Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Поєднання прийменника за з орудним відмінком іменника: а) вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за згодою, за порадою, за прикладом, за спеціальністю; б) позначає місце позад якогось предмета: за селом, за горою; в) виражає напрямок руху: за течією, за вітром, за плугом. Словоформи з прийменником по творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників. У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник по найчастіше вказує на мету або межу дії: (піти) по воду, (пальто) по коліна, (вгрузнути) по кісточки. Поєднання прийменника по з місцевим відмінком іменника: а) позначає місце або час дії: (пливти) по Дніпру (краше: Дніпром), (їхати) по шосе, (ходити) по лікарях, (не спати) по ночах (також: ночами), (заняття) по четвергах (також: у четверги); б) вказує на відношення до іншого предмета: (різьба) по дереву, (наказ) по інституту, (черговий) по школі, (брат) по духу; в) виражає спосіб дії: (чинити) по правді, черзі, (читати) по складах. Словоформи з прийменником до творяться тільки з родовим відмінком іменників. Вони в основному позначають: а) мету руху, його просторову або часову межу: до школи, до берега, до Києва, до серця, до ранку; б) предмет, до якого виявляється певне ставлення: (добрий) до всіх, (охочий) до танців, (швидкий) до роботи, (готовність) до дії, (звернутися) до знайомого; в) міру, кількість: до краплі, до решти, до знемоги, до дна. Словоформи з прийменником від також творяться лише з родовим відмінком іменників. Вони здебільшого вказують на а) місце початку руху: від Києва, від позначки, від мене; б) час, від якого починається дія: від світанку, від того дня; в) причину: від чаду, від перевтоми, від страху; ґ) призначення предмета: (ключ) від кабінету, (засіб) від простуди; ґ) відокремлення, захист від когось або чогось: від цілого, від хлібини, від сонця, від дощу. Словоформи з прийменником через творяться тільки із знахідним відмінком іменників. Вони вказують на: а) напрямок руху вздовж чогось або через якісь перепони: через поле, через вікно, через річку; б) проміжок часу: через годину, через день, через місяць; в) причину дії: через хворобу, через необережність, через недбалість, через пустощі, через хуртовину. Синонімічними цій словоформі в певних випадках (коли йдеться про напрямок руху) можуть виступати словоформи з прийменником крізь: крізь вушко голки, крізь тин, крізь зуби, крізь туман, крізь сон, крізь віки. Переважно однозначні словоформи з прийменниками над, під, без, про, біля тощо. Так словоформи з прийменниками над і під передають переважно просторові відношення: над гаєм, над дорогою, наді мною, під двері, під лісом, під столом. Словоформи з прийменником без вказують на відсутність когось або чогось: без товариша, без грошей, без надії, без пригод. Словоформи з прийменником про називають предмет думки, розмови, турбот: (думав) про відпочинок, (розмовляли) про театр, (дбають) про дітей. Проте, крім названих значень, ці та інші прийменникові словоформи іменників можуть виражати різноманітні означальні відношення (під виглядом, пан над панами, без розуму), часові відношення (під Новий рік, над вечір, без року), відношення причини (під впливом, про людське око), мети ( про запас, без наміру), міри (під зав'язку, над силу, без тощо. Саме в прийменникових словоформах іменників наибільшою мірою відбивається національна своєрідність мови. Повне опанування їх дає лише активна мовна практика: спілкування й читання та прослуховування текстів. Синтаксичні словоформи дієслів Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові словоформи. Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають відношення дії до дійсності. Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допоміжних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти. Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного, умовного й наказового способів. Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається, або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує, будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти, зазеленіє. Словоформи умовного й наказового способів називають дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збудував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа наказового способу може називати також реальну дію: Другі [інші] бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, посуду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний). Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на реальну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану самим предметом: будований, збудований; зеленіючий, зазеленілий. Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію безвідносно до діяча: будовано, збудовано. Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будуючи, збудувавши; зеленіючи, зазеленівши. Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан із моментом мовлення. Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувалася чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудував; зеленів, зазеленів. дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був „будував; був зеленів, був зазеленів. Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбувається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У контексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шевченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зрозумійте – днями виступаємо на велику справу (О. Довженко). Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будуватиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця словоформа (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад було як зацвіте весною (О. Довженко). Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи діячів, яким приписується дія. Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до особи: / знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість). Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію виконує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш. У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову дію: Не подумавши, і кілочка не затешеш (Нар. творчість). Дієслово у формі третьої особи однини вказує, що дію виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться: (він) вважає, (друг) допоможе, (дерево) зеленіє. Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них говорить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця словоформа може мати значення й однини, зокрема в науковому стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і Прісцилла» знаходимо багато спільного з його історичними прототипами – античними критиками християнства Цельсом, Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм (О. Ставицький). Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вважаєте, допоможете. Ця словоформа вживається також Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, докторе, жити буду? – прошепотів Орлюк, вдивляючись доктору здавалося, в саму душу (О. Довженко). Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говориться: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють. У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове значення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять картоплю (В. Козаченко). Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть бути синтаксичними дієслівними словоформами. Тільки форму третьої особи однини або середнього роду мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає, світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології словоформи, як «світаю», «сйітаєш», «світають», «світала» тощо, є неможливими, абсурдними в синтаксисі. Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають синтаксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад: текти, капати, плавитися, жевріти, мерехтіти, меркнути, рясніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїтися, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієслова на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, попадати, вишикуватися, роз 'єднатися, з Чхатися тощо (форми третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться, батальйон вишикується).
Загальне поняття про словосполучення Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єднуються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними правилами. По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачиняти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий. По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранковий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ранкове місто. Отже, словосполучення – це смислове й граматичне поєднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень. Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть утворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працювати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачились майже рік. Свого конкретного значення слово набуває тільки в словосполученні. Наприклад, слово перо має такі основні значення: 1) рогове утворення на шкірі птаха; 2) знаряддя для писання чорнилом; 3) символ літературної діяльності; 4) зелений пагін цибулі або часнику; 5) лопать деяких інструментів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає Домінантним відповідно в таких словосполученнях: 1) перо гуски; 2) писати пером; 3) майстри пера; 4) перо цибулі; 5) перо керма. На значення словосполучення іноді може впливати також порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів і тижнів п'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (залежне слово – означення) і вітер холодний (залежне слово – присудок). Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних V словосполученнях, ілюструє такий уривок:: Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з перших днів появи. Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати поширену тоді в полеміці із західною пресою словосполуку розбійники пера. Так узурпатори пера, ідучи за правилом «держи злодія», шпетили своїх заокеанських опонентів. Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не вичерпані. Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі пера, владики пера, та зрештою й інваліди або мученики пера – це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездарною базграниною. Можуть ще бути і раби пера, а також і жертви пера. Одне слово, для «красного олівця» вираз працівники пера, як і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального мовлення (С. Караванський). У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєд-нуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумовлюється сполучуваністю реальних чи уявних явищ. Тому можливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо. Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі словами сонце, вогонь, полум'я як несумісне з ними поняття, але поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо. Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далеким лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів із переносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі від щастя, сонце сміється. Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні). Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива (безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (географічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає одним членом речення. Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мовлення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов 'язкова умова, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі. Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнозначних слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. У процесі творення речень прості словосполучення розширюються, ускладнюються за допомогою залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох чи більше повнозначних слів, називаються складними: широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості. У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою проміжний етап між словом (точніше – словоформою) і реченням. Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно: а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації); б) не має інтонації, властивої реченню; в) є лише будівельним матеріалом для речення. Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні, бо як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення бувають сурядні і підрядні. Сурядні словосполучення Сурядне словосполучення – це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних. Наприклад, поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням, оскільки: а) вони поєднуються за змістом (називають явища природи); б) між ними існує граматичний зв'язок, який виражається сполучником і однаковим називним відмінком; в) вони граматично рівноправні (немає головного й залежного слів); г) вони є будівельним матеріалом для речення: Вогонь і вода добре служать, але лихо панують (Нар. творчість). У сурядному словосполученні, як правило, іменники стоять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієслова – в одній особі й числі (дивитеся і не бачите, реве та стогне), прикметники – в одному роді, числі й відмінку (чесної й справедливої). Такий граматичний зв'язок називається координацією. Проте й тут, як у багатьох мовних явищах, трапляються винятки, коли обставини, узгоджені й неузгоджені означення, що входять до одного сурядного словосполучення, виражаються різнотипними словоформами: на полі і в саду, під землею і на землі', блідий, із запалити щоками. Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання, тобто прирівнюються між собою. Слова в сурядному словосполученні повинні бути одного плану за значенням і певними граматичними ознаками: права й свободи, у навчанні й праці, думаємо й вирішуємо, економічний і соціальний. Іноді це можуть бути антоніми: світло і темрява, радість і сум, великі й малі, вранці й увечері. Не можна поєднувати між собою різнопланових за значенням і граматичними ознаками слів. Отже, вислови на зразок «дерева й сосни» (сосни теж дерева), «письменники й поети» (поети теж письменники), «економічний і розвинений», «читати й малювання» побудовані неправильно. Між словами в сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв'язку: єднальний – вказує на сукупність певних предметів, явиш і виражається за допомогою єднальних сполучників /, та (= /), ні... ні, не тільки... а й, як... так і або без них: пісня і праця', ввічливий, коректний; протиставний – вказує на протилежність певних предметів та явищ і виражається за допомогою протиставних сполучників а, але, та (= але), проте, зате, однак, все ж або без них: не вміння, а хотіння; не холодно – жарко; розділовий – вказує на часову несумісність, взаємовик-лючення або почерговість появи певних предметів та явиш і виражається за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то: білий або чорний; то спека, то холод. Сурядні словосполучення бувають відкриті й закриті. Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати: крик, галас, метушня; і прибирали, і чистили, і чепурили; сині, зелені, рожеві, червоні. Закриті сурядні словосполучення продовження не передбачають: любов і ненависть; батько і мати; земля і люди; молоді й старі; і радість і сльози; не тільки перемоги, а й поразки; не лише на словах, ай на ділі; світить, та не гріє. Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість: вони спільно підпорядковують собі залежне слово (доброта і мудрість прикрашають, Маріїні батько і мати) і так само спільно підпорядковуються головному слову (міста Київ і Львів, відпустка на липень і серпень). Сурядні словосполучення можуть лексикалізуватися, тобто перетворюватися на фразеологізми: / вдень і вночі, і сміх і гріх, ні живий ні мертвий, ні слуху ні духу, ні кує ні меле, дешево і сердито, рано чи пізно, була не була, між життям і смертю, не на життя, а на смерть. |