Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла
 Скачать 3.67 Mb.
|
|
Виконавча влада в країні передавалася президентові США, який обирався строком на чотири роки, був головою держави, уряду, а також головнокомандувачем збройних сил. Він призначав міністрів, яких затверджував Конгрес (парламент), але підпорядковувалися вони лише президентові, а також послів, членів Верховного суду. На випадок хвороби, смерті або нездатності президента керувати державою вводилася посада віце-президента, який одночасно виконував функцію головуючого в сенаті (верхній палаті Конгресу). Конгрес мав право висловити президентові недовіру (імпічмент). Законодавча влада належала Конгресові. Він мав право встановлювати і збирати податки, регулювати торгівлю (зовнішню та між штатами), карбувати гроші, вводити мито, набирати армію і флот. Конгрес складався з двох палат. Верхня — сенат — обиралася на засіданнях місцевих законодавчих зборів. Кожен штат, незалежно від розміру й кількості населення, посилав двох представників. Сенат обирався строком на шість років з обов'язковою заміною третини складу через кожні два роки. Сенат затверджував призначення на вищі державні посади, вирішував питання зовнішньої політики, в разі необхідності виступав як судовий орган вищих державних службовців, аж до президента. Якщо державного службовця визнавали винним, на нього чекали суд або відставка. Нижня палата — палата представників — обиралася терміном на два роки пропорційно кількості виборців у штаті. Вона обговорювала законопроекти, утверджувала бюджет і податки, але свої рішення мала узгоджувати з сенатом. Право голосу було надано тільки білим чоловікам, які досягли 21-річного віку і мали певне майно. Так у Конституції закріплювалося існування расового та майнового цензу. Конституція встановлювала і Верховний суд — вищу судову інстанцію, яка призначалася з 6 (згодом із 9) юристів на довічний термін. Для свого часу Конституція США була найбільш передовою та демократичною. Вона різко контрастувала з абсолютистськими порядками Європи. Та хоча вона гарантувала права власності, в ній були відсутні гарантії демократичних свобод. Цю хибу було усунуто 1789 р. На вимогу всіх штатів Дж. Медісон сформував перші 10 поправок до Конституції — Білль про права. У них проголошувалися свобода зборів, слова, друку, релігії, недоторканність особи, суд присяжних, право кожного американця мати зброю для самозахисту та ін. Білль було затверджено 1791 р. Згодом було затверджено й державну символіку. 14 червня 1777 р. Конгрес затвердив національний прапор США, 1782 р. — герб, а 1931 р. — гімн. 25.Велика французька революція кінця ХVІІІ ст.: основні етапи та історичне Значення Французька революція XVIII ст. (1789-1799) була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами - дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політичне безправні та прагнули змінити існуючий порядок. Невдоволення викликала система громадянської нерівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі посади в адміністрації, судах, армії. Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промисловості, сільського господарства: королівська влада, дворянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "королівських" мануфактур, послабити феодальну залежність селянства. Ідейним підґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істориків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свободу і громадянську рівність. Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок - дорожнечею продуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного становища, король Людовік XVI був змушений скликати Генеральні штати - збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національними зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироблення Конституції. Спроба короля розігнати збори спричинила народне повстання. Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'язниці Бастилії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія. Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробили законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті державних податків. У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина і людини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторканій!" право приватної власності. Установчі збори завершили вироблення Конституції: встановлювалася конституційна монархія, законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам, виконавча - монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично оформила соціальне і політичне панування заможних громадян, що свідчило про розмежування в третьому стані. 1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни - великі фінансисти, торговці, землевласники, промисловці, які були заінтересовані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Незабаром депутати поділилися на два угруповання: жирондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, промисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селянства і плебейства). Революція у Франції викликала занепокоєння й ненависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. Початок війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не вистачало зброї. Прусські війська вторглися у Францію. Головною організуючою силою у боротьбі за батьківщину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон. Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити оборону країни 1792 р. призвела до повстання, що його очолила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій якобінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призначено вибори до Національного конвенту. Національний конвент, що зібрався 1792 р., прийняв декрет про ліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 вересня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі завдала поразки прусським військам і змусила їх відступити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції. У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найгостріших питань у цих дискусіях було питання про покарання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французький король був страчений. Упродовж 1789-1792 рр. революція у Франції скасувала феодально-абсолютистську монархію і встановила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення - селянства 26.Наполеонівські війни. Віденський конгрес та його рішення.   9 листопада 1799 р. ) Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот Законодавчий корпус передав владу трьом консулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію" Франція залишалася республікою, але фактично вся І влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії, ] призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місцеве самоврядування було скасовано. Департаментами керували префекти, які призначалися першим консулом. Міністри також були підзвітні першому консулу. 1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. Україні фактично було встановлено військово бюрократичну монархію, що спиралася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників. За Наполеона І були прийняті зведення законів - "Кодекси Наполеона" (цивільний, комерційний і кримінальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржуазія. Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпечити Франції економічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протистояти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі. Армію складали не найманці, як у більшості країн, а особисто вільні селяни. її очолювали здібні командири, сам Наполеон був талановитим полководцем. У 1800-1801 рр. Наполеон завдав кілька поразок військам Австрії. 1805 р. Англія, Росія, Австрія та Пруссія, побоюючись встановлення панування Наполеона в Європі, розпочали війну проти наполеонівської Франції. Для Австрії початок війни був невдалим: частина її військ у фортеці Ульмі капітулювала, і армія Наполеона увійшла у Відень. На морі, біля мису Трафальгар, англійський адмірал Нельсон розгромив французько-іспанський флот. В битві біля Аустерліца 1805 р. австрійські та російські війська зазнали нищівної поразки. Австрія капітулювала. 1806 р. Наполеон розбив прусські війська і увійшов у Берлін. Там він підписав декрет про континентальну блокаду, що забороняв Австрії, Пруссії та усім належним від Франції державам Європейського континенту торгувати і мати будь-які зв'язки з Англією. Наполеон прагнув підірвати могутність Англії, закривши для неї європейські ринки. У відповідь Англія блокувала французькі порти. На початку 1807 р. Наполеон завдав поразки російській армії. У Тільзіті Наполеон І і Олександр І підписали договір про мир і союз між Францією та Росією. Росія визнавала французькі завоювання в Європі і приєдналася до континентальної блокади Англії. У 1807-1808 рр. французькі війська окупували Іспанію. Іспанський престол посів брат Наполеона - Жозеф. Народ Іспанії підняв повстання і розпочав партизанську війну. У цій війні, що тривала до 1812 р., французи втратили близько 500 тис. осіб. 1809 р. Австрія, скориставшись невдачами Франції і Іспанії, стала на бік Англії. Але наполеонівська Франція знову розгромила Австрію, яка підписала важливий і принизливий для неї мирний договір. Пануванню Наполеона в Європі перешкоджала Росія, що порушувала континентальну блокаду, дозволяла нейтральним суднам заходити в російські порти. Французько-російські відносини різко загострилися. 1812 р. майже півмільйонна армія Наполеона напала на Росію. Намагання Наполеона розгромити російські війська частинами були марними. Дві російські армії, об'єднавшись біля Смоленська і витримавши важку битву, відступили до Москви. У битві під Москвою на Бородінському полі війська під командуванням Михайла Кутузова знекровили армію Наполеона, хоча й не змогли) перемогти. Французи захопили Москву, населення якої залишило місто. Спроби Наполеона нав'язати російському імператору мир не мали успіху. У Москві розпочалися пожежі, що ускладнили становище французьких військ. У тилу французів діяли партизани. Наполеон був змушений залишити Москву і відступив. 1812 р. близько 20 тис. солдатів і офіцерів армії Наполеона врятувалися втечею через р. Німан у Польщу. Поразка Наполеона у війні 1812 р. зумовила подальший крах наполеонівської імперії. Наполеон, повернувшись у Францію, створив нову армію, що мала воювати проти російських військ, які вступили у Німеччину. Але тепер йому довелося воювати проти всієї Європи (Росії, Англії, Австрії, Іспанії, Пруссії, Швеції та ін.). 1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва - "битва народів". Французькі війська зазнали поразки. На початку 1814 р. війська союзників увійшли на територію Франції, згодом - у Париж. Наполеон зрікся престолу. На вимогу переможців і старої французької аристократії сенат відновив королівську династію Бурбонів. Наполеона було відправлено на довічне заслання на острів Ельба. Було укладено Паризький мир 1814 р., за яким Франція позбувалася всіх територіальних завоювань. Спроба Наполеона повернутися до влади в 1815 р. ("сто днів") була невдалою. У битві біля селища Ватерлоо (неподалік м. Брюсселя) наполеонівську армію було остаточно розгромлено англійськими і прусськими військами. Перша Наполеонівська імперія перестала існувати. Наполеонівські війни засвідчили агресивний і антинародний характер режиму Бонапарта. Ці війни були періодом тяжких випробувань для народів Європи. Авантюристичні спроби досягти світового панування призвели імперію Наполеона до краху.  Основні наслідки Віденського конгресу (18 вересня 1814 р. - 9 червня 1815 р.): ► В цілому відновлено дореволюційні порядки у Європі (абсолютизм та станові привілеї). ► Затверджено принцип рівноваги сил у Європі, що мав не дозволити жодній з держав домінувати на континенті. ► Франція втратила землі, загарбані Наполеоном і повернулася до кордонів 1792 р. (у листопаді 1815 р. її територію було ще більше обмежено - кордонами 1789 р.). ► З Південних Нідерландів (майбутня Бельгія) і Голландії утворено Нідерланди. ► Утворено Швейцарську конфедерацію і закріплено її нейтральний статус і (також конфедеративний) Німецький союз (з 34 монархій і 4 вільних міст - Гамбурга, Бремена, Любека і Франкфурта-на-Майні). ► Австрія - повернула втрачені території (Ломбардію та Венецію і польську частину Галичини). ► Пруссія - отримала частину Саксонії, Рейнську область, Вестфалію, західні польські землі. ► Англія - отримала Мальту та колишні голландські й французькі колонії (Цейлон, Гвіану і Капську область на півдні Африки). ► Росія - отримала частину Варшавського герцогства і закріпила свої права на Фінляндію й Бессарабію. Таким чином, Віденський конгрес підтвердив відродження частини колишніх монархічних режимів, закріпив, перекроївши карту Європи, нове співвідношення сил на континенті. Проте повністю відновити колишні монархічні режими, становий поділ суспільства і привілеї дворянства було вже неможливо - європейська буржуазія набиралась сили. Крім того, рішення Віденського конгресу на тривалий час зменшили небезпеку виникнення великих війн і забезпечили умови порівняно мирного розвитку континенту. 27.«Весна народів» 1848–1849 рр. у Європі: регіональні особливості У 1848-1849 рр. майже вся Європа була охоплена новою хвилею революцій і повстань. У січні-лютому 1848 р. спалахнули революції в Італії та Франції, потім заворушення поширилися на Німеччину й Австрійську імперію. Події "весни народів", як називали ці революції сучасники, розвивалися в специфічних для кожної країни умовах. Прикметним було те, що у більшості країн революціонери надихалися національними ідеями. Населення Франції боролося за реформу виборчої системи і розширення кола виборців. уряд відмовився йти на будь-які поступки. Відповіддю стало повстання у Парижі. "Король- Луї-Філіпп зрікся престолу і покинув країну. 25 лютого 1848 р. у Франції було проголошено Другу республіку і сформовано Тимчасовий уряд. Він прийняв закон про загальне виборче право для усіх чоловіків. У лютому 1848 р. після перших повідомлень про те, що у Франції ліквідовано монархію, розпочалися заворушення у Німеччині. вперше було висунуто ідею створення загальногерманського представницького органу, який повинен був вирішити питання про об'єднання Німеччини. Для вироблення загальнонімецької конституції і створення нових органів влади було проведено вибори до загальнонімецького парламенту, який працював у Франкфурті від травня 1848 до червня 1849 р. В цей період у багатьох районах Німеччини розгортався рух на підтримку прийняття конституції. Незважаючи на те, що у березні 1849 р. франкфуртський парламент прийняв конституцію об'єднаної Німеччини, здійснити об'єднання країни парламентським шляхом не вдалося. |