ГОТОВЫЕ ОТВЕТЫ !!!. Раскройте цели и задачи дисциплины Типология языков
 Скачать 314.9 Kb.
|
|
Омоніми (від гр. homos "однаковий" і onyma "ім'я") - слова, які звучать однаково, але мають різні значення. Наприклад: ключ1 "знаряддя для замикання і відмикання замка" і ключ2 "джерело", точити1 "обробляти на токарному верстаті" і точити2 "наливати, цідити", топити1 "палити", топити2 "нагріваючи, робити рідким" і топити3 "силою занурюючи у воду, змушувати опускатися на дно"; рос. выдержка' "стійкість" і выдержка2 "цитата"; польськ. zawôd' "розчарування" і zawôd2 "професія"; болг. копие1 "спис" і копие2 "копія"; англ. match1 "матч, змагання" і match2 "сірник", spring1 "весна" і spring2 "пружина"; нім. Strauß1 "букет", Strauß2 "поєдинок" і Strauß3 "страус", Bauer1 "селянин", Bauer2 "будівник" і Bauer3 "клітка"; фр. ferme' "твердий" і ferme2 "форма", louer1 "наймати" і louer2 "хвалити". В російській мові: график (план работы) — график (художник); планировать (плавно снижаться) — планировать (составлять планы); гладь озера (ровная поверхность) — гладь (род вышивки); заставлять (принуждать) — заставлять (загораживать); наряд (одеяние) — наряд солдат; среда обитания — среда (день недели); стан (туловище) — полевой стан (место стоянки). В англійській мові: air – heir (воздух/проветрить – наследник): fresh air; the heir to the throne band – band (отряд/группа – завязка): a rock band; a rubber band bank – bank (насыпь/берег – банк): the bank of the river; the bank of England bare – bear – bear (голый – нести/родить – медведь): with bare hands; bear in mind; а polar bear bark – bark (лай/лаять – кора): the dog barked at me; the bark of a tree bat – bat – bat (летучая мышь – бита – моргнуть): blind as a bat; a baseball bat; not to bat an eyelid be – bee (быть – пчела): to be or not to be; to be as busy as a bee beat – beet (бить – свекла): to beat the drums; beets and carrots brake – break (тормоз – перерыв/ломать): car brakes; let's have a break; don't break it buy – by – bye (покупать – около/у – пока!): to buy a car; to sit by the window; bye-bye cell – sell (ячейка – продавать): a prison cell; my cell phone; to buy and sell cent – scent (цент – запах): 100 cents in a dollar; a faint scent of roses coarse – course (грубый – курс): coarse fabric; a course of lectures В китайській мові: 下场xiàchǎng — финал, заключение (слово); 下场xià chǎng — сойти со сцены (словосочетание). 交不了jiāobuliǎo — не в состоянии передать (словоформа); 教不了jiāobuliǎo — не в состоянии учить (словоформа). 毒dú — яд, токсин; 毒dú — ядовитый; 毒dú — отравить 尽管 jǐnguǎn — изо всех сил; 尽管 jǐnguǎn — хотя, несмотря на 9.Розкрийте сутність поняття "універсаліі" в контексті типологіі мов Універсаліі -це мовні явища , властиві всім мовамабо більшості мов (фреквінталій -різновид мов) Універсалії показують, що в мові може бути і чого в мові не може бути. Іншими словами, вони визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів побудови всіх мов. Очевидно, універсали зумовлені особливостями фізіологічної будови мовленнєвого апарату (фонетичні універсали) й існуванням єдиних для всього людства способів осмислення дійсності. Існує кілька класифікацій універсалій, за основу яких взято різні критерії. За методикою встановлення розрізняють: — дедуктивні універсали (встановлюються шляхом припущення і є обов'язковими для всіх мов); — індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах). За поширенням у мовах виокремлюють: — абсолютні, повні (які не мають винятків); — статистичні, неповні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх ще називають фреквенталіями). З огляду на характер універсалій виділяють: — прості, елементарні, які констатують наявність або відсутність чогось {у всіх мовах є X); — складні, імплікаційні, які визначають певну залежність між різними явищами (якщо в мові єХ,тов ній є У). За часовим критерієм розрізняють: — синхронічні (характерні для сучасного стану мов); — діахронічні (стверджують однакові закономірності змін у всіх мовах). Наприклад: найпізніший дієслівний час — майбутній; спершу виникають вказівні, особові й питальні займенники, а відтак зворотні, присвійні, неозначені й заперечні. Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсали, як-от: в усіх мовах слова зі значенням «тяжкий» (вага) набувають значення «трудний*, слова зі значенням «довгий* — «тривалий» (час), слова зі значенням «короткий, невеликої довжини» — «нетривалий», слова зі значенням «гіркий» (смак) — «сумний, болісний, печальний», слова зі значенням «солодкий» (смак) — «приємний», слова зі значенням «кислий» — «який виражає незадоволення, сумний, тужливий», слова зі значенням «твердий» — «стійкий, непорушний* (про людину, характер, слова тощо), слова зі значенням «м’який* — «лагідний, покірливий» і «приємний для сприйняття, не різкий» (про звук, голос, погляд, рух, усмішку), слова зі значенням «гострий» — «який сильно діє на органи відчуття» (про смак, запах) і «розвинутий, витончений, рафінований» (про слух, зір, пам’ять), слова зі значенням «тупий, невідточений* — «розумово обмежений», слова зі значенням «тяжкий* (про вагу) — «який спричиняє фізичні й душевні страждання* і «який виявляється у вищому ступені* (спека, хвороба, горе), слова зі значенням «легкий* (про вагу) — «простий, доступний для розуміння, не важкий для виконання», слова зі значенням «пустий* (незаповнений) — «неглибокий, незмістовний*, слова зі значенням «тонкий* — «витончений, вишуканий, елегантний* тощо. Спостерігаються й однакові фонетичні зміни. Так, чергування [к] — [ч] було характерним для давньоруської, староанглійської, шведської та інших мов. Редукція закінчень у ненаголошених складах мала місце в багатьох мовах світу. Діахронічні універсали мають велику прогностичну силу: дають змогу прогнозувати зникнення одних явищ і появу інших. Вони також допомагають реконструювати колишні мовні факти. Дж. Грінберг постулює ідею про можливість відображення будь-якої діахронічної зміни на синхронному зрізі (встановлює відповідність діахронічних універсалій з універсаліями синхронного типу) [Гринберг 1972: 231—245]. Особливо інформативними вважають статистичні й імплікаційні універсали. Універсали й унікалії — два полюси на шкалі подібностей і відмінностей мов. Немає мов, які б не мали спільних ознак зі всіма іншими мовами, але немає й мов, які б не мали власних, властивих тільки їм рис. Універсологія змикається із загальним мовознавством, яке вивчає загальні закономірності будови мови, а вивчення унікалій є предметом конкретного мовознавства. «Універсальна граматика, — зауважує Дж. Ді П’єтро, — охоплює всі основні властивості мови, а конкретна — відображає унікальні інтерпретації цих властивостей кожною конкретною мовою* [Ди Пьетро 1989: 89] 11. Розкрийте сутність поняття «фонологічний рівень мови». Обгрунтуйте ізоморфні й аломорфні показники в типології фонетичних систем (на матеріалі англійської, української, російської та китайської мов). Фонологічний рівень мови Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Функції фонеми Зазвичай виділяють: • конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів; • ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; • дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму. Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони). Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми. Варіанти фонем є трьох типів: Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції. Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл]. Позиції фонем бувають сильні й слабкі. У сильній позиції всі диференційні ознаки фонеми чуються виразно, у слабкій — фонема втрачає якусь диферен-ційну ознаку або зовсім не чується. Наприклад, фонема є під наголосом перебуває в сильній позиції, не під наголосом — у слабкій: весело — веселий. Порівняльний аналіз морфологічних і синтаксичних систем української та англійської мов засвідчує, що мови характеризуються значною кількістю ізоморфних та деякими аломорфними рисами. Ізоморфні риси завдячують тому, що обидві мови є спільного індоєвропейського походження. Аломорфні ж риси з’явилися в означених мовах як наслідок історичного розвитку та функціонування їх як незалежних національних мов. Навчаючи граматики англійської мови тих студентів, рідною чи функціональною мовою яких є українська, ми маємо враховувати ізоморфний матеріал, який з позиції лінгводидактики можемо розглядати як транспозитивний, тобто такий, що дає можливість прискорити та полегшити процес навчання, та аломорфний, з лінгводидактичного погляду інтерферентний матеріал, який засвоюється важче і призводить до значної кількості відхилень у мовленні тих, хто лише опановує другу мову В.Ю.Розенцвейг визначає інтерференцію як “порушення білінгвом правил співвіднесення контактуючих мов, які виявляються в його мовленні у відхиленнях від норми”. Методичний досвід переконує в тому, що значна увага повинна приділятися саме другому типу матеріалу, відтак зупинимося більш докладно на ньому. Аломорфний матеріал можна розподілити на два типи: специфічний і нетотожний для систем порівнюваних мов. Нетотожний мовний матеріал реалізується, зазвичай, у явищах очевидної інтерференції, специфічний мовний матеріал, тобто такий що властивий одній з мов, може реалізуватися як в очевидній, так і прихований інтерференції. Очевидна інтерференція – це відхилення від мовних норм, помилки, пов’язані з неправильним перенесенням мовної матерії або мовних закономірностей у мовлення нерідною мовою. Прихована інтерференція призводить до збіднення мовлення нерідною мовою, оскільки у ньому не застосовуються лексичні, граматичні, стилістичні явища виучуваної мови через їх брак у рідній. 12. Схарактеризуйте атрибутивні словосполучення в англійській, українській, російській та китайській мовах. Атрибутивними словосполученнями виступають такі, у яких го¬ловне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: ста¬ранний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж слово¬сполучень з атрибутивними відношеннями домінують словосполучен¬ня із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прик¬метник, займенник, дієприкметник). Атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (англ. black negro –чорний негр, the farm of the brother – ферма брата). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію (table tennis – настільний теніс, tennis table – тенісний стіл; stone wall – камінна стіна, wall stone – камінь із стіни). Атрибутивні конструкції являють собою один з найбільш поширених типів вільних словосполучень в сучасній англійській мові. Вони часто зустрічаються в суспільно-політичних і науково-технічних текстах. Щоб домогтися правильного перекладу атрибутивних словосполучень, перекладач повинен знати структурно-семантичні особливості таких словосполучень і уявляти собі, якими засобами він має в своєму розпорядженні в російській мові для подолання виникаючих труднощів. Атрибутивне поєднання в англійській мові Передача смислових зв'язків цього поєднання російською мовою separation payments грошові виплати при звільненні з роботи service establishment підприємство сектора послуг (обслуговування) welfare expenditures витрати на соціальні потреби target growth rate темпи зростання контрольних цифр (завдань) background paper довідковий документ з коротким викладом історії питання birth control регулювання народжуваності; контроль над народжуваністю; планування розмірів сім'ї; внутрішньосімейне регулювання складу сім'ї child-care workers працівники по догляду за дітьми community education культурно-освітня робота на місцях community centre приміщення для проведення культурних і громадських заходів package deal arrangement домовленість щодо проведення комплексу заходів (ряду заходів) credit facilities установи, що представляють можливість отримання кредитів ( «кредитні установи») Атрибутивне поєднання в англійській мові Передача смислових зв'язків шляхом перекладу на російську мову district attorney районний прокурор drafting committee редакційний комітет ratification instrument ратифікаційна грамота business calculations господарські розрахунки capital flow rates темпи руху капіталу expenditure pattern структура витрат space age космічна епоха session committee group група сесійної комітету air force unit авіаційний підрозділ construction efforts будівельна діяльність 13.Розкрийте сутність поняття "типологія інтонації мовлення". Інтонація — звуковий засіб смислової організації та емоційно-експресивного оформлення мовленнєвого потоку.Створюється інтонація зміною всіх акустичних параметрів звуків: висоти, сили, довготи, тембру. Але визначальними її показниками є зміна основного й додаткового тонів, тобто їх підвищення та зниження.Інтонація властива будь-якому усному висловлюванню і виражає його настанову (розповідна, запитальна інтонація тощо), різні семантичні та емоційні відтінки.У мовленні інтонація виконує й інші функції, зокрема оформляє висловлювання в цілісність, розмежовуючи при цьому його частини за їх інтонаційною вагомістю, розкриває підтекст висловлювання, передаючи ту частину інформації, яка не виражена словами.Інтонація має складну будову. її основою є мелодика — зміна частоти основного тону в процесі говоріння. Мелодика створює основні контури інтонації, що залежать від підвищення чи пониження тону, стрімкості та зіткнення цих тональних рухів і їх рівнів (ярусів), яких існує від трьох до шести. Мелодика породжує ритм інтонації, тобто регулярне повторення співмірних мовленнєвих одиниць, найпомітніше в художньому мовленні. Для інтонації характерні й такі параметри, як інтенсивність, що зумовлюється силою голосу, та темп — ступінь швидкості чи повільності говоріння. Усі ці параметри мають відносні виміри й сприймаються у зіставленні: вище — нижче, голосніше — тихіше, швидше — повільніше, плавно — різко. Яскравого індивідуального забарвлення інтонації надає тембр голосу, що залежить передусім від основного тону та додаткових тонів.Деякі мовознавці відносять до компонентів інтонації також паузи, тобто зупинки мовлення, під час яких робота апарату мовлення на певний час припиняється. Чим довша така зупинка, тим вагомішою для вираження думки є пауза.Розрізняють смислові паузи, що розмежовують такти, синтагми, фрази, та паузи хезітації (обмірковування), які можуть виникати в будь-якому місці висловлювання і відображають вагання мовця, його бажання змінити хід висловлювання.Отже, пауза теж служить для організації мовленнєвого потоку. Вона є засобом смислового і емоційного його членування.Кожна мова має певну кількість типів інтонаційних конструкцій: українська — сім, французька — десять. Центром інтонаційної конструкції є наголос фрази, пониження або підвищення тону складу, на який падає фразовий наголос.Вагомість інтонації і наголосу виразно ілюструє відома фраза: Казнить нельзя помиловать. У письмовому варіанті зміст фрази залежить від місця коми, а в усному — від логічного наголосу на слові казнить або на слові нельзя та відповідної інтонації.Оформлення думки й вираження почуттів завдяки інтонації є не менш важливим, ніж звукове, сегментне наповнення мовленнєвого потоку. Саме інтонація дає змогу адекватно виразити думку та ставлення мовця до неї. Кожній живій мові (якою розмовляють) властива інтонація. Попри специфіку інтонаційних властивостей кожної мови, у всіх мовах виявляються єдність інтонаційної структури, спільність функціонального навантаження інтонації. 14. Дайте характеристику зіставному методу та розкрийте його роль у типології мов. Будь-який лінгвістичний опис, пов'язаний із вихо¬дом за межі однієї мови, передбачає встановлення їх подібностей і відмінностей. Для цього використовують зіставний метод. Зіставний метод (контрастивний, типологічний) — сукупність при¬йомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Цей метод застосовується до вивчення будь-яких мов — споріднених і неспоріднених. Подібно до описового методу він спрямований на сучасний (певний) стан мови. Головним його предметом є дослідження структури мови в її подібностях і від¬мінностях. Ілюстрацією до використання зіставного ме¬тоду служать такі теми: «Граматичні категорії дієслова в українській і англійській мовах», «Специфіка частин мови в українській та російській мовах» тощо. Зіставний метод спрямований передусім на вияв¬лення відмінностей між зістав люваними мовами, він ніби є зворотним боком порівняльно-історичного: якщо порівняльно-історичний метод має на меті встановлю¬вати відповідності, то зіставний насамперед шукає від¬мінності, на що звернув увагу О. О. Реформатський: «Хоч у самій техніці застосування вони [порівняльно-історичний і зіставний методи — М. К.] можуть збіга¬тися, «виходи» порівняльного і зіставного аналізу різ¬ні: перший зорієнтований на виявлення подібного, дру¬гий — на виявлення різного» ю Зіставний метод установлює між порівнюваними мовами відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію (фонологічні розходження), діаморфію (гра¬матичні розходження), діасемію (семантичні розхо¬дження) і діалексію (лексичні розходження). Вважаєть¬ся, що він ефективний у вивченні споріднених і, особливо, близькоспоріднених мов, оскільки їх контрастні ознаки чітко виявляються на тлі подібних ознак. Хоч перші спроби зіставного вивчення мов робили¬ся ще у XVIII ст. і зіставний метод повністю сформу¬вався в ЗО—40-х роках XX ст., але й до цього часу не розв'язана проблема мови-еталону (тла) зіставлення. Очевидно, жодна реальна мова не може бути вибрана за основу, бо в разі такого підходу матимемо образ дру¬гої мови в дзеркалі першої (такий підхід доцільний лише в лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови). Основою, еталоном зістав¬лення (в ролі Іегіїшп сотрагаіїопіз) повинна стати іде-альна мовна система, спеціально сконструйована лінг¬вістом таким чином, щоб у ній були представлені уні¬версальні властивості всіх мов. Вона повинна також бути зручною для зіставлення з усіма мовами. Порів¬няння живих мов із єдиною мовою-еталоном (посеред-ником) позитивно вплинуло б на результати досліджен¬ня: дало б змогу отримати найбільш однорідні резуль¬тати, які б легко піддавалися зіставному порівнянню. У цьому випадку набір відмінностей від мови-еталону ста¬новив би специфічну характеристику досліджуваної мови. На жаль, до цього часу така мова не сконстру¬йована, хоча пошуки розв'язання цієї проблеми три¬вають. Так, скажімо, для зіставних досліджень лек¬сичної семантики на роль незалежної третьої системи пропонують інтернаціональну за своїм характером когнітивно-семантичну систему вселюдської мови — сукупність знань про дійсність [Манакин 1994: 153]. Для реалізації цієї ідеї потрібно створити універсаль¬ний семантичний словник. Очевидно, це не буде зроб¬лено в недалекому майбутньому, бо для цього необхідно мати семантичні словники якщо не всіх, то переваж¬ної більшості мов світу. Ця робота тільки започатко¬вується. Зіставний метод пов'язаний з проблематикою мов¬ної типології та універсалій (ці мовознавчі категорії є результатом застосування зіставного методу). Мовна типологія — порівняльне вивчення структурних і функціо¬нальних особливостей мов незалежно від їх генетичної природи. Типологія, предметом якої є вивчення типів мови за їх внутрішньою організацією, структурою, назива¬ється структурною, а типологія, яка вивчає мови че¬рез призму виконуваних функцій, називається функціо¬нальною. Розвиток типології був підготовлений ученими XVIII ст. (праці з філософії мови Р. Декарта, Г.-В. Лейб-ніца, Й.-Г. Гердера, універсальна граматика Пор-Роя-ля). Справжнє типологічне дослідження мов виникло в 1809 р., коли Ф. Шлегель поділив мови на дві групи — мови з афіксами і мови з флексіями. Пізніше А. Шле¬гель виділив аморфний тип, а флективні мови поділив на два підтипи — синтетичний і аналітичний. В. фон Гумбольдт, крім названих, виділив як окремий тип інкорпоруючі (полісинтетичні) мови американських індіанців. Ця класифікація, в основу якої покладено способи вираження граматичних значень і за якою всі мови поділяються на чотири типи — кореневі (аморф¬ні, ізолюючі), аглютинативні, полісинтетичні (інкор¬поруючі) і флективні, стала найбільш відомою і тради¬ційною. Пізніше з'являються інші типології, в основу яких покладені різні ознаки (наявність чи відсутність тонів, система голосних, порядок слів у реченні тощо). За та¬ким підходом, що одержав назву характерологічного, одна й та сама мова залежно від основи класифікації потрапляє в різні типи. Так, Е. Сепір в 1921 р. запро¬понував типологію мов, в основу якої покладено спосо¬би вираження в мові різних типів значень; техніку по-єднання морфем; наявність чергування звуків; рівень складності граматичних форм, ступінь синтезу слова. За цією класифікацією існує 21 тип мов. |