Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Пасивні дієприкметники доконаного й недоконаного видів утворюються від перехідних дієслів (а також від деяких неперехідних дієслів на -ся): а) якщо основа інфінітива закінчується на -а, то до неї додається суфікс -н(ий): обладна(ти) – обладнаний, осід ла(ти) – осідланий, спиля(ти) – спиляний, обговорю-і і ва(ти) – обговорюваний; при цьому суфікс -ува-, якщо на нього переходить наголос, змінюється на -ова-: розмалювати – розмальований, збудувати – збудований, запрограмувати–запрограмований; б) основи 1-ї особи однини додається суфікс -ен(ий): бачити) – бач(у) – бачений, заспокоїти) – заспокой(у) – заспокоєний, узгоди(ти) – узгодж(у) – узгоджений, в 'їздити) – в 'їждж(у) – в 'їжджений, вирости(ти) – вирощ(у) – вирощений, пилососи(ти) – пилосош(у) – пилосошений, молоти – мел(ю) – мелений (і молотий); в) якщо основа інфінітива закінчується на суфікс -ну чи на голосний, що належить до кореня, або на -ер, то до такої основи здебільшого додається суфікс -т(ий): зігну(ти) – зігнутий (і зігнений), стисну(ти) – стиснутий (і стиснений), трісну (ти) – тріснутий, коло(ти) – колотий (і колений), би(ти) – битий, тер(ти) – тертий. У пасивних дієприкметниках н не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, перевірений. Дієприкметники з часткою (постфіксом) -ся в українській мові не утворюються. Якщо ж активний чи пасивний дієприкметник і твориться від дієслова на -ся, то частка -ся відпадає: розчервонітися – розчервонілий, намерзтися – намерзлий, втомитися – втомлений, усміхнутися – усміхнений, зажуритися – зажурений, зібратися – зібраний. Відмінювання і вживання дієприкметників Усі дієприкметники змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники твердої групи: танучий тануче тануча танучі танучого танучого танучої танучих танучому танучому танучій танучим танучий\танучого тануче танучу танучі\танучих танучим танучим танучого танучими танучому (танучім) танучому (танучім) танучій танучих Активні дієприкметники доконаного виду (на -лий) і пасивні (на -ний, -тий) вживаються без обмежень – нарівні з прикметниками: З одинадцяти стріляло п 'ятеро, та й ті закривавлені від ран своїх і чужих, виснажені й посліплі, глухі від вибухів (Ю. Яновський). Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягнутому путом, поруділому від дощів сіряку (О. Гончар). Активні дієприкметники недоконаного виду (на -учий, -ачий) вживаються рідко, і то без залежних слів: Не бійся гостя сидячого, а бійся стоячого (Нар. творчість). Умираючий промінь сонця падає на березу, кривавить білу кору (А. Шиян). Здалеку долітають завмираючі гуки музики (1. Нечуй-Левиць-кий). Нудьгуючими очима дивився він на село (3. Тулуб). Але як неприродні, штучні сприймаються ті самі дієприкметники, коли їх вжито із залежними словами: Не бійся гостя, сидячого за столом. Вмираючий поволі промінь сонця кривавить білу кору берези. Здалеку долітають завмираючі в ранковій тиші гуки музики. Нудьгуючими від пересичення очима дивився він на село. У такому разі їх слід замінити: а) підрядним означальним реченням: Не бійся гостя, що сидить за столом; б) дієприслівником: Промінь сонця, поволі вмираючи, кривавить білу кору берези; в) способовою формою дієслова: Здалеку долітають гуки музики й завмирають у ранковій тиші', г) пасивним дієприкметником: Знудженими від пересичення очима дивився він на село. Частіше активні дієприкметники недоконаного виду використовуються в термінологічних словосполученнях: блукаючий нерв, крокуючий екскаватор, несуча поверхня крила, ведуче колесо, резонуюча камера, ріжучий диск, діючий вулкан, тонізуючі речовини. Але й тут їх намагаються по можливості уникнути. Наприклад, замість «оточуюче середовище» тепер кажуть навколишнє середовище, довкілля, оточення; замість «ріжучий інструмент» – різальний інструмент; замість «спрямовуюча рейка» – напрямна рейка; замість «узагальнююче слово» – узагальнювальне слово тощо. Безособова форма на -но, -то Безособова форма дієслова на -но, -то твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виконаний – виконано, розглянутий – розглянуто. Ця форма – незмінювана. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено. Безособову форму на -но, -то вживають замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Наприклад, у реченні Ухвала прийнята одноголосно дієприкметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прийнято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після далекої дороги цього зробити не можна. За своїм значенням безособова форма на -но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закінчено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закінчену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміжним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окремих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпочато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).
Дієприслівник як форма дієслова Дієприслівник – це незмінна форма дієслова, яка називає другорядну дію порівняно з основною дією того самого предмета. - Наприклад, у реченні Бані церков здіймаються над київськими горами й сяють золотом у блакитному небі названо один предмет (бані) і дві його дії (здіймаються і сяють). Якщо в цьому повідомленні нас цікавить передусім місце розташування церков, то в такому разі дія здіймаються для нас головна, а сяють – другорядна; цю дію, отже, передаємо дієприслівником: Бані церков здіймаються над київськими горами, сяючи золотом у блакитному небі. Якщо ж ідеться про зовнішній вигляд церков, тоді здіймаються буде для нас другорядною дією, і її, отже, передаємо дієприслівником: Бані церков, здіймаючись над київськими горами, сяють золотом у блакитному небі. Дієприслівники бувають доконаного й недоконаного видів. Дієприслівники самі по собі на час не вказують. Дієприслівник доконаного виду означає другорядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основної. Він відповідає на питання що зробивши? Наприклад, у реченні Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп янків, натрапив я на моркву (О. Довженко) доконаний вид дієприслівників погулявши і наївшись вказує, що дія, названа ними, відбулася раніше від дії, названої дієсловом натрапив. Дієприслівник недоконаного виду означає другорядну дію, одночасну з основною. Він відповідає на питання що роблячи? Наприклад, у реченні Гуляє містом дика хуга, висвистуючи, дико кричачи (М. Бажан) недоконаний вид дієприслівників висвистуючи і кричачи вказує, що дія, названа ними, відбувається водночас із дією, названою дієсловом гуляє. Дієприслівник у реченні виступає обставиною: Любив, (к о л и?) їдучи на возі з лугу, дивитися, (я к?) лежачи, на зоряне небо (О. Довженко). Дієприслівники й дієприслівникові Творення і вживання дієприслівників Дієприслівники доконаного виду творяться від основи інфінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вши, -ши: сказа(ти) – сказавши, побачи(ти) – побачивши, розцвісти) – розцвівши, перемог(ти) – перемігши. Практично це робиться так: дієслово ставиться в чоловічому роді минулого часу й до нього додається -ши: подумав – подумавши, оглянув – оглянувши, підбіг – підбігши. Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи, -ючи (від дієслів І дієвідміни) і -ачи, -ячи (від дієслів II дієвідміни): жив(уть) – живучи, розумі(ють) – розуміючи, бачать) – бачачи, сид(ять) – сидячи. Практично це робиться так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість -ть додається -чи: ду-маю(ть) – думаючи, терпля(ть) – терплячи, гуркочу(ть) – гуркочучи, гуркотя(ть) – гуркотячи. У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и: подумавши, розповівши, розповідаючи, кажучи. Дієприслівники недоконаного виду треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання я к і? і мають закінчення -і: (що ро б л яч и?) сяючи і (які?) сяючі, (що р о б -л я ч и?) сидячи і (я к і?) сидячі. Наприклад, у реченні Десятки пРожекторів з валу вдарили промінням, засліплюючи наступаючі війська (О. Гончар) засліплюючи – дієприслівник, бо відпо-вІЦає на питання що роблячи?; наступаючі – дієприкметник, бо відповідає на питання які? Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії: Якщо не подумаєш, то й кілочка не затешеш. – Не подумавши, й кілочка не затешеш (Нар. творчість). Але в реченні Коли я проходив Ботанічним садом, мою увагу привернули рідкісні в нас деревця мигдалю цього зробити не можна, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: проходив – я; привернули увагу – деревця. Інша річ, якби речення було побудоване так: Коли я проходив Ботанічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю – тоді в ньому можна було б використати дієприслівник: Проходячи Ботанічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю. Особливості написання не з різними формами дієслова 3 усіма формами дієслова (крім дієприкметника) не майже завжди пишеться окремо: не зупинити, не зупинив, не зупинять, не зупини, не зупинено, не зупинивши; не бачити, не бачили, не бачимо, не бачитиму, не бачив би, не бачено, не бачачи. Разом не пишеться в дев'яти дієсловах, які без не не вживаються: неволити, ненавидіти, непокоїти, непритомніти, нехтувати, незчутися, нетерпеливитися, нездужатися, нетямитися. Разом і окремо не пишеться залежно від значення в таких дієсловах: нездужати «хворіти» і не здужати «не могти, не подолати», неславити «ганьбити» і не славити «не прославляти», нестямитися «втратити самовладання» і не стямитися «не повернутися до тями», непокоїтися «турбуватися» і не покоїтися «не лежати». У префіксі недо-, якщо він вказує на неповноту, половинчастість дії, не пишеться разом: недобачати «погано бачити», недочути «погано почути», недосипляти «мало спати», недоїда- . ти «голодувати», недооцінювати «знижувати оцінку», недолюблювати «відчувати неприязнь», недовиконувати «виконувати неповністю». Від цих дієслів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не: не дочекатися, не доторкатися, не достукатися, не дорахувати. З дієприкметниками не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов'язково пишеться окремо: не знаний (д є?) тут, не чуваний (доки?) досі, не пізнаний (коли?) ще, не полоханий (к и м?) ніким. Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: поле незасіяне (є незасіяне) і поле не засіяне (не є засіяне), робота незакінчена (є незакінчена) і робота не закінчена (не є закінчена). Слід розрізняти заперечне слово немає (у нього немає часу), яке можна замінити формою нема і в якому не пишеться разом, та дієслово не має (він не має часу), яке не замінюється формою нема і з яким не пишеться окремо.
Розряди прислівників за значенням і походженням Розряди прислівників за значенням і походженням Прислівник характеризує дію, стан або ознаку, названі Дієсловом, прикметником, іншим прислівником або, Рідко, іменником. Наприклад, у реченні Одна в нас голова, хоч би ми як несли її високо (М. Рильський) прислівник високо характеризує дію несли, а прислівник як – ознаку дії високо. У реченні Погода була напрочуд гарна (1. Франко) прислівник напрочуд характеризує ознаку предмета гарна. Прислівник – незмінна частина мови. Частина прислівників може мати лише ступені порівняння. За значенням та роллю в реченні прислівники бувають обставинні, предикативні і модальні. Обставинні прислівники вказують на різні обставини. Вони поділяються на дві великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні. До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня. Різницю між ними іноді буває важко встановити, настільки їхнє значення близьке. Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, характеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом?: добpe, вдало, поволі, вголос, приємно, гуртом, по-нашому, по- давньому, сам на сам, віч-на-віч. Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?: настільки, дуже, надзвичайно, трохи, ледве, дотла, дощенту, двічі, утричі, вдруге. Сюди слід віднести й прислівники, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри - ознаки: краще, найкраще, дужче, найдужче, холоднувато заважко, пречудово, страшенно. До власне обставинних належать прислівники, які хараї ризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови. Прислівники місця вказують на місце дії або напряме руху і відповідають на питання де? куди? Звідки? - яким шляхом?: там, кругом, угорі, згори, вниз, праворуч, попереду, додому, здалеку, манівцями. Прислівники часу позначають час дії, її початок, межу в часі, тривалість, повторюваність і відповідають на питання: вранці, учора, напередодні, щоразу, дотемна, зроду, з давніх-давен, довіку. Прислівники причини вказують на причину дії і відповідають на питання чом у? з якої причини?: тому, згарячу, зосліпу, спересердя, знічев 'я, зопалу, знестямки, спрожогу, хоч-не-хоч. Прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання навіщо? з якою метою?: навмисне, наперекір, напоказ, жартома, на зло, у гості. Прислівники умови вказують на умову дії і відповідають на питання за якої умови?: принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, обов 'язково, закономірно, випадково. Цих прислівників, як і прислівників причини й мети, у мові небагато. Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати: а) стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно, сонячно, б) стан людини: соромно, душно, страшно, байдуже, досадно, кривдно, образливо, радісно, приємно, лінь, гріх; в) потребу: треба, потрібно, слід, необхідно, можна, важливо, варто, пора г) відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно. Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо. Наприклад, Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик). Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій. Наприклад, у реченні В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (3. Тулуб) прислівник приємно має обставинне значення способу дії. А в реченні В гості я до Неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка) той самий прислівник має предикативне значення. Такі самі значення має, наприклад, і прислівник важко в реченнях: Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Марко Вовчок). Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (1. Нечуй-Левицький). Є прислівники, які можуть однаково виконувати обставинні, предикативні й модальні функції, як, наприклад, у реченнях Антін очевидно вагався. Для мене очевидно, що Ви не бережетесь (3 тв. М. Коцюбинського). З поїзда зійшло лише кілька пасажирів. Очевидно, то були місцеві, вони одразу кудись зникли (В. Козаченко), де прислівник очевидно виступає то як обставинний, то як предикативний, то як модальний. За походженням прислівники бувають: а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді, як, так; б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, повсюди, звідки, звідти, відколи, досі, поки, ніде, ніколи, ніяк, десь, коли-небудь; в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль, сором; г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому, по-військовому, по-українському; ґ) відчислівникові: вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше; д) відзайменникові: нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму; є) віддієслівні: навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилююче, нехотячи; є) складні (утворені складанням кількох основ): праворуч, обіруч, нашвидкуруч, натщесерце, босоніж, стрімголов, мимохідь, повсякчас, споконвіку, віч-на-віч, рано-вранці, : тишком-нишком; ж) складені (у вигляді словосполучень): плече в плече, день ) у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу, , нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих, ні за що ні про що, куди завгодно. Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додому, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день. |