Всемирная история. Вступ всесв іст. Утвердження демократії в Афінах за Перикла
 Скачать 3.67 Mb.
|
|
Для впливу на масову свідомість населення вперше у світі було створено Міністерство інформації і пропаганди. Його очолив Йозеф Геббельс. Мету своєї діяльності він визначив так: «Дайте мені засоби масової інформації, і я перетворю народ на стадо худоби». Нацисти розробили чимало методів впливу на суспільну свідомість через радіо, пресу, кіно, масові заходи тощо, які використовують і сьогодні в недемократичних державах. Для ідеологічної обробки молоді було створено організацію «Гітлерюгенд», членство в якій було обов’язковим. До неї належало 8 млн осіб. Із 1937—1938 рр. Німеччина розгорнула всебічну підготовку до війни. Відповідно до зовнішньополітичних уявлень А. Гітлера головним завданням Німеччини в міжнародних справах були боротьба за об’єднання всього німецького населення Третього рейху й перегляд територіальних обмежень Версальського договору. У 1935 р. Німеччина, за результатами плебісциту (опитування населення), приєднала до Третього рейху Саарську область. У 1938 р. було здійснено аншлюс (приєднання) Австрії й розчленування за умовами Мюнхенської угоди Чехословаччини. Остання була змушена передати Третьому рейху населену переважно німцями Судетську область. Гетто — спеціальна частина міста, яку виділяли для примусового поселення певної расової, національної або релігійної групи населення. 41.Початок Другої світової війни. «Дивна війна» (1939–1940 рр.) «Дивна війна» період Другої світової війни з 3 вересня 1939 року по 10 травня 1940 року на Західному фронті. Сторони протистояння вели лише бої місцевого значення на франко-німецькому кордоні, переважно перебуваючи під захистом оборонних ліній Мажіно і Зігфріда. Період «Дивної війни» повною мірою було використано німецьким командуванням як стратегічну паузу. Це дозволило Третьому Рейху успішно завершити Польську кампанію, реалізувати план окупації Данії і Норвегії, а також підготувати вторгнення до Французької республіки. Передумови Після отримання влади Адольф Гітлер почав реалізовувати ідею об'єднання всіх німців у єдину державу. Спираючись на військову силу та дипломатичний тиск, у березні 1938 року Німеччина безперешкодно приєднала до себе Австрію, а у жовтні 1938 року в результаті Мюнхенської угоди анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині. 21 березня 1939 року Німеччина почала вимагати від Польщі повернути їй місто Данциг і відкрити «польський коридор» (створений після Першої світової війни з колишніх німецьких територій для забезпечення виходу Польщі до Балтійського моря, що відокремив Східну Пруссію від Німеччини, перетворивши її на ексклав). Польща відкинула всі вимоги Німеччини. У відповідь 28 березня 1939 року Гітлер розірвав Пакт про ненапад з Польщею, який було укладено в січні 1934 року. 31 березня 1939 року прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен від імені англійського та французького урядів заявив, що буде надавати Польщі всю можливу допомогу, якщо її безпеці буде загроза. Одностороння англійська гарантія Польщі 6 квітня була замінена попередньою двосторонньою угодою про взаємну допомогу між Англією і Польщею. 15 травня 1939 року було підписано польсько-французький протокол, відповідно до якого французи обіцяли розпочати наступ протягом 2-х тижнів після мобілізації. 25 серпня 1939 року у Лондоні остаточно був оформлений і підписаний англо-польський союз у вигляді Угоди про взаємну допомогу і секретного протоколу. 1 вересня 1939 року німецькі війська перетнули кордон із Польщею. Відповідно до попередніх домовленостей у цей же день у Франції було оголошено мобілізацію. Початок війни 3 вересня 1939 року Велика Британія (о 5:00) і Франція (об 11:00) оголосили війну Німеччині. Вже постфактум 4 вересня було укладено франко-польську угоду. Польський посол у Франції після цього почав наполягати на негайному загальному наступі.У той же день, 4 вересня 1939 року, представники Великої Британії, прибули до Франції для переговорів із французьким генеральним штабом для обговорення скоординованого плану дій з надання допомоги полякам. Наступного дня британці доповідали кабінету міністрів, що після завершення мобілізації своїх армій головнокомандувач французькою армією Гамелен збирався орієнтовно 17 вересня «натиснути , але французи не змогли почати наступальну операцію до 17 вересня. До того часу франко-німецьке протистояння обмежувалося боями місцевого значення. Нездатність Франції раніше завдати удару пояснювалася застарілою мобілізаційною системою: сформовані з'єднання не встигали пройти належної підготовки. Іншою причиною затримки було те, що французьке командування дотримувалося застарілих поглядів на ведення війни, вважаючи, зокрема, що будь-якому наступу, як і в роки Першої світової війни, мала передувати потужна артилерійська підготовка. Однак більша частина важкої артилерії французької армії перебувала у консервації, і її не можна було підготувати раніше, ніж на п'ятнадцятий день після оголошення мобілізації. Стосовно допомоги Великої Британії, то було зрозуміло, що перші дві дивізії англійського експедиційного корпусу могли прибути на континент лише на початку жовтня, ще дві — у другій половині жовтня. На інші англійські дивізії розраховувати не доводилося. Для французів це також слугувало підставою не починати наступальних дій. Оскільки сторони не поспішали розпочинати активні воєнні дії, Це дозволило Гітлеру розпочати агресію проти Данії та Норвегії 9 квітня 1940 р. Данію було захоплено, через годину після вторгнення, король підписав капітуляцію, нацисти втратили двох солдатів.У Норвегії гітлерівці зустріли потужний опір, але до 14 квітня вони зуміли захопити більшу частину країни, до влади було поставлено лідера місцевих фашистів Відкуна Квіслінга, розпочався рух Опору. Продовжуючи кампанію на Заході, 10 травня дивізії вермахту розпочали вторгнення до Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, це дозволило німцям обійти французьку «лінію Мажино», 17 травня нацисти захопили Брюссель. 14 травня 1940 р. німці прорвали оборону французів під Седаном, що дозволило їм вже 5 червня розпочати наступ на Париж, а через 9 днів столицю Франції було взято. 22 червня 1940 р. маршал А. Петен підписав акт про перемир’я з Німеччиною. Окупація поширилась на найрозвиненіші північні регіони, а також на Атлантичне узбережжя. Територія, яка не підлягала військовій адміністрації перейшла під владу уряду маршала А. Петена, резиденція, якого знаходилась в невеличкому містечку Віші. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії під кодовою назвою «Морський лев». Розпочалось активне авіаційне бомбардування Лондона німецькими літаками. 42.Нацистський окупаційний режим та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни. “Новий порядок” — режим нещадного терору, насильства, економічного пограбування та використання природних ресурсів для своїх потреб на території захоплених країн. Травень 1940 р. Розроблено генеральний план “Ост” — план поневолення народів Східної Європи. Передбачалося: • знищити мільйони людей; • заселити німцями територію Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусі, європейської частини Російської Федерації; • приєднати ці території до “Великої Німеччини”. Західні країни нацисти хотіли перетворити на слухняні країни-сателіти, які повинні стати сировиною та виробничою базою Німеччини для здійснення планів світового панування. Методи запровадження “нового порядку” 1. Проведення адміністративних реформ: • Польщу було перетворено в німецьке генерал-губернаторство. • Чехо-Словаччину розчленовано:— Судетські землі приєднано до Німеччини;— Чехію та Моравію перетворено на протекторат; — Словакію проголошено “незалежною державою”. • Югославію розділено на окремі території: — Хорватія стала незалежною державою; — частину Воєводини Приєднали до Угорщини; — Македонію та прикордонні райони Сербії приєднали до Італії; — решту югославської території розділили на німецьку та італійську зони окупації. • Грецію поділили на 3 зони окупації — німецьку, італійську та болгарську. • У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах поставили маріонеткові уряди. Люксембург було долучено до складу Німеччини. • Францію розділили на частини: — Ельзас і частину Лотарингії було включено до складу Німеччини; — 2/3 її території окупували німецькі війська; — у південній частині Франції було створено уряд, який співпрацював з загарбниками. • Україну німецькі власті розділили на чотири частини: — Чернівецьку та Ізмаїльську області було передано Румунії; — Одещину, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдови об’єднали у губернаторство “Трансніслрія” і також проголосили частиною Румунського королівства; — Західноукраїнські землі — Львівську, Дрогобицьку, Станіславську й Тернопільську області — на правах окремого дистрикту (округу) під назвою “Галичина” було долучено до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало польські землі з центром у Кракові; — Чернігівщину, Сумщину, Харківщину й Донбас, як прифронтові області, підпорядкували військовому командуванню; — інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату “Україна” з центром у Рівному. 2. На окупованих територіях було заборонено будь-яку політичну діяльність і політичні партії. 3. Проводився масовий терор проти мирного населення, знищували всіх невдоволених “новим порядком”. Уся загарбана територія була вкрита розгалуженою мережею концтаборів. . У Німеччині та окупованих країнах Західної Європи їх було 50 — Бухенвальд, Освенцим, Дахау, Майданек та ін. Через німецькі концтабори пройшло 18 млн чоловік, з яких 11 млн загинуло. 180 концентраційних таборів, створених в Україні, стали страхітливими “фабриками смерті”. Українські в’язні утримувалися також у 26 таборах на території Європи. 4. Здійснювалися депортації працездатного населення до Німеччини. Близько 5 млн жителів окупованих областей СРСР було вивезено до Німеччини, в тому числі з України — 2,4 млн. До Німеччини з окупованих країн вивозили сировину, метал, устаткування, продовольство, твори мистецтва та навіть родючі українські чорноземи. 5. Окупаційні власті прагнули налагодити роботу підприємств, електростанцій, залізниць. Запроваджувалася обов’язкова Трудова повинність з 14 до 65 років. Робочий день тривав 12-14 годин, заробітна платня була мізерною. 6. На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: друкувалися газети, працювали радіостанції, що пропагували “новий порядок”. 7. Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеччиною за допомогою спецслужб — гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД). 8. Нацисти намагалися залучити місцеве населення до співпраці: створювали допоміжні адміністрації, міські управи з представників місцевого населення. Колабораціоністами (так називали тих, хто співробітничав з фашистами) була незначна частина населення. 9. Винищували психічно хворих людей та приводили медичні експерименти в концтаборах на людях — не арійцях. 10. У всіх окупованих країнах відбувалося пограбування культурних цінностей (у СРСР, Франції, Голландії та ін.). Голокост — расовий геноцид, планомірне й систематичне знищення єврейського народу напередодні та в роки Другої світової війни. На Нюрнберзькому процесі названо приблизну цифру загиблих євреїв — 5,85-6 млн осіб, у тому числі 3 млн євреїв Польщі, 2 млн євреїв СРСР (у тому числі 1,4 млн в Україні), близько 1 млн — інших країн Європи. Відразу ж після загарбання Польщі всіх євреїв переселили в гетто — спеціальні поселення, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя — для подальшого їх повного винищення. Всю власність євреїв конфісковували, а їх самих знищували у таборах смерті, обладнаних газовими камерами (Майданек, Освенцим та ін.). Тільки в Бабиному Яру в Києві було розстріляно 150 тис. євреїв. В Україні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький яр у Харкові та ін. Єврейське населення чинило опір. Відбувалися численні збройні повстання у гетто у Вільнюсі, Мінську, Каунасі, Луцьку, Бродах, Львові. Найбільше повстання у Варшавському гетто ( квітень — червень 1943 p.),внаслідок якого загинуло 76 тис. осіб. Рух Опору проти загарбників виникав майже одразу після окупації тієї чи іншої країни. У міру того, як насаджений окупантами «новий порядок» проявляв своє справжнє обличчя, опір йому посилювався. А корінний перелом на фронтах на користь країн антигітлерівської коаліції дав руху Опору додатковий імпульс. У багатьох країнах створювалися партизанські загони й цілі армії, підпільні організації. Найбільш потужний партизанський рух розгорнувся на території СРСР, Польщі, Югославії, Франції, Греції, Албанії, Італії, Норвегії. У Франції з німецькою окупацією й колабораціоністським урядом маршала А.-Ф. Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами, соціалістами та радикалами. Зрештою всі вони стали координувати свою діяльність зі створеним Ш. де Голлем рухом «Вільна Франція», який за допомогою держав антигітлерівської коаліції відновив французькі збройні сили. У 1942—1943 рр. вони встановили контроль над колоніями Франції та взяли участь у визволенні Європи. У серпні 1944 р. антинацистське підпілля організувало повстання в Парижі, яке забезпечило визволення столиці Франції. Значного розмаху набув народно-визвольний рух у Югославії. Партизанський рух тут був представлений загонами емігрантського уряду — четніки (командувач Д. Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Й. Броз Тіто. Югославські партизани вигнали окупантів із більшої частини країни та разом із радянськими військами в 1944 р. звільнили Белград. Також визволення своїх країн домоглися партизанські армії Албанії та Греції. У Польщі емігрантський уряд та його представництво — «делегура» — керували боротьбою загонів Армії крайової. У міру наближення радянських військ до території Польщі Армія крайова почала реалізацію плану «Буря» із метою звільнення Польщі від нацистських окупантів. Кульмінацією цього плану стало Варшавське повстання (1944 р.). Проте радянське керівництво відмовилося надати допомогу повстанцям, і виступ було жорстоко придушено нацистами. Комуністи на противагу Армії крайовій створили Армію людову. Великого розмаху національне повстання досягло у Словаччині (29 серпня — 28 жовтня 1944 р.). За його результатами більшість території країни було звільнено від нацистів. Проте радянські й чехословацькі війська не змогли пробитися на допомогу повсталим, і повстання було придушене На території СРСР рух Опору також мав різноманітне ідеологічне забарвлення. Радянським партизанським рухом керував Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. В Україні центр партизанського руху було зосереджено в північних районах. Широкомасштабні диверсії партизанів, винищувальні рейди зробили значний внесок у перемогу. Найбільші такі операції були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою «рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт». Потужний партизанський рух був організований українськими націоналістами ОУН(Б) у складі дії Української повстанської армії (УПА). Цей рух охоплював територію Західної України, Поділля і Правобережжя. УПА вела боротьбу як проти нацистів, так і проти радянської окупації. Проти японської окупації могутній партизанський рух розгорнувся на території Філіппін, Бірми, Малайї, Індокитаю, Індонезії та Китаю. Тут на чолі партизанського руху перебували націоналісти й комуністи. Висновки 1. Рух Опору змінив характер Другої світової війни, яка стала національно-визвольною війною проти фашистських окупантів. 2. Він відволікав значні сили Німеччини та її союзників (до 10%). 3. Сприяв зміцненню антифашистської коаліції. 4. Допомагав зростанню свідомості народів, їхньому розумінню необхідності боротьби з фашизмом. 43.Завершальний етап Другої світової війни (1944–1945 рр.): Ялтинська та Потсдамська конференції Ялтинська конференція. Рузвельт, Черчілль та Сталін зустрілися на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945 p.). Головним питанням була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до безумовної капітуляції Німеччини. «Велика трійка» узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було вирішено знищити її збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, змусити Німеччину сплачувати репарації. Для втілення цих рішень союзники домовилися окупувати Німеччину. Кожній з трьох держав, а також Франції, надавалися свої зони окупації: східна частина Німеччини -СРСР, північно-західна - Англії, південно-західна - США. Обговорювалося також польське питання. Було вирішено, що східний кордон Польщі проходитиме по «лінії Керзона», а на заході та півночі вона отримає «суттєве прирощення території». Польський тимчасовий уряд вирішено було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої Польщі та з еміграції. В ході Ялтинської конференції Сталін, Рузвельт та Черчілль уклали таємну угоду: Радянський Союз обіцяв вступити у війну з Японією не пізніше як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радянської воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай). Важливе місце в роботі Ялтинської конференції було відведено обговоренню питання про створення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох великих держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації. Було вирішено включити до числа її фундаторів Україну й Білорусію. |