ОВД-учебник. Розділ Ветеринарний облік, звітність та діловодство 230
 Скачать 4.11 Mb.
|
|
Головний ветеринарний лікар комплексу Н.І. Поляков Контрольні запитання
122 4.2. Організація профілактичних протиепізоотичних заходів У системі ветеринарних заходів органи та спеціалісти ветеринарної медицини завжди для першочергового вирішення виносять заходи щодо профілактики та ліквідації заразних хвороб тварин, незважаючи на те, що питома вага останніх значно менша, ніж незаразних хвороб. І це цілком закономірно, тому що заразні хвороби можуть спричинити надзвичайно великі економічні збитки. Відомо, що за біологічними особливостями збудники багатьох інфекційних та інвазійних хвороб тварин здатні постійно чи тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі і за відповідних умов викликати захворювання, епізоотію. Звідси виходить, що зміст протиепізоотичних заходів в тому і полягає, щоб не допустити виникнення заразних хвороб, розвитку епізоотій, а якщо це не вдається - забезпечити найшвидшу їх ліквідацію. Протиепізоотичні заходи зводяться до:
Організація та проведення всіх цих заходів: - обов'язок працівників ветеринарної медицини господарств, спе ціалістів установ ветеринарної медицини - лікарень, дільниць, пунктів, лабораторій ветеринарної медицини, науково-дослідних установ. Важливого значення набуває участь у цій справі керівників господарств, працівників сільськогосподарських підприємств, всього населення, а також місцевих органів влади. Протиепізоотичні заходи набувають особливого значення в сучасних умовах, коли перед всіма працівниками тваринництва ставиться завдання створення в усіх господарствах здорових високопродуктивних гуртів тварин, стійких до інфекційних хвороб. Досягнення ветеринарної науки та передовий досвід дозволяють всебічно покращувати заходи по боротьбі з заразними хворобами тварин, знаходити нові, більш досконалі форми та методи загальної і специфічної профілактики цих хвороб та їх запланованої ліквідації. 123  Організація загальних заходів попередження заразних хвороб тваринЗагальні заходи профілактики інфекційних та інвазійних хвороб складаються з:
- систематичної ветеринарно-просвітницької роботи. Важливою організаційною вимогою при проведенні цих заходів є їх комплексність. Неможливо, наприклад, говорити про охорону тварин від гельмінтозів шляхом однієї лише дегельмінтизації, без одночасного знезараження приміщень, зміни пасовищ тощо. Лікар ветеринарної медицини, розробляючи та організовуючи попереджувальні заходи в господарстві, зобов'язаний дотримуватися цих вимог. Заходи щодо підвищення стійкості організму тварин Підтримання високої резистентності організму тварин проти шкідливого впливу зовнішнього середовища, зокрема проти дії збудників інфекційних хвороб, досягається перш за все утриманням тварин у приміщеннях, що відповідають вимогам ветеринарної санітарії та зоогігієни (достатнє освітлення, надійна вентиляція, нормальна температура і вологість повітря тощо), раціональною повноцінною годівлею, а також забезпеченням тварин доброякісною водою та турботливим доглядом. Відомо, що добре вгодовані тварини більш стійкі до несприятливих факторів зовнішнього середовища. Часто вони, навіть при прихованому носійстві інфекцій, все ж не проявляють клінічних ознак хвороби. Проте це стосується не всіх захворювань (туберкульоз тварин, набрякова хвороба свиней та ін.). Того ж стосується вплив на тваринний організм умов утримання. Нормальні у санітарному і зоогігієнічному відношенні умови середовища (здоровий мікро та макроклімат, регулярна дія природних факторів) зміцнюють організм тварини. Тому одним із важливих профілактичних заходів у боротьбі з інфекційними та інвазійними хворобами худоби та птахів є утримання приміщень для тварин, а також території ферм у належному санітарному стані. Працівники ветеринарної медицини зобов'язані звертати увагу на чистоту у приміщеннях, слідкувати за прибиранням гною, правильним його знешкодженням. Вони повинні допомагати працівникам господарств організовувати всі ці процеси, впроваджуючи ветеринарно-санітарні правила як важливий виробничий елемент на фермах. 124 Загальноприйнятим масовим профілактичним заходом на фермах є дезінфекція, яку проводять у комплексі з іншими протиепізоотичними та ветеринарно-санітарними заходами. Вона передбачається ветзаконо-давством, причому організація її проведення входить в обов'язки не лише спеціалістів ветеринарної медицини, але і керівників сільськогосподарських підприємств. Дератизація, як один із заходів профілактики заразних хвороб, проводиться працівниками господарств під керівництвом та за вказівками спеціалістів ветеринарної медицини. В окремих випадках служба ветеринарної медицини організовує знищення польових гризунів, оскільки вони також є джерелом спалахів інфекційних хвороб (наприклад, в осередках туляремії тощо). Забезпечують цю роботу працівники господарств або навіть спеціальні загони. Особлива увага повинна приділятися профілактиці заразних хвороб в умовах пасовищного утримання тварин. З цією метою ретельно перевіряють ветеринарно-санітарний стан пасовищних угідь, а також джерел води, що використовується для напування тварин, та приводять їх у належний стан; визначають порядок використання пасовищних ділянок. Працівники ветеринарної медицини господарств та державної мережі зобов'язані до вигону тварин на випас організувати огляд пасовищ та місць напування, очищення їх від сміття, гною, кісток; викорчовування кущів, заходи до огородження скотомогильників та окремих могил, в тому числі і старих, а також мілких ставків та заболочених місць. Для покращання ветеринарно-санітарного стану пасовищ, особливо сирих та болотистих, велике значення має меліорація - осушування заболочених ділянок, благоустрій водоймищ. Одночасно обладнують місця напування, зручні підходи до них, для профілактики протозоозів проводять розчищення кущів, випасають тварин на безлісних ділянках. Всі ці питання варто рекомендувати керівникам господарств включати у виробничо-фінансові плани кожного господарства. Велике профілактичне значення має правильне використання пасовищ. Лікар ветеринарної медицини з зооінженером повинен розробити план випасання на весь пасовищний період. Найбільш раціональний спосіб їх використання - це загінне випасання, що являє собою радикальний захід боротьби з гельмінтозами, дає можливість не лише попередити інвазування тварин, але й добитися звільнення пасовищ від гельмінтів. Пасовищні ділянки варто закріпити за окремими гуртами. В цьому випадку легше попередити розповсюдження інфекції при її появі в одному з гуртів. Разом з цим застосовують заходи,щодо попередження 125  попадання на пасовища тварин з інших господарств чи тих, яких переганяють.У профілактиці заразних хвороб відіграє роль і широке впровадження стійлово-табірної системи утримання тварин. В жарку пору року, особливо під час літання кровосисних комах та розповсюдження кліщів, варто рекомендувати нічне випасання тварин (інфекційний енцефаломі-еліт, інфекційна анемія коней тощо). У комплексі заходів загальної профілактики важливого значення надається своєчасному прибиранню трупів тварин незалежно від того, де загинула тварина. Трупи тварин в усіх випадках (особливо до встановлення причини смерті) варто розглядати як можливі джерела збудника інфекції. Спеціалісти ветеринарної медицини повинні негайно організовувати прибирання трупів незалежно від причини загибелі тварин. Одним із найбільш раціональних способів знищення трупів є їх утилізація на заводах з виготовлення м'ясо-кісткового борошна. В інших випадках - спалювання або скидання в біотермічні ями. Маючи дані про загибель тварин на фермі, лікар ветеринарної медицини повинен перевірити правильність знищення трупів. Заходи щодо охорони господарств від занесення інфекції ззовні Відомо, що для виникнення та розвитку інфекційної хвороби необхідні три фактори:
Лише при взаємодії цих факторів створюються передумови для виникнення інфекційної хвороби. Виключення з цього ланцюга однієї з ланок попереджує таку можливість. Саме тому зусилля спеціалістів ветеринарної медицини та працівників тваринництва у боротьбі з інфекційними хворобами і спрямовані на те, щоб будь-яким шляхом розірвати епізоотичний ланцюг, виключити одну з його ланок. Виникнення заразної хвороби тварин є у більшості випадків результатом занесення інфекції з неблагополучних господарств у благополучні. Звідси і завдання - організувати заходи щодо недопущення занесення інфекції ззовні. Охорона господарств від занесення інфекції набуває особливого значення у великих спеціалізованих тваринницьких господарствах, у яких утримується багатотисячне поголів'я. У цих умовах охорона господарств від занесення інфекції повинна стати одним із основних заходів профілактики заразних хвороб. Виходячи з цього, кожне господарство, особливо з великим поголів'ям тварин, повинно бути закритого типу - без поповнення тварин в свинарських фермах, без доступу сторонніх осіб, випадкового проникнення тварин з інших господарств, в'їзду транспорту тощо. На кожній фермі необхідно дотримуватись ветеринарно-санітарного режиму (дезінфекція транспорту, взуття персоналу тощо). Адміністрація господарства повинна подбати, щоб вся територія, де розташовані тваринницькі будівлі, приміщення для зберігання та приготування кормів, була огороджена суцільним тином, а при в'їзді на цю територію споруджений ветеринарно-санітарний пропускник. З метою охорони господарств від занесення інфекції забороняється введення в господарство тварин, не перевірених у ветеринарно-санітарному відношенні, а також виведення тварин з господарств, неблагополучних щодо заразних хвороб. Законом України "Про ветеринарну медицину" та діючими інструкціями щодо боротьби з інфекційними хворобами тварин передбачені і інші заходи профілактичного характеру:
Профілактичне 30-денне карантинування ввезених в господарство тварин зобов'язані здійснювати керівники господарств (ферм) за вказівками спеціалістів ветеринарної медицини. Для профілактичного карантинування відводять окреме приміщення, ферму (наприклад, у відгоді-вельних господарствах) або окрему ділянку пасовищ з ізольованим во-донапуванням, для догляду за тваринами виділяють окремий обслуговуючий персонал. За період профілактичного карантинування всю ввезену велику рогату худобу досліджують на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз, лептоспіроз; овець та кіз - на бруцельоз; свиней - на бруцельоз і лептоспіроз; коней - на сап, перевіряють благополуччя з шкірних та паразитарних хвороб. Профілактичні обробки (імунізація, дегельмінтизація, купання тварин тощо) проводять в залежності від місцевих умов та за результатами досліджень. В залежності від епізоотичної ситуації місцевості, куди введені тварини, лікар ветеринарної медицини зобов'язаний щепити їх проти тих інфекційних хвороб, проти яких імунізовані решта тварин у господарстві. 126 127  Без дотримання цих правил не можна допустити введення тварин в загальний гурт.У всіх тваринницьких господарствах (племінних, репродукторних, промислових) необхідно встановити правило: будь-яке планове чи позапланове поповнення гурту поголів'ям ззовні повинно проводитися з відому та при обов'язковій участі спеціаліста ветеринарної медицини (господарства чи державної мережі). При цьому одним із основних питань повинно бути питання про ветеринарне благополуччя господарства, яке поставляє тварин. При надходженні тварин в господарство лікар повинен перевірити наявність ветеринарного документа, що підтверджує благополуччя місцевості, з якої вони завезені, щодо заразних хвороб. Практика засвідчує, що особливо довіряти ветеринарним спеціалістам не доводиться, вірніше фахівцям, які їх підписали та видали. Вивчення та облік епізоотичного стану місцевості Детальне вивчення епізоотичного стану місцевості (крайової епізоотології) - один із важливих моментів діяльності спеціалістів ветеринарної медицини, на якій би ділянці вони не працювали. Вивчати епізоотологію зони обслуговування вони повинні регулярно, систематично, тому що не знаючи її, неможливо правильно організувати профілактику заразних хвороб чи заходи щодо їх ліквідації. Спеціаліст ветеринарної медицини, що прибув у новий для нього район чи господарство знайомиться з епізоотичною ситуацією, отримавши відомості від місцевих спеціалістів ветеринарної медицини, обстеживши населені пункти, господарства; вивчивши документацію (журнал та карту епізоотичного стану району, ветеринарну звітність тощо). При цьому він ставить перед собою мету:
Необхідно також цікавитися станом оточуючої зони (сусідніх господарств, районів). Основними документами для визначення епізоотичного стану є журнал епізоотичного стану та карта і ветеринарні звіти про рух заразних хвороб. Ці документи записують в інвентарну книгу установи, зберігають і при здаванні справ включають в приймально-здавальний акт. За їх зберігання відповідає начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини. Журнал епізоотичного стану є документом безстрокового (постійного) зберігання. Його ведуть за єдиною встановленою формою. Начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини зобов'язаний вести карту епізоотичного стану. На підставі цих важливих документів він планує протиепізоотичні заходи і спрямовує діяльність підлеглих йому установ та працівників. Дуже корисну, а інколи і неоціненну допомогу у вивченні епізоотичного стану може надати населення, особливо похилого віку. Місцеві мешканці можуть розповісти про минулі епізоотії, описати характер їх перебігу, вказати на місця похованих трупів тварин, а лікар ветеринарної медицини повинен зробити правильний висновок, зіставивши ці відомості з особистими спостереженнями та документами. Необхідно знаходити і використовувати інші джерела інформації. Ветеринарно-просвітницька робота Ця робота має велике значення, оскільки успішне здіснення проти-епізоотичних заходів можливе лише у тому випадку, коли населення правильно розуміє суть цих заходів і активно сприяє їх проведенню. Організаційні форми цієї роботи у відношенні заразних хвороб переважно такі ж, як і при організації ветеринарної пропаганди з інших питань. Методи ветеринарно-просвітницької роботи серед населення різноманітні - доповіді, лекції, бесіди, демонстрація кіно та відеофільмів, видання книг, брошур, плакатів, публікація статей в газетах на ветеринарні теми, а також організація спеціальних занять з ветеринарної медицини для працівників тваринництва. Особливість полягає в тому, що при ознайомленні населення з інфекційними хворобами тварин основну увагу слід приділяти небезпеці швидкого розповсюдження, заходам попередження їх, правилам особистої безпеки. Доцільно підкреслювати економічне значення заходів боротьби, вказуючи на збиток, який може бути нанесеним при виникненні хвороби. Чим вище ветеринарно-санітарна грамотність працівників ферм, тим вища культура ведення тваринництва, тим простіше спеціалісту ве- 128 129  теринарної медицини організовувати заходи щодо попередження появи заразних хвороб тварин.Організація спеціальних заходів щодо попередження заразних хвороб тварин Спеціальними заходами профілактики заразних хвороб, що доповнюють загальнопрофілактичні заходи і складають разом з ними комплекс попереджувальних протиепізоотичних заходів, є: діагностичні дослідження, імунізації, профілактичні обробки тварин (хіміопрофілактика гельмінтозів, бабезіозів, еймеріозів та інших паразитарних хвороб). Систематичне, своєчасне проведення цих заходів дозволяє попередити появу заразних хвороб та їх розповсюдження. На початку двадцятого сторіччя однією з причин масового розповсюдження епізоотій була відсутність організованих заходів профілактики, а також і засобів імунізації тварин. В дореволюційній Росії, наприклад, випускалось 13 біопрепаратів, не було спеціалізованих підприємств по їх виготовленню. Сьогодні, у незалежній Україні виробляють більше 100 препаратів, значно кращих за якістю, сухих, з повних антигенів, асоційованих вакцин тощо. Щорічно проводяться діагностичні дослідження та щеплення сотень мільйонів голів худоби та птиці, що дозволяє систематично виявити хворих, не допускати розповсюдження захворювань та створювати несприйнятливість до інфекційних хвороб. Заходи специфічної профілактики у поєднанні з загальнопрофілак-тичними дають можливість вести активну боротьбу з заразними хворобами. Цим визначається наступальний характер протиепізоотичних заходів. Накопичений організаційний досвід боротьби з епізоотіями та наявність ефективних засобів специфічної профілактики дозволяють стверджувати, що в даний час можливо ліквідувати ще багато інфекційних хвороб. Спеціальні заходи при їх високій ефективності аж ніяк не виключають необхідності загальних заходів, спрямованих на охорону тварин від зараження. З іншого боку, не можна не враховувати, що у даний час імунізація, діагностичні дослідження, обробки є заходом вимушеним, оскільки загальні заходи профілактики ще недостатньо ефективні. До того ж заходи спеціальної профілактики все ще пов'язані з індивідуальною обробкою кожної тварини, що в умовах великих господарств вимагає значних витрат коштів та часу. Саме тому постійне покращення і вдосконалення форм та способів загальної профілактики заразних хво- 130 роб тварин є предметом постійної турботи спеціалістів ветеринарної медицини. Ефективність специфічних профілактичних заходів залежить від їх якості, від кваліфікації спеціаліста, який проводить ці заходи та від забезпечення відповідними специфічними засобами. Головними організаційними вимогами при цьому є плановість та своєчасність спеціальних заходів і разом з тим проведення їх одночасно на всій території. Організація діагностичних досліджень Діагностичні дослідження проводять у комплексі з іншими протиепі-зоотичними заходами. Це дозволяє виявити заражених тварин та попередити небезпеку розповсюдження інфекцій. Законодавство з питань ветеринарної медицини передбачає планові та вимушені алергічні, серологічні, бактеріологічні, вірусологічні, мікроскопічні, копрологічні і інші діагностичні дослідження. При окремих хворобах їх поєднують з клінічним оглядом та термометрією. Діагностичним дослідженням в господарстві повинна бути піддана вся без винятку худоба, сприйнятлива до даного захворювання. В організаційному відношенні важливо провести їх у можливо стислі строки. Обов'язкові поголівні дослідження проводять при бруцельозі, туберкульозі, лейкозі тварин, сапі, парувальній немічі, інфекційній анемії коней, трихомонозі та кампілобактеріозі великої рогатої худоби, трипаносомозі коней, віслюків, мулів, верблюдів. Вибіркові дослідження проводять з метою виявлення зараження гуртів гельмінтами. Дослідження включають в план протиепізоотичних заходів, об'єм їх визначає начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини. Порядок організації діагностичних досліджень залежить від їх виду та способу. В плані визначають терміни досліджень. По можливості вони не повинні порушувати господарську діяльність. У першу чергу, дослідження проводять у неблагополучних пунктах. До початку роботи складають списки всього поголів'я (за інвентарною книгою чи даними сільської ради) за нижче приведеною формою: |