Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла

• Название: Утвердження демократії в Афінах за Перикла
• Анкор: Всемирная история
• Дата: 01.11.2022
• Размер: 3.67 Mb.
• Имя файла: Вступ всесв іст.docx
• Тип: Документы; #765574
• страница: 16 из 22

На тлі економічних негараздів відбулась зміна уряду, який взявся до рішучих реформ. Позапартійний прем`єр-міністр В.Грабський першочерговим завданняв вважав фінансуву стабілізацію. Для цього було припинено друк знецінених банкнот. Уряд звернувся до багатих громадян з проханням поділитися своїми доходами для збалансування бюджету. У квітні 1924 р. було проведено грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк – незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Також уряд взявся активно за аграрну реформу, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на „східних кресах” – 300 га). Парцеляція мала відбутися особисто землевласником впродовж двох років, тоді він отримував від держави повну грошову компенсацію. Селяни натомість від держави отримували дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося залізничне будівництво, яке мало звязати економічні центри держави з новим портом – Гдиня, що почав будуватися на Балтійському узбережжі поряд з Гданськом. Такі заходи вже швидко дали позитивний результат.

12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського, який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот значною мірою підтримувався населенням, яке сподівалося на покращання життя. Пілсудський, що користувався авторитетом національного героя, встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму. Втричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. На селі збирали добрі урожаї.

Режим "санації" — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватись. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Схема: Риси режиму «санації».

1. Домінуючий вплив Ю.Пілсудського у політичному житті, хоча він формально був лише воєнним міністром. Формування його «культа особи».

2. Значний вплив у політичному житті суспільства військових, особливо однополчан Ю.Пілсудського

3. Існування парламентської опозиції.

4. Складна виборча система.

5. Обмеженість свободи слова і друку.

6. Відносно незначні масштаби політичних репресій.

7. Спроби найти порозуміння з національними меншинами.

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав ре­пресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгорілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935-1939 рр. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов’язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.

На початку 30-х років Польща пішла на зближення з Німеччиною і уклала з нею у 1934 р. пакт про ненапад. Тим самим Польща відмовилась від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР.

У 1938 р. Польща прийняла участь у поділі Чехословаччини. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відмовилась. Між двома країнами став дуже швидко наростати конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти польщі. Почалась друга світова війна.

Лідери Польської Республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та проводячи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи.

37.Суспільно-політичний розвиток Югославії в 1929–1941 рр.

6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою "об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію. У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що і була змушена піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.

Королівство СХС конституювалось як парламентарна монархія. 28 червня 1921 р., в день святого Вида (Видовдан) — день пам’яті битви на Косовому полі, Установча скупщина прийняла конституцію. Королю надавалися значні права, в тому числі право разом із скупщиною (парламентом) здійснювати законодавчу владу. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав прем’єр-міністра, міг увести в країні надзвичайний стан, зупинити дію конституції. Король був непідзвітним ні перед скупщиною, ні перед народом. Верховний законодавчий орган країни — Народна скупщина складалася з однієї палати та обиралася на чотири роки. Всупереч поділові на національні області, що склався історично, держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства), очолювані великим жупаном, який призначався королем і мав повноваження припиняти рішення виборних органів самоврядування.

Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище у країні здобула сербська еліта, яка зайняла майже всі адміністративні посади в країні.

У 20-ті рр. в Королівстві було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалась аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.

Найбільш гострим питанням для Королівства стала національна великосербська політика, яку проводили король і уряд. Вона привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння в правах усіх народів і надання автономії. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) з лідером С.Радичем. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило протиріччя. У 1927-1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії у скупщині лідера опозиції С.Радича було поранено, а двох інших парламентаріїв від опозиції вбито. Загострення національних відносин спонукало короля Александра до встановлення особистої влади.

6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні ліквідовувалася парламентська монархія, скасовувалася Видовданська конституція, розпускалися Народна скупщина і всі партії та організації, які проводили антидержавну політику. Король перебрав на себе всю повноту влади. У жовтні 1929 р. держава дістала назву Королівство Югославія.

Одночасно було проведено і адміністративну реформу, за якою країна поділялася на 9 банів і один столичний округ так, щоб у банах сербське населення було домінуючим. Старі етнічні кордони було ліквідовано. Бани призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.

У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося наполовину, а ціни на сільськогосподарську продукцію — вдвічі. У 1934 р. національний доход порівняно з 1929 р. складав 46,5%. Крім того‚ загострилися національні, соціальні та ін. протиріччя у суспільстві. Боротьба за права хорватів, мусульман, словенців набула інтернаціонального характеру. Хорватські усташі (націоналісти) на чолі з Анте Павеличем, яких підтримувала Італія, а згодом і Німеччина, почали вдаватися до терористичних актів.

Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль над цінами на сільськогосподарську продукцію. Але обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення монархічної диктатури.

Не бажаючи виглядати в очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права і свободи.

У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині планом "Тевтонський меч", убили короля Александра і французького міністра закордонних справ Барту. Знищивши двох найбільших прихильників політики колективної безпеки, Німеччина домоглася своїх цілей чужими руками. Останніми словами короля були: "Бережіть Югославію!"

У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу з Францією, входила до Малої Антанти і Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини склалися в неї з Італією та Болгарією.

Після смерті Александра королем став його син Петро ІІ (11 років), а регентом — принц Павел.

У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подолати кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для приборкання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовніш­ньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати-католики) отримувала ряд привілеїв. Це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою, що мала величезний вплив у суспільстві.

У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. За договором Італія припиняла підтримку усташів, Югославія визнавала окупацію Ефіопії та аншлюс Австрії, а після роз­членування Чехо-Словаччини заявила про припинення існування Малої Антанти. Але вирішити хорватське питання уряд не зумів. Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий 1939 р.).

26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з лідером хорватського руху В.Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці.

Пронімецька політика Цветковича мала наслідком приєднання Югославії до Троїстого пакту фашистських держав — Німеччини, Італії та Японії.

27 березня 1941 р. стався переворот. Було усунуто регента принца Павела та уряд Цветковича, а Петара ІІ короновано. Створювався уряд національної єдності на чолі з Д.Симовичем. Це був проанглійський державний військовий переворот, під­триманий демократичною опозицією. Заколотники уклали союзницький договір з СРСР. Це докорінно ламало плани А.Гітлера.

Роздратований Гітлер вирішив напасти на Югославію, навіть якби довелося відкласти напад на СРСР. 6 квітня 1941 р. німецькі війська вдерлися на територію Югославії та Греції. 10 квітня Хорватія проголосила незалежність. Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов’язувалася не мати флоту і пропускати італійські війська через її територію. З частини території Сербії було створено маріонеткову Сербську державу. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччиною та Італією. Але південнослов`янські народи не змирилися з поневоленням, розпочавши партизанську боротьбу, домінуючою силою в якій були комуністи на чолі з Й.Броз Тіто.

38. «Велика депресія» 1929–1933 рр. у США. «Новий курс» Ф. Рузвельта.

Епоха економічного процвітання, яку переживали розвинені країни світу в 1920-х роках, завершилася несподівано. 24 жовтня 1929 р. почалося, а в наступні дні набуло катастрофічних масштабів падіння цін акцій у США. Ці дні відомі як «крах на Уолл-стрит» - від назви вулиці в Нью-Йорку, яку вважають фінансовим центром США. Краху передував спекулятивний бум, під час якого мільйони американців інвестували в цінні папери. Банки кредитували купівлю акцій, розраховуючи отримувати прибутки за рахунок швидкого зростання цін. Унаслідок цього фондовий ринок зріс майже утричі. Одного дня фінансова система США не витримала такого зростання. Ціни на акції почали стрімко падати.

Дестабілізація фінансового ринку відразу вплинула на виробництво. Десятки тисяч фірм і підприємств зупинилися, мільйони людей втратили роботу. У паніці вкладники забирали гроші з банків, що призвело до банкрутства тисяч банків. У 1932 р. загальний обсяг виробництва становив половину від докризового рівня. У країні налічувалося 17 млн безробітних. Криза торкнулася всіх верств населення. Суттєво потерпали фермери, які не знаходили збуту й мусили знищувати продукцію.

Республіканський уряд на чолі з Гербертом Гувером намагався боротися з кризою традиційними методами: стимулювати приватне підприємництво, вільний ринок і конкуренцію. Однак ці заходи тільки погіршували ситуацію. Невдоволене населення почало влаштовувати марші на Вашингтон. Один з найбільших відбувся в 1932 р. Він увійшов в історію як марш ветеранів. Влада застосувала для його розгону армію.

Крах на ринках США став початком світової економічної кризи 1929-1933 рр. У Великій Британії криза стала помітною з 1930 р. Безробіття охопило чверть населення. У деяких регіонах економічне життя завмерло. Особливо постраждала металургія. Виник дефіцит державного бюджету. У Франції криза проявилася в 1932 р. Причиною цього були німецькі репараційні виплати й розвиток оборонної промисловості. Коли цей потенціал вичерпався, економіка потребувала структурних змін і технічного переобладнання. Особливо постраждала від кризи Німеччина, яка була залежна від американських кредитів. Тут збанкрутували близько 70 тис. підприємств, обвалилася банківська система, почалася гіперінфляція.

Головні причини «Великої депресії»:

• За роки Першої світової війни господарство США розвивалося так, що капітали вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й після війни мали найбільші прибутки, а інші зазнавали збитків

• Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-х рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників

• Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому незважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій

• Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували Америці значні суми й не могли їх виплатити

• Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. Коли ж наставав час розраховуватися за кредити, то грошей на це зазвичай вже не залишалося

• У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американських виробників, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватися за американський імпорт.

На президентських виборах у листопаді 1932 р., переконливу перемогу здобув кандидат від Демократичної партії Франклін Делано Рузвельт. Тридцять другому Президенту США судилося стати найвизначнішим із американських політиків XX ст.

Програма Ф. Д. Рузвельта, яка отримала гучну назву - «Новий курс», передбачала вжиття заходів; покликаних оздоровити економіку завдяки її докорінному реформуванню. її наріжним каменем стало державне регулювання фінансових (насамперед торгівлі й кредиту - галузей, які стали живильним середовищем для кризи перевиробництва), економічних та соціальних відносин у країні. Це вимагало від уряду сміливих дій.

Усі наявні в країні ресурси були кинуті на те, щоб відновити купівельну спроможність рядових американців. Вони, у свою чергу, повинні були «розсмоктати» надлишок товарів. До планів Ф. Д. Рузвельта також входило обмеження сваволі монополій. Він мав намір покласти край зловживанням в економічному і соціальному житті, а також припинити марнотратне використання природних ресурсів.

.

Насамперед потрібно було покласти край банківській паніці. Всі банки було зачинено; повторно вони відкривалися під більш пильним наглядом з урядовими гарантіями, що їхні вклади убезпечуватимуться. Встановлювався державний контроль за ринком акцій.

За наполяганням Ф. Д. Рузвельта було прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НРА), про зменшення безробіття, «кодекси чесної конкуренції» регулювали заробітну плату й умови праці. Праця підлітків була заборонена, а профспілки здобули право вести переговори з підприємцями й укладати колективні трудові угоди.

Система позик на будівництво і ремонт житла, доріг і мостів допомогла створити нові робочі місця й скоротити безробіття. Також було надано грошову допомогу авторам, художникам і музикантам, які перебували у скруті. У 1935 р. цей закон був визнаний Конституційним судом таким, який суперечить американській конституції, але пізніше суд визнав, що його необхідність диктувалася кризою.