Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла
 Скачать 3.67 Mb.
|
|
затятим поборником всієї цієї «дрімучої феодальної старовини» був сам англійський король Яків I Стюарт, що зійшов на престол в 1603 році. Сам король був великим феодальним землевласником «старого типу», як і всі його наближені, з цієї причини нові економічні віяння були не вигідні йому особисто, як і його оточенню. Також королю не подобався надто сильний розвиток підприємництва, так як його було складно контролювати, тому їм вживалися всі заходи для обмеження дрібних купців, наприклад, було встановлено монопольне право на торгівлю деякими товарами лише для декількох великих торгових компаній. Крім цього король в обхід парламенту став вводити нові мита і податки для англійських купців і промисловців. Все це закономірно викликало велике невдоволення його політикою серед цих найперших англійських буржуа. На додаток до цього невдоволення викликало: Прагнення короля до абсолютної влади, так як у своїх діях і рішеннях він часто не вважав за потрібне навіть радитися з парламентом, який якраз представляв інтереси англійських буржуа і аристократії «нового типу» (це були прогресивні аристократи, які володіючи багатством і владою, успішно підлаштувалися під нові економічні реалії капіталізму). Його колоніальна політика, буржуазні верстви розглядали новопридбані колонії Англії як джерело своїх стійких прибутків, в той час як для Якова I і бідніючої аристократії «старого типу» колонії були просто джерелом нових земель. в 1625 році, а на англійський престол зійшов його син Карл I Стюарт, який продовжив політику свого батька. Дуже скоро король посварився з парламентом, а політична криза через цю сварку вилився в цілу низку доленосних громадянських воєн і конфліктів, що увійшли в історію під загальною назвою «Англійської буржуазної революції». Отже, якщо коротко підвести підсумки, то основними причинами і передумовами англійської буржуазної революції були: Економічні причини А) введення нових мит і податків без дозволу парламенту. Б) спроба обмежити підприємницьку діяльність, встановлення монополій на торгівлю важливими товарами В) обмеження торгівлі, і викликане цим зростання цін Політичні причини А) протистояння короля і парламенту, зневага короля до парламенту. Б) недалекоглядна зовнішня політика В) недалекоглядна колоніальна політика Основні етапи англійської буржуазної революції Етап «парламентської революції» 1640-1642 р. У 1640 році парламентом став приймати закони самостійно, без будь-якої участі короля Карла I., став скасовувати багато непопулярних законів короля, що заважають економічному розвитку країни, наприклад закони про монополію середньовічних цехів і т. д. Все це закономірно призвело до відкритої конфронтації короля і парламенту, що вилилася в справжню громадянську війну 1642-1648 року. Громадянська війна 1642-1648 року Економічні реформи парламенту знайшли широку підтримку в столиці Лондоні і на півдні Англії, де активно розвивалася промисловість. У той час як англійська аристократія півночі країни, що жила ще за старими феодальними порядками, навпаки підтримала короля. Формальним початком військового конфлікту стало прийняття парламенту «білля про міліцію» згідно з яким король більше не був верховним головнокомандувачем англійською армією. Розлючений король зажадав скасувати Білль, парламент навідріз відмовився, після чого король послав вірних солдат заарештувати діячів парламенту: Джона Піма, Артура Хаселріга, Джона Хемпдена, Дензіла Оллеса і Вільяма Строда. Але їм вдалося втекти від королівських солдат. Після цього парламент став збирати власну армію, вірну йому, а не королю. Розуміючи, що справа набуває крутий поворот, король біжить з Лондона на північ Англії, в місто Йорк, де теж починає збирати свою армію. З цього моменту починається кровопролитна громадянська війна між королем і парламентом. Командував королівською кавалерією принц Руперт, племінник самого короля Карла I. Хоча воїни Руперта були досвідченими і загартованими в битвах бійцями, в їх рядах не було сильної дисципліни, в бою кожен вершник діяв індивідуально, на противагу їм Кромвель навчив своїх кавалеристів при атаці не розсипатися, а триматися разом. Ідеї Кромвеля дали свої плоди: у ряді битв (битва при Марстон-мурі, Битва при Несбі) армія короля зазнає нищівної поразки. І ось вже вся Англія в руках парламенту, король, втративши всі свої війська, здається в полон. Громадянська війна завершується повною перемогою парламенту. Протекторат Олівера Кромвеля Олівер Кромвель відчув смак до влади і почав свій шлях на політичний Олімп оголосивши себе лордом-протектором Англії. При цьому він стратив опального короля Карла I Стюарта (той після своєї поразки у війні, і фактично перебуваючи під арештом, продовжував плести політичні інтриги), … розпустив парламент, фактично одноосібно узурпувавши владу. Паралельно він придушив повстання в Ірландії і розправився зі своїми політичними противниками, як правого, так і лівого спрямування. У тому числі було «притиснуто до нігтя» той самий рух дигерів, аграрно-соціалістичною Англія (на жаль, а скоріше на щастя) так і не стала… Реставрація Стюартів і «Славна революція» Олівер Кромвель, хоча і не був королем, проте, увійшов в історію як дуже жорсткий правитель, який правив твердою рукою. Після його смерті в 1658 році знову почалася боротьба між республіканцями і монархістами. Але обидві сторони дуже не хотіли знову проливати кров, в результаті обидва табори пішли на компроміс і домовленість – в країні знову відновлюється монархія, на трон сходить син страченого Карла I – Карл II Стюарт, але він при цьому зобов’язується дотримуватися ряду домовленостей: • Управління державою здійснюється виключно спільно з парламентом • Гарантується недоторканність земельних володінь, придбаних в роки англійської революції • Оголошується релігійна терпимість • Також король не повинен проводити репресії проти учасників революції. Приблизно ж в цей час виникають перші протопартії, яким судилося зіграти важливу роль в англійській історії: торі і віги. Торі – партія аристократів, що підтримує короля. Віги-представники «нової аристократії» і буржуазії, що стоять за посилення парламенту. Після смерті Карл II Стюарта, віги, незадоволені політикою Стюартів зробили ще одну спробу перевороту, яка увійшла в історію як «Славна революція» – на трон було вирішено посадити Вільгельма III Оранського (представника династії спорідненої Стюартам) замість молодшого брата короля Якова II Стюарта. Вільгельм Оранський, який тоді був правителем Нідерландів, отримавши пропозицію стати ще й англійським королем, охоче її прийняв. Вільгельм III Оранський стає новим королем внаслідок «Славної революції» прозваної так, швидше за все з тієї причини, що вона була практично безкровною – єдине зіткнення між військами Вільгельма і Якова (в основному ірландцями, під командуванням Патріка Сарсфілда) сталося 8 грудня 1688 року біля міста Редінг. Прихильники Вільгельма здобули перемогу, примусивши якобітів відступити з невеликими втратами – від 20 до 50 солдатів. Англійські ж солдати відразу переходили на бік Вільгельма. Щоб убезпечити країну від можливого майбутнього абсолютизму королівської влади приймається так званий «Білль про права», згідно з яким законодавча влада належить виключно парламенту. Також при цьому: Дохід короля встановлюється парламентом Постійна армія підпорядковується теж парламенту Таким чином в ході всіх цих політичних і військових подій Англія стає буржуазною парламентською монархією, де король далеко не самодержець. Наслідки та підсумки англійської буржуазної революції Розділення влади між парламентом і королем дожило до наших днів, поступово король став лише номінальним главою держави, її символом, в той час коли реальна влада зосереджувалася в руках парламенту і обраного ним прем’єр-міністра. З’явився принцип, що діє в Англії і по сьогодні «король царює, але не править». Але ще більш важливим наслідком Англійської революції стала ще більш прискорена промислова революція, яку більше не стримували феодальні забобони, все це призвело до бурхливого економічного розквіту Англії в «Новий час». ліквідовано феодальну власність на землю. Нові класи та стани отримали доступ до державної влади. Було проголошено свободу промислового й торгового підприємництва, Почав зростати обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, було ліквідовано дрібні селянські господарства Англія обігнала за масштабами колоніальної і торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію. 21.Формування багатонаціональної монархії Габсбурґів (XVI−XVII ст.) Австрійська монархія, на чолі якої стояла династія Габсбургів, утворилася у XV - XVI ст. у басейні середнього Дунаю. Після закінчення Тридцятилітньої війни, коли Габсбурги зазнали поразки у боротьбі за посилення своєї влади у Європі, королівська влада всі свої зусилля спрямувала на посилення політичної єдності усередині держави. Посилюють своє становище центральні урядові установи у Відні - Державна Рада, Королівська Канцелярія, Військова рада при імператорі. Правитель Австрії носив одночасно титул імператора Священної Римської імперії. Однак процес централізації країни у XVIII ст. не закінчився - землі, що входили до складу імперії, зберігали свої органи управління (ландтаги та сейми), на місцях правили провінційні намісники, що обиралися місцевою аристократією, існували митні перепони між провінціями тощо. Після того, як у 60-70-х рр. XVII ст. було ліквідовано загрозу для імперії з боку турків (найбільша битва відбулася у 1683 р. під Віднем), Австрія протягом XVIII ст. постійно розширювала свої території у війнах із сусідніми державами. Чеські та словацькі землі входили до Австрії ще до середини XVII ст. За Карловацьким договором 1699 р. з Туреччиною Австрія отримала Східну Угорщину та Трансільванію, Хорватію, частину Словенії. Після війни за іспанську спадщину до Австрії відійшли іспанські Нідерланди та частина Італії - Ломбардія, Неаполь, Сардинія. За Пожаревацьким миром 1718 р. з Туреччиною до імперії відійшли Банат, Славонія, Північна Боснія, частина Сербії та Валахії. Після першого поділу Польщі до Австрії відійшли Південна, Польща та українські землі - Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина. Таким чином на кінець ХVIII ст. до Австрії входило більше двох десятків різних народів - німці, чехи, словаки, українці, поляки, серби, хорвати, угорці, румуни, італійці та інші. Перше місце за чисельністю посідали слов'янські народи. Панівне становище у монархії займали австрійці, а інші народи терпіли не тільки феодальний, а й національний гніт. Найбільш "непокірними" у ХVIII ст. стали угорці - у 1703 - 1711 рр. Угорщину охопило національно - визвольне повстання на чолі з дворянином Ф. Ракоці. Державною релігією у імперії був католицизм. Протестантів переслідували і тому вони емігрували за кордон. Імператорські укази примушували протестантів приймати католицизм. У самій Австрії селяни були особисто вільними, у решті регіонів вони залишались кріпаками. Тут збереглася панщина - 10 - 12 днів на рік, а у Чехії - 3 - 4 дні на тиждень. Селяни сплачували феодальні та державні податки. У XVIII ст. в Австрії виникають та поширюються мануфактури. Найбільш розвинутою в промисловому відношенні була Чехія, східні регіони імперії залишалися відсталими. Держава провадила політику меркантилізму, було засновано державний банк, прокладено шляхи, що з'єднували центральні райони з морем, утворено австрійську Ост-Індську компанію. 22.Тридцятилітня війна: причини, етапи, наслідки На початку XVII ст. загострилося протистояння між провідними європейськими державами, зокрема Франції з Іспанією і Священною Римською імперією, якими правила династія Габсбургів. Габсбурги прагнули утвердити своє панування в Європі. їх підтримувала католицька церква, яка зміцнила свої позиції. Посилилося протистояння католиків із протестантами. Прагнучи не допустити зміцнення позицій Габсбургів в Європі, Франція підтримувала німецьких князів-протестантів. Для спротиву наступу католицизму німецькі протестантські князі в 1608 р. об’єдналися в Євангелістську унію. У 1609 р. створено Католицьку лігу. Її метою було відновити католицизм по всій території Священної Римської імперії, а також у тих країнах, де закріпилася Реформація. Західна Європа розділилася на два табори. Причина ми війни, що назріла, були суперечності між Габсбургами і їхніми супротивниками, боротьба між католиками та протестантами. Приводом до початку війни стала подія, яка відбулася у Празі. Гоніння габсбурзької влади на протестантів і всіх прихильників незалежності обурили містян. 23 травня 1618 р. вони увірвалися до Празького граду (замку) й викинули з вікна трьох представників Габсбургів. В історії ця подія відома як Празька дефенестрація (від латин. de fenestra — з вікна), і стала приводом до початку Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.). Так Чехія виступила проти влади Габсбургів. Локальний конфлікт переріс у загальноєвропейський. Обидві сторони шукали союзників і готувалися до війни. На боці Габсбургів виступила Іспанія, Португалія, Річ Посполита, Папська держава. До антигабсбурзької коаліції долучилися Франція, Нідерланди, Швеція, Данія, протестантські князівства Німеччини. Підтримку також висловили Англія і Шотландія. У Тридцятилітній війні виділяють чотири періоди. І. ЧЕСЬКИЙ ПЕРІОД (1618-1624 рр.) Після подій 23 травня 1618 р. чеський сейм сформував новий уряд. Улітку 1619 р. сейм позбавив імператора Фердинанда II Габсбурга влади над Чехією, вигнавши з неї і єзуїтів. Новим королем Чехії оголосили Фрідріха Пфальцського. У листопаді 1620 р. на Білій Горі чеське військо зазнало поразки від військ імператора Фердинанда II та Католицької ліги. Перемога Габсбургів зумовила занепад Реформації на чеських землях. Фрідріх Пфальцський опинився у вигнанні. Усі священники-некатолики були вигнані з країни. Будь-які богослужіння, крім католицького, були заборонені. II. ДАНСЬКИЙ ПЕРІОД (1625-1629 рр.) Перемога Габсбургів стривожила протестантську коаліцію. Першою проти Католицької ліги виступила Данія. Наступ данського короля Кристіана IV, підтриманий протестантами Німеччини, був успішним. Імператор Фердинанд II створив власну армію на чолі з Альбрехтом Валленштейном. Історичні подробиці Альбрехт Валленштейн — чеський дворянин, у молодості змінив протестантську віру на католицьку. Після битви на Білій Горі за безцінь скуповував землі, став найбагатшою людиною Чехії. Запропонував Фердинанду II план створення великого найманого війська, яке повинно було утримуватися за рахунок завойованих територій. «Війна годує війну» — таким було його правил Війська данців програли в кількох битвах. Удершись у Данію і погрожуючи її столиці Копенгагену, Валленштейн змусив данського короля припинити воєнні дії. Таким чином, Габсбурги виграли й другий період війни. III. ШВЕДСЬКИЙ ПЕРІОД (1630-1635 рр.) Із зміцненням Габсбургів у Північній Німеччині не погоджувалися Швеція, Англія і Франція. У 1630 р. у Померанії висадилася невелика, але добре озброєна, дисциплінована шведська армія на чолі з королем Швеції Густавом-Адольфом. «Не грабувати» — саме такий суворий наказ короля виконувала армія, що й забезпечило їй підтримку серед населення. Після перемоги над армією Католицької ліги в 1631 р. під Лейпцигом шведська армія зайняла столицю Баварії Мюнхен — центр католицьких сил Німеччини. Фердинанд II Габсбург вирішив повернути А. Валленштейна. Він швидко сформував найману армію. У 1632 р. неподалік Лютцена армія А. Валленштейна була розгромлена. Але в цій битві загинув і шведський король, що пришвидшило втрату шведами їхніх позицій у Німеччині. Імперські й іспанські війська пограбували володіння протестантських князів у Західній Німеччині, і ті почали шукати примирення з імператором. IV. ФРАНКО-ШВЕДСЬКИЙ ПЕРІОД (1635-1648 рр.) У війну на цьому етапі вступила Франція, яка уклала союз із Швецією. Цей період війни тривав в умовах виснаження обох сторін. Бої точилися з перемінним успіхом. Та поступово Франції і Швеції вдалося досягти переваги. Але «всі держави були перевтомлені й всі бажали миру». ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР. НАСЛІДКИ ТРИДЦЯТИЛІТНЬОЇ ВІЙНИ У 1648 р. у містах Мюнстері й Оснабрюці Священна Римська імперія, Франція і Швеція підписали мирні договори, що склали систему Вестфальського миру. Він заклав основу нового порядку в Європі. За умовами миру Швеція здобула володіння в Німеччині. Вона контролювала гирла великих річок — Везер, Ельба й Одер — й стала панівною державою на Балтійському морі. Франції дісталася частина Ельзасу й Лотарингії. Цим миром було визнано незалежність Голландії і Швейцарії. Вестфальський мир закріпив політичну роздробленість Німеччини. Перемога у Тридцятилітній війні антигабсбурзької коаліції завадила Габсбургам створити світову «християнську» імперію та придушити Реформацію. На тривалий час Франція стала лідером у Західній Європі. Водночас Вестфальський мир зіграв важливу роль у розвитку дипломатичних відносин. Відтепер основну роль у міжнародних відносинах відігравали не особисто монархи, а суверенні (незалежні) держави. Тридцятилітня війна стала одним з найкривавіших конфліктів в історії. Вона спричинила значні збитки й людські втрати. У Чехії з 2,5 млн населення (1618 р.) до середини XVII ст. залишилося 700 тис. осіб. У різних кутках Європи лютували епідемії тифу й чум 23.Просвітництво: основні ідеї та представники |