Тестові завдання Кардіологія

• Название: Тестові завдання Кардіологія
• Дата: 24.10.2022
• Размер: 1.1 Mb.
• Имя файла: 03261815_testovi_zavdannya_6_kurs.doc
• Тип: Документы; #751649
• страница: 3 из 15

108. Яка лабораторна ознака не типова для синдрома Іценко-Кушинга?

1. 
   Гіперглікемія, глюкозурія.
   
2. 
   Анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія.
   
3. 
   Поліцитемія, тромбоцитоз, лейкоцитоз.
   
4. 
   Гіпокаліємія.
   
5. 
   Гіперхолестеринемія.
   

109. При лікуванні хворих на АГ із супутнім цукровим діабетом слід уникати:

1. 
   Верошпірон.
   
2. 
   Ділтіазем.
   
3. 
   Тіазидні діуретики.
   
4. 
   Амлодипін.
   
5. 
   Індопамід.
   

110. Який із протигіпертензивних препаратів не веде до брадікардії?

1. 
   Бісопролол.
   
2. 
   Верапаміл.
   
3. 
   Амлодипін.
   
4. 
   Ділтіазем.
   
5. 
   Метопролол.
   

111. Провокує напад підвищення АТ у хворих з феохромоцитомою:

1. 
   Гістамін.
   
2. 
   Груба пальпація живота.
   
3. 
   Сульфат магнія.
   
4. 
   Еуфілін.
   
5. 
   Все перелічене.
   

112. Метод вибору для лікування феохромоцитоми:

1. 
   β-адреноблокатори.
   
2. 
   Інгібітори АПФ.
   
3. 
   Верапаміл.
   
4. 
   -адреноблокатори.
   
5. 
   Хірургічне лікування.
   

113. Для верифікації діагнозу первинного альдостеронізму використовують:

1. 
   Комп’ютерну томографію.
   
2. 
   МРТ.
   
3. 
   УЗД.
   
4. 
   Визначення рівня калію в плазмі.
   
5. 
   Все перелічене.
   

114. Збільшення діастолічного тиску характерно для:

1. 
   Коарктації аорти.
   
2. 
   Атеросклерозу аорти.
   
3. 
   Гіпертиреозу.
   
4. 
   Вазоренальної гіпертензії.
   
5. 
   Атріовентрикулярної блокади ІІІ ст.
   

115. Для верифікації діагнозу реноваскулярної гіпертензії використовують:

1. 
   Радіоізотопну реографію.
   
2. 
   Сцинтіграфію нирок.
   
3. 
   Внутрішньовенну урографію.
   
4. 
   Черевну аортографію.
   
5. 
   Все перелічене.
   

116. Найбільш ефективний метод лікування реноваскулярних гіпертензій:

1. 
   Діуретики.
   
2. 
   β-адреноблокатори.
   
3. 
   Інгібітори АПФ.
   
4. 
   Антагоністи кальцію.
   
5. 
   Катетеризаційна дилатація за допомогою зонду.
   

117. Раціональним в лікуванні реноваскулярної гіпертензії є застосування:

1. 
   Діуретиків.
   
2. 
   β-адреноблокаторів.
   
3. 
   Інгібіторів АПФ.
   
4. 
   Хірургічного лікування.
   
5. 
   Антагоністів кальцію.
   

118. При яких станах розвивається гемодинамічна гіпертензія:

1. 
   Коарктація аорти.
   
2. 
   Недостатність клапанів аорти.
   
3. 
   Застійна серцева недостатність.
   
4. 
   Атріовентрикулярна блокада ІІІ ст.
   
5. 
   Все правильно.
   

119. Для лікування гіпертензивного кризу у вагітних використовуються:

1. 
   Клофелін.
   
2. 
   Дібазол, гідралазин.
   
3. 
   Гангліоблокатори.
   
4. 
   Нітропрусид натрію.
   
5. 
   Все перераховане.
   

120. У вагітних з АГ (крім важкої гіпертензії) терапію слід починати з:

1. 
   1 – 4 тижні вагітності.
   
2. 
   8 – 10 тижнів вагітності.
   
3. 
   11 – 14 тижнів вагітності.
   
4. 
   15 – 20 тижнів вагітності.
   
5. 
   28 тижнів вагітності.
   

121. Найбільш частою причиною міокардита є:

1. 
   Бактерії.
   
2. 
   Рикетсії.
   
3. 
   Віриси.
   
4. 
   Спірохети.
   
5. 
   Гриби
   

122. Серед вірисів самим частим збудником міокардита є:

1. 
   Вірус Коксакі В.
   
2. 
   Вірус ЕСНО.
   
3. 
   Ентеровірус.
   
4. 
   Віруси грипу А та В.
   
5. 
   Вірус енцефаломіокардиту.
   

123. «Золотим стандартом» діагностики міокардиту є:

1. 
   ЕКГ.
   
2. 
   ЕхоКГ.
   
3. 
   Ендоміокардіальна біопсія міокарду.
   
4. 
   Антиміокардіальні антитіла, антитіла до міозину, актину.
   
5. 
   Підвищенням рівня АсАТ, ЛДГ₁, КФК, МВ КФК, тропоніна.
   

124. В ґенезі ДКМП має значення:

1. 
   Генетична схильність до виникнення захворювання.
   
2. 
   Вірусна інфекція.
   
3. 
   Алкоголь.
   
4. 
   Аутоімунні порушення.
   
5. 
   Все вказане.
   

125. Для ДКМП характерні наступні ЕКГ ознаки, крім:

1. 
   Гіпертрофії лівого шлуночка, лівого передсердя.
   
2. 
   Зниження зубця Т, його негативності, депресії сегмента ST.
   
3. 
   Екстрасистолії, миготливої аритмії, пароксизмальної тахікардії.
   
4. 
   СА блокади.
   
5. 
   Блокади лівої ніжки пучка Гіса.
   

126. При ЕхоКГ дослідженні найбільш характерні ознаки ДКМП, крім:

1. 
   Дилатація всіх порожнин серця, переважно шлуночків, більше лівого.
   
2. 
   Практично незмінена або незначно збільшена товщина стінок шлуночків.
   
3. 
   Значне зниження фракції викиду.
   
4. 
   Мітральна та трикуспідальна регургітація.
   
5. 
   Локальний гіпокінез.
   

127. Гіпертрофічна кардіоміопатія може бути, крім:

1. 
   З асиметричною гіпертрофією міжшлуночкової перегородки.
   
2. 
   Верхівкова.
   
3. 
   Базальна.
   
4. 
   З гіпертрофією задньоперегородкової і/або бічної стінки лівого шлуночка.
   
5. 
   З симетричною (концентричною) гіпертрофією.
   

128. У хворих на обструктивну ГКМП спостерігаються такі характерні фізикальні симптоми, крім:

1. 
   Подвійний, потрійний серцевий поштовх.
   
2. 
   Нерівномірний, поштовхоподібний пульс.
   
3. 
   Систолічний шум (пізній, вислуховується на верхівці та у лівого края грудини).
   
4. 
   Діастолічний шум на верхівці.
   
5. 
   Додатковий ІІІ тон, ІV тон, ритм галопу, розщеплення ІІ тону на аорті.
   

129. Характерні ознаки обструктивної ГКМП при ЕхоКГ дослідженні, крім:

1. 
   Товщина міжшлуночкової перегородки 15 – 20 мм і більше, її гіпокінезія.
   
2. 
   Відношення товщини перетинки до товщини задньої стінки лівого шлуночка більше 1,3.
   
3. 
   Систолічний шум уперед передньої та/або задньої стулки мітрального клапана у середині систоли та її контакт з міжшлуночкової перегородкою.
   
4. 
   Зниження фракції викиду.
   
5. 
   Допплер ЕхоКГ визначає обструкцію субаортальну або мезовентрикулярну, величину внутрішлуночкового градієнта систолічного тиску, діастолічну функцію лівого шлуночка.
   

130. Найбільш точний метод, що дозволяє оцінити розповсюдженість та виразність гіпертрофії міокарда у хворих на ГКМП:

1. 
   ЕКГ.
   
2. 
   ЕхоКГ.
   
3. 
   Допплер-ЕхоКГ.
   
4. 
   Магнітно-резонансна томографія.
   
5. 
   Рентгенологічне дослідження.
   

131. Для ГКМП найбільш характерні наступні ЕКГ зміни:

1. 
   Патологічні зубці Q у відведеннях V₄ – V₆.
   
2. 
   Глибокі від’ємні зубці Т (>10мм) в грудних відведеннях (звичайно в V₄ – V₆).
   
3. 
   Гіпертрофія лівого шлуночка, лівого передсердя.
   
4. 
   Порушення серцевого ритму та провідності.
   
5. 
   Все вірно.
   

132. Алкогольна кардіоміопатія розвивається у осіб, що зловживають алкоголем протягом:

1. 
   3-х років.
   
2. 
   5-ти років.
   
3. 
   10-ти років.
   
4. 
   15-ти років.
   
5. 
   20-ти років.
   

133. Етіологічний фактор метаболічної кардіоміопатії:

1. 
   Захворювання крові.
   
2. 
   Захворювання органів травлення.
   
3. 
   Захворювання ендокринної системи.
   
4. 
   Захворювання бронхолегеневої системи.
   
5. 
   Все перелічене.
   

134. Критерії діагностики ДКМП:

1. 
   ЕхоКГ.
   
2. 
   Ендоміокардіальна біопсія.
   
3. 
   Сцинтиграфія міокарда.
   
4. 
   Діагноз встановлюється методом виключення відомих захворювань, які викликають прогресуючу дилатацію камер серця.
   
5. 
   Рентгенологічне дослідження.
   

135. Найбільш частою причиною здавлюючого перикардиту вважають:

1. 
   Системне захворювання сполучної тканини.
   
2. 
   Злоякісні пухлини.
   
3. 
   Вірусна інфекція.
   
4. 
   Туберкульоз.
   
5. 
   Травма грудної клітки.
   

136. Згідно класифікації гіпертрофічної кардіоміопатії (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація, 2001р.) вірно все, крім одного положення. Що невірно:

1. 
   І стадія – градієнт тиску до 25мм.рт.ст.
   
2. 
   ІІ стадія – градієнт тиску до 36мм.рт.ст.
   
3. 
   ІІІ стадія – градієнт тиску до 44мм.рт.ст.
   
4. 
   ІV стадія – градієнт тиску 80мм.рт.ст.
   
5. 
   V стадія – градієнт тиску 100мм.рт.ст. і вище.
   

137. Для гострого перикардиту характерні перелічені ЕКГ зміни, крім:

1. 
   Неконкордантний підйом сегмента ST в багатьох відведеннях.
   
2. 
   Відсутність реципрокних змін.
   
3. 
   Зниження вольтажу комплекса QRS.
   
4. 
   Наявність патологічного зубця Q.
   
5. 
   Підйом сегмента SТ з наступною інверсією зубця Т, а потім нормалізацією ЕКГ.
   

138. В лікуванні ГКМП треба надати перевагу:

1. 
   Триметазидину.
   
2. 
   Верапамілу.
   
3. 
   Періндоприлу.
   
4. 
   Мононітросиду.
   
5. 
   Сіднофарму.
   

139. β-блокатор, найбільш доцільний для лікування хворих на ДКМП:

1. 
   Бісопролол.
   
2. 
   Метопролол.
   
3. 
   Карведілол.
   
4. 
   Все вірно.
   
5. 
   Все невірно.
   

140. Для ексудативного перикардиту, ускладненого тампонадою серця, характерні наступні клінічні дані, крім:

1. 
   Прогресуюча загальна слабкість.
   
2. 
   Серцебиття.
   
3. 
   Головокружіння, минущі порушення свідомості.
   
4. 
   При аускультації легень крепітації та вологі хрипи в нижніх відділах.
   
5. 
   Наростаюча задишка.
   

141. ЕхоКГ дослідження виявляє ранні ознаки тампонади, крім однієї. Що невірно?

1. 
   Зменшення колабування на вдиху нижньої порожнистої вени (менше 50%).
   
2. 
   Порожнини правого шлуночка та лівого шлуночка звичайно зменшені.
   
3. 
   Відбувається зміна об’ємів порожнин шлуночків залежно від фаз дихання, парадоксальний рух міжшлуночкової перегородки.
   
4. 
   Систолічний рух уперед передньої стулки мітрального клапана.
   
5. 
   Виявляються розходження листків перикарду, наявність рідини в порожнині перикарду.
   

142. Для міксоми характерні наступні клінічні прояви, крім:

1. 
   Діастолічний шум, що посилюється у вертикальному положенні.
   
2. 
   Посилений І тон, ранній діастолічний тон («ляпанець пухлини»-tumor plop).
   
3. 
   Напади головокружіння та непритомності.
   
4. 
   Емболії великого кола кровообігу.
   
5. 
   Метастази.
   

143. Перед проведенням тромболітичної терапії при ТЕЛА діагноз найдостовірніше підтверджується даними:

1. 
   ЕКГ.
   
2. 
   Rtg.
   
3. 
   Ізотопного сканування легень.
   
4. 
   ЕхоКГ.
   
5. 
   Аналізу ферментів.
   

144. Яка із вказаних ЕКГ-ознак не є ознакою міокардита?

1. 
   Депресія сегмента ST.
   
2. 
   Інверсія зубця Т.
   
3. 
   Порушення ритму серця.
   
4. 
   Елевація сегмента ST.
   
5. 
   Динамічність змін процесів реполяризації.
   

145. Найбільш стійка ознака інфекційного ендокардиту:

1. 
   Лихоманка.
   
2. 
   Втрата ваги.
   
3. 
   Слабкість.
   
4. 
   Спленомегалія.
   
5. 
   Анемія.
   

146. Найбільш часта причина перикардита:

1. 
   Поширення процесу з інших органів.
   
2. 
   Туберкульоз.
   
3. 
   Сепсис.
   
4. 
   Ревматизм.
   
5. 
   Новоутворення.
   

147. Парадоксальний пульс характерний для:

1. 
   ДКМП.
   
2. 
   Ексудативного перикардиту.
   
3. 
   Мітрального стенозу.
   
4. 
   Гіпертрофічної кардіоміопатії.
   
5. 
   Миготливої аритмії.
   

148. На тлі якої вродженої вади частіше всього виникає інфекційний ендокардит?

1. 
   Дефект міжшлуночкової перегородки.
   
2. 
   Дефект міжпередсердної перегородки.
   
3. 
   Незрощення артеріальної протоки.
   
4. 
   Стеноз гирла аорти.
   
5. 
   Вроджена мітральна недостатність.
   

149. При гіпертрофічній кардіоміопатії не застосовують β-адреноблокатори у зв’язку з їх позитивною інотропною дією:

1. 
   Обидва твердження правильні і причинно пов’язані.
   
2. 
   Обидва твердження правильні, але причинно не пов’язані.
   
3. 
   Перше – правильне, друге – помилкове.
   
4. 
   Перше – помилкове, друге – правильне.
   
5. 
   Обидва помилкові.
   

150. Інфекційно-алергічний міокардит супроводжується вальвулітом.

1. 
   Твердження правильне.
   
2. 
   Не правильно.
   
3. 
   Можливо поєднання в частині випадків.
   
4. 
   Можливо у хворих на вірусний міокардит.
   
5. 
   До кінця не встановлено.
   

151. Згідно класифікації хронічної серцевої недостатності (VІ Національний конгрес кардіологів України, 2000р.) виділяють наступні клінічні стадії:

1. 
   І, ІІ, ІІІ.
   
2. 
   І А, І Б, ІІ, ІІІ.
   
3. 
   І А, І Б, ІІ А, ІІ Б, ІІІ.
   
4. 
   І, ІІ А, ІІ Б, ІІІ.
   
5. 
   І, ІІ, ІІІ, ІV.
   

152. Основний критерій систолічного варіанта серцевої недостатності величина фракції викиду лівого шлуночка:

1. 
    30%.
   
2. 
    35%.
   
3. 
    40%.
   
4. 
    45%.
   
5. 
    55%.
   

153. Основний критерій діастолічного варіанта серцевої недостатності:

1. 
   Наявність клінічних ознак серцевої недостатності при збереженій (ФВ  45%) фракції викиду лівого шлуночка.
   
2. 
   Наявність клінічних ознак серцевої недостатності при збереженій (ФВ  55%) фракції викиду лівого шлуночка.
   
3. 
   Зменшення кінцево-діастолічного об’єму порожнини лівого або правого шлуночків (за даними ЕхоКГ).
   
4. 
   Величина відношення максимальних швидкостей раннього та пізнього діастолічних наповнень (Е/А) < 1 (за даними допплер-ЕхоКГ дослідження трансмітрального кровотоку.
   
5. 
   Все невірно.
   

154. Функціональних класів кардіологічних пацієнтів за критеріями Нью-Йоркської Асоціації серця:

1. 
   2.
   
2. 
   3.
   
3. 
   4.
   
4. 
   5.
   
5. 
   7.
   

155. Діагностична програма для хворих із хронічною серцевою недостатністю включає наступні обов’язкові дослідження, крім одного:

1. 
   Загальний аналіз крові, сечі.
   
2. 
   ЕКГ у 12 відведеннях.
   
3. 
   Холтерівське моніторування ЕКГ.
   
4. 
   ЕхоКГ.
   
5. 
   Рентгенографія органів грудної порожнини.
   

156. Перелік медичних послуг обов’язкового асортименту при лікуванні хворих із хронічною серцевою недостатністю включає все, крім:

1. 
   Інгібіторів АПФ.
   
2. 
   β-адреноблокаторів.
   
3. 
   Діуретиків.
   
4. 
   Серцевих глікозидів.
   
5. 
   Аміодарону.
   

157. Вплив серцевих глікозидів на артеріальний тиск:

1. 
   Безпосередньо не впливають на АТ.
   
2. 
   Підвищують АТ.
   
3. 
   Знижують АТ.
   
4. 
   Підвищують АТ при гіпотонічних станах.
   
5. 
   Знижують АТ при гіпертонічних станах.
   

158. Дигоксін не можна застосовувати при:

1. 
   Серцевій недостатності при ІХС.
   
2. 
   Серцевій недостатності, яка обтяжена важким ураженням печінки.
   
3. 
   Серцевій недостатності у поєднанні з нирковою недостатністю.
   
4. 
   Миготливій аритмії на фоні дилатаційної кардіоміопатії.
   
5. 
   Атріовентрикулярній тахікардії.
   

159. Серцеві глікозиди не можна поєднувати з:

1. 
   Спіронолактоном.
   
2. 
   Препаратами калію.
   
3. 
   Препаратами кальцію.
   
4. 
   Еналаприлом.
   
5. 
   Гідралазином.
   

160. При лікуванні серцевими глікозидами потрібно мати на увазі рівень іонів калію у сироватці, так як гіпокаліємія може бути причиною зниження ефективності серцевих глікозидів:

1. 
   Обидва твердження правильні та взаємопов’язані.
   
2. 
   Обидва твердження правильні, але між ними немає причинного зв’язку.
   
3. 
   Перше твердження правильне, друге помилкове.
   
4. 
   Перше твердження помилкове, друге правильне.
   
5. 
   Обидва твердження помилкові.
   

161. Розвитку дигіталісної інтоксикації може сприяти наступна комбінація препаратів:

1. 
   Дигіталіс і фуросемід.
   
2. 
   Дигіталіс і спіронолактон.
   
3. 
   Дигіталіс і інгібітор АПФ.
   
4. 
   Дигіталіс і триамитерен.
   
5. 
   Дигіталіс і сартан.
   

162. Небезпечним ускладненням при діуретичній терапії є:

1. 
   Порушення АВ провідності.
   
2. 
   Слабкість синусового вузла.
   
3. 
   Гіпокаліємія з появою шлуночкових аритмій.
   
4. 
   Виникнення приступів тріпотіння передсердь.
   
5. 
   Гіперкінетичний синдром.
   

163. З β-адреноблокаторів, які вивчались при застійній серцевій недостатності, найбільш перспективним виявився:

1. 
   Бісопролол.
   
2. 
   Метопролол.
   
3. 
   Карведилол.
   
4. 
   Всі вказані.
   
5. 
   Все невірно.
   

164. Гепато-югулярний рефлюкс є типовим проявом:

1. 
   Асциту.
   
2. 
   Портальної гіпертензії.
   
3. 
   Хронічного гепатиту і цирозу.
   
4. 
   Правошлуночкової недостатності.
   
5. 
   Облітерації нижньої порожнистої вени.
   

165. Тіазидні діуретики протипоказані при:

1. 
   Нефротичному синдромі.
   
2. 
   Повній АВ блокаді.
   
3. 
   Туберкульозі.
   
4. 
   Цукровому діабеті.
   
5. 
   Всіх вказаних станах.
   

166. Одним із способів лікування рефрактерних набряків при серцевій недостатності:

1. 
   Збільшення дози сечогінних препаратів
   
2. 
   Корекція білкового спектру плазми.
   
3. 
   Обмеження вживання рідини і харчової солі.
   
4. 
   Приєднання антагоністів альдостерону.
   
5. 
   Всі вказані способи.
   

167. У хворих з діастолічним варіантом серцевої недостатності перевагу надають:

1. 
   Дигоксіну.
   
2. 
   Верапамілу.
   
3. 
   Еналаприлу.
   
4. 
   Лозартану.
   
5. 
   Строфантину.