ОВД-учебник. Розділ Ветеринарний облік, звітність та діловодство 230
 Скачать 4.11 Mb.
|
|
ДИСПАНСЕРНА КАРТА ТВАРИНИ Кличка (інд. №) Стать Рік народження Порода
Зворотній бік
Контроль за виконанням рекомендацій здійснюється керівниками та головними спеціалістами господарств (лікар ветеринарної медицини, зооінженер, агроном). Ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні правила утримання, годівлі і експлуатації тварин встановлює ДДВМ Мінагрополітики України з врахуванням досягнень науки і передової практики. Вони включені у Ветеринарне законодавство і підлягають обов'язковому виконанню в усіх господарствах. Відповідальність за дотриманням цих правил покладена на керівників тваринницьких господарств, ферм, бригад. Спеціалісти ветеринарної медицини приймають активну участь у впровадженні цих правил в практику роботи кожної ферми і здійснюють контроль за їх виконанням. Впровадження правил розпочинається з вивчення їх керівниками та працівниками тваринництва. Дотримання їх виконання контролюють спеціалісти ветеринарної медицини господарств, установ державної ветеринарної медицини. Ветеринарний контроль за відтворенням стада. Спеціалісти ветеринарної медицини господарств та установ державної ветеринарної медицини постійно контролюють організацію відтворення стада. При 149  цьому стежать за дотриманням ветеринарно-санітарних правил осіме-ніння тварин, постійно контролюють роботу пункту штучного осіменіння.Спеціалісти ветеринарної медицини господарств відповідають за своєчасне проведення досліджень плідників на бруцельоз, туберкульоз, паратуберкульозний ентерит, лептоспіроз, кампілобактеріоз, трихомоноз. Якість сперми тварин контролюють лікарі ветеринарної медицини державних племінних підприємств. Лікарі господарств зобов'язані слідкувати за станом здоров'я маточного поглів'я, не допускати осіменіння хворих тварин, перевіряти їх на вагітність, встановлювати причини тривалого безпліддя та яловості, лікувати хворих тварин, а при незворотніх процесах (двохсторонні оофорити, салпінгіти, кістозне переродження яєчників тощо) вибраковувати їх на забій. Реєстрація випадків незаразних хвороб тварин. При масових незаразних хворобах своєчасна реєстрація випадків захворювання має особливе значення, так як дозволяє підвищувати ефективність лікувально-профілактичної роботи. Встановлення перших випадків захворювання важливе при хворобах, пов'язаних з порушенням обміну речовин, отруєннях, гострій тимпанії рубця, хворобах молодняку сільськогосподарських тварин. Лікарі ветеринарної медицини повинні систематично слідкувати за рівнем обмінних процесів та продуктивності тварин, маючи на увазі, що зниження надоїв корів, живої маси молодняку великої рогатої худоби, свиней, овець - ознаки початку патологічного процесу. Важливо своєчасно виключити інфекційні та інвазійні хвороби спеціальними дослідженнями. Всі випадки захворювання незаразними хворобами записують в Журнал реєстрації хворих тварин. Виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин. Спеціалісти ветеринарної медицини, встановивши діагноз, виясняють причини масового захворювання та загибелі тварин з метою усунення дії негативних факторів на решту поголів'я. Аналіз причин масового захворювання тварин зводиться до детального вивчення умов годівлі та утримання повноцінності раціонів, якості кормів і води, стану обміну речовин у тварин. Як при плановій диспансеризації, звертають увагу на стан тих органів і систем, розлад яких обумовлює клінічний прояв хвороби. Крім того, досліджують корми, які входили в раціон до та в період захворювання тварин. Виділення хворих тварин. При багатьох незаразних хворобах хворих тварин необхідно утримувати в стаціонарі або у відокремленому боксі при фермі. Підставою для виділення хворих тварин є клінічні ознаки, результати біологічних досліджень проб крові, сечі, молока. Хворих тварин можна групувати за віком, статтю, діагнозом, що дозволяє, застосовувати групову терапію чи профілактику. Тварин виділяють у санітарні станки, ізолятор, бокси, лікувально-санітарні пункти (ЛСП), їм створюють кращі умови утримання, організують дієтичну годівлю. За тваринами закріплюють окремий обслуговуючий персонал, який інструктують з питань особливостей догляду, годівлі та утримання кожної групи. Тварин, які одужали, переводять в гурти, отари, на ферми після повного відновлення їх фізіологічного стану. В комплексі заходів з профілактики незаразних хвороб великого значення набуває організація раціональної та повноцінної годівлі. Якщо при аналізі причин виникнення незаразних хвороб встановлені неповноцінність раціонів, згодовування недоброякісних кормів, то обов'язковою умовою попередження захворювання є зміна раціону годівлі. Наприклад, при отруєннях тварин зразу припиняють годівлю за раніше складеним раціоном. Виключають з раціону недоброякісні корми, замість них включають перевірені та доброякісні. При необхідності перед згодовуванням проводять спеціальну обробку кормів. До основних недоліків в утриманні тварин відносять підвищення відносної вологості повітря, несправність вентиляції, опалювальних та нагрівальних приладів, дверей, вікон, освітлення, наявність протягів, загазованість приміщень, скупчене утримання тварин, нерівність підлоги тощо. Для усунення недоліків у годівлі та утриманні тварин необхідно забезпечити сумлінну роботу тваринників та високу відповідальність керівників тваринницьких ферм, комплексів, фермерів та інших власників. Організація лікувальної роботи. Відомо, що ветеринарне благополуччя тваринництва ґрунтується на профілактиці. Завдяки добре поставленій ветеринарно-профілактичній роботі, повсякденній увазі до питання збереження поголів'я худоби та птиці передові господарства майже не мають втрат від хвороб і загибелі тварин. Проте не можна недооцінювати і лікувальну роботу. Вона повинна займати належне місце в діяльності спеціалістів ветеринарної медицини. Нехтувати можливістю відновлення здоров'я захворілих тварин означає допускати великі втрати серед поголів'я худоби. Основними принципами лікування при незаразних хворобах тварин є фізіологічність, активність та комплексність, дотримання яких забезпе- 150 151   чує більш швидке одужування тварин з відновленням їх продуктивності, відтворювальних властивостей.Зазвичай, витрати на лікування повністю виправдовують себе. Виняток складають хвороби, що вимагають тривалого лікування та безнадійні у розумінні прогнозу. В таких випадках лікар ветеринарної медицини рекомендує забій (знищення) тварини. Метою лікування є не лише збереження життя та відновлення здоров'я тварини, але і швидке повернення продуктивності або працездатності. Ветеринарна лікувальна робота включає лікування при незаразних і заразних хворобах, хірургічні операції та акушерсько-гінекологічну допомогу. В залежності терміновості надання допомоги, гостроти перебігу хвороби розрізняють екстрену лікувальну допомогу, лікування тварин, що не потребують термінової допомоги, та лікування в плановому порядку. Екстрену (невідкладну) допомогу надають при гострих кровотечах, порожнинних пораненнях, неправильних родах, випадінні матки, гострій тимпанії рубця, закупорці стравоходу, коліках, при підозрі на інфекційну хворобу. Допомога надається поза всякою чергою. Для надання невідкладної допомоги спеціалісти ветеринарної медицини негайно виїздять на місця (тваринницькі ферми, пасовища, в господарства індивідуальних власників тощо). Лікування може проводитися:
Лікувальну роботу в господарствах організують спеціалісти ветеринарної медицини цих господарств або установ державної ветеринарної мережі. Лікувальну допомогу вони надають хворим тваринам най- 152 частіше безпосередньо на фермі, рідше амбулаторно. При оглядах тварин лікар ветеринарної медицини встановлює діагноз, призначає лікування і сам чи його підлеглі надають терапевтичну, хірургічну або акушерську допомогу. Співвідношення терапевтичної, хірургічної та акушерської допомоги різне. У відношенні патології у великої рогатої худоби найбільше число виїздів в господарства з досвіду лікарень припадає на долю акушерської допомоги,на другому місці захворювання органів травлення та дихання, менше всього - на хірургічні операції (не рахуючи кастрації). Тварин, які потребують тривалого лікування, переводять в спеціальні стаціонарні станки, в стаціонар, а заразнохворих - в ізолятор. Форми організації лікувальної роботи в комплексах залежать від типу та виробничого спрямування. В комплексах з виробництва молока, де частіше реєструються мастити, гінекологічні хвороби, травми кінцівок, порушення обміну речовин, лікування тварин організують в повному об'ємі. Вмістимість стаціонару, що знаходиться у ветеринарному блоці, планують з розрахунку 2,5-3% від поголів'я корів. В свинарських комплексах в залежності від кількості хворих тварин лікування може бути організоване в санітарних станках, а при масових випадках хвороби - в місці їх утримання. В спеціалізованих вівчарських господарствах здійснюють стаціонарне лікування в спеціальних лікувально-санітарних пунктах (ЛСП). ЛСП, як одна із нових організаційних форм терапевтичної роботи були створені в 60-х роках минулого сторіччя в умовах утримання тварин на сезонних пасовищах. Мета їх створення - систематично вибирати з отар хворих, слабких, виснажених тварин, концентрувати в певному місці для кваліфікованого лікування та кращої годівлі і тим самим попереджувати від загибелі, майже вірогідної при постійному рухові отари. В ЛСП обладнують приміщення для утримання тварин, аптеку з манежем, навіси, забійний пункт, приміщення для спеціалістів ветеринарної медицини, чабанів, водіїв. У ЛСП створюються запаси кормів, є автотранспорт для звезення тварин з отар. Після одужування тварин вертають в отару чи після відгодівлі здають на забій. У тваринницьких господарствах часто проводять групову терапію, поєднуючи її з індивідуальним лікуванням тварин. На птахофабриках здійснюють лише групову терапію шляхом задавання медикаментозних засобів з кормом, водою чи аерозольним методом. У районних лікарнях, дільничних лікарнях ветеринарної медицини, дільницях проводять амбулаторне або стаціонарне лікування тварин. В цих установах в більшості є добре обладнані манежі для приймання 153  хворих тварин та надання їм лікувальної допомоги. В манежах повинні бути міцні фіксаційні станки, столи для інструментів, аптечка для витрачання ліків з метою надання первинної лікарської допомоги. В манежах повинні бути тепло, вода та каналізація.В добре обладнаних лікувальних установах, особливо в містах, як в державних, так і в приватних запроваджується вузька спеціалізація створюються терапевтичні, хірургічні, стоматологічні, гінекологічні відділення. Крім клінічного дослідження тварин, забезпечуються багатосторонні діагностичні дослідження, використовуються рентгенустановки, фізіотерапевтичні апарати, є набори різноманітних інструментів, запас медикаментів та перев'язувальних засобів. Добре оснащення дозволяє в повному об'ємі проводити лікування при незаразних хворобах, складні хірургічні операції та лікування, лікування при гінекологічних хворобах. Лікувальну роботу в селянських, фермерських господарствах організовують установи державної ветеринарної медицини, ветеринарні кооперативи та лікарі-підприємці. Повніше забезпечення установ і господарств апаратурою і приладами відкриває можливості для кращої діагностики хвороб тварин. Своєчасне встановлення і правильність діагнозу сприяє підвищенню ефективності лікування. В підвищенні якості діагностики захворювань тварин позитивну роль відіграють консиліуми спеціалістів ветеринарної медицини (з сусідніх господарств, установ дільничного типу, лікарень, лабораторій державної ветеринарної медицини). В звичайних господарствах, у тваринницьких комплексах, в установах державної ветеринарної медицини, ветеринарних кооперативах, приватні лікарі ведуть журнал реєстрації хворих тварин, а на тварин в стаціонарі заводять історії хвороби. В журналі записують всі випадки надання лікувальної допомоги. Контрольні запитання
154 4.5. Економіка ветеринарних заходів Економічний аналіз ефективності ветеринарних заходів у сучасних умовах набуває важливого значення, оскільки характеризує кінцевий результат праці спеціалістів ветеринарної медицини. Він дозволяє, застосовуючи систему економічних показників, розробити більш ефективні заходи по зменшенню захворюваності та загибелі тварин, підвищенню їх продуктивності, скороченню строків перехворювання, підвищенню якості продукції та сировини тваринного походження. Визначення економічних збитків та економічної ефективності ветеринарних заходів по профілактиці та ліквідації різних хвороб тварин проводять користуючись "Методикою визначення економічної ефективності ветеринарних заходів", затвердженою Головним управлінням ветеринарії МСГ СРСР 4 травня 1982 р. Цією методикою рекомендується користуватися при:
Під економічноюефективністю ветеринарних заходів слід розуміти сумарний показник (у грошовому виразі), який складається із збитку, попередженого внаслідок проведення ветеринарних заходів, вартості продукції, одержаної додатково за рахунок збільшення її кількості чи підвищення якості, економії трудових і матеріальних витрат внаслідок застосування більш ефективних засобів та методів профілактики хвороб і лікування тварин. Економічнийефект визначають на основі порівняння (співставлен-ня) показників захворюваності, летальності, продуктивності тварин, яко- 155 сті продукції, витрат праці та матеріалів у базовому і новому варіантах ветеринарних заходів. Порівняння варіантів проводять при рівності (аналогії) всіх умов, крім тих, що вивчаються (новий комплекс ветеринарних заходів, використання більш ефективних засобів та методів профілактики, лікування, ліквідації хвороб тощо). Визначення економічного збитку, що спричиняється хворобами тварин 1. Збиток від загибелі, вимушеного забою, знищення тварин по ко жній віковій групі (3^ розраховують як різницю між вартістю тварин в закупівельних цінах (цінах на племінну худобу) і грошовою виручкою від реалізації продуктів забою за формулою: З, = М х Ж х Ц - Вф, де М - кількість загиблих, вимушено забитих, знищених тварин, гол.; Ж - середня жива маса однієї тварини, кг.; Ц - закупівельна ціна одиниці продукції, грн.; Вф - виручка від реалізації продуктів забою, трупної сировини, грн. 2. Збиток від зниження продуктивності тварин, внаслідок їх захво рювання (32) визначають за формулою: 32 = М х ( Вз - Вхв) х Т х Ц, де М - кількість захворілих тварин (ялових маток), гол.; Вз і Вхв - середньодобова кількість продукції (молока, м'яса, яєць) одержана відповідно від здорових та хворих тварин в розрахунку на одну голову, кг; Т - тривалість спостереження за зміною продуктивності тварин (період карантину, неблагополуччя, перехворювання), дні; Ц - закупівельна ціна одиниці продукції, грн.; 3. Збиток від недоодержання приплоду внаслідок перехворювання та яловості маток (33) визначають за формулою: | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||