Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Форми одного виду дієслів творяться від форм іншого виду за допомогою різних засобів: а) додаванням і відкиданням префіксів: світити – засвітити, дружити – подружити, вабити – привабити, ростити – виростити, годувати – нагодувати; у разі додавання префікса ви- наголос переходить на префікс нести – винести, слухати – вислухати, волокти виволокти; б) додаванням і відкиданням суфіксів: повторювати – вторити, допомагати – допомогти, грюкати – грюк, кінчати – кінчити, лишати – лишити; при цьо може змінюватися наголос: рушати – рушити, кричати крикнути, завойовувати – завоювати, запрошувати просити, стрівати – стріти; відбуватися чергу звуків: приносити – принести, загрібати – загребти; в) чергуванням звуків у корені: збирати – зібрати, надсилати – надіслати, виїжджати – виїхати; г) зміною наголосу: розкидйти – розкидати, скликйти – скликати, вслухйтися – вслухатися', ґ) від інших коренів: брати – взяти, ловити – упіймати, заходити – зайти, шукати – знайти. Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова лихоманити, температурити, марити, піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібрувати, балансувати, даленіти тощо. Тільки доконаний вид мають, наприклад, дієслова розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо. Окремі дієслова поєднують у собі водночас обидва види (що робити? і що зробити?): мовити, розслідувати, женити; зокрема дієслова іншомовного походження: адресувати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та ін. Перехідні і неперехідні дієслова Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий Додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (к о г о? ш о?) поле, прочитавши (к о г о? щ о?) книжку, готуючи (кого? що?) питання, виконано (кого? Що?) роботу. Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і Родовому відмінку без прийменника: а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (к о г о? щ о?) заходи – не розроблено (кого? чого?) заходів, проклали (кого? щ о?) дорогу – не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева -– не посадили (кого? чог о?) дерев', б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) – принеси солі (частину), розвантажити иукор (увесь) – купив цукру (частину). Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано). Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка -; не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити. Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати – готуватися, зустрічати – зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і: білити – біліти, коптити – коптіти тощо. Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий). Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) – мають додатковий відтінок «уміти». Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники. Стан дієслова. Зворотні дієслова Перехідні дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це досягається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний (у неперехідних дієсловах стан не визначається). Дієслова, шо означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Сюди належать усі перехідні дієслова. Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність. Українська мова уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де це можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Адже природніше сказати: комісія складає план, ніж: план складається комісією; вас запрошує директор, ніж: ви запрошуєтеся директором. Від форми пасивного стану треба відрізняти зворотні дієслова, що означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком. За значенням вони поділяються на такі підгрупи: а) власне зворотні – означають дію, спрямовану на самого її носія: дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе), хлопець одягається, ящірка ховається; б) непрямо-зворотні – означають дію, виконувану в інтересах її носія: люди будуються (тобто: будують для себе), білка запасається (тобто: робить запас для себе); в) взаємно-зворотні – означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована: друзі зустрілися (тобто: зустріли один одного), знайомі листуються, спортсмени змагаються', г) загально-зворотні – означають стан діяча: мати хвилюється, брат усміхається; г) безоб'єктно-зворотні – означають дію, спрямовану від її діяча: кінь б'ється, собака кусається. Дві основи дієслова Усі дієслівні форми творяться від двох основ: 1) основи інфінітива; 2) основи теперішнього часу. Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти, а також -сти: працювали), говори(ти), позелені(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцві(сти), опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти). Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий, зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) – прочитаний, поча(ти) – початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (позеленівши, поча-вши, розцві-вши). Основу теперішнього часу визначають, відкидаючи від 3-ї особи однини особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), почн(е), розцвіт(е), працюй(е), умій(е), позеленій(е), говор(ить), лов(ить), прос(ить), стой-іть, гой-іть. Від основи теперішнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй, умій), активні дієприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвітучи, стоячи, гоячи). Основа інфінітива й основа теперішнього часу, як правило, різняться між собою: писа(ти) – пиш(е), кува(ти) – куй(е), бра(ти) – бер(е), ду(ти) – дм(е), мог(ти) – мож(е), гна(ти) – жен(е). Іноді ці основи можуть збігатися: плив (ти) – плив(е), вез(ти) – вез(е), нес(ти) – нес(е). Неозначена форма дієслова Неозначена форма дієслова називає дію або стан безвідносно до часу, особи, роду, числа, способу. Вона незмінна. У цій формі дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і завжди закінчуються суфіксом -ти (у поезії допускається також суфікс -ть): Земле, моя всеплодющая мати, сили, що в твоїй живе глибині, краплю, щоб в бою сильніше стояти, дай і мені! Силу рукам дай, щоб пута ламати, ясність думкам – в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать! (І. Франко). У пестливій дитячій мові в неозначеній формі деяких дієслів у суфіксі -ти замість кінцевого звука и виступають суфікси -ки, -оньки, -очки, -усі тощо: спатки, їстоньки, питоньки, спатусі. Між коренем і суфіксом -ти бувають суфікси -ува- (мудру-вати, переказувати, працювати), -ну- (дихнути, вернути, стукнути), -а- (орати, писати, рушати), -и- (косити, ліпити), -і-(виднітися, уміти). Кінцеві кореневі зубні приголосні д і т перед суфіксом -ти ще в прадавні часи внаслідок дисиміляції (розподібнення) змінилися на с: веде – вести, кладе – класти, цвіте – цвісти, плете – плести, їда – їсти. У дієслові йти звук д (йде) злився із звуком суфікса т. Неозначена форма вважається початковою формою дієслова. Тому в словниках дієслова подаються саме в цій формі. У реченні неозначена форма дієслова виступає: а) присудком або частиною присудка: Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Я. Качура). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра); б) підметом: Лиш боротись – значить жить (І. Франко); в) додатком: Ті пісні мене вчили (чого?) поважати труд людський і піт, шанувать Вітчизну мою милу, бо вона одна на цілий світ (В. Симоненко); г) означенням: Стала наближатися година (я к а?) рушати в дорогу (С. Васильченко); ґ) обставиною: Прилітає зозуленька (з якою мето ю?) над ним покувати (Т. Шевченко). Неозначена форма дієслова в контексті може набувати значення: дійсного способу; Цап крутнувсь, зіп 'явсь на дибки і... тікать, задравши хвіст (С. Олійник). Люди жати, а ми на межі лежати (Нар. творчість); умовного способу (у такому разі до неозначеної форми до- дається частка б): Все вдається, все біжить, тільки б жити, тільки жить (П. Тичина); наказового способу: Раптом ранило їй в руку... Пересилюючи муку, крикнула: – Не відступать/ (П. Тичина).
Способи дієслів Спосіб виражає відношення дії до реальності. Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий. Форми дієслова в дійсному, умовному або наказовому способі називаються способовими. У реченні способові форми дієслова виступають у ролі присудків. Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься: будували, будуємо, побудуємо. Дієслово в дійсному способі обов'язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писатиму, буду писати, напишу) часі. Умовний спосіб означає дію, можливу за певних умов або бажану: збудували б, закінчив би. Дієслово в умовному способі на час звичайно не вказує (учора написав би, зараз написав би, завтра написав би), тому й не має часових форм, за винятком віднесення можливої дії до минулого часу, коли дієслово в умовному способі таки вказує на минулий час (був би написав). Наказовий спосіб означає наказ, заклик, прохання, побажання діяти: розкажи, заспіваймо, збудуйте. Дія, названа дієсловом у наказовому способі, може відбуватися лише після повідомлення про неї, тому часова характеристика такої дії зайва: дієслово в наказовому способі часових форм не має. Способові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивого їм значення, тобто одна форма може вживатися замість іншої. Форма майбутнього часу дійсного способу в певному контексті може виражати наказ, побажання, спонукання: / ти поїдеш із людьми, а тоді повернешся назад (Григорій Тютюнник). – Ну що ж, сину... – сказав дід зітхнувши. – Я б тебе й не пустив, так не маю права, бо... хто знає, як краще? Хай же Бог тобі помагає... Йтимеш отак навпростець, на Вербовий хутір, а тоді – як хоч, шляхом, а як хоч – навпростець... А як живий будеш, даси вістку... (І. Багряний). Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар). Таточку, голубчику, ви б краще лежали (1. Тобілевич). Форма наказового способу може виступати в значенні: дійсного способу: А хтось у нашому загоні візьми та й пусти чутку, що я звідкись переписав той вірш (М. Стельмах); умовного способу: Часом і досі здається мені, що й зараз поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зразу помолодшав би (О. Довженко). Особа, рід і число. Безособові дієслова Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами. Дієслово в першій особі називає дію тієї особи чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо. Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть. Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мовиться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають. Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються – вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію – вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч). Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується: а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (листок) тріпоче, б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає, в) предметам, шо не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється. Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо. Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте. Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збираються, (квіти) пахнуть. Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень. Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислів'ях, приказках): Мету-мету – не вимету, несу-несу – не винесу, пора прийде – само вийде. То снідаю, то обідаю – /погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Форма першої особи множини в науковому й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершовіністів страхало відродження України навіть на правах автономії (Р. Іванченко). Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, описах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого повітря (Панас Мирний). Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече: – А що, діду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк). Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (1. Левада). Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, рі-жуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О. Гончар). Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати – світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити – щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. Ці дієслова переважно означають: а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело; б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться; в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить; г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує. У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особами), у другому – від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні). Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом. Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо. |