Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Відмінювання множинних іменників Множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий – з іменниками П відміни чоловічого роду, третій – з іменниками II відміни середнього роду, четвертий – з іменниками 111 відміни. Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:
У називному відмінку множини іменники мають: а) закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати, б)закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї; в) закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця. У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, окулярів, Жигулів, Чернівців; б) закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней, сіней, грошей; в) нульове закінчення; канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов, ясел, ясен, жорен. В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, коноплями, Черкасами. Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима. Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях. Написання і відмінювання власних особових назв Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, шо й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо сивий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій). Буква и пишеться: а) у корені, якщо вона є в слові, від якого утворено прізвище: Глинський (бо глина), Скибенко (бо скиба), Киричук (бо Кирило), Гаврилишин (бо Гаврилиха); б) у префіксі при-: Прищепа, Пришва, Приймаченко; в)у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ил(о), -ин-: Дудик, Олійник, Петрщький, Базилевич, Петриченко, Павличко, Закусило, Покотило, Ковалишин, Жулинський. Буква і пишеться: а) у корені, якщо вона є в слові, від якого утворено пріз вище: Лісниченко (бо ліс), Білик (бо білий), Різник (бо різати), Залізняк (бо залізо), Леміш (долеміш); б)у префіксі під-: Підсуха, Підоплічко, Підопригора, Підвисоцький; в) у суфіксі -ій: Багрій, Заморій, Червоній, Кублій. Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крип'якевич, Дроб'язко, Солов'янен-ко, Карп'юк, Стеф'юк, М'яло, Мар'яненко, Лук'янчук; але: Дов-бяга, Ужвюк, Рябокляч. М'який знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна). Букви подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму букву: Ліддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний. За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Прізвища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Швторадні). Імена та прізвища із закінченням -а належать до I відміни (Софія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а – до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а – до Ш відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіляються й за групами: з основою на твердий не шиплячий – тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий – мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаш); з основою на будь-який м'який – м'яка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь). Імена та імена по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи: Н. Ігор Васильович Любов Іванівна Р. Ігоря Васильовича Любові Іванівни Д. Ігореві (-ю) Васильовичу (-еві) Любові Іванівні 3. Ігоря Васильовича Любов Іванівну О. Ігорем Васильовичем Любов 'ю Іванівною М. (при) Ігореві (-ю) Васильовичу (-еві) Любові Іванівні Кл. Ігорю Васильовичу Любове Іванівно Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Костенко, Шуми-ло, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Драч, Братунь, Гайдай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі й жіночі' прізвища, а саме: а) неслов'янські прізвища з кінцевим голосним (крім -а після приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка – Лор-ки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, feme, Гейне, Лавуазьє; Гальвані, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу, Пом-піду; але: Дюма, Золя (з -а після приголосного); б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Долгих, Живого, Дурново; в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псевдоніми Ле, Трублаїні. Інші прізвища відмінюються. Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються, як прикметники: Підпалий Нижній Підпала Нижня Підпалого Нижнього Підпалої Нижньої Підпалому Нижньому Підпалій Нижній Підпалого Нижнього Підпалу Нижню Підпалим Нижнім Підпалою Нижньою (при) Підпапому Нижньому Підпалій Нижній Підпалий Нижній Підпала Нижня Прізвища, що мають форму присвійних прикметників (із суфіксами -ів-, -ов-, -ев-, -ин-), відмінюються за такими зразками: Чоловічі прізвища Розсоха Ганжа Розсохи Ганжі Розсосі Ганжі Розсоху Ганжу Розсохою Ганжею (при) Розсосі Ганжі Розсохо і Розсоха Ганжо і Ганжа Збереження звука і у відмінкових формах прізвищ на -ів із! погляду фонетичних законів української мови ненормативне.Проте на практиці звук і переважно зберігають за аналогією до називного відмінка: Луків – Луківа, Луківу; Дяків – Дяківа, Дяківу і т. д. (як і Куліш – Куліша, Кулішу; Кисіль – Кисіля, Кисілю; Чіп – Чіпа, Чіпу). Жіночі прізвища Дякова Ковалева Дякової Ковалевої Дяковій Ковалевій Дякову Ковалеву Дяковою Ковалевою (при) Дяковій Ковалевій Дякова Ковалева Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикметників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. д.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо. Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин – Волошином, Сербин – Сербином, Турчин – Турчином, Литвин – Литвином. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. д. Усі інші прізвища відмінюються як: 1) іменники І відміни твердої, мішаної : Розсоха Ганжа Гмиря Розсохи Ганжі Гмирі Розсосі Ганжі Гмирі Розсоху Ганжу Гмирю Розсохою Ганжею Гмирею (при) Розсосі Ганжі Гмирі Розсохо і Розсоха Ганжо і Ганжа Гмире і Гмиря 2) іменники ІІ відміни твердої, мішаної й м'якої груп: Куценко Скляр Заграй Куценка Скляра Заграя Куценкові (-у) Скляреві (-у) Заграєві (-ю) Куценка Скляра Заграя Куценком Склярем Заграєм (при) Куценкові (-у) Скляреві (-у) Заграєві (-ю) Кл. Куценку і Куценко Скляре і Скляр Заграю і Заграй За цим типом відмінюються й чоловічі прізвища, які походять від іменників жіночого роду III відміни: Рись – Рися, Рисеві тощо, Розкіш – Розкоша, Розкошеві і т. д. Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим м'яким основи та закінченням о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бад-зьом, Іваньові, Іваньом. У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левиць-кий – Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. д.; Антонен-ко-Давидович – Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидови-чеві тощо. Але коли перша частина прізвища – односкладове слово, то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара –Драй-Хмари, Драй-Хмарі і т. д.; Кос Анатольський – Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо. При відмінюванні прізвищ відповідно до фонетичних правил української мови відбуваються: а) чергування г, к, х із з, ц, с перед закінченням і: Нудьга –Нудьзі, Здоровега – Здоровезі, Заволока – Заволоці, Дробаха – Дробасі; б)чергування о, є з і: Кривоніс – Кривоноса, Сивокінь – Сивоконя, Кремінь – Кременя, Лебідь – Лебедя; але в деяких прізвищах і зберігається й у відкритому складі: Куліш – Куліша, Кисіль – Кисіля, Чміль – Чміля, Чіп – Чіпа; в) чергування о, є з нульовим звуком (випадання о, є): Жайворонок – Жайворонка, Лоповок – Лоповка, Корунець – Корунця, Крекотень – Крекотня (але в прізвиЖнець, Швець голосний є не переставляється: Жнеця, Швеця; не випадає є в прізвищах Чернець – Чернеця, Мудрець – Мудреця, Перець – Переця, Шершень – Шершеня; а також у чеських і польських прізвищах: Гашек – Гашека, Гавлічек – Гавлічека, Вільчек – Вільчека).
Розряди прикметників за значенням Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? Прикметники називають колір (білий, синій, жовтий), розмір (великий, довгий, малий), смак (солоний, кислий, гіркий), якість (добрий, гарний, досконалий), вдачу людини (щедрий, скупий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (вчорашній, далекий, київський), належність (материн, сестрин, братів) тощо. Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання. Наприклад, речення За землею і в небі скучно не зовсім зрозуміле, тим часом як прислів'я За рідною землею і в небі скучно висловлює завершену думку, і цього досягнуто саме завдяки точно вжитому прикметникові. Разом із тим треба пам'ятати, що надмірне нагромадження прикметників, навпаки, затемнює зміст висловлювання. Зайвих прикметників у реченні слід уникати. За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні. Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання яки й?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий. Якісним прикметникам притаманні такі властивості: а) вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівниками міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий, надто теплий, трохи теплий, ледь теплий; б) вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий – близький, гарячий – холодний, ранній – пізній, живий – мертвий; ці відношення можуть бути й контекстуальні: зелене (листя) – жовте (листя); в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний – мудрий – тямущий – кмітливий; хоробрий –мужній – відважний – сміливий – безстрашний; г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів – іменників: далекий – даль, далина, далеч, далечінь, далекість; добрий – добро, доброта, добрість; дієслів: далекий – даленіти, віддалятися; добрий – добріти, добрішати; прислівників на -о, -є: далекий – далеко, щедрий – щедро, добрий – добре, рішучий – рішуче. За відношенням до дійсності якісні прикметники поділяються на дві групи: описові прикметники – називають ознаки, які об'єктивно властиві предметам і сприймаються органами відчуттів: синій, холодний, солодкий, високий, порожній, лисий, новий; оцінні прикметники – називають ознаки, приписувані предметам за наслідком сприймання їх: гарний, добрий, дорогий, важливий, корисний, розумний, щедрий, привітний. Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповідають на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці), міський транспорт (транспорт міста), затяжна робота (робота, яка затяглася), учорашній випадок (випадок, що стався вчора). Відносні прикметники: а) вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови – з іменниками: соснова шишка – шишка сосни, хлібний квас – квас із хліба, книжкова шафа – шафа для книжок; з дієсловами: перелітні птахи – птахи, що перелітають; колючий дріт – дріт, який колеться; з прислівниками: нічна вулиця – вулиця вночі, домашняя робота – робота вдома; б) мають похідні основи: вода – водний, водяний, водянистий; розділяти – роздільний, розділовий, розділювальний; вранці – вранішній. Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше – тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко. За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що: а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин; б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир; в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п 'ята, прокрустове ложе. Частина прикметників можуть певною мірою поєднуваї в собі значення двох різних груп. Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом. Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень – золоті руки, травневі дні – травневий настрії драматичний твір – драматичні події, космічний експеримент -космічна швидкість. Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос. Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які боні пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння. Ступені порівняння якісних прикметників і творення їх Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати на неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший; розвинений, більш розвинений (розвиненіший), найбільш розвинений (найрозвиненіший). Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівняння: виший і найвищий. Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому: Дніпро довший від Бугу. Свинець важчий за олово. Чавун легший, ніж сталь. Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Воля дорожча за життя. Морська миля майже вдвічі довша від кілометра. Алюміній більш поширений у природі, ніж залізо. Речення на зразок «Хрін редьки не солодший» неправильно побудоване. Треба: Хрін від редьки (за редьку) не солодший. Найвищий ступінь порівняння означає, шо в одному предметі є найбільше певної якості: Київ – найдавніше місто в Україні й одне з найдавніших у світі. Україна – найбільша за площею європейська країна. Говерла – найвища гора в Україні. Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівняння, бо вони самі вказують уже на певну міру якості: премудрий (дуже мудрий), завеликий (надто великий), старезний (надзвичайно старий), страшенний (незмірно страшний), нескінченний (якому немає кінця), холоднуватий (трохи холодний), тихесенький (дуже тихий). Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних прикметників, які називають безвимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий) тощо. Є дві форми ступенів порівняння прикметників: проста, синтетична (передається одним словом), і складена, аналітична (передається двома словами). Українська мова надає перевагу простій формі. Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -ішабо -ш-. При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ішоснова прикметника залишається без зміни: тугий – тугіший, різкий – різкіший, сухий – сухіший, стрункий – стрункіший. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||