Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Узгодження присудка з підметом У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язується переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко) присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді однини, що й підмет сонце, так само присудок почалася має жіночий рід однини, як і підмет відлига. Водночас цей зв'язок має Деякі свої особливості. При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'язаних єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому більше зосереджується увага – на дії чи на предметах: Радіють і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко). При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням кількісного числівника чи кількісного слова з денником, присудок ставиться: а) в однині, якшо увагу зосереджено на кількості: Сиділо нас чоловіка з вісім (А. Тесленко). За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко). Присудок у такому ставиться, як правило, перед підметом; б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три шляхи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). При в'їзді в село п 'ятеро теслярів майстрували, докінчуючи, дерев 'я ну арку (Г. Хоткевич). Присудок у такому разі ставиться переважно після підмета, але не обов'язково: У хвіртку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцятеро дівчат (Ю. Смолич). Ця тенденція добре простежується в реченні Біля прилавка стояло двоє селян і переказували продавцеві, напевно, останні новини (П. Панч), де при тому самому підметі двоє селян перший присудок стояло вжито в однині (несуттєва дія), а друї гий переказували – у множині (важлива дія). Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок, як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало землю навколо кожного деревця (О. Довженко). Якщо складений підмет має часове значення, то присудок ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперш зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар). Але якщо увага зосереджується на присудкові: Три роки минули непомітно. При підметах, виражених іменниками більшість, меншість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ставиться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість проголосувала за резолюцію. При підметах, виражених займенниками хто, дехто, хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має форуму чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому – форму однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко). Сидять собі, розмовляють, а дехто й куняє (Т. Шевченко). При займеннику ви, який вживається для вираження пошани до однієї особи, присудок ставиться в множині: Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б (І. Карпенко-Карий). Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Степане Михайловичу, ви згодні очолити відділ? Якщо підмет, що означає професію, виражено іменником чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі, то прйсудок у розмовному стилі ставиться переважно у формі жіночого роду: Суддя сказала...; в офіційно-діловому – чоловічого: Суддя ухвалив... Проте якщо після назви професії йде лрізвише жіночої статі, то присудок ставиться у формі жіночого роду: Суддя Петренко ухвалила... Якшо підмет виражено невідмінюваною власною назвою іншомовного походження, то присудок узгоджується в роді із загальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чорного моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів. При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була заснована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського. Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання забезпечення шкіл підручниками. Тире між групою підмета і групою присудка Між групою підмета і групою присудка тире звичайно не ставиться: Київ прекрасний за всякої пори (І. Цюпа). А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар). Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох (І. Франко). Тире між групою підмета і групою присудка ставиться, якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі присудка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна підставити. Наприклад, у реченнях Життя без книг – це хата без вікна (Д. Павличко). Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мені (П. Грабовський). Лиш боротись – значить жить (І. Франко) тире між групою підмета і групою присудка ставиться, бо є вказівні частки. У реченні Пісня і праця – великі дві сили! (1. Франко) можна підставити частку це в групу Присудка великі дві сили. Так само в реченні Обов'язок лікаря – Лікувати хворого (О. Гончар) частку це можна підставити в гру присудка обов 'язок лікаря. Тире між групою підмета і групою присудка ставлять також тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мові тут робиться вичікувальна пауза й далі підвищується тон. Так, у реченнях Земля наша – як та книга, писана не пером, а шаблями та списами, овіяна легендами (І. Цюпа). Твій кожен мур, твій кожен камінь – рідний, твій кожен дім – знайомий, любий, свій (М. Бажан) тире між групою підмета і групою присудка зумовлене не структурою речень, а інтонацією, якої хотіли надати їм їхні автори. Односкладні речення Односкладними є речення, у яких є лише один головний член і другий не передбачається. Особливістю головного члена в таких реченнях є те, що він, маючи форм)', спільну з формою відповідного члена двоскладного речення, водночас суміщає в собі функції обох головних членів – і підмета, і присудка. Проте в одних односкладних реченнях основним завданням його є вираження дії, стану або змінної ознаки, в інших – називання предмета чи явища. Тому, враховуючи як будову, так і функції головних членів односкладних речень, доцільно називати їх відповідно присудками і підметами, не забуваючи разом із тим про їхню специфіку. Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у двоскладних, вони бувають: а) прості дієслівні: Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь (М. Рильський). Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає (Т. Шевченко); б) складені дієслівні: На другий день, тільки почало розвиднюватись, Соломія була вже на березі (М. Коцюбинський). Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Панас Мирний); в) складені іменні: Не родися красна, а родися щасна (Нар. творчість). / вдруге дівчина йому відмовила. І щегірш не під силу стало козакові (Марко Вовчок). / стало тихо скрізь (П. Тичина); г) складні: Сонце підбилося вгору, стало робитися душно. Хак само підмети можуть бути: а) прості: Далекі стрічі вечорові. Росисті сутінки розлук (П. Василенко); б) складеш: Перша половина січня (Ірина Вільде). Голі шоломи сопок, темні масиви лісів... (О. Гончар). Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. Наприклад, у складному реченні Не довіряй козу вовкові, а капусту козі (Нар. творчість) перше просте речення повне, а друге – неповне: пропущено присудок не довіряй. У складному реченні Не хотіла коза на торг, так потягли (Нар. творчість) друге просте односкладне – неповне: у ньому є головний член, але пропущено додаток козу і обставину місця на торг. За значенням головного члена односкладні речення поділяються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення). Односкладні особові речення Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й Узагальнено-особові. В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі: а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах: Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять (Л. Костенко). Назриваю в гаю запащ, ного зілля, запашного зілля, вибуялих трав (В. Чумак). Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею (О. Підсуха); б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський). Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим (В. Сосюра). За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означають вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилістична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки боріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба виділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко). У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як хтось із певного кола людей. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про минулий час, у формі множини. Наприклад, у реченнях На ланах співають ще не часто, і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили, я любив – / це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають має форму третьої особи множини, а. любили – форму множини; із цих присудків можна здогадатися, що співають – хлібороби, а любили – близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі. Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть». Вона скинулась у тривозі: «Хто?» – «Знайомий один» (О. Гончар). Неозначено-особові речення вживають у двох випадках: коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили. Мені закидали, що я надто несправедливий у своєму до нього ставленні. Можливо!.. (В. Домонтович); коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосили траву: свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнули в копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують, шануйся й сам (Нар. творчість). В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам тривожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся запримітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей. Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів: а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 підручника); б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети); в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість). За своїм значенням узагальнено-особові речення поділяться на дві групи: речення з широким узагальненням, що виражають загальні судження, міркування, поради: Ночвами моря не перепливеш. Не смійся з чужого, щоб тобі не було того (Нар. творчість). Усі зайві гілки на штамбі та в кроні вирізують на кільце. Гілки, відібрані як основні, вкорочують на третину або половину їхньої довжини (3 газети); речення з частковим узагальненням, у яких розповів дається про дії або стан самого оповідача, мовця: Проходиш повз дерева, мов повз батькові пам 'ятники. Відчуваєш до них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Сизоненко). На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало). Односкладні безособові речення Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні. У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча. Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений: а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Тим часом розвиднялося, світало (М. Рильський). У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсловом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом) -ся: На те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський); б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку): На Керченському півострові ще раніше знайдено кілька невеликих родовищ нафти (3 газети). Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано від Дениса (Б. Грінченко); в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів так уже сумно (Леся Українка). Нам треба голосу Тараса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, треба води набрати в уха; щоб научитись жить, треба настраждатись у житті (Карпенко-Карий). Мені приємно слухати себе самого, власні свої, побіжно висловлені думки (В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи майбутній час, то в такому присудку з'являється дієслово-зв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (М. Руденко); г) заперечним словом – дієсловами немає (нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де нема святої волі, не буде там добра ніколи (Т. Шевченко). Немає, друже мій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не буваї (П. Косенко). В неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому (О. Гончар). Поночі нічого булорушатись (М. Коцюбинський). – Та ніколи мені сидіти, – одвітує Бджола (Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з прислівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать (Т. Шевченко). Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: немає) може бути відсутній: В небесах ані хмариночки, та тихо, та любо, яку раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеть-ся про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом вживається також заперечний присудок: / знову не буде в думах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський). За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяються на: а) речення, у яких немає і не може бути вказівки на предмет, якого б могла стосуватися названа присудком дія : Надворі смеркало (А. Тесленко). Скрізь тихо, спокійно (М. Коцюбинський); б) речення, у яких на особу, якої стосується певна дія, стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило, боліла голова (В. Ґжицький); в) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує давальний відмінок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й стратно (М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч тяжко, але весело (М. Стельмах); г) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує орудний відмінок: Надворі осінню пахне (Панас Мирний). В північному крилі обвал, там людей лавою привалило (Д. Ткач); ґ) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується чи заперечується, вказує родовий відмінок: Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Коцюбинський). Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: Проти рожна перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І. Франко). При неозначеній формі дієслова може вживатися частка би (б): Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Шевченко). Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко). За допомогою інфінітивних речень виражають: бажання: Прихилитися б у затінку до зеленої землі (М. Стельмах). Жить би, жить та славить Бога і добро творити та Божою красотою людей веселити (Т. Шевченко). Жити! Жити! – із сонцем, віконцем. Жити! Жити! – з дверима у світ (П. Тичина); наказ, спонукання: Мовчати!Взяти їх!– офіцери відтіснили солдатів у куток (О. Довженко); запитання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний). Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко); категоричність твердження: Старому – тліть, новому – процвісти (М. Рильський). Змарнованих днів не вернути, як вітра, що мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим в багні, брудним, підпилим крамарям, гасить священнії вогні і підтинати літ орлам, не вам, не вам! (В. Чумак); мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): 3 самого ранку узявся був за лопату, щоб прогорнути хоч стежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити, й перестріти добро, щоб підсобити, – хто ж не мріє про таке (А. Мороз). |