Главная страница
Навигация по странице:

  • Тире між групою підмета і групою присудка

  • Односкладні речення

  • Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у дво­складних, вони бувають

  • Односкладні особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений

  • За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяються на

  • Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р


    Скачать 2.62 Mb.
    НазваниеЮщук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
    АнкорYuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
    Дата29.01.2017
    Размер2.62 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаYuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
    ТипДокументы
    #1137
    страница44 из 56
    1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   56

    Узгодження присудка з підметом

    У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язуєть­ся переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко) присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді одни­ни, що й підмет сонце, так само присудок почалася має жіно­чий рід однини, як і підмет відлига. Водночас цей зв'язок має Деякі свої особливості.

    При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'язаних єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому
    більше зосереджується увага – на дії чи на предметах: Радіють і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко).

    При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням кількісного числівника чи кількісного слова з денником, присудок ставиться:

    а) в однині, якшо увагу зосереджено на кількості: Сиділо нас чоловіка з вісім (А. Тесленко). За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко). Присудок у такому ставиться, як правило, перед підметом;

    б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три шля­хи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). При в'їзді в село п 'ятеро теслярів майстрували, докінчуючи, дерев 'я ну арку (Г. Хоткевич). Присудок у такому разі ставить­ся переважно після підмета, але не обов'язково: У хвірт­ку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцяте­ро дівчат (Ю. Смолич).

    Ця тенденція добре простежується в реченні Біля прилавка стояло двоє селян і переказували продавцеві, напевно, останні новини (П. Панч), де при тому самому підметі двоє селян пер­ший присудок стояло вжито в однині (несуттєва дія), а друї гий переказували – у множині (важлива дія).

    Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок, як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало зем­лю навколо кожного деревця (О. Довженко).

    Якщо складений підмет має часове значення, то присудок ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперш зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар). Але якщо увага зосереджується на присудкові: Три роки минули непомітно.

    При підметах, виражених іменниками більшість, меншість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ставиться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість
    проголосувала за резолюцію.

    При підметах, виражених займенниками хто, дехто, хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має форуму чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому – форму
    однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко). Сидять собі, розмовляють, а дехто й куняє (Т. Шевченко).

    При займеннику ви, який вживається для вираження по­шани до однієї особи, присудок ставиться в множині: Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б (І. Карпенко-Карий). Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Степане Михайловичу, ви згодні очолити відділ?

     Якщо підмет, що означає професію, виражено іменником чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі, то прйсудок у розмовному стилі ставиться переважно у формі жіночого роду: Суддя сказала...; в офіційно-діловому – чоло­вічого: Суддя ухвалив... Проте якщо після назви професії йде лрізвише жіночої статі, то присудок ставиться у формі жіно­чого роду: Суддя Петренко ухвалила...

    Якшо підмет виражено невідмінюваною власною назвою іншомовного походження, то присудок узгоджується в роді із загальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чор­ного моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів.

     При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого ут­ворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була зас­нована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського. Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання забезпечення шкіл підручниками.
    Тире між групою підмета і групою присудка

    Між групою підмета і групою присудка тире звичайно не ставиться: Київ прекрасний за всякої пори (І. Цюпа). А навкру­ги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар). Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох (І. Франко).

    Тире між групою підмета і групою присудка ставиться, якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі при­судка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна підставити.

    Наприклад, у реченнях Життя без книг – це хата без вікна (Д. Павличко). Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мені (П. Грабовський). Лиш боротись – значить жить (І. Франко) тире між групою підмета і групою присудка ставиться, бо є вказівні частки. У реченні Пісня і праця – великі дві сили! (1. Франко) можна підставити частку це в групу Присудка великі дві сили. Так само в реченні Обов'язок лікаря – Лікувати хворого (О. Гончар) частку це можна підставити в гру    присудка обов 'язок лікаря.

    Тире між групою підмета і групою присудка ставлять та­кож тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мові тут робиться вичікувальна пауза й далі підвищується тон.

    Так, у реченнях Земля наша – як та книга, писана не пером, а шаблями та списами, овіяна легендами (І. Цюпа). Твій кожен мур, твій кожен камінь – рідний, твій кожен дім – знайомий, любий, свій (М. Бажан) тире між групою підмета і групою присудка зумовлене не структурою речень, а інтонацією, якої хотіли надати їм їхні автори.
    Односкладні речення 

    Односкладними є речення, у яких є лише один го­ловний член і другий не передбачається.

    Особливістю головного члена в таких реченнях є те, що він, маючи форм)', спільну з формою відповідного члена двосклад­ного речення, водночас суміщає в собі функції обох головних членів – і підмета, і присудка. Проте в одних односкладних реченнях основним завданням його є вираження дії, стану або змінної ознаки, в інших – називання предмета чи явища. Тому, враховуючи як будову, так і функції головних членів одно­складних речень, доцільно називати їх відповідно присудками і підметами, не забуваючи разом із тим про їхню специфіку.

    Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у дво­складних, вони бувають:

    а) прості дієслівні: Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь (М. Рильський). Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає (Т. Шевченко);

    б) складені дієслівні: На другий день, тільки почало розвиднюватись, Соломія була вже на березі (М. Коцюбинський). Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Панас Мирний);              

    в) складені іменні: Не родися красна, а родися щасна (Нар. творчість). / вдруге дівчина йому відмовила. І щегірш не під силу стало козакові (Марко Вовчок). / стало тихо скрізь (П. Тичина);

    г) складні: Сонце підбилося вгору, стало робитися душно. Хак само підмети можуть бути:

    а) прості: Далекі стрічі вечорові. Росисті сутінки розлук (П. Василенко);

    б) складеш: Перша половина січня (Ірина Вільде). Голі шоломи сопок, темні масиви лісів... (О. Гончар).

    Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. Наприклад, у складному реченні Не довіряй козу вовкові, а капусту козі (Нар. творчість) перше просте речення повне, а дру­ге – неповне: пропущено присудок не довіряй. У складному ре­ченні Не хотіла коза на торг, так потягли (Нар. творчість) друге просте односкладне – неповне: у ньому є головний член, але пропущено додаток козу і обставину місця на торг.

    За значенням головного члена односкладні речення по­діляються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення).
    Односкладні особові речення

    Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенника­ми я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й Узагальнено-особові.

    В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова.

    Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі:

    а)  дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах: Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять (Л. Костенко). Назриваю в гаю запащ, ного зілля, запашного зілля, вибуялих трав (В. Чумак). Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею (О. Підсуха);         

    б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський). Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим  (В. Сосюра).

    За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означа­ють вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилі­стична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки бо­ріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба ви­ділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

    У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як хтось із певного кола людей.

    Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про ми­нулий час, у формі множини.

    Наприклад, у реченнях На ланах співають ще не часто, і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили, я любив – / це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають має форму третьої особи множини, а. любили – форму множи­ни; із цих присудків можна здогадатися, що співають – хлібо­роби, а любили – близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі.

    Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть». Вона ски­нулась у тривозі: «Хто?» – «Знайомий один» (О. Гончар).

    Неозначено-особові речення вживають у двох випадках:

    коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили. Мені закидали, що я над­то несправедливий у своєму до нього ставленні. Можли­во!.. (В. Домонтович);

    коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосили траву: свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнули в копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують, шануйся й сам (Нар. творчість).

    В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей.

    Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсло­вом у другій особі однини чи множини дійсного або наказово­го способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам три­вожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся зап­римітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.

    Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:

    а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 під­ручника);

    б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети);

    в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість).

    За своїм значенням узагальнено-особові речення поділя­ться на дві групи:

    речення з широким узагальненням, що виражають загальні судження, міркування, поради: Ночвами моря не перепливеш. Не смійся з чужого, щоб тобі не було того (Нар. творчість). Усі зайві гілки на штамбі та в кроні вирізують на кільце. Гілки, відібрані як основні, вкорочують на третину або половину їхньої довжини (3 газети);

    речення з частковим узагальненням, у яких розповів  дається про дії або стан самого оповідача, мовця: Проходиш повз дерева, мов повз батькові пам 'ятники. Відчуваєш до них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Сизоненко). На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).
    Односкладні безособові речення

    Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може
    бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні.         

    У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча.

    Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений:

    а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Тим часом розвиднялося, світало (М. Рильський). У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсловом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом) -ся: На те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський);

    б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є  додаток у знахідному відмінку): На Керченському півострові ще раніше знайдено кілька невеликих родовищ нафти (3 газети). Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано від Дениса (Б. Грінченко);

    в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів так уже сумно (Леся Українка). Нам треба голосу Тараса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, треба води
    набрати в уха; щоб научитись жить, треба настраждатись у житті (Карпенко-Карий). Мені приємно слухати себе самого, власні свої, побіжно висловлені думки (В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи майбутній час, то в такому присудку з'являється дієслово-зв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (М. Руденко);

    г) заперечним словом – дієсловами немає (нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де нема святої волі, не буде там добра ніколи (Т. Шевченко). Немає, друже мій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не буваї
    (П. Косенко). В неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому (О. Гончар). Поночі нічого булорушатись (М. Коцюбинський). – Та ніколи мені сидіти, – одвітує Бджола (Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з прислівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать (Т. Шевченко).

    Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: не­має) може бути відсутній: В небесах ані хмариночки, та тихо, та любо, яку раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеть-ся про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом вживається також заперечний присудок: / знову не буде в ду­мах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський).

    За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяються на:

    а) речення, у яких немає і не може бути вказівки на пред­мет, якого б могла стосуватися названа присудком дія  : Надворі смеркало (А. Тесленко). Скрізь тихо, спокійно (М. Коцюбинський);

    б)  речення, у яких на особу, якої стосується певна дія, стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило, боліла голова (В. Ґжицький);

    в) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує давальний відмінок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й стратно (М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч тяжко, але весело (М. Стельмах);

    г) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується або заперечується, вказує орудний відмінок: Надворі осінню пахне (Панас Мирний). В північному кри­лі обвал, там людей лавою привалило (Д. Ткач);

    ґ) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується чи заперечується, вказує родовий відмінок: Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Коцюбинський). Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський).

    В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи.

    Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: Проти рожна перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І. Франко). При неозначеній формі діє­слова може вживатися частка би (б): Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Шевченко). Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко).

    За допомогою інфінітивних речень виражають:

    бажання: Прихилитися б у затінку до зеленої землі (М. Стель­мах). Жить би, жить та славить Бога і добро творити та Божою красотою людей веселити (Т. Шевченко). Жити! Жити! – із сонцем, віконцем. Жити! Жити! – з дверима у світ (П. Тичина);  наказ, спонукання: Мовчати!Взяти їх!– офіцери відтіснили солдатів у куток (О. Довженко);

    запитання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох сті­нах сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний). Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко);

    категоричність твердження: Старому – тліть, новому – процвісти (М. Рильський). Змарнованих днів не вернути, як вітра, що мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим в багні, брудним, підпилим крамарям, гасить священнії вогні і підтинати літ орлам, не вам, не вам! (В. Чумак);

    мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): 3 самого ранку узявся був за лопату, щоб прогорнути хоч стежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити, й пере­стріти добро, щоб підсобити, – хто ж не мріє про таке (А. Мороз).
    1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   56


    написать администратору сайта