Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла
 Скачать 3.67 Mb.
|
|
Період від XIV до XVI ст. має назву Відродження, або Ренесансу (фр. renaissance — відродження), це нова доба в історії Європи, що характеризується розпадом феодальних відносин і зародженням перших паростків капіталізму. Доба Відродження пов'язана з колосальними змінами в усіх сферах суспільного життя, зокрема і в сфері духовній.. Завдячуючи географічним відкриттям, заклали також основу для світової торгівлі і для переходу ремесла в мануфактуру. У країнах колишньої середньовічної Європи відбувається нечуваний розквіт культури і мистецтва. Передусім це стосується Італії, справжньої колиски Ренесансу. В Італії, Франції, Німеччині виникає нова, сучасна література. Незабаром свою класичну літературну епоху переживають Англія та Іспанія. Дедалі поширюється вільнодумство. Гуманістичний рух приводить до створення світської культури. Відродження справедливо вважається одним із найпрогресивніших переворотів, пережитих людством. З нього починається нова сторінка в історії європейської культури, філософії і науки. Захопившись творами Давньої Греції і Риму, вчені розшукували в монастирських бібліотеках праці стародавніх авторів, переписували й вивчали їх, розкопували античні статуї, відновлювали античні традиції. В античних творах вони побачили розвинуту', сильну людину, здатну змінювати світ на краще. Ці ідеї, співзвучні часу, були відроджені й поширені. Водночас досліджувалася й духовна спадщини інших народів. На цьому підґрунті в XIV ст. в містах Північної та Центральної Італії,починається період, названий Відродженням, або французькою — Ренесансом. Відродження — епоха в історії Європи (XIV—XVI). для якої характерні інтерес до людини та її внутрішнього світу, повернення до античних цінностей, світський (нецерковний) характер культури. Період XIV—XV ст. — називають Раннім Відродженням. Гуманізм (з латини "гуманус" — людяний, людський) — течія е західноєвропейській культурі, яка визнає людину вищою цінністю, проголошується повага до її природних прав. Саме в цей час і з’явилося поняття Середньовіччя і сформувалося уявлення про ці часи, як темний період занепаду' між античністю і Відродженням. Суть епохи Відродження Обгрунтуванне розмежування влади держави і влади церкви. В цей період вплив церкви на суспільство став слабшати. А розвиток книгодрукування сприяв зростанню рівня грамотності, освіченості, розвитку мистецтв, наук, художньої літератури. Представники буржуазії створили світську науку, яка ґрунтувалася на вивченні спадщини древніх письменників і природи. Крім буржуазії, проти церкви наважилися виступити художники і письменники. Вони несли в маси думку, що то не Бог є найбільшою цінністю, а людина. У своєму земному житті людина має реалізувати особисті інтереси, щоб прожити його змістовно, повно і щасливо. Таких діячів культури називали гуманістами. Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була його орієнтація на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо Середньовіччя було зорієнтоване на релігію, то Відродження — це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне життя, а в середні віки — Бог і священна ідея спасіння, то в епоху Відродження — людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентристським Представники епохи Відродження відкидали рабську покірність, яку проповідувала церква. У їх розумінні людина представлялася як вище творіння природи, наповнене красою фізичного вигляду, багатством розуму і душі. Відомі представники Відродження: Томас Мор, Джордано Бруно, Мартін Лютер, Галілео Галілей, Лоренцо Медічі, Жан Кальвін, Маргарита Наваррська, Микола Коперник, Мішель де Монтень, Сервантес, Вільям Шекспір, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле і Петрарка. Особливості мистецтва Відродження Колискою мистецтва епохи Відродження, вважається Італія. Саме італійські майстри знову відкрили мистецтво Стародавньої Греції . Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. Гуманісти проголошували найвищою вартістю людину, вважали, що вона має незаперечне право на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. Видатним майстрам Ренесансу була притаманна різнобічність їхніх обдаровань: вони поєднували заняття живописом, архітектурою, скульптурою, літературою, філософією з вивченням точних наук. Творчість майстрів епохи Відродження заклала основи європейської культури нового часу. Доба відродження започаткувало суттєві зрушення у світогляді людей, їх релігійних і політичних переконаннях. Розпочалося формування нового типу людини, яка була більше духовно розкріпаченою і переконаною у собі ніж раніше. Леонардо да Вінчі (1452—1519) народився у Флоренції. Мабуть, немає галузі людських знань, якою не цікавився б Леонардо. Він переймався математикою, анатомією, різними галузями техніки, будував літальні апарати й підводні човни, в його записах можна знайти описи гелікоптера, парашута, автомобіля, отруйних газів, телефону тощо. Безмежність його знань вражала і тоді, і зараз. Леонардо-живописець працював дуже повільно, постійно шукаючи, експериментуючи. Живопис був для нього засобом пізнання світу. Він вдивлявся в обличчя людей, прагнучи зрозуміти їхній внутрішній світ і перенести у свої картини. Загалом він написав близько півтора десятка картин, але кожна з них стала неперевершеним твором високого мистецтва. У період розквіту свого таланту Леонардо створив фреску на біблійну тему “Таємна вечеря” (1495—1497 рр.). В основі фрески — євангельський сюжет про те, як під час вечері перед стратою Христос повідомив учнів, що один із них зрадить його. Вирази облич учнів Христа сповнені обурення, здивування, а спотворене жахом обличчя Іуди передано з вражаючою глибиною реалізму. Одним із найвідоміших творів Леонардо став портрет Мони Лізи, жінки купця дель Джокондо. Цей твір уважають першим у західноєвропейському живописі психологічним портретом. Живописець зумів зосередити увагу глядача не на зовнішній привабливості Мони Лізи, а на її внутрішньому світі. Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Мікеланджело зробив предметом своїх творів людину. Жоден пейзаж не цікавив майстра — тільки зображення прекрасного людського тіла. У своєму величному мармуровому “Давиді” п'ятиметрової висоти він, усупереч біблійному міфові, зобразив розквітлого юнака, сповненого титанічної сили. Ця статуя стала водночас і символом повернення античної краси до мистецтва, і ідеалом нової людини, втіленням непохитної волі та могутності. Працюючи над розписом плафону Сікстинської капели, Мікеланджело один із 1508 р. по 1512 р. розписав 600 кв. м стелі на висоті 18 метрів сюжетами з біблійних міфів. Мікеланджело підніс мистецтво скульптури на новий рівень. Колись, розглядаючи античну статую, він сказав, що її автор “...знав більше, ніж сама природа”. Ці слова з цілковитою підставою можна віднести й до самого Мікеланджело. Рафаель Санті (1483—1520). Його називали світлим генієм італійського Відродження, який спромігся поєднати дух античності з духом християнства.. У своїх творах він відтворив найтонші відтінки людських почуттів, духовну й фізичну красу персонажів. Цей новий ідеал людини він утверджував насамперед у портретах і численних зображеннях Мадонни. Вершиною творчості Рафаеля вважають створену 1513 р. “Сікстинську мадонну”. Цікавою є композиція картини: розкривається завіса, й ми бачимо жінку, яка тримає перед собою дитину; жінка водночас і віддає свою дитину, і хоче утримати її, в її погляді — сум, тривога за долю дитини, яку вона жертвує в ім'я спасіння людства. Ми бачимо не просто Мадонну, а жінку, матір, яка страждає, як і кожна людина. У створенні узагальненого образу ідеальної людини — головний сенс творчості Рафаеля. Тиціан Вечелліо (1477—1576) Багато уваги Тиціан приділяв біблійним сюжетам (“Христос і Магдалена”, “Покладення в труну”). Його образи сповнені внутрішнього спокою, краси, випромінюють внутрішнє світло. Неперевершених висот досяг Тиціан у мистецтві портрета. Його портретам завжди була притаманна особливість — домінуючий колір, що повторювався у відтінках. Найвідоміші з-поміж портретів Тиціана — “Іпполіто Медічі”, “Карл V”. Видатні майстри італійського Високого Відродження своєю творчістю утвердили в суспільстві нові ідеали, нові погляди на людину та її місце в навколишньому світі. Північне Відродження. Північним Відродженням називають культуру Ренесанса у країнах, розсташованих на північ від Італії: у Німеччині, Нідерландах, Франції та Англії.. Північне Відродження на відміно від італійського натхнення черпало не лише у античності, а і в готиці та працях середньовічних богословів. Самим визначним мислителем Північного Відродження був Еразм Роттердамським, якого називали „королем гуманістів”. У мистецтві Північного Відродження провідна роль належала живопису. Вже у ХV ст. досягає розквіту мистецтво Нідерландів, а кінець ХV – перша половина ХVІ ст. – це „золота доба” німецького живопису. Серед кращих майстрів виділяються – Лукас Кранах Старший, який написав відомий портрет Лютера, а також Ханс Хольбейн Молодший, який став придворним майстром англійських королів і досягнув досконалості у створенні портретів. Дивне поєднання світу відкривають картини художника Янна ван Ейна, який працював у першій половині ХV ст. У своїх портретах він намагався не ідеал і чисту правду. Тому людей, яких він зображав є некрасивими. Досягненням майстра стало точна передача навколишніх речей, які сіяли, переливалися, були природніми. Це вдалося завдяки винайденню нідерландськими художниками рецепту масляних фарб, якими користувалися і італійські майстри. Видатними творами Північного Відродження є картини Пітера Брейгеля Старшого. На його картинах красиве існує поряд з потворним, родість з трагедією. Його картини відбивають реалії того часу. Одні назви говорять самі за себе: „Триуф смерті”, Танець під виселицею”, „Сліпі”, „Каліки”. Центральне місце німецького мистецтва Відродження посідає Альбрехт Дюрер (1471—1528). У його творчості відображено драматичні події історії Німеччини того часу. Дюрер вирізнявся характерною для майстрів Відродження різноманітністю вподобань: він цікавився анатомією, математикою, інженерною справою, живописом і виготовленням гравюр. Відома серія гравюр “Апокаліпсис”, де під виглядом стародавнього Вавилона, що накликав на себе Божу кару, художник зобразив папський Рим. Одним із найкращих творів А. Дюрера вважають гравюру “Святий Ієронім”. Майстер зумів із надзвичайною майстерністю зобразити святого, заглибленого в читання книги, з обличчям, осяяним спокійною мудрістю людини похилого віку. Поруч з Ієронімом сидять собака і лев — вірні друзі святого, що символізують підкорення його розуму всіх живих творінь. В образі Ієроніма митець прославив людську мудрість, плекаючи надію на те, що вона допоможе змінити цей світ. Таким чином, Північне Відродження, яке молодше італійського на сто років, переймалося проблемами оточуючого світу, умовами повсякденного життя людини, страхом перед змінами. Італійські майстри бачили в людині піднесене, героїчне, сподівались на визволення і розкріпачення людини у майбутньому. 17.Великі географічні відкриття: причини, перебіг, наслідки Причини та передумови Великих географічних відкриттів Значний поштовх зростанню інтересу європейців до далеких країн дав розвиток міжнародної торгівлі. Але, коли в 1453 р. турки захопили Константинополь дорога на Схід через Середземне море для західноєвропейських купців закрилася. Шлях до Індії знаходився у руках арабів, які повністю захопили посередницьку торгівлю східними товарами й різко підняли ціни на них, а особливо на прянощі. Торгівля ними приносила великий прибуток, Тому ті люди, які прагнули швидко розбагатіти, бачили необхідність шукати власні шляхи до Індії, Китаю та інших східних земель. Ще однією причиною Великих географічних відкриттів була гостра нестача в Європі золотої та срібної монет. Європейці вважали, що золотоносні землі знаходяться на Сході і, саме це змушувало їх вирушати у далекий незвіданий шлях. Започаткували Великі географічні відкриття такі країни як Іспанія та Португалія. Першими, відкриття були португальці. Морські подорожі стали можливими завдяки успіхам у науці й техніці. З’являється новий тип кораблів з системою вітрил – каравели. Помітно вдосконалилися компас і астролябія – прилади для орієнтування у відкритому морі. Морський шлях до Індії У 1487 р. кораблі португальця Бартоломеу Діаша досягли південного краю Африканського континенту. Капітан назвав це місце мис Доброї Надії. В липні 1497 р. з Лісабона відплила флотилія з чотирьох кораблів на чолі якої був Васко да Гама. У травні 1498 р. три кораблі Васко да Гами прибули в Калікут – один з найбагатших індійських портів. Зворотній шлях тривав майже рік. Лише у вересні 1499 р. до Лісабона повернулися тільки два кораблі та близько третини команди. Шлях до Індії був відкритий. Завдяки освоєнню в Індії португальці почали просуватися далі. Відкриття Х. Колумбом Нового світу Крім Португалії нових торгових шляхів шукала Іспанія. 3 серпня 1492 р. генуезький мореплавець Христофор Колумб на трьох кораблях відправився у подорож на захід, думаючи таким чином досягти берегів Індії. Через 33 дні, у вересні 1492 р., команда ступила на берег острова, названого Колумбом Сан-Сальвадор. Упевнений, що досяг Індії мореплавець дав місцевому населенню назву індіанці. Сам континент довго називали Вест-Індія (Західна Індія). Після цього Колумб здійснив ще три подорожі на захід і відкрив майже всі Антильські острови, а також узбережжя Центральної Америки. Інший мореплавець, італієць Амеріго Веспуччі теж здійснив подорож до нововідкритих земель. Він першим заявив, що це не Азія, а нова, невідома раніше земля, й запропонував назвати її Новий Світ. В очах сучасників Веспуччі став людиною, яка справді відкрила новий материк, який тому й назвали Америкою. Після відкриття Колумбом Америки, почалася боротьба за нові землі. З цією метою у 1494 р. за посередництва папи римського в місті Тордесільяс між Іспанію і Португалією було укладено договір про перший в історії розподіл світу на сфери впливу. Іспанія отримала право володіти нововідкритими землями на захід від Азорських островів, а Португалія – на схід. Перша навколосвітня подорож. 20 вересня 1519 р. п’ять кораблів, які очолив Фернан Магеллан (португальський моряк на службі в іспанського короля) залишили гавань Сан-Лукар і взяли курс на південний захід. Перетнувши Атлантичний океан, Магеллан просувався вздовж берегів Південної Америки, потім він проплив протокою (Магелланова), яку довго шукав і нарешті вийшов у відкритий океан. Упродовж усього плавання була чудова погода, і моряки назвали океан Тихим. В 1521 р. моряки досягли Філіппінських островів, де у сутичці з місцевими жителями загинув Фернан Магеллан. Далі експедицію повів Себастіан Ель Кано. У вересні 1522 р. в Іспанію повернувся останній корабель – каравела «Вікторія». З 265 членів команди повернулося лише 18. Це були перші люди, які здійснили навколосвітню подорож. Доколумбові цивілізації Америки. Територію Гватемали та Юкатана в ХV ст. займала цивілізація майя. Майя будували великі міста (Майапан, Чичен-Іца), мали власне ієрогліфічне письмо, а також точне літочислення на основі сонячного календаря. У долині Мехіко (сучасна Мексика) на початку ХІІІ ст. оселилися племена ацтеків. Столиця ацтеків – місто Теночтітлан – була розташована на острові озера Тескоко. Ацтеки були вправними хліборобами і ремісниками. Частину продуктів вони вирощували на штучних «плаваючих» островах. У першій половини ХV ст. території на заході Південної Америки (Еквадор, Болівія, Перу) підкорили собі племена інків. Неприступна столиця інків місто Куско було розташоване високо в горах. На гірських терасах і в річкових долинах інки вирощували картоплю, квасолю, кукурудзу. Мали вони вузликове письмо – «кіпу». Конкістадори у новому Світі За відкриттям Нового Світу почались конкіста (ісп. – завоювання) – загарбницькі походи іспанців (конкістадорів) кінця ХV–ХVІ ст. У 1519 р. іспанський ідальго Ернан Кортес вирушив на завоювання держави ацтеків. Луки й списи ацтеків не могли протистояти гарматам і рушницям іспанців. Крім того жаху ацтекам надавали вершники на конях, оскільки вони ніколи не бачили коней. Правитель ацтеків Монтесума вирішив піти на переговори і впустив Кортеса у столицю Теночтітлан, аале останній увійшовши в місто захопив імператора в полон і вбив його. Після цього почалася семимісячна облога конкістадорами Теночтітлана, як завершилася його розграбуванням та руйнуванням. Європейці досить жорстоко ставилися до місцевих народів Америки. У 1532 р. на завоювання держави інків до Перу був відправлений загін, який очолював Франсіско Пісарро. Він захопив у полон правителя держави – Великого Інка Атагуальпа й обіцяв звільнити його, якщо індіанці до стелі заповнять золотом і коштовностями в’язницю, у якій перебував вождь. Інки виконали умову, але Пісарро стратив Атагуальпу. Невдовзі конкістадори розгромили й імперію інків. Наслідки Великих географічних відкриттів Відбулася зустріч двох світів – європейського і американського. Виникла й зміцніла колоніальна система. Для місцевих народів, це було великою катастрофою. Відбувалось фізичне знищення індіанців. Поширення набула работоргівля. В американських колоніях не вистачало робочих рук, через що європейці організовували доставку в Америку чорношкірих рабів з Африки. Відбувалось переміщення основних торговельних шляхів із Середземного і Балтійського морів до Атлантичного та Індійського океанів. Починає формуватися світовий ринок. Приплив дешевого срібла й золота призвів до підвищення цін та знецінення грошей. У Європі на десятиліття розтяглася «революція цін». Європейці запозичили в індіанців нові види сільськогосподарських рослин: картоплю, кукурудзу. |