Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Проте зберігається: а) кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як, найбільше багатство Карпат, вважаю, – ліс (мені заперечують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому парними комами виділено вставне речення вважаю, тире поставлено між підметом і присудком; так само в реченні Мине все на світі: і злочин, і лють, – лиш праця для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють тире поставлено після однорідних членів, перед якими є узагальнювальне слово все, а між двома частинами складного речення вжито кому; б) друга дужка й будь-який знак після неї (перед першою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Л. Глібов). Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарівниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, синьо-жовтий, більш-менш, хто-небудь, довго-довго), для позначення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во – «видавництво», л-ра – «література», ст.-сл. – «старослов'янський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го), як знак переносу тощо.
Поняття про словоформи Будь-яке висловлювання будується із самостійних і службових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у висловлюваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді словоформ, тобто певних граматичних форм. Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфологічні й синтаксичні. Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, найімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом рефлекторно пов'язане його лексичне значення – узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає повязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак – і значення висловлювання. У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник – у формі називного відмінка однини або множини, якщо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник – у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник – у формі називного відмінка (триста); займенник – залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово – у неозначеній формі (думати); прислівник – у його незмінній формі (радісно, по-новому, вгорі). Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між окремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану людини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінкових форм у двох числах); прикметник – 24 словоформи (щ шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числівник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) – шість відмінкових словоформ. Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ; доконаного виду – близько 25 словоформ. До дієслівної naрадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслівник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і діє прикметник. Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми – три роди і множина), теперішнього й дві майбутніх часів (по три особові форми в однині і три – у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішньоїчасу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у наказовому – фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини). Морфологічні словоформи існують лише як можливість. Це мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприкладки не вживаються потенційно можливі форми множини від таких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені змісту можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з погляду морфології, словоформи прикметника тільний, тільного, тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна – цьому противиться лад української мови. Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені конкретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товариша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (портфель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і відсутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксичної одиниці. Синтаксичні словоформи – це різні форми самостійних частин мови, використовувані як будівельний матеріал для творення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності чи внутрішніх станів людини. Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення конкретного відношення між явищами дійсності чи внутрішніх станів людини. Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлювання і в самому висловлюванні набуває єдиного значення – значення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до словоформи товаришева (книжка товариша, товаришева книжка). Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового відмінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення Цього слова). Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно насичені. Найбільше інформації про відношення між конкретними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних з ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників, числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними займенників) виконують у висловлюванні підпорядковану ролі вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними словами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформаційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світового рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями свої* задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще триває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняттями передано передусім за допомогою словоформ іменників та дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і словоформи прикметника світового (форма родового відмінка однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового відмінка множини), які уточнюють лексичне значення іменників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме понять рівня і задумів, а не митці і таємницями. Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема іменників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Де зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповніше використовуються в ролі синтаксичних засобів словоформи прикметників, числівників та дієприкметників і співвідносних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як правило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означуваних ними словоформ іменників. Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфології, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так і з прийменниками (однаково синтаксичними словоформами є і дорогою, і за дорогою, і перед дорогою – залежно від потреби висловлювання). До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мірою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначеною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід розглядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними частинами мови (був здивований). Прислівники в мовленні виступають у вигляді застиглих синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівники змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені порівняння (легко – легше – найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до синтакичного. Відмінкові синтаксичні словоформи іменників Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числами. Проте засобом оформлення й вираження синтаксичних зв'язків, а отже, і відношень між явищами виступають тільки відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише мітками, сигналами для залежних від нього слів – прикметників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників (які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важлива подія, важливої події, важливі події) та дієслів-присудків (які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та умовному способі в однині – ще й у роді: досліди тривають, експеримент почався). Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Разом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене коло синтаксичних функцій. Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалежна словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль іменної частини складеного присудка, буває прикладкою. Наприклад, у реченнях Трибуна журналіста – це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова думка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шевченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, телекамера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шевченка 1845 року». Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування Явного явища, і тільки. Іменник у родовому відмінку при іменнику в основному означає: а) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рішення) уряду, (поїздка) делегації, (поєдинок) спортсменів, (рух) коштів, (якість) роботи, (надійність) кріплення (функція) серця; б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодування) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору (вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії, (підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програма) розвитку, в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни, (прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства, (платформа) партії, (думка) експерта, (представники) громадськості, (шлях) компромісів; г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників, (більшість) населення, (табун) коней, (тонна) зерна, (сто) днів. Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається: для позначення предметів, явищ, перехід дії на які заперечується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів, (не було) часу; для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості: (принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води; для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня, двохтисячного року. Іменник у давальному відмінку найчастіше називає: а) особу або предмет, яким призначається, адресується або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівельникам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога) інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник) Шевченкові; б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (приємно), йому (важко). Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживається тільки: а) при перехідних дієсловах – для позначення предмета, а який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розв'язати) проблему, (здобути) освіту, (дізнатися) правду, (створено) умови; б) при неперехідних дієсловах – для позначення тривалості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину, (мовчав) усю дорогу. Іменник в орудному відмінку вказує на: а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) комп 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (доторкнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) українською мовою', б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комісією, (створений) художником, (передбачено) договором; в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господарством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою; г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався) манівцями; г) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (чекали) тижнями, (не бачились) роками; д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрілою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком; є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини складеного присудка): (став) журналістом, (працює) помічником, (будь) людиною. Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прийменником. Ця словоформа вказує на: а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при дорозі; б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о першій годині, на тому тижні, при випробуваннях; в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці; г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при людях, при вівцях, при ділі, при розмові. Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертання: мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Україно, радосте. Функцій безприйменникових відмінкових словоформ іменників налічують близько 35. Прийменникові синтаксичні словоформи іменників Прийменники великою мірою уточнюють значення відмінкових форм іменників. Тому прийменникові словоформи іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше, конкретніше передають різні відношення між предметами та явищами. В українській мові, як уже зазначалося, вживається близько сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних). Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті – це прийменники. Прийменникові словоформи належать до найуживаніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над, під, без, біля та ін. Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різноманітні – вони залежать не тільки від значення прийменників, а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них (охопити всі – справа надзвичайно громіздка). Словоформи з прийменником в (у) мають переважно просторове значення: а) з родовим відмінком іменника означають особу, при якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей, у мене; б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ; в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в колективі. Словоформи з цим прийменником можуть вказувати також на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо. Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників. Поєднання прийменника на із знахідним відмінком іменника може вказувати на: а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ; б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець (року), на Покрову; в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг) на свято. г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюватися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вточитися) на лікаря тощо. Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменника найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті, (пальто) на хутрі. Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахідним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ має свої відмінні значення. У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на: а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі школи, з поля, з хмари, з роботи; б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з дозволу; в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука; г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з медицини; г) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися, знущатися, кепкувати, глумитися) з когось. У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку, з кулак. У поєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням. Словоформи з прийменником за творяться також із родо-вим, знахідним й орудним відмінками іменників. Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника Вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам'яті, за часів к°заччини, за всякої погоди. Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен- має багато різних значень, зокрема: а) називає предмет, за межі якого спрямований рух: за гори, за обрій; б) вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за землю, за незалежність; в) позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки; г) вказує на призначення особи або речі: (бути) за командира, (правити) за молотка. |