Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Прислівники, похідні від прикметників Прислівники від прикметників утворилися в основному трьома способами: а) за допомогою суфіксів -о, -є: радісний – радісно, щоденний – щоденно, схвильований – схвильовано, гарячий – гаряче, байдужий – байдуже; б) злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках: здалека, стиха, дочиста, замолоду; в) злиттям прийменника по з повним прикметником: поукраїнському, по-рідному, по-ведмежому. Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, повністю зберігають усі особливості творення й написання цих прикметників: туманний – туманно, нескінченний – нескінченно, шалений – шалено, скажений – скажено, нежданий – неждано, гарячий – гаряче. Якщо такий прислівник походить від якісного прикметника, що має ступені порівняння, то він теж має ступені порівняння, які творяться так само, як і в прикметника: близько – ближче, найближче, якнайближче; високо – вище, найвище; легко – легше, найлегше; голосно – голосніше, найголосніше. За походженням прислівники на -о, -є – це колишні короткі прикметники середнього роду в називному (знахідному) відмінку. Велика група прислівників утворилася поєднанням прийменників із короткими формами прикметника в непрямих відмінках, а саме: а) прийменників з (с), за, до, від із прикметниками чоловічого або середнього роду в родовому відмінку: знову, згарячу, здалеку, зрідка, стиха, сповна, замолоду, затемна, засвітла, досита, допізна, віддавна; б) прийменників на, за, в із прикметниками середнього роду в знахідному відмінку: начисто, нарізно, наліво, навмисне, заново, задовго, востаннє; в) прийменників в (у), на, по з прикметниками чоловічого або середнього роду в місцевому відмінку: уповні, на рівні, назовні, напоготові, помалу, пораненьку, попросту Прислівники, утворені злиттям прийменника з коротко» формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом віддавна, завидна, дочиста, насухо, потиху, помаленьку, згаря чу, змалку, востаннє. Три прислівники, які утворені поєднанням прийменника: повною формою прикметника, пишуться окремо: в основному в середньому, в цілому. Продуктивним залишається й тепер спосіб творення при слівників поєднанням прийменника по з повною формою прикметника чоловічого роду в місцевому відмінку: по-батьків ському, по-християнському, по-родинному, по-дилетантському по-європейському. Прислівники, утворені від прикметників на -ський (-цький -зький), а також похідні від назв тварин, замість -ому можуті мати кінцівку -и: по-батьківськи, по-християнськи, по-німець-ки, по-французьки, по-вовчи, по-ведмежи. Прислівники, утворені злиттям прийменника по з повним прикметником на -ому (-и), пишуться через дефіс: по-новому, по-бойовому, по-братньому, по-давньому, по-солдатському і по-солдатськи, по-турецькому і по-турецьки, no-заячому, по-ведмежому. Це стосується і прислівників, утворених таким само чином від займенників: по-іншому, по-всякому, по-нашому, по-твоєму. Прислівники на зразок по-новому треба відрізняти від поєднання прийменника з прикметником по новому. Прислівник відповідає на питання я к?: Живемо по-новому. Прийменник із прикметником відповідає на питання по якому?: Машини пішли по новому мосту. прийменник у цьому словосполученні пов'язується не з прикметником, а з іменником: по мосту. Прислівники, похідні від іменників Частина прислівників утворилася від застиглих відмінкових форм іменників. Ці прислівники співвідносні: а) з називним відмінком іменників: жаль, шкода, сором, гріх, не первина; б) з родовим відмінком іменників: руба, сторчака, кружка, голяка; в) з орудним відмінком однини іменників: нишком, раптом, галопом, бігцем, мигцем, назирцем, прихапцем, похапцем; із давньою формою орудного відмінка множини: верхи, пішки, рачки, цапки, задки; з давньою формою орудного відмінка двоїни: ницьма, жартома, притьма, дарма, кружкома. Більшість відіменникових прислівників утворилася внаслідок злиття прийменників з іменниками в непрямих відмінках, а саме: а) прийменників без, від (од), до, з (с), за, з-під з іменниками в родовому відмінку однини: безвісти, безперестанку, відразу, докупи, дотла, зранку, зісподу, зарання, спідлоба; б) прийменників в (у), на, за, над, під, по, о з іменниками в знахідному відмінку однини: вдень, украй, убрід, набік, насилу, навиворіт, заміж, надвечір, надміру, підряд, поверх, повік, обік, осторонь; в) прийменників з (с), за з іменниками в орудному відмінку однини: зрештою, згодом, заразом, замужем; г) прийменників в (у), на, по з іменниками в місцевому відмінку однини: вранці, вночі, нарешті, надворі, наостанку, напередодні, наприкінці, попереду, позаду, поволі. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який уже не вживається, завжди пишуться разом: влітку (немає слова «літко»), дощенту (немає слова «щент»), згодом (слово «год» нині не вживається), знічев'я, навпростець, нанівець, навколішках, навшпиньки, спересердя, спросоння, упе-Реміш, ущерть, попідвіконню. Так само разом пишуться прислівники, утворені від тепер уже не вживаних форм іменників: восени, безвісти, увіч, вдома. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, також пишуться разом: надворі, вдень. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучень Наприклад, тільки з родовим відмінком поєднуються прийменники без, біля, близько, від, для, до, під, з-за, з-під, коло, проти, серед; тільки із знахідним – про, через, крізь. Прийменники над, під, перед, поза сполучаються із знахідним і орудним відмінками; прийменники з, за, між – із родовим, знахідним і орудним відмінками; в (у) – із родовим, знахідним і місцевим відмінками тощо. Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділятися від них означеннями: до хати – до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти й після іменника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін. Особливості вживання деяких прийменників Прийменник по в літературній мові вживається досить рідко. Із знахідним відмінком він найчастіше вказує на мету або межу дії: піти по воду, загруз по кісточки, пальто по коліна, по цей день. Із місцевим відмінком прийменник по переважно виражає: а) місце або час дії: пливти по Дніпру, їхати по дорозі (краще: дорогою), ходити по лікарях, не спати по ночах (краще: ночами), заняття по середах (краще: в середи); б) відношення до іншого предмета: різьба по дереву, нам по управлінню, черговий по школі, брат по духу; в) спосіб дії: чинити по правді, обслуговувати по черзі, чи\ тати по складах. Часом прийменник по вживають недоречно, наприклад: «Я прийшов по справі» – треба: Я прийшов у справі; «відправити по пошті» – треба: відправити поштою; «по закону» – треба: згідно з законом, відповідно до закону, за законом, «по імені» – треба: на ім 'я; «по хворобі» – треба: через хворобу; «заходи по поліпшенню» – треба: заходи щодо поліпшення; «комісія по складанню» – треба: комісія для складання; «по поводу чого» – треба: з приводу чого, зляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але: навесні), на вибір, на вигляд, на видноті, на виплат, на відчай, на віку, на гамуз, на голову, на диво, на добраніч, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок (але: наприклад), на льоту, на мить, на ніщо (але: нінащо), на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу (але: насилу), не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусідству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, у височінь, уві сні, у вічі (але: увіч), у поміч, через силу. Два прислівники, утворені від іменників, пишуться через дефіс: на-гора і по-латині. Прислівники, похідні від числівників Відчислівникових прислівників в українській мові небагато. Два з них двічі і тричі утворені без префіксів за допомогою суфікса -чі. Похідні від них – подвічі, потричі, удвічі, утричі. Інші прислівники виникли внаслідок злиття прийменників із відмінковими формами числівників, а саме: а) прийменників в (у), на, по із збірними числівниками в знахідному відмінку: удвоє, утроє, учетверо, надвоє, натроє, начетверо, по двоє, по троє; б) прийменників в (у), по, за з числівниками середнього роду в знахідному відмінку: вперше, вдруге, по-перше, по-друге, водно, заодно; в) прийменника в (у) з кількісними числівниками в місцевому відмінку: удвох, утрьох, учотирьох. Прислівники, утворені поєднанням прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, увісьмох, удвічі, потричі. Виняток з-поміж цих прислівників становлять ті, які починаються на по. Вони пишуться а) разом: поодинці, подвічі, потричі; б) через дефіс: по-перше, по-друге і т. д.; в) окремо: по одному, по двоє, по троє тощо. Прислівники, утворені від числівників, треба відрізняти від поєднання прийменника з числівником: подались удвох і у двох вікнах, розділив начетверо і на четверо хлопців. Прислівники, похідні від займенників, дієслів і прислівників Кілька прислівників виникло від займенників той, весц що, скільки, стільки. Більшість із них утворилася внаслідок злиття прийменників із займенниками: потім, затим, занадто, притому; зовсім, передусім; нащо, навіщо, нізащо, причому, почому; наскільки, настільки. Два мають форму непрямих відмінків без прийменників: тому, чому. Нечисленні прислівники, утворені від дієслівних основ, мають такі форми: а) форму з префіксом нав- і суфіксом -ки: навсидячки, навстоячки, навприсядки, наввипередки; б) форму колишніх дієприслівників: нехотя, перегодя, загодя; в) форму сучасних дієприслівників: нехотячи, сидячи, стоячи, лежачи. г) форму активних дієприкметників середнього роду в називному відмінку: захоплююче, хвилююче, вражаюче, інтригуюче. Деякі прислівники творяться від прислівників. Прислівники, утворені поєднанням прийменника з прислівником, звичайно пишуться разом: відколи, відтепер, віднині, відтоді, забагато, занадто, назавжди, назавтра (те саме, шо й завтра), післязавтра, позавчора, позаторік, звідусюди, повсюди. Але окремо пишуться прислівники на коли, на потім, на завтра (у значенні «на завтрашній день»), до завтра, на відмінно, у стократ. Первинні (займенникові) прислівники, як і неозначені та заперечні займенники, мають властивість поєднуватися з різними словотвірними частками. Прислівники, утворені від прислівників за допомогою словотвірних часток, пишуться: а) з частками аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, що-, як-, чимразом: абияк, абикуди, деколи, деінде, дедалі, якось, нікуди, нітрохи, аніде, аніколи, чимало, щодалі, щонайдужче, якраз, чимдалі, чимскоріш, чимдуж; б) з частками хтозна-, казна-, будь-, -небудь, -то через дефіс: хтозна-як, хтозна-звідки, казна-де, будь-коли, куди-небудь, як-небудь, десь-то, так-то. Через два дефіси пишуться прислівники з часткою -не-посередині: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч, а також: будь-що-будь. Складні і складені прислівники Складні і складені прислівники виникли на основі: а) складних прикметників: власноручний – власноручно, самостійний – самостійно, одностайний – одностайно; б) лексикалізованих словосполучень, у яких слова злилися в одне слово: босими ногами – босоніж, обома руками – обіруч, спаси бог – спасибі, по всякий час – повсякчас, на самий перед – насамперед, з початку віку –споконвіку, плече об плече – пліч-о-пліч, всього на всього –всього-нй-всього; в) лексикалізованих словосполучень, у яких слова ще зберігають своє окреме значення: день у день, нога в ногу, раз у раз, раз по раз, раз за разом, з дня на день, з боку на бік; г) повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: далеко-далеко, дуже-дуже, рано-рано, рано-вранці, мало-помалу, давним-давно, врешті-решт, часто-густо неждано-негадано, тишком-нишком, видимо-невидимо, більш-менш. Прислівники, утворені від підрядних словосполучень (вц однієї до другої частини можна поставити питання), пишуться разом: в різні боки – врізнобіч, обома руками – обіруч, на швидку руку – нашвидкуруч, на самий перед – насамперед, має бути – мабуть, мимо хотіння – мимохіть, в один час – водночас, з початку віку – споконвіку. Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч сполучник тимчасом як), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів (прислівників), пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо. Службове слово пишеться окремо, а два наступні – через дефіс у таких прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але: з усіх усюд). У прислівникових сполученнях, утворених повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, усі частини пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, нога в ногу, час від часу, один в один, сам на сам, з роду в рід, з дня на день, з кінця в кінець. Але три прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, у яких слово повторюється в тому самому (родовому) відмінку, пишуться через два дефіси. Написання не з прислівниками Тільки разом не пишеться тоді, коли прислівник без не не вживається: невдовзі, невідв язно, невпинно, невсипуче, неквапом, ненароком, неподалеку, несамовито, неспроста, нехотя, нещадно З більшістю прислівників не звичайно пишеться окремо: не так, не тут, не треба, не слід, не можна, не варто, не дуже, не цілком, не зовсім, не досить, не жаль, не вперше, не спросоння, не по-нашому, не по-товариському, не мимохідь, не праворуч, не щодня, не вдень, не вчора, не сьогодні. Під час написання не з прислівниками, утвореними від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, треба орієнтуватися на зміст висловлювання: а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: нелегко (важко), недоброзичливо (вороже), недобре (погано); б) якщо в певному контексті не відкидає щось, заперечує, то не пишемо окремо: іти на гору не легко, нітрохи не холодно, аж ніяк не страшно. Наголос у прислівниках У багатьох прислівниках, утворених від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, наголос з останнього складу переноситься на другий від кінця: близько, важко, вузько, гладко, глухо, гнучко, м'я'ко, низько, струнко, тонко, чітко, швидко, мовчазно, чарівно. А в деяких трискладових прислівниках наголос з останнього або передостаннього складу пересувається на перший: весело, високо, боязко, гаряче, глибоко, дешево, дорого, запашно, порожньо, сблодко, хороше, холодно, чепурно, широко. У прислівниках, утворених злиттям прийменника з короткою формою прикметника, наголос часто переходить на перший склад: заново, засвітла, наглухо, нйголо, нй-Рівно, нерізно, нечисто, нйчорно, попросту, порізно; але: надовго, допізна, досита, потиху, завидна. У прислівниках, утворених від іменників, наголос переваж-о зберігається той самий: валом, гамузом, разом, чйсом, догори, дотлй, зіспбду, наверх, наверху, навкруги, нагорі, спозаранку, щовечора, щоразу і т. ін. Але в частині прислівників, утворених злиттям прийменника з іменником, наголос пересувається на перший склад; безвісти, навзнак, нйвіч, навхрест, нйдвечір, ббік, обіч, опліч, побіч, поруч, потайки, поночі, пошепки. У прислівниках, утворених від числівників, наголос зберігається той самий: заодно, удвох, учотирьох, вдесятеро, нап'ятеро, нашестеро; тільки два прислівники мають подвійний наголос: надвоє і натроє. Від наголосу залежить значення прислівників із часткою ні-: а) якщо наголос падає на частку ні-, то ця частка набуває значення «немає»: ніде «немає де», ніколи «немає коли», ніяк «немає як», нізвідки «немає звідки»; такий прислівник (разом із неозначеною формою дієслова) виступає присудком у безособовому реченні: Старенька Миша горювала: їй ніде, бідній, було жить (Л. Глібов); б) якщо частка ні- не наголошена, то прислівник просто заперечує щось: ніде, ніколи, ніяк, нізвідки; такий прислівник виступає обставиною в реченні: Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко).
Значення і склад прийменників Прийменник – службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенників) слугує для вираження підрядних зв'язків між словами в реченні. Наприклад, у реченні Там тополі у полі на волі (захід сонце за обрій поніс) з буйним вітром свавольним і диким струнко рвуться кудись в далечінь (П. Тичина) без слів у, на, за, з, в обійтися не можна: вони хоч і не мають самостійного значення, проте вказують на зв'язки між явищами дійсності. В українській мові використовується близько сотні прийменників. За походженням усі прийменники поділяються на такі групи: а) первинні: без, в, від, для, до, з, за, на, над, під, по, при, про, ради, через, б) вторинні (утворені від первинних): попід, понад, побіля, поміж, попри, поза, задля, заради, з-під, з-понад, з-проміж, щодо, в) відприслівникові: близько, внаслідок, всупереч, вслід, довкола, замість, кругом, насеред, навкруги, навпроти, напередодні, навколо, назустріч, осторонь, обабіч, поперек, позад, після, поруч, поряд, упродовж, відповідно до, залежно від, згідно з тощо; г) відіменникові: край, кінець, коло, перед, протягом, шляхом, за допомогою, під час, у напрямі до, на шляху до, у зв 'язку з, в силу, в результаті, внаслідок; г) віддієслівні: завдяки, виключаючи, незважаючи на. Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) у непрямих відмінках. Причому вони можуть вживатися або лише з одним відмінком, або з двома та більше. Наприклад, тільки з родовим відмінком поєднуються прийменники без, біля, близько, від, для, до, під, з-за, з-під, коло, проти, серед; тільки із знахідним – про, через, крізь. Прийменники над, під, перед, поза сполучаються із знахідним і орудним відмінками; прийменники з, за, між – із родовим, знахідним і орудним відмінками; в (у) – із родовим, знахідним і місцевим відмінками тощо. Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділятися від них означеннями: до хати – до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти й після іменника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін. |