Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р

• Название: Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
• Анкор: Yuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
• Дата: 29.01.2017
• Размер: 2.62 Mb.
• Имя файла: Yuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
• Тип: Документы; #1137
• страница: 43 из 56

Складений підмет може виражатися:

а) словосполученням на зразок батько із сином, при яко­му присудок стоїть у множині: Межи втікачами були й (хто?) Остап з Соломією (М. Коцюбинський); але в реченні Під'їхав на мотоциклі і майор з ординарцем (О. Гончар) підмет – майор, оскільки присудок під'їхав вжито в однині;

б) словосполученням на зразок хтось із них: (х т о?) Кож­ний з нас трьох мав свого улюбленого героя в класичній літературі (Ю. Смолич);

в) поєднанням кількісного слова з іменником: (х т о? ш о?) Багато літ перевернулось, (х т о? щ о?) води чимало утекло (Т. Шевченко). Ось вигулькнула з-за гори (х т о? ш оціла колонія вітряків (М. Коцюбинський), (х т о? ш о?) Низка вечорів пішла на товариські бесіди, на родинні справи (Я. Качура);

г) поєднанням слів близько, більше, менше, понад, з з числівниковим словосполученням: / на постріли, на крик вибігають (хто?) чоловіка з п'ять хуторян     (Остап Вишня). В селі налічувалося до тридцяти. (В. Минко);

ґ) іншими словосполученнями: Помовчавши трохи, (х т о?) Кирило Іванович починає розповідати (Остап Вишня). Вабить знов мене (хто? що?) Чумацький Шлях, що осінні перетнув сузір 'я (П. Воронько). *На крилах пісень» не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходи­ти (Леся Українка).

Особливий випадок становить визначення підмета в речен­иях на зразок Вужів було так багато, що Соломія скоро пере­стала звертати на них увагу (М. Коцюбинський). У цьому реченні основна думка полягає у твердженні було багато (далі цю думку розвиває підрядне речення). Предмет, про який це стверджується, тут названо словом вужів; отже, логічно це сло­во виступає як підмет (предмет, якому приписується змінна кількісна ознака), хоч і має невластиву для підмета форму родового відмінка. Формально можливий і інший перерозподіл слів за членами речення: підмет – (х т о? щ о?) багато вужів (кількісне слово з іменником), присудок – було, але це не зовсім точно передаватиме суть висловлювання.

Подібно й у реченні Там правди – як в решеті води (О. Ле­вада) як підмет сприймається іменник правди, що має форму родового відмінка.
Присудок

Присудок називає дію, стан або змінну ознаку діяча або безвідносно до діяча і відповідає на питання що ро­бить предмет? що з ним робиться?у яко­му він стані? який він є? хто або що він є? що робиться? тощо.

Наприклад, у реченнях В сердечнім співі та розмові як непомітно відпливає час (О. Ющенко). Пригнічена такими дум­ками, ходила Олена як побита (Григорій Тютюнник). Вона на вигляд середнього зросту, з цікавими і ясними очима, з радісною усмішкою (М. Стельмах). Голова йому видалась неймовірно безсила, бо коли захотів озирнутися, то йому було несила її повернути (Н. Рибак) на питання що р о« бить час? найкоротшою, але осмисленою є відповідь відпли­ває; на питання якою була Олена? – ходила як поби­та; на питання якою є вона? – білява, середнього зросту і т. д.; на питання якою була голова? – видалась безси­ла; на питання що він захотів зробити? – захотів озирнутися (підмет він у цьому простому реченні пропуще­но);

на питання який був його стан? – було несила повернути. Головний член останнього, безособового простого речення йому було несила її повернути теж сприймається саме як при­судок: у ньому закладено основну думку цього відрізка ви­словлювання, він еквівалентний твердженню не мав сили по­вернути (називає стан діяча, позначеного опосередковано: йому). Так само в односкладних реченнях Рятуймо найменше слово від мародерства брехні, рятуймо вкраїнську мову, коли ми ще гідні її (М. Рябчук). Почуваю себе краще, хоч утомлений силою нових вражень (М. Коцюбинський) слова рятуймо, по­чуваю себе, утомлений мисляться насамперед як присудки, а не як просто невизначені головні члени речення. Вони, як і присудки у двоскладному реченні, називають дію, стан, змінну ознаку конкретних, хоч і не названих осіб (в останньому про­стому реченні ...хоч утомлений силою нових вражень, яке є не­повним, підмет л домислюється з контексту). Тому немає по­треби такі головні члени односкладних речень називати якось інакше, ніж присудками. За способом вираження присудки бувають прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні та складні.
Простий дієслівний присудок

Присудок, виражений дієсловом у дійсному, умовному або наказовому способі, називається простим дієслівним.

Наприклад, у реченнях Я бачу наперед себе ціле покоління таких молодих сил, що будуть, як орли, облітати нашу країну

шукатимуть для неї простору (В. Стефаник). В труді твори красу життя (П. Тичина). Гуляв би я понад Дніпром по веселих селах та співав би свої думи (Т. Шевченко) простими присуд­ками виступають дієслова бачу, будуть облітати, шукатимуть (дійсний спосіб), твори (наказовий спосіб), гуляв би та співав би (умовний спосіб).

Присудки, виражені складеними формами дієслова (у дав­номинулому й майбутньому складеному часах), належать до простих: Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу (А. Головко). Вічно будуть люди шукати: хто – нового добра, хто – нової краси (П. Скунць). Поки житимеш ти, будуть квіти цвісти і людська не погасне любов (В. Юхи­мович).

До простих дієслівних зараховуємо й присудки, виражені;

а) неозначеною формою дієслова у двоскладному реченні; Зрозуміти культуру далеких предків – значить зрозуміти себе (П. Мовчан);

б)  лише неозначеною формою дієслова без допоміжних слів (в інфінітивному реченні): Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко). Що відповісти, що їм сказати? (Р. Братунь);

в) присудковим вигуком: Заридала Катерина та бух йому [батькові] в ноги (Т. Шевченко);

г) фразеологізмом із дієслівним значенням: Вимушена полярна зимівля давалася взнаки слабшим організмам (М. Трублаїні). Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш чи смієшся в вічі? (Леся Українка). Важко, з напругою дихає кінь, він вибивається з останніх сил (О. Донченко). Бігти в ліс – значить наскочити самому чортові на роги/ (П. Автомонов);

г) способовою формою дієслова, ускладненою різними ча­стками: Ян мерщій відштовхнув філіжанку – мало не пе­рекинув /7(Ю. Смолич). Робота вже майже доходить до кінця, коли Opqbeu раптом перестає грати (Леся Україн­ка). От узяла та й полетіла [Ґава], щоб недалечко, у ярку, на самоті поснідать до смаку (Л. Глібов).
Складений дієслівний присудок

Складений дієслівний присудок виражається неозначеною формою дієслова в поєднанні з допоміжним словом. Допоміжними бувають:

а) дієслова стати, почати, перестати, кінчити, могти, сміти, хотіти, зволити, мусити, мати, пробувати, братися, збиратися, наміритися, заходжуватися, намагатися, уміти, зуміти; у безособових реченнях: кортіти, хотітися, бажатися, доводитися тощо;

б) іменники майстер, майстриня, митець, мастак,

в)прикметники повинен, зобов'язаний, змушений, здатний, готовий, рад, згоден, ладен, спроможний, схильний  тощо;

г) сполучення слів у змозі, не в змозі, не в силі, у стані, мати силу, мати змогу, мати можливість, мати право, мати намір, дати можливість тощо;

ґ) прислівники (у безособових реченнях) треба, потрібно, слід, необхідно, доцільно, варто, можна, важко, легко, приємно, гарно, любо, гріх, сором, жаль, пора тощо.

Наприклад, у реченнях Україні, її люду хочу я служити (П. Тичина). Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин (В. Земляк). Мені сказали, що ви великий мастак ловити риби й добре знаєтесь на грибах (П. Колесник). Ми нічого спинити не в силі (В. Сосюра). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра) складени­ми дієслівними присудками виступають хочу служити, го­товий відповідати, мастак ловити, не в силі спинити, любо йти, любо пити.

У ролі неозначеної форми дієслова може виступати й діє­слівний фразеологізм: Земляк хороший, що й казати, на все умів розумну раду дати (Л. Глібов).

Основну дію в такому присудку називає неозначена форма дієслова, допоміжні ж слова вказують лише на її додаткові ознаки та передають граматичні значення способу, часу, осо­би, роду, числа. При допоміжних словах, виражених прикметниками, прислівниками, сполученнями слів, для позначення граматичних значень вживається дієслово-зв'язка бути у від­повідних формах: Під натиском Багратіонових вояків лави про­тивника змушені були відступати (Я. Качура). Очі не в змозі були відірватися від його карих очей, що вабили до себе, підкоряли (А. Шиян). А справді, варто було б поплавати чов­ном (І. Нечуй-Левицький). Для позначення теперішнього часу дієслово-зв'язка не потрібна.

Визначаючи присудок, слід мати на увазі, що поєднання неозначеної форми дієслова з особовою формою не завжди становить складений дієслівний присудок; це можуть бути й два різні члени, як у реченнях Раз Жаба вилізла на берег (з якою метою?) подивиться та й трошечки на сонечку погріться (Л. Глібов). Старий батько сидить біля хати та вчить внука маленького (ч о г о?) чолом оддавати (Т. Шевчен­ко), де подивиться, погріться – обставини мети, а чолом одда­вати – інфінітивний додаток.
Складений іменний присудок

Складений іменний присудок виражається іменником, при­кметником, дієприкметником, числівником, займенником у поєднанні з дієсловом-зв'язкою.

У ролі дієслова-зв'язки виступають дієслова бути (у теперішньому часі звичайно опускається), становити, стати, ро­битися, здаватися, залишатися, вважатися, називатися, уявлятися, являти собою, мати (з прийменником за і без нього), обертатися (ч и м?), правити за, вважати за, перетворитися на тощо.

Наприклад, у реченнях Неописанно чудова літня ніч в степ України (О. Довженко). Поезія – це пращ зима, думка весни (М. Рильський). Темрява в садку стала густіша M. Коцюбинський). Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною (1. Нечуй-Левицький). Він завжди лишався непомітним (В. Домонтович). Було літо, і за кабінет Мені правив садок (П. Панч). Яскравий сонячний день перетворюється швидко на сутінки (Ю. Яновський) складеними імен­ними присудками виступають чудова, це праця, це думка (від­сутність дієслова-зв'язки тут вказує на теперішній час), стала густіша, здавалась чорною, лишався непомітним, правив за ка­бінет, перетворюється на сутінки.

Якщо в іменній частині присудка є іменники людина, чо­ловік, жінка, хлопець, дівчина, справа, річ, вдача, характер і подібні слова з узагальнювальним значенням, то до складу цієї частини присудка обов'язково входять іще прикметники: Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Панас Мирний). Тепер така ініціатива вважалася справою гріхов­ною (О. Гончар). Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу (В. Козаченко).

Іменною частиною присудка може виступати й фразео­логізм з іменним значенням: Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду (І. Нечуй-Левицький).

Іменна частина складеного присудка стоїть, як правило, у називному відмінку. Проте, коли вона називає якусь непостій­ну, набуту ознаку, то ставиться в орудному відмінку: Непомі­тно для батьків син став дорослим (і дорослий). Іноді іменник в орудному відмінку виступає присудком у тавтологічних зворотах на зразок Критика критикою, тон тоном (Ю. Збанацький). Переважно на тимчасовість якихось функцій указує прийменник за із знахідним відмінком: У групі він був за стар­шого. Іменна частина може стояти й у родовому відмінку: Хмельницький був іншої думки (П. Панч). Вона була доброго рибацького роду, доброї степової крові (Ю. Яновський). Часом такий присудок виражається прийменниковими словоформами , іменників (з означальним значенням): Порожньо на подвір'ї, понуро стоять будівлі, а хата навіть із забитими віконницями (А. Головко). Дивлюся, в могилі усе козаки: який безголовий який без руки (Т. Шевченко). А в вас, бачу, пальтечко нй риб'ячому хутрі (А. Головко). Я ж іще при здоров'ї (Є. Гу­цало). З ранку до вечора Кравчина в роботі (О. Довженко). Тоня стала для нього понад усе (О. Гончар). Козак не без щастя, дівка не без долі (Нар. творчість).

До складених іменних слід віднести також присудки, ви­ражені прислівниками, у тому числі й у безособових реченнях: Ми завжди напоготові (Остап Вишня). Холодно й лячно людині, коли вона самотня (М. Стельмах). / так мені чомусь робилося тоскно, так жалко, що світ споганіє (О. Довженко).

До складеного іменного присудка можуть входити уточню-вальні (порівняльні) частки як, ніби, наче, неначе, мов, немов, немовбито. Кома перед такими частками не ставиться, іноді може ставитися тире: Голова без розуму як ліхтар без свічки (Нар. творчість). Ніч – мов криниця без дна (М. Рильський).

Лише біля присудка бувають (або можна підставити) вка­зівні частки це, то, ось, значить. Тому в реченні Яке це щастя – жити на цій землі! (О. Довженко) присудок – це щастя, а підмет – жити.
Складні присудки

Складні присудки являють собою поєднання елементів діє­слівного й іменного присудків.

Складні присудки бувають двох видів: складні дієслівні (співвідносні із складеним дієслівним присудком) і складні іменні (співвідносні із складеним іменним).

Складний дієслівний присудок за структурою нагадує складений дієслівний, тільки роль неозначеної форми дієслова в ньому виконує дієслівне словосполучення, у якому головним членом є інфінітив, а залежним – іменна час­тина мови. Дієслівне словосполучення будується за зразком складеного іменного присудка, але з тією різницею, що дієслово-зв'язка тут виступає в неозначеній формі. Як допоміжні використовуються ті самі слова, що й у складених дієслівних присудках.

Наприклад, у реченнях Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну (Леся Українка). Надія не могла лишатись байду­жою (Я. Баш). Наближалася зима, почало робитися холодно [почало холоднішати] складними дієслівними присудками є хотіла б стати піснею, не могла лишатись байдужою, почало Робитися холодно. У них основна думка передається дієслівни­ми інфінітивними словосполученнями стати піснею, лишатись байдужою, робитися холодно, а на граматичні значення способу часу, роду, числа вказують допоміжні дієслова хотіла б почало.

Складний іменний присудок за структурою нагадує складений іменний, тільки роль дієслова-зв'язки в ньому виконує повнозначне дієслово, а іменна частина вира­жається словами з означальним значенням, найчастіше прик­метником або дієприкметником (такий присудок називають ще подвійним).

Наприклад, у реченнях Черешні тут росли високі й розкішні (О. Гончар). Шлях стелився їм далекий (3. Тулуб). Якось над­вечір прийшли вони до куреня обмундировані, вимиті, постри­жені (Григорій Тютюнник). Осінній степ, погойдуючи світло й тіні, лежав тепер у чорних ранах (М. Стельмах) складними іменними присудками є росли високі й розкішні; стелився далекий, прийшли обмундировані, вимиті, пострижені; лежав у ра­нах. У кожному з цих речень ніби по два повноцінні присудки, хоча, щоправда, роль першого присудка, вираженого діє­словом, тут наближається до ролі дієслова-зв'язки бути і його можна без шкоди для змісту замінити цим дієсловом-зв'яз-кою: Черешні тут були високі й розкішні. Шлях їхній був далекий. Вони були обмундировані, вимиті, пострижені. Степ був тепер у чорних ранах.

• 
  Двоскладні і односкладні речення
  

Двоскладні речення

У двоскладному реченні є або обов'язково повинні бути обидва головні члени – і підмет, і присудок. Наприклад, речення Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти (І. Жиленко). Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина) складаються кож­не з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри – я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або си­туації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п 'ють, а пізні сльози ллють (Нар. творчість) у другій частині немає підмета, але він домислюється з контексту: пізні пташки сльози лають. Так само в реченні Час тече, немов пісок з долоні (П. Воронько) у другій частиш немає присудка, але він встановлюється з пер­шої частини: немов пісок тече з долоні. Поза контекстом такі речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні.

Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу­вається потреби в ньому – він, так би мовити, самоочевид­ний, тобто випливає зі змісту самого речення: Між коморою та будиночком ворота й хвіртка. Біля воріт дві тополі. Най­дорожче і найважче попереду (З тв. О. Довженка). А тут і Чіпка в хату (Панас Мирний). Найчастіше це трапляється в описах та ремарках: Село. Управоруч хата, навкруги город, зап­летений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшники і маленька верба (М. Кропивницький). У таких реченнях є обставини місця (що стосуються присудків), а самі речення констатують переважно розміщення або пересування когось або чогось у просторі. До наявних у них підмета і обставини легко домислюється присудок: ворота й хвіртка стоять, найдорожче й найважче чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город Розкинувся, квітки, соняшники і верба ростуть. Ці речення, також двоскладні неповні. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дій­сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз­наки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна по­ділити на особові, неособові та безособові.               

Особові й неособові двоскладні речення за структурою од­накові. Різняться вони між собою лише реальним значенням підмета.

Тільки до особових (тобто таких, що стосуються людей) належать усі двоскладні речення, підмет у яких виражено зай­менниками першої і другої осіб я, ти, ми, ви, а також займен­никами той, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто і под. У таких реченнях дія, стан чи змінна ознака завжди приписуються осо­бам чи персоніфікованим предметам і явищам: Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М. Коцюбинський). Ми переконані, як і дивак Колумб, – лише за обрієм ми знайдем, що шукаєм (П. Косенко). О рідна пісне, знову ти прийшла до матері й до батька – до народу (М. Рильський). Хто чужим волом оре, той криві бороз­ни тягне (Нар. творчість).

Речення, підмет у яких виражено займенниками я, ти, ми, ви, можуть мати й не конкретне, а узагальнено-особове зна­чення (тобто стосуватися будь-якої особи), зокрема в при­слів'ях та приказках: Ви мовчіть, а я буду слухати, а потім я буду мовчати, а ви будете слухати. Скрізь гарно, де нас нема, а ми прийдемо, то й лихо приведемо. Подумай, яку провину ти вчинив, коли ворог тебе хвалить (Нар. творчість). Ти перебуваєш в іншому, мінливому, невловимому і майже вільному від усіх законів світі – в дорозі живеш ти. В дорозі, на якій губиш­ся в потоці машин і людей... (О. Сизоненко). Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе – натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно (Є. Гуцало).

Подібні двоскладні узагальнено-особові речення трапля­ються переважно в описах, міркуваннях як у художньому, так і в науковому стилях: Бувають хвилі, коли ти відчуваєш себе одним цілим з яблунею, на якій сидиш, з небом, яке обмежує і не в силі обмежити видимий світ, відчуваєш себе часткою пахощів, крихіткою барв (Є. Гуцало). Будь-який предмет ми бачимо тільки тоді, коли світло, випромінюване ним або відбите його поверхнею, потрапляє в наше око (3 підручника «Фізика»). Розгорнувши цю книгу, ви ніби сідаєте до чарівного всюдихода і вирушаєте в захопливу мандрівку по країні астрономії (3 підруч­ника «Цікава астрономія»).

Іноді у двоскладних узагальнено-особових реченнях у ролі підмета виступають іменники людина, чоловік: Коли віз ла­мається, людина розуму набирається (Є. Кравченко). Людина осягає себе лише в біді (Р. Іванченко). Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив (Нар. творчість). У прислів'ях та приказках в узагальненому значенні можуть вживатися також імена: Наша Федора то шиє, то поре (Нар. творчість).

Речення з підметом люди можуть мати неозначено-особове значення (тобто стосуватися когось із певного кола людей): Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листа не одповідають (М. Коцюбинський). Тату! Он вас люди питаються (Панас Мирний).

Двоскладні речення, підмет у яких виражено іменником, займенниками третьої особи він, вона, воно, вони, відносними займенниками який, що, належать:

до особових, якщо підмет вказує на осіб: Той же Оскольд. Старі люди пам'ятали, як він з дружиною хрестився і потім церкву поставив на схилах Дніпра (Р. Іванченко). / обеліск нагадує про тих, що під гранітом вічним сном засну­ли (В. Сосюра);

до неособових, якщо підмет називає предмети, явища, поняття (тобто неістот), а також тварин: Мета життя – зоря на людськім виднокрузі. Поки горить вона – допоки й живемо (П. Косенко). Світ скінченний, і безкраїй він же (М. Бажан). Добре довго пам'ятається, а злеє – ще довше (Нар. творчість). Вже відчувалася близькість вес­ни (3. Тулуб). Паслась коза з козятком коло хати (Т. Шевченко).

Двоскладними неособовими, але неповними є головні час­тини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення здається, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається, сниться, мариться, чується, пам 'ятається тощо, при яких є ^Дрядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?): Мені ввижається, (х т о? щ о?) як в тихім, ріднім колі старий "ідусь навча своїх онуків (Леся Українка). Одного разу почулося Улені серед ночі, ніби сюрчав польовий коник. Останнє речення Легко перетворюється на повне двоскладне просте: Одного разу почулося Олені серед ночі (х т о? ш о?) сюрчання польового ко. ника (1. Вільде).

Кожен із цих двох видів особових і неособових двосклад­них речень має свій набір присудків. Якщо присудок береться з іншої групи слів, виникає метафора: Сонце виглянуло з-за діброви, наче висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів на­вкруги (І. Нечуй-Левицький).

У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особових і неособових, поставити до підмета питання хто? що? не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба врахо­
вувати зміст усього висловлювання. Таких безособових речень і є три різновиди. 

Перший різновид– це постійно двоскладні речення, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок – або теж неозначеною формою дієслова, або аб­страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети); Спинитися – вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан). Керувати – це передбачати (М. Стельмах). Обов'язок лікаря – лікувати хворого (О. Гончар). Це така невимовна радість – бачити своє творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко).

Іноді підмет у таких реченнях виражається поєднанням неозначеної форми дієслова з орудним відмінком іменника або прикметника: Бути мудрішим за себе – от завдання         (Ю. Яновський).

Другий різновид – це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме­том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим діє­словом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник) – односкладне безособове, присудок у якому \ складений дієслівний: приємно відчувати. Але якщо допоміж­не слово поставити в кінці речення, тобто логічно виділити його, то таке речення перетвориться на двоскладне безособове: Відчувати прохолоду ночі після спекотного дня кожному при­ємно. Тут підмет виражено неозначеною формою дієслова від­чувати, а присудком стало допоміжне слово приємно. Так само двоскладними безособовими є речення Як весело було широки­ми грудьми повітря краяти (М. Рильський). Тяжко, важко в світі жити сироті без роду (Т. Шевченко). Так мені хороше з сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас Мирний) - Повертатися йому зовсім не кортіло, але залиша­тися без шкіри – не вабило теж (В. Стус), у яких судження присудок) про поняття, названі неозначеною формою дієслово, виражене словами весело було; тяжко, важко; хороше, любо; не кортіло, не вабило.

Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно.. Це дуже добре, що все так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжка­ми по долівці (Григорій Тютюнник). Як виплачешся, то воно полегшає (Б. Грінченко). У мене в голові пішло все шкереберть (0. Досвітній).