Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла
 Скачать 3.67 Mb.
|
|
Невдоволення парижан почало набирати політичного забарвлення. Всю відповідальність за поразку у війні, зловживання, голод вони небезпідставно покладали на уряд. Невдоволення ним іноді виливалось у стихійні повстання. Так було, зокрема, ЗІ жовтня 1870 p., коли стало відомо, що уряд хоче вступити в переговори з Пруссією. Національні гвардійці заарештували і утримували, як заручників, міністрів. Цим було зірвано перемир'я, підготовлене Адольфом Тьєром, головою уряду. За таких умов уряд головне своє завдання вбачав не в обороні столиці, а в у гамуванні парижан. На початку 1871 р. становище, що склалося, уряд оцінив як безнадійне. Всі спроби прорвати блокаду виявилися невдалими. Далі відтягувати укладення миру було неможливо. Для нейтралізації опозиції закрили демократичні паризькі клуби, які виконували роль політичних партій, і ряд опозиційних газет. На репресії парижани відповіли новою спробою повстання. Придушивши його, уряд остаточно розв'язав собі руки У той час у Дзеркальній залі Версальського палацу прусського короля Вільгельма І було проголошено німецьким імператором. 28 січня 1871 р. між Францією та об'єднаною Німеччиною було підписано перемир'я. За його умовами форти Парижа та армійські запаси зброї передавалися німцям. На виборах до Національних зборів Франції перемогли сили, які виступали за негайне укладення миру - монархісти І частина республіканців. Головою виконавчої влади збори призначили Тьєра. Він подав на розгляд попередні умови миру, які передбачали передачу Німеччині Ельзасу і частини Лотарингії, а також виплату 5 млрд франків контрибуції". Національні збори затвердили ці умови. Остаточно мир було підписано у Франкфурті 10 травня 1871 р. 18 січня 1871 р. У Версалі було проголошено про створення Німецької імперії на чолі з імператором, яким став прусський король Вільгельм І (правив з 1871 р. по 1888 p.). Першим канцлером став Бісмарк. До складу Німецької імперії увійшли: • учасники Північнонімецького союзу; • південнонімецькі держави; • Ельзас і частина Лотарингії, захоплені у Франції. Було введено єдину грошову систему. Створено Імперський банк (Рейхсбанк). Згідно з імперською конституцією 1871 р, главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор мав широкі права в галузі зовнішніх зв'язків, очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (голову уряду), вищих чиновників та офіцерів, скликати й розлускати парламент, що складався з двох палат. Верхня палата - бундесрат - призначалася з представників усіх монархій і вільних міст. Головою бундесрату був імперський канцлер. Нижня палата (бундестаг) вибиралася загальним голосуванням. Одначе жінок і військовослужбовців було позбавлено виборчого права. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, що їх він приймав, належало затверджувати імператорові. Слід зауважити, що значну роль у політичному житті Німеччини відігравали військові, які оточували імператора і впливали на визначення зовнішньополітичного курсу імперії та на розвиток військової промисловості. Після об'єднання Німеччини склалися ліпші умови для розвитку економіки. Цьому сприяли завершення промислового перевороту й утворення єдиного загальнонімецького ринку, приєднання багатих на корисні копалини районів Ельзасу та Лотарингії, п'ятимільярдна контрибуція, нові відкриття в науці й техніці. Наприкінці XIX ст. за обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце а світі, а за темпами економічного розвитку випередила Велику Британію і наздогнала США. Наслідки об’єднання Німеччини +++ 1. На 1871 р. завершилося об’єднання Німеччини й утворилася єдина національна держава, яка почала утримувати ключові позиції європейських міжнародних відносинах, відігравати вагому роль на Європейському континенті. Негативні наслідки об’єднання Німеччини • Укріплення в центрі Європи сильної мілітаристської держави для всіх сусідніх народів стало потенційною небезпекою, яка в будь-який момент могла вилитися в німецьку агресію. • Німеччина розпочала боротьбу за переділ світу, стала основним вогнищем війни у Європі. 33.Система міжнародних відносин наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Міжнародні відносини кінця XIX – початку XX ст. визначалися суперечностями між провідними країнами Європи: Росією, Німеччиною, Великою Британією, Францією, Австро-Угорщиною   Остання третина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво виросло майже втричі. Особливо швидкими темпами розвивалась Німеччина, яка потіснила навіть світового лідера Англію. Між цими країнами розгорілось суперництво як в економіці, так і політичній сфері. На кінець XIX ст. у світі склалася принципово нова система відносин, яка призвела до формування військово-політичних союзів провідних держав світу для захисту та завоювання світової першості. Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина, що рвалася до світового панування.  Цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. Погіршення відносин з Росією підштовхнуло Німеччину до подальшого зближення з Австро-Угорщиною. Хоча Бісмарку й не вдалося схилити австрійський уряд до підтримки Німеччини проти Франції, але все-таки у 1879 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії.  1882 р. Австро-Угорщина звільнялася від допомоги Німеччині в разі воєнних дій проти Франції — їй відводилася роль резерву на випадок утручання в конфлікт Росії. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Італія почала поступово відходити від своїх союзників Утворення Франко-російського союзу 1891 – 1893 рр. У 80-ті рр. ХIХ століття відносини між Росією і Німеччиною повільно, але неухильно погіршувалися. У 1887 р. Союз трьох імперій розпався. Зближення республіканської Франції і царської Росії полегшувалося тим, що між ними не існувало серйозних суперечностей ні з питань європейської політики, ні з колоніальних проблем. На початку 90-х рр. ХIХ століття військово-політичне зближення двох країн знайшло своє юридичне оформлення. У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в 1893 р. — секретна військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. Підписання цієї конвенції завершило оформлення франко-російського союзу. Утворення Антанти Антанта – воєнно-політичний союз Франції, Великої Британії, Росії, спрямований проти Німеччини та Австро-Угорщини Здавалося, що утворення франко-російського союзу створювало противагу Троїстому пакту і тим самим стабілізувало ситуацію в Європі. Але реальне виникнення цього союзу тільки підхльоснуло суперництво між двома блоками. Нова політична ситуація позначилася на позиції Великобританії. Територіальні домагання Німеччини, що швидко зростали, збільшення її економічного і військового потенціалу, а головне — витіснення з деяких ринків англійських товарів німецькими примусило керівників Великобританії переглянути свою традиційну політику «блискучої ізоляції» (непряме втручання у справи європейських країн). У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво. З метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції — Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як Антанта. Отже, перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX століття Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття призвів до загострення їхнього суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу. Невтримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця ХIХ століття і поки що відбувалися за межами або на периферії Європи. У 1894–1895 рр. відбулася японо-китайська війна, у результаті якої Японія захопила ряд китайських територій (острів Тайвань і Пескадорські острови). У 1898 р. спалахнула американо-іспанська війна — перша війна за переділ світу. До США, які одержали в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена «незалежною», але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн. доларів. У 1899–1902 рр. відбулася англо-бурська війна (бури — нащадки голландських, французьких і німецьких поселенців на півдні Африки), у результаті якої Великобританія захопила дві бурські республіки у Південній Африці — Трансвааль і Оранжеву республіку. Ці території були багаті на алмази і золото. Після перемоги над бурами англійці об’єднали в суцільний масив свої володіння на півдні Африки. У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна. У результаті своєї перемоги Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р., скориставшись перемогою над Росією, Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією). У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії. У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною. У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему. У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія. Балканські війни Балканський півострів на початку ХХ ст. називали «пороховим льохом Європи». Перша Балканська війна (9 жовтня 1912 – 30 травня 1913) сталася між Балканським союзом (Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія) і Туреччиною. За Лондонським мирним договором 1913 р. Туреччина, яка зазнала поразки у війні, втратила всі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Східної Фракії. Друга Балканська війна (29 червня – 10 серпня 1913) – війна Болгарії проти Греції, Сербії та Чорногорії, до яких приєдналися Румунія і Туреччина. Завершилася поразкою Болгарії, яка за Бухарестським мирним договором 1913 р. віддала Румунії Південну Добруджу, Греції – Південну Македонію і частину Західної Фракії, Сербії – майже всю Північну Македонію. Балканські війни призвели до загострення міжнародних протиріч, прискоривши початок Першої світової війни. 34.Перша світова війна: причини, учасники, етапи Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. - з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904-1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії - Антанта. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870-1871 рр. Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну. Безпосереднім приводом стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним актом помсти за пригнічення, якого зазнавало слов'янське населення від Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, і хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція. У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі. Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгнення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона пред'явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови. Таким чином, війна стала світовою. Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її військово-економічним потенціалом і цілями, які дана країна намагалася досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти - проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку розбити Францію. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена Франція. Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність оперативно-стратегічних дій. Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції. Бойові дії 1914 р. 2 серпня 1914 р. Німеччина ввела в дію «план Шліффена» (1905 р.). Її війська вторглися в Бельгію і увійшли в Північну Францію. Протягом 5–12 вересня 1914 р. на р. Марна тривала перша битва на Західному театрі воєнних дій. Французькому генералу Жозеффру вдалося розвинути контрнаступ і змусити відступити німців до річки Єна. Німецький план «блискавичної війни» (план «Шліффена») зазнав невдачі. Після цього на Західному фронті розпочалася позиційна війна. Тим часом на Східному фронті в середині серпня 1-а і 2-а російські армії торглися у Східну Пруссію. Але німецькі війська розбили росіян, які в середині вересня залишили Східну Пруссію. В той же час протягом 5 серпня по 13 вересня 1914 р. тривала битва в Галичині. 8-а російська армія генерала О. Брусилова атакувала німецькі та австрійські війська і змусила їх відступити. Росіяни увійшли до Львова та оволоділи Галичиною. На Балканському фронті велася війна між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Завдяки партизанським методам серби та чорногорці до осені 1915 р. самостійно захищали свої території. 1 листопада 1914 р. у війні на боці Німеччини вступила Туреччина. Після цього виник Кавказький фронт. листопада 1914 р. російська кавказька армія перетнула кордон і вирушила в глиб турецької території. З 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. на Кавказькому фронті тривала Сарикамиська операція. Турки прагнули розгромити російську армію, але 3 січня росіяни перейшли в наступ і 3-тя турецька армія була повністю знищена. Військові дії 1915 р. |