов следует считать тип A>N, то есть образование существительного от прилагательного ,например :round круглый , round круг . Тип Vt>N , то есть образование имени существительного от переходного глагола ,например : to try пробовать , a try попытка. Остальные типы безаффиксального словообразования менее продуктивны В русском языке ,в противоположность английскому безаффиксальное словопроизводство развито мало. Этому прежде всего препятствует двухморфемная структура русских слов. Тем не менее и в русском языке можно обнаружить некоторые типы безаффиксального словообразования: 1.тип V>N,то есть образование имени существительного от глагола : ходить-ход (дают название действия ,обозначенного глаголом ) 2.тип N>V,то есть образование глагола от имени существительного: глаз-глазеть(этот тип малопродуктивен и тенденции к дальнейшему росту не обнаруживает) 3.тип Ninstr>D, то есть образование наречий от формы творительного падежа имен существительных : утром(творительный падеж от утро)>утром(наречие) 4.тип A> (N)> N , то есть образование существительных из атрибутивного словосочетания, опузением существительного и переосмыслением прилагательного: стольвая комната - столовая(комната) . Этот тип продуктивен . 5.тип Vpt>(N)>N, то есть образование существительных из атрибутивного словосочетания с причастием прошедшего времени страдательного залога в качестве зависимого компонента с последующим эллипсом . При образовании нового слова двойное -нн-, причастия прошедшего времени заменяется на одно -н-, : раненный солдат- раненный (солдат)- раненый . 24) Схарактеризуйте структурно-семантичні типи складних конструкцій (дієприкметниковий, дієприслівниковий, інфінітивний, герундіальний звороти тощо) в англійській, українській, російській і китайській мовах 1)Дієприкметниковий зворот Дієприкметник разом із пояснювальними словами утворює дієприкметниковий зворот. На письмі в реченні дієприкметниковий зворот може виділятися комами (чи комою): – якщо зворот стоїть після означуваного слова (слова, до якого відноситься) – якщо зворот стоїть перед особовим займенником і належить до нього (або стоїть перед іменником, має обставинний відтінок чи віддалений від іменника іншими членами речення) Причастный оборот - это причастие с зависимыми словами Например: рассказывающая (о чем?) о причастии; сидящая (за чем?) за столом. Главным словом в причастном обороте всегда является причастие. Сравните:Читающая  книгуВывод: причастным оборотом является словосочетание читающая книгу, т.к. от причастия можно задать вопрос: читающая (что?) книгу. Причастный оборот в предложении является определением. Причастный оборот всегда является одним членом предложения, а определяемое слово не входит в состав причастного оборота. Например:У окна  .Если причастный оборот стоит после определяемого слова, то он выделяется интонацией, а на письме - запятыми с двух сторон. Например: Из окон были видны луга,  , .ОБЪЕКТНЫЙ ПРИЧАСТНЫЙ ОБОРОТ С PARTICIPLE I ("сложное дополнение") Существительное в общем падеже / личное местоимение объектном пад. (me, him, her, it, us, you, them) + Причастие I
СУБЪЕКТНЫЙ ПРИЧАСТНЫЙ ОБОРОТ С PARTICIPLE I ("сложное подлежащее") Существительное в общем падеже / личное местоимение в имен. пад. (I, he, she, it, we, you, they) + Глагол - сказуемое в Passive + Причастие I
САМОСТОЯТЕЛЬНЫЙ ПРИЧАСТНЫЙ ОБОРОТ С PARTICIPLE I ("сложное обстоятельство") Существительное в общем падеже / личное местоимение в имен. пад. (I, he, she, it, we, you, they) + Причастие I
2. Дієприслівниковий зворот Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові Дієприслівниковий зворот – це дієприслівник із залежними від нього словами. Дієприслівниковий зворот відокремлюється в реченні комами незалежно від місця. Набігавшись за день та нахвилювавшись, Кузька лягає біля багаття, кладе голову на передні лапи й не кліпаючи дивиться на вогонь (Григір Тютюнник). Сонце, Показавшись зранку, посунуло знову за хмари (Панас Мирний). Теля стояло, Розставивши стрункі ноги, й помукувало, Повернувшись до річки (В. Шевчук). Одиничний дієприслівник відокремлюється, якщо він означає додаткову дію, час, причину, умову, а не спосіб дії. Дівчина, Стрепенувшись, підвела голоВу (О. Гончар). Христя, Розпрощавшись, похилила луками додому (Панас Мирний). Пахне м’ята, хліба, Радіючи, цвітуть (М. Рильський). Але: На декотрих возах сиділи або Обпершись лежали їх жінки, дочки… (Панас Мирний) (спосіб дії). Не відокремлюються дієприслівникові звороти, які стали фразеологізмами. Треба не сидіти склавши руки, а працювати. Деепричастный оборот – это деепричастие с зависимыми словами. Как и одиночное деепричастие, обозначает добавочное действие и совершается тем же лицом, предметом или явлением, которое совершает основное действие. Всегда обособляется. Отвечает на вопрос «что делая?» или «что сделав?». Действие обычно относится к подлежащему, например: подводя итоги встречи, министр поздравил всех учителей с началом учебного года. Правило. При использовании деепричастного оборота в предложении следует помнить, что: основное действие, выраженное глаголом-сказуемым, и добавочное действие, выраженное деепричастием, относятся к одному лицу или предмету часто деепричастный оборот употребляется в односоставном определенно-личном предложении, в том числе и при глаголе в форме повелительного наклонения (где подлежащее легко восстанавливается) возможно употребление деепричастного оборота в безличном предложении при инфинитиве Примеры: Я смотрел на восходящее солнце, не отрывая глаз. В избушке, распевая, дева прядёт. Мальчик, убирая в своей комнате, нашёл огромное количество вещей. Совпадающего по некоторым признакам с деепричастием русского языка в английском языке может представить явление Participle. Очень близок по пунктуации независимый причастный оборот. Например: It was rather boring, she told funny story. Так как было скучно, она рассказала забавную историю. Практически полностью соответствуют русскому деепричастному обороту в английском языке зависимые причастные обороты. Деепричастный оборот так же можно передать с помощью глагола to be, без добавления союза while.Например: Being able to help us, she left the college. Имея возможность помочь нам, она покинула колледж. Деепричастный оборот можно встретить, когда перед причастием первым использован союз while.Например: While listening to music you can clean the room. Слушая музыку, ты можешь убрать в комнате. В данной конструкции — частица 着[zhe] исполняет следующую роль: Является суффиксом глагола и указывает на то, что действие (состояние) сопутствует или происходит одновременно с другим действием (состоянием), которое обозначается сказуемым. При переводе предложений с данной конструкцией часто используется деепричастный оборот. Например: • 他拿着一束花去看老师。- Tā názhe yī shù huā qù kàn lǎoshī. — Он, неся в руках букет цветов, идет увидеть учителя. 3. Інфінітиву властиві особливі показники — закінчення або придієслівні частки. В українській це закінчення –ти (-ть): ходити, відзначити, пекти; У реченні інфінітив здебільшого відіграє роль присудка: хлопець буде гратися. Іноді він використовується на позначення підмета та присудка (курити — шкодити здоров'ю), частини присудка (його мрія — поїхати до Африки), обставини мети (пішов прогулятися), означення (я розповів про своє бажання відвідати місто). Український інфінітив має закінчення -ти, але в діалектах і поезії можуть також вживатися форми на -ть. Главный член односоставного предложения может быть выражен  инфинитивом, не зависящим ни от какого другого слова в предложении, следовательно, при нем не может быть ни безличного глагола, ни безлично-предикативного слова. Такие предложения называются инфинитивными.Инфинитивные предложения имеют различные модальные значения: долженствование, побуждение, необходимость, возможность и невозможность, неизбежность действия и др. Лицом к лицу лица не увидать (Ес.); Друзей не счесть у нас (Щип.); ...И до рассвета бушевать огню (Щип.); Нам теперь стоять в ремонте (Твард.); Не выслушать... В рентген не разглядеть... А на чужбине в сердце перебои. Не вынуть - смерть всегда таскать с собою, а вынуть - сразу умереть (Сим.); Откуда ж знать тебе о нем, что он мой лучший друг? (Сим.). Инфинитивные предложения с частицей бы приобретают значение желательности: Вам бы здесь до осени пожить (Ч.); Теперь бы повернуть эскадру на шестнадцать румбов (Нов.-Пр.); Сейчас тряхнуть бы стариною, воды черпнувши из Невы, вдруг нестерпимой, ледяною обдаться с ног до головы (Сим.). Инфинитивные предложения синонимичны безличным предложениям с модальными безлично-предикативными словами нужно, нельзя, необходимо, должно и др., но отличаются большей экспрессией, лаконичностью, напряженностью. Поэтому они особенно свойственны разговорной речи и часто употребляются в художественной литературе. Предложения с модальными словами долженствования, необходимости в сочетании с инфинитивом более характерны для стиля официально-делового. Ср.: - ...Быть грозе великой! (П.); Эй, Азамат, не сносить тебе головы! (Л.); - Мне необходимо месяца два провести в совершенном уединении (П.); Надобно жить в деревне, чтоб иметь возможность прочитать хваленую Клариссу (П.).Среди инфинитивных предложений выделяются предложения безлично-инфинитивные, с главным членом, выраженным инфинитивами видать, слыхать, которые выступают в той же функции, что и безлично-предикативные слова со значением восприятия слышно, видно. Такие предложения обычно распространяются дополнением со значением объекта и свойственны разговорной речи. Ср.: Ничего не слышно - Ничего не слыхать. Примеры: Лукашка сидел один, смотрел на отмель и прислушивался, не слыхать ли казаков (Л. Т.); Я поглядывал в небо - не видать ли перелетных птиц (Арамилев).Інфінітив у сполученні з іменником або займенником в об'єктному відмінку може утворювати комплекси, які ви конують роль складних членів речення. (No minative with the Infinitive) виконує в реченні роль склад ного підмета і складається з іменника або особового за йменника у називному відмінку та інфінітива. Цей зворот вживається у таких випадках:1. Коли присудок виражений дієсловами to ask, to say, to think, to know, to expect, to suppose, to hear, to see, to report, to describe, to advise, to order. У таких реченнях дієслово-присудок вживається у пасивному стані. Не is said to be a good singer. - Говорять, що він добрий співак. They were advised to come in time. - їм порадили прийти вчасно. He was ordered not to go there. - Йому було наказано не йти туди. 2. Коли присудок виражений дієсловами to seem, to appear, to happen, to turn out. У таких реченнях дієслово-присудок вживається в активному стані. Roman seems to know English well. - Здається, Роман добре знає англійську мову.Не seemed to have forgotten the poem. - Він, здавалось, забув вірша. 3. Коли іменна частина присудка виражена прикмет никами sure, certain, likely. Не is likely to have received my parcel. - Він, напевно, вже одержав мою посилку. He is sure to come to Kyiv. - Він, напевно, приїде до Києва. (Ob jective with the Infinitive) складається з іменника або зай менника в об'єктному відмінку та інфінітива і виконує роль складного додатка. Вживається після дієслів to want, to like, to expect, to prefer, to know, to think, to advise, to ask, to tell, to help і деяких інших. I want her to read this text.- Я хочу, щоб вона прочита ла цей текст. I expect him to come here in a minute. - Я очікую, що він прийде сюди через хвилину. John wishes the work to be done at once. - Джон хоче, щоб робота бу ла виконана негайно. Після дієслів to let, to make, to hear, to see, to watch, to notice, to feel інфінітив вживається без частки to. Не heard the bell ring. - Він чув, як продзвенівдзвін. I saw her cross the street. - Я бачив, як вона перейшлавулицю. (the Prepositional Infinitive Complex) починається з прийменника for, за яким ідуть іменник або займенник в об'єктному відмінку та інфінітив. It is difficult for him to do this exercise. - Виконати цю вправу для нього важко. For me to hear you is a pleasure. - Почути тебе — для мене за доволення. I waited for Johnny to speak. - Я чекав, поки заговорить Джоні. 4.Герундій - це єдина форма дієслова в англійській мові, яка не має аналога в українській мові. Перевод герундия зависит от его функции в предложении. Следует различать употребление герундия с предлогом и без него. Герундий с предлогом может выполнять функции: определение, приложения и обстоятельства (времени, способа действия, цели). Герундий без предлога может выполнять в предложении синтаксические функции: подлежащего, именной части составного именного сказуемого, прямого приложения. Переклад герундія залежить від його функції в реченні. Варто розрізняти вживання герундія із прийменником та без нього. Герундій із прийменником може виконувати функції: означення, додатка та обставини (часу, способу дії, мети). Герундій без прийменника може виконувати в реченні синтаксичні функції: підмета, іменної частини складеного іменного присудка, прямого додатка. 1) прикметником: Acomputingmachineperformssuchoperationsinmilliseconds. Обчислювальна машина виконує такі операції протягом мілісекунд. 2) правостороннім означенням-іменником у родовому відмінку: The minimum value of the operating range is determined by many factors. Мінімальна величина діапазону дії зумовлена багатьма чинниками. Герундий — это неличная форма английского глагола с суффиксом -ing, соединяющая в себе черты существительного и глагола и несущая в себе оттенок значения некого процесса: playing – игра reading – чтение walking – прогулка В русском языке формы, аналогичной герундию, нет. Ближе всего к герундию по смыслу в русском языке отглагольные существительные с суффиксами -(е) ние, -тие, -ка, -ство и др., а также глаголы в неопределенной форме: singing – пение, петь rubbing – трение, тереть waiting – ожидание, ожидать Герундий никогда не имеет артикля и формы множественного числа и этим он отличается от существительного. Различие между существительным с окончанием -ing и герундием заключается в том, что существительное с -ing обозначает предмет, а герундий передает процесс (-ание, -ение): Finding a new method is the only way out. (герундий) Нахождение (чего?) нового метода — единственный выход. The findings were of great importance. (существительное) Эти находки имели огромное значение. Поскольку формы герундия в русском языке нет, его значение может передаваться существительным, инфинитивом, деепричастием, глаголом в личной форме и придаточным предложением: Reading English books every day will improve your knowledge of the language. Ежедневное чтение английских книг улучшит ваше знание языка. Does your son like skating? Ваш сын любит кататься на коньках? He left the room without saying good-bye or looking at us. Oн вышел из комнаты, не простившись и не взглянув на нас. I remember hearing this song in my childhood. Я помню, что слышал эту песню в детстве. 25.аломорф і алофон Аломо́рф — лінгвістичний термін, на позначення варіантів морфеми, які можуть мати різні варіанти вимови та написання, без зміни їх значення. Морфема - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною. Характерною особливістю всіх різновидів морфем є їхня регулярна відтворюваність і повторюваність у процесі мовлення. Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони: • мають те саме значення • наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, • замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення. Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н. Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос. Варіанти однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи. Морфи однієї морфеми не залежать від сусідніх морфів у слові, їхня зміна відбувається як вільний вибір, але при цьому вони зберігають тотожне інваріантне значення і часткову подібність форми вираження, пор.: ход-ім, ход-ім-о, темн-ім, темн-ому /в місцевому відмінкові однини прикметників чоловічого та середнього роду/. На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. (сь, ся; а, ая; ти, ть; м, мо) Морфи різних морфем утворюють паралельні словоформи або дублетні форми слів, пор.: персонаж-у і персонаж-еві /ім.дав.в.одн./; композити з невираженим нульовим суфіксом і нульовою флексією: природолюб, себелюб, гріховод, риболов та суфіксами -ець, -ник і нульовою флексією: природолюбець, себелюбець, гріховодник, риболовець; іменники з нульовим суфіксом — флексією та флексією -а: гріховод-0, гріховод-а. Фонемна відмінність аломорфів тієї самої морфеми називається чергуванням фонем. Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні. Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Не зважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати. Алофони з'являються внаслідок різних причин, які, однак, підлягають відповідним закономірностям, наприклад: розум - /розум/ - [розум] і зозуля - Ізозул'а/ -[зоузул'а]. Алофони [0] у слові розум і [о] у слові зозуля перебувають у різній залежності від фонетичного середовища. Найсамостійніший, незалежний алофон фонеми вважається її основним алофоном, який ми звичайно й називаємо, представляючи фонему загалом. У фонетиці є ще поняття інваріант, яке часом неправомірно ототожнюють з основним алофоном (варіантом). Основний алофон - це один з ряду комбінаторних і позиційних алофонів певної фонеми, тобто це конкретне поняття. Інваріант - абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми /ті - це така одиниця, яка є приголосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою. Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем заднього ряду Фонема /а/ як основний алофон [а]. Основним варіантом, або основним алофоном фонеми /а/, є нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття, відкритий. Голосний [а], як основний алофон фонеми ІаІ, найбільш відкритий з усіх голосних. Ротова порожнина при його вимові розкрита най ширше. Голосний вимовляється при найнижчому піднятті язика, тіло якого відтягнене назад - до стінки глотки, залишаючи невеликий отвір для видихуваного повітря; резонатор утворюється в передній частині ротової порожнини. Губи в артикуляції [а] активної участі не беруть. М'яке піднебіння утворює зімкнення з задньою стінкою глотки й тим самим закриває вхід, що веде в носову порожнину. Фонема /o/ як основний алофон [о]. Основним варіантом, або основним алофоном фонеми loi, є лабіалізований голосний заднього ряду, середнього підняття, відкритий. За вимови loi як основного алофона фонеми [о] ротова порожнина відкрита менше порівняно з [а], але більше, ніж при [у]. Через це голосний [о] вважається звуком більш закритого тилу порівняно з [а]. Задня частина спинки язика відсунена назад. Язик займає трохи вище положення, ніж при вимовлянні [а], тобто середнє положення. Г^би при вимовлянні [о] витягнені наперед, між ними утворюється округлий отвір. До ротового резонатора додатково приєднується резонатор, утворюваний між губами й зубами внаслідок лабіалізації, при цьому одночасно знижується тональність звучання. М'яке піднебіння при вимові [о] закриває вхід у носову порожнину. Фонема /у/ як основний алофон [у]. Основним варіантом, або основним алофоном фонеми ІуІ, є лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття, напружений, закритий/відкритий. При вимові голосного [у] як основного алофона фонеми /у/ ротова порожнина відкрита менше, ніж за вимови всіх голосних заднього ряду. Положення язика дуже високе. Язик спрямований угору до м'якого або навіть до задньої частини твердого піднебіння. Положення точки найвищого підняття язикової спинки передніше, ніж при [о]. З усіх голосних заднього ряду [у] найбільше просунений наперед. Губи при артикуляції [у] дуже витягуються вперед і напружуються більшою мірою, ніж при вимові лабіалізованого [о]. М'яке піднебіння піднімається вгору і закриває вхід у носову порожнину. До ротового резонатора додатково приєднується резонатор, утворений між губами, які витягуються більшою мірою вперед, ніж при вимовлянні [о], тому голосний [у] дуже лабіалізований. Класифікація аллофонов Фонетичні умови, що визначають різноманіття аллофонов, представлені двома типами. По-перше, Алофон виникають внаслідок накладення один на одного артикуляцій сусідніх звуків (явище коартикуляция). Так, назалізація (носовий призвук) викликається сусідством гласного з носовими приголосними; лабиализация приголосних (округлення і витягування губ) викликається сусідством з подальшими огубленность голосними [у] і [про], наприклад: [з ° т °], [п ° р °] в стілець, прок; більш передній і закритий характер гласного обумовлюється впливом попереднього м'якого приголосного: [• е] в повік. аллофон цього називаються комбінаторними. По-друге, Алофон визначаються положенням звуку в слові, зокрема по відношенню до наголосу. Ударні голосні вимовляються ясно і чітко; ненаголошені, будучи менш тривалими, вимовляються менш чітко. Чим далі відстоїть безударнийголосний від ударного складу, тим менше його виразність. Ненаголошені голосні в початковому складі (народ) і в абсолютному початку слова, коли перед голосним немає приголосного (араб), відрізняються більш чіткою вимовою в порівнянні з голосними інших позицій. Суттєвих змін зазнають глухі смичние, носові і плавні приголосні в абсолютному кінці слова (то т, са м, смот р, воп л ь). Алофон, обумовлені позицією в слові, називаються позиційними. Комбінаторним і позиційним аллофон разом узятим протистоять основні Алофон. Це такі Алофон, фонетичні властивості яких в найменшій мірі залежать від фонетичного оточення. Для голосних таким положенням є їх ізольоване вимовлення. Питання про основні аллофон приголосних більш складний. Ясно, що приголосний ізольовано вимовити неможливо, так як за ним завжди слід якийсь голосний призвук. Тому вважається, що основною аллофон приголосного з'являється перед голосним, найбільшою мірою відповідним його артикуляції (наприклад, голосний [а] для звуків переднього освіти [д, т, з, з]. З характеристики аллофон не слід робити висновок, що він являє собою конкретний звук, вимовний конкретною людиною у даний час у даній обстановці (СР, наприклад, [а] при перерахуванні букв алфавіту і [а] як питальну частинку: Підемо, а?). Поняття аллофон будь-якого типу припускає відоме узагальнення. Для позначення вищезгаданого конкретного звуку використовується термін фон. 26) Схарактеризуйте структурно-семантичні типи додатку в англійській, українській, російській і китайській мовах. Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить або щодо якого здійснюється дія або виявля ється ознака. Додатки найчастіше виражаються іменниками в непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них і відпові дають на питання непрямих відмінків. З формального погляду в сучасній українській мові розрізняють два види додатка: прямий і непрямий. Прямий додаток. Це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Він завжди є конс труктивно необхідним компонентом речення, реалізуєть ся лише при перехідних дієсловах, конкретизуючи їх значення, напр.: Лампа під білим абажуром золотила нові соснові стіни (М. Коцюбинський); Снігом віконечко наше забило (П. Куліш); Пассатний вітер нам вітрило рве (М. Зеров). Прямий додаток може означати об'єкт фі- зичної дії (побудувати завод, зруйнувати міст, викопа ти криницю), об'єкт сприйняття (побачити гори), об'єкт почуття (відчувати радість), об'єкт мислення (уявляти перспективу). З урахуванням семантики перехідних дієслів та залеж ного компонента виділяють кілька різновидів прямого до датка: — додаток, що означає предмет, на який дія перехо дить повністю, переводячи його до іншого стану (опорними є дієслова бити, ламати, прати, гризти, мочити, косити, пояснювати, освітлювати, звеличувати, спотворювати, наповнювати, білити, жати та ін.), напр.: Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко); Море било й гризло його, як прибережну скелю (М. Коцюбинський); — додаток, що означає предмет, який є наслідком відпо відної дії (опорними словами є дієслова писати, будувати, зводити, скликати, створити, відкрити, сформулювати, влаштувати та ін.), напр.: Я вірші став писать під вечір зо лотий (В. Сосюра); Дві скелі створили печеру (О. Досвітній); — додаток, який конкретизує значення опорного діє слова, виконуючи з'ясувальну функцію (у ролі опорних виступають дієслова слухати, чути, бачити, розуміти, ненавидіти, визначати, уявляти, запевняти, вітати, ди вувати, вчити, пам'ятати, терпіти, переносити таін.), напр.: Чи я ж би терпіла бридкі твої пута? (Леся Україн ка); Непримиренністю своєю навіть батька часом дивує (О. Гончар); — додаток, який поєднується з обмеженою групою без особових дієслів фізичного стану в односкладному безосо бовому реченні (лихоманити, морозити, тіпати, нудити, трясти, трусити), напр.: Платана лихоманило і залива ло потом (М. Зарудний); Софійку аж тіпало від образи та злості (А. Дімаров). Непрямий додаток. Це додаток, що означає предмет, на який дія переважно не переходить безпосередньо. В окре мих випадках непрямий додаток, залежачи від неперехід ного дієслова, може означати предмет, на який безпосеред ньо поширюється дія, напр.: завідувати школою, управ ляти філією, керувати кафедрою тощо. Тому особливість непрямого додатка полягає не в характері спрямованості дії на предмет, а в морфологічних засобах його виражен ня, які є формами непрямих відмінків, крім знахідного безприйменникового і в деяких випадках родового без- прийменникового. Непрямі додатки звичайно реалізу ються в двох різновидах: безприйменниковому і приймен никовому. Дополнение – это второстепенный член предложения, который обозначает предмет:
2. Дополнение отвечает на вопросы косвенных падежей:
3. Дополнение может относиться к :глаголу-сказуемому; Пишу письмо.
Способы выражения дополнения
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||