Главная страница
Навигация по странице:

  • Синтаксична словоформа Поняття про словоформи

  • Відмінкові синтаксичні словоформи іменників Іменники

  • Іменник у родовому відмінку при іменнику в основному означає

  • Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається

  • Іменник у давальному відмінку найчастіше називає

  • Іменник в орудному відмінку вказує на

  • Ця словоформа вказує на

  • Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

  • Словоформи з прийменником в (у) мають переважно просторове значення

  • Поєднання прийменника на із знахідним відмінком імен­ника може вказувати на

  • У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на

  • Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен- має багато різних значень, зокрема

  • Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р


    Скачать 2.62 Mb.
    НазваниеЮщук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
    АнкорYuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
    Дата29.01.2017
    Размер2.62 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаYuschuk_I_P__sayt_kursivom_-_KONSPEKT.doc
    ТипДокументы
    #1137
    страница39 из 56
    1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   56

    Проте зберігається:

    а) кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як, найбільше багатство Карпат, вважаю, – ліс (мені заперечують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому парними комами виділено вставне речення вважаю, тире поставлено між підметом і присудком; так само в реченні Мине все на світі: і злочин, і лють, – лиш праця для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють тире поставлено після однорідних членів, перед якими є узагальнювальне слово все, а між двома частинами складного речення вжито кому;

    б) друга дужка й будь-який знак після неї (перед першою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Л. Глібов).

    Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарівниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, си­ньо-жовтий, більш-менш, хто-небудь, довго-довго), для позна­чення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во – «видавництво», л-ра – «література», ст.-сл. – «старослов'ян­ський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го), як знак переносу тощо.


    • Синтаксична словоформа


    Поняття про словоформи

    Будь-яке висловлювання будується із самостійних і служ­бових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у вислов­люваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді сло­воформ, тобто певних граматичних форм.

    Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфо­логічні й синтаксичні.

    Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, найімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом реф­лекторно пов'язане його лексичне значення – узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає повязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак – і значення висловлювання.

    У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник – у формі називного відмінка од­нини або множини, якщо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник – у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник – у формі називного відмінка (триста); займенник – залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово – у неозна­ченій формі (думати); прислівник – у його незмінній формі (радісно, по-новому, вгорі).

    Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між ок­ремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану лю­дини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінко­вих форм у двох числах); прикметник – 24 словоформи (щ шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числів­ник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) – шість відмінкових словоформ.

    Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ; доконаного виду – близько 25 словоформ. До дієслівної naрадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслівник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і діє прикметник.       

    Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми – три роди і множина), теперішнього й дві майбутніх часів (по три особові форми в однині і три – у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішньоїчасу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у наказовому – фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини).          

    Морфологічні словоформи існують лише як можливість. Це мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприкладки не вживаються потенційно можливі форми множини від та­ких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені  змісту можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з погляду морфології, словоформи прикметника тільний, тільно­го, тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна – цьому противиться лад української мови.    

    Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені кон­кретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товари­ша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (порт­фель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і від­сутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксич­ної одиниці.

    Синтаксичні словоформи – це різні форми самостійних ча­стин мови, використовувані як будівельний матеріал для тво­рення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності чи внутрішніх станів людини.

    Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення конкретного відношення між явищами дійсності чи внутріш­ніх станів людини.

    Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлюван­ня і в самому висловлюванні набуває єдиного значення – зна­чення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до слово­форми товаришева (книжка товариша, товаришева книжка). Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового відмінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення Цього слова).

    Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно насичені. Найбільше інформації про відношення між конкрет­ними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних з ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників, числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними займенників) виконують у висловлюванні підпорядковану ролі вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними сло­вами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформа­ційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світово­го рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями свої* задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще три­ває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняття­ми передано передусім за допомогою словоформ іменників та дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і сло­воформи прикметника світового (форма родового відмінка однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового відмінка множини), які уточнюють лексичне значення імен­ників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме понять рівня і задумів, а не митці і таємницями.

    Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема імен­ників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Де зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповні­ше використовуються в ролі синтаксичних засобів словофор­ми прикметників, числівників та дієприкметників і співвід­носних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як пра­вило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означу­ваних ними словоформ іменників.

    Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфо­логії, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так і з прийменниками (однаково синтаксичними словоформами є і дорогою, і за дорогою, і перед дорогою – залежно від потре­би висловлювання).

    До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мі­рою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначе­ною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід роз­глядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними части­нами мови (був здивований).

    Прислівники в мовленні виступають у вигляді застиглих синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівники змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені порівняння (легко – легше – найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до синтакичного.
    Відмінкові синтаксичні словоформи іменників

    Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числа­ми. Проте засобом оформлення й вираження синтаксичних зв'язків, а отже, і відношень між явищами виступають тільки відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише мітками, сигналами для залежних від нього слів – прикмет­ників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників (які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важ­лива подія, важливої події, важливі події) та дієслів-присудків (які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та умовному способі в однині – ще й у роді: досліди тривають, експеримент почався).

    Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Разом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене коло синтаксичних функцій.

    Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалеж­на словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль імен­ної частини складеного присудка, буває прикладкою. На­приклад, у реченнях Трибуна журналіста – це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова дум­ка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, теле­камера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року».

    Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування Явного явища, і тільки.

    Іменник у родовому відмінку при іменнику в основному означає:

    а) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рі­шення) уряду, (поїздка) делегації, (поєдинок) спортсменів, (рух) коштів, (якість) роботи, (надійність) кріплення (функція) серця;

    б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодування) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору (вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії, (підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програма) розвитку,

    в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни, (прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства, (платформа) партії, (думка) експерта, (представники) громадськості, (шлях) компромісів;

    г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за        обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників, (більшість) населення, (табун) коней, (тонна) зерна, (сто) днів.

    Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається:

    для позначення предметів, явищ, перехід дії на які заперечується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів, (не було) часу;

    для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості: (принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води;

    для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня,   двохтисячного року.

    Іменник у давальному відмінку найчастіше називає:

    а) особу або предмет, яким призначається, адресується або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівель­никам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога) інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник) Шевченкові;

    б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний        стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (при­ємно), йому (важко).

    Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживаєть­ся тільки:

    а) при перехідних дієсловах – для позначення предмета, а який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розв'язати) проблему, (здобути) освіту, (дізнатися) правду, (створено) умови;

    б) при неперехідних дієсловах – для позначення трива­лості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину, (мовчав) усю дорогу.

    Іменник в орудному відмінку вказує на:

    а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) комп 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (доторкнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) українською мовою',

    б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комісією, (створений) художником, (передбачено) договором;

    в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господарством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою;

    г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався) манівцями;

    г) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (чекали) тижнями, (не бачились) роками;

    д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрілою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком;

    є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини складеного присудка): (став) журналістом, (працює) по­мічником, (будь) людиною.

    Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прий­менником.

    Ця словоформа вказує на:

    а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при дорозі;

    б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о першій годині, на тому тижні, при випробуваннях;

    в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці;

    г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при людях, при вівцях, при ділі, при розмові.

    Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертан­ня: мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Украї­но, радосте.

    Функцій безприйменникових відмінкових словоформ імен­ників налічують близько 35.
    Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

    Прийменники великою мірою уточнюють значення від­мінкових форм іменників. Тому прийменникові словофор­ми іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше, конкретніше передають різні відношення між предметами та явищами.

    В українській мові, як уже зазначалося, вживається близь­ко сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних). Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті – це прий­менники. Прийменникові словоформи належать до найужи­ваніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над, під, без, біля та ін.

    Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різно­манітні – вони залежать не тільки від значення прийменників, а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них (охопити всі – справа надзвичайно громіздка).

    Словоформи з прийменником в (у) мають переважно просторове значення:

    а) з родовим відмінком іменника означають особу, при якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей, у мене;

    б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ;

    в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в колективі.

    Словоформи з цим прийменником можуть вказувати та­кож на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо.

    Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

    Поєднання прийменника на із знахідним відмінком імен­ника може вказувати на:

    а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ;

     

    б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець (року), на Покрову;

    в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг) на свято.

    г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюватися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вточитися) на лікаря тощо.

    Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменни­ка найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті, (пальто) на хутрі.

    Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахід­ним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ має свої відмінні значення.

    У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на:

    а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі школи, з поля, з хмари, з роботи;

    б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з дозволу;

    в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука;

    г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з медицини;

    г) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися, знущатися, кепкувати, глумитися) з когось.

    У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку, з кулак.

    У поєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням.

    Словоформи з прийменником за творяться також із родо-вим, знахідним й орудним відмінками іменників.

    Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника Вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам'яті, за часів к°заччини, за всякої погоди.

    Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен- має багато різних значень, зокрема:

    а) називає предмет, за межі якого спрямований рух: за гори, за обрій;

    б)  вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за землю, за незалежність;  

    в) позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки;      

    г) вказує на призначення особи або речі: (бути) за командира, (правити) за молотка.
    1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   56


    написать администратору сайта