Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла

• Название: Утвердження демократії в Афінах за Перикла
• Анкор: Всемирная история
• Дата: 01.11.2022
• Размер: 3.67 Mb.
• Имя файла: Вступ всесв іст.docx
• Тип: Документы; #765574
• страница: 15 из 22

німецьке командування вперше використало проти англійців отруйні гази (хлор). липні 1915 р. німецькі війська почали наступ на Варшаву, в серпні – на Ковно, у вересні – на Вільнюс. Російська армія була змушена залишити Польщу, Галичину, Буковину, Волинь, Литву й Курляндію. Лише наприкінці вересня наступ німецьких військ вдалося зупинити. У 1915 р. у війну вступила Болгарія на боці Німеччини та Італія на боці Антанти. У жовтні 1915 р. на Балканах війська німецького блоку здолали Сербію і взяли Белград.

Основні битви 1916 р.

З 21 лютого по 18 грудня 1916 р. тривала битва під Верденом, яка увійшла в історію під назвою «верденська м’ясорубка». Німці проти французів. Битва не принесла перемогу жодній стороні, але все ж французам вдалося витримати наступ.. Росіянам вдалося прорвати лінію оборони австрійських і німецьких військ. Було визволено частину Галичини, Волині та Буковину. 1 липня 1916 р. англо-французькі з'єднання почали наступ на р. Соммі. Битва тривала по 18 листопада 1916 р. і завершилася програшем німецьких військ. Саме у цій битві, у вересні, англійці вперше в історії використали танки, що справило величезний ефект на ворогів.

Події 1917–1918 рр.

Вихід Росії з війни. У березні 1917 р. в Росії розпочалася революція, внаслідок якої царя Миколу ІІ було позбавлено престолу, а в країні встановлено республіканський лад. Владу в країні здійснював Тимчасовий уряд. Але в жовтні 1917 р. був здійснений більшовицький переворот, влада Тимчасового уряду була повалена. Більшовики оголосили «мир без анексій і контрибуцій», що зумовило вихід Росії з війни. 3 березня 1918 р. у м. Бресті-Литовському більшовицька Росія уклала мир з Німеччиною та її союзниками. Згідно з умовами миру німці отримували 1 млн. кв. км. Території колишньої Російської імперії, на якій проживало 62 млн. осіб. Тепер усі свої сили Німеччина зосередила на Західному фронті.

Вступ США у війну. 3 лютого 1917 р. уряд США розриває дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня 1917 р. оголошує їй війну. Приводом до вступу США у війну стала необмежена підводна війна, яку вело німецьке командування проти нейтральних, у тому числі й американських, цивільних суден. ( 7 травня 1915 р. німецький підводний човен «ТІ-20» потопив британський трансатлантичний лайнер «Лузітанія», що йшов із США до Англії. ) Але справжніми причинами вступу у США у війну були: величезні прибутки, які американці отримували від надання матеріальної допомоги країнам Антанти; прагнення послабити Німеччину, яка у разі перемоги могла б перетворитися на сильного конкурента; третя причина, це те, що сама громадськість підштовхувала країну до війни, у зв’язку «необмеженою» підводною війною, внаслідок якої загинуло багато мирних людей.

Воєнні дії 1917–1918 рр. були вигнані німецькі армії з колоній Східної Африки 27 травня 1918 р. німецькі війська прорвали французьку оборону на р. Єна і вдруге вийшли на р. Марна.. 8 серпня 1918 р. союзні війська Антанти почали наступ в районі Арраса і, прорвавши фронт, у продовж дня розгромили 16 ворожих дивізій. Цей день Е. Людендорф назвав «чорним днем в історії німецької армії». У вересні війська Антанти перейшли в наступ по всьому фронті. 29 вересня 1918 р. П. Гінденбург і Е. Людендорф поставили перед кайзером вимогу негайно укласти перемир'я.

Німецький уряд очолив Макс Баденський, який звернувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир'я. Поки тривали переговори, 28 вересня 1918 р. з війни вийшла Болгарія, яка запросила миру. 30 жовтня 1918 р. було укладено перемир'я з Туреччиною, а 3 листопада – мир з Австро-Угорщиною. Після капітуляції всіх союзників становище в Німеччині стало безнадійним. 3 листопада 1918 р. в країні вибухнула революція. Вільгельм ІІ зрікся престолу. 11 листопада 1918 р. в Комп`єнському лісі було підписано перемир'я, яке завершило Першу світову війну 1914–1918 рр. Воно передбачало припинення воєнних дій, евакуацію німецької армії протягом 14 днів з окупованих нею територій у Франції, Бельгії та Люксембургу, звільнення Ельзасу і Лотарингії. Війська Антанти займали лівий берег Рейну, а на правому березі встановлювалася демілітаризована зона. Німеччина повинна була видати Антанті велику кількість озброєння та військової техніки.

35.Паризька мирна конференція 1919–1920 рр.: Версальська система договорів та

облаштування повоєнного світу

Паризька мирна конференція відкрилася 18 січня 1919 р і тривала до 21 січня 1920 р. Конференцію відкрив прем'єр-міністр Франції Ж.Клемансо. У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На конференцію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна. Країни, що програли війну, не брали участі в конференції, їм тільки вручалися проекти мирних договорів, які треба було прийняти без будь яких умов.

«14 пунктів».

8 січня 1918 р. В. Вільсон оприлюднив свої «14 пунктів», в яких виклав основні принципи побудови повоєнного світу. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення, стверджували необхідність роззброєння. «14 пунктів» також передбачали вивід німецьких військ з усіх окупованих ними територій, надання автономії народам Австро-Угорщини й Османської імперії, відновлення незалежності Польщі, створення Ліги Націй, як єдиного гаранта майбутнього миру. повинна була попереджувати війни та врегульовувати конфлікти

Переможені країни невходили на перших порах до Ліги.

Вирішення колоніального питання носило імперіалістичний характер, оскільки розглядалась лише доля колоній країн, що програли війну, тобто Німеччини та Туреччини. Колонії країн-переможниць залишалися недоторканими. Колонії передавались під тимчасове, обмежене управління, за дорученням, тобто по мандату Ліги Націй і під її контролем. Підписання Версальського та інших договорів зафіксувало розпад Німецької та Австро-Угорської імперії на ряд держав: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів та словенців.

Версальський договір.

28 червня 1919 р. у Версалі було підписано мирний договір між Німеччиною та державами переможцями. Набрав чинності договір 10 січня 1920 р. Відповідно до статей договору, кордони Німеччини зазнавали значних змін. Французькі провінції Ельзас і Лотарингія, загарбані Німеччиною 1870 р., передавалися Франції. До неї також перейшли копальні в Саарській області. Ліве узбережжя Рейну було на 15 років окуповане союзниками. Зона на схід від Рейну на 50 км. Підлягала повній демілітаризації. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді, Морене. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії; Гданськ (Данциг) ставав вільним містом під урядуванням Ліги Націй. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли до Великої Британії та Франції. Велика Британія отримала також Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія – Руанду та Бурунді. За Японією було закріплено Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайську область Цзяочжоу та природні багатства в Шаньдуні.

За Версальським договором, винуватцями у війні було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покладено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 1З2 млрд. золотих марок. Франція одержувала 52 %, Велика Британія – 22 %, Італія – 10 % загальної суми. Версальський договір забороняв загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалася на добровільних засадах, не повинна була перевищувати 100 тис. Вояків

Мирні договори із союзниками Німеччини.

10 вересня 1919 р. був підписаний Сен-Жерменський договір з Австрією. За його умовами колишня Австро-Угорська імперія припинила існування. Частина Південного Тіролю переходила до Італії. Чехія та Моравія ставали частинами нової держави – Чехословаччини. Буковина передавалася Румунії. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників.

27 листопада 1919 р. Нейїський договір з Болгарією, частина території якої відходила до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалося 20 тис. вояків.

4 червня 1920 р. Тріанонськтй мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Банату передавалися Югославії; Трансільванія та східна частина Банату – Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна – Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше як 33 тис. вояків.

10 серпня 19120 р. був укладений Севрський договір з Туреччиною. За його умовами оформлювався розподіл Османської імперії, яка втрачала 80% своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак, Сирію, Ліван та ін.). За чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль країнами Антанти. Протоки роззброювалися, а будь-які нечорноморські держави діставали право безборонного проходу крізь них військових кораблів.

Вашингтонська конференція

З 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. відбувалася Вашингтонська конференція, участь в якій брали США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Основною причиною її скликання було врегулювання міжнародних суперечностей на Далекому Сході та в зоні Тихого океану.

13 грудня 1921 р. було укладено Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії), яка мала на меті об'єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихоокеанських островів та Далекого Сходу. Передбачалося також ліквідація британо-японського союзу, що був спрямований проти інтересів США у Тихоокеанському басейні.

6 лютого 1922 р. підписано Угоду п’яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії), яка була скерована на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношень на користь США. Було ухвалено рішення, згідно з яким заборонялося будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. т.

6 лютого 1922 р. було укладено Угоду дев'яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю). Угода проголошувала суверенітет і цілісність Китаю. Великі держави перебрали зобов’язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватися принципів «відчинених дверей» та «рівних можливостей». Японія була змушена евакуювати війська з кількох китайських території.

Основні суперечності Версальсько-Вашингтонської системи:

• поява нового претендента на світове панування - США, що здобули нечувані багатства за час війни;

• надмірно тяжкі й принизливі умови Версальського договору для Німеччини;розміри сепарацій для країн агресорві.

• посилення протиріч між метрополіями та колоніями, які перейшли з одних рук до інших. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої Британії стали Ірак, Палестина, Німецька Східна Африка, частина Того і Камеруну. Франція отримала мандат на Сирію та Ліван. Це спричинило різке піднесення національно-визвольного руху народів Азії та Африки;

• створення кордонів нових держав без урахування інтересів окремих народів.

36.Польща у міжвоєнні роки: еволюція політичної системи

У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки)‚ очолюваної Р.Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Поль­ський національний комітет, що його восени 1917 р. було ви­знано представником польського народу.

Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці.

У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

10 листопада до Варшави повернувся Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради, створеної ще у вересні 1917 р. як орган польської державності, владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі з соціалістом Є.Морачевським, а себе оголосив "тимчасовим вождем держави". Передавши Пілсудському владу, Регентська рада самоліквідувалася. Попервах влада уряду, який роз­містився у Варшаві, поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. входило до складу Росії, та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919 р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився "вождем держави". Його роль обмежувалася конституційними нормами.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Влітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначити його лінією розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти у грудні 1919 р. Але невизначеність становища в Росії дала можливість поль­ському урядові претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території призвели до війни з Західно-Українською Народною Республікою — ЗУНР у листопаді 1918 р. — липні 1919 р., внаслідок якої Польща загарбала Західну Україну.

До 1920 р. Польща знаходилась у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Всі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов’язано з тим, що представники білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил біло­гвардійців Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України. Вона визнавала право України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі з С.Петлюрою. Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світову революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким військам було завдано контр­удару.

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою територію Волині, По­лісся, Холмщини, Галичини та інших земель Північно-Західної України, а також Західної Білорусії. Остаточно кордони Польщі склалися 1923 р. На сході вони включали території Західної України та Західної Білорусії, а також Віленську область, захоплену в Литви 1920 р. На заході Польща не змогла приєднати території Вармії та Мазури, де населення на пле­бісциті виступило проти приєднання. У жовтні 1921 р. Польщі було передано третину Сілезії (протягом 1919-1921 рр. поль­ське населення тричі піднімалося тут на збройну боротьбу). За рішенням Паризької мирної конференції до Польщі було приєднано частини Помор’я і Пруссії та Познань. Завдяки територіальним придбанням близько 35% населення Польщі складали національні меншини, стосовно до яких проводилася політика полонізації. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком переважно аграрною. 65% населення було зайнято у сільському господарстві.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської Республіки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного паламентом на 7 років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. На той час нараховувалося близько 200 партій. Праві партії на чолі з ендеками намагалися сформувати правоцентриську урядову коаліцію, а також обрати свого президента. Але при голосуванні за кандидатуру президента більшість голосів отримав Г.Нарутович, підтриманий лівими, цинтристськими партіями та представниками національних меншин. Пілсудський, який відмовився балатуватися на посаду президента, передав Нарутовичу всі владні повноваження. Але ендеки, що не бажали змиритися з поразкою, влаштували справжню травню новообраного президента в пресі. 16 грудня 1922 р., через два дні після вступу на посаду, Нарутович був застрелений фанатичним прихильником ендеків. Це призвело до гострої політичної кризи, яку з великими труднощами вдалося мирно розв`язати. Новим президентом було обрано колишнього члена ПСС С.Войцеховського; уряд осформували ендеки.

Новий уряд у своїй політиці взяв курс на стимулювання економічного зростання шляхом надання дешевих кридитів. Така політика сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося короткотривалим. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, невригульованість торгівельних відносин з сусідами, неповернення кридитів призвело до стрімкої інфляції і знецінення польської марки (запроваджена у 1920 р.). Різко впав життєвий рівень населення, зросло безробіття, прокотилась хвиля економічних страйків у промислових центрах. Крім того комуністи, підбурювані Комінтерном, спробували у Кракові (1923 р.) підняти повстання, що було придушене (загинуло декілька десятків чоловік).