Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
3-й особі множини дієслова на -повісти не вживаються, їхнє значення тут передається іншими словами: повісти, розповісти – розкажуть; відповісти – дадуть відповідь; доповісти – повідомлять, прозвітують. Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має форму є. Лише в художній літературі можуть траплятися архаїчні форми 2-ї та 3-ї осіб ecu, єсть, есте, суть. У майбутньому часі дієслово бути має закінчення І дієвідміни: буду, будеш, будеЛ будемо, будете, будуть. Для особових форм дієслова характерні такі особливості: а) ненаголошені є (є) та и (ї) у закінченнях у вимові звучать майже однаково, наприклад: пишемо звучить майже як [лишимо], будуєш – майже як [будуйіш], сушите наближається до [сушете]; це треба мати на увазі під час написання особових форм дієслова; б) буквосполучення -шся в 2-й особі однини читається як с'с'а (вчишся [учис'с'а], пнешся [пнес'с'а]); буквосполучення -ться в 3-й особі однини й множини (яке, до речі, завжди пишеться з м'яким знаком) звучить як ц'ц'а (вчиться [учиц'ц'а], вчаться [учац'ц'а]); в) у 3-й особі однини дієслова II дієвідміни обов'язково мають у кінці м'який звук тЛ просить, бачить, гоїть (в усній мові можна почути просе, баче, гоє); г) у 1-й особі множини в кінці виступає звук о: ведемо, говоримо, будуємося; форми без кінцевого о (ведем, говорим, будуємся) допустимі лише в розмовній мові та в поезії; Г) у закінченнях 1-ї та 2-ї осіб множини -емо, -имо, -ете, -ите перший голосний ніколи не буває наголошеним, наголос падає або на останній голосний закінчення, або на голосний основи: йдемо, мджемо, мовчимо, ходимо; йдете, можете, мовчите, ходите. Визначення дієвідміни дієслова Дієвідміну дієслова можна визначити: а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесі (І дієвідміна); біжить, кричить, шумить (II дієвідміна); б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідміна); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна). Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працюва-ти, терпі-ти, чисти-ти, допомог-ти). Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-Ї-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни. Наприклад, дієслова гуркотіти – гуркочу, гоїти – гою, ходити – ходжу, бачити – бачу, кричати – кричу, одержати – одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти – радію, синіти – синію, бажати – бажаю, помічати – помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють. У дієсловах бити, лити, жати, почати тощо звуки и та а не є суфіксами (входять до кореня), тому ці дієслова належать також до І дієвідміни: б'єш, б'є... б'ють. Із цього правила є винятки: а) дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до І дієвідміни: хочу, хочеш, хоче... хочуть; сопу (не «соплю»), сопеш, сопе... сопуть (не «соплять»); б) дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них немає відповідних суфіксів) належать до II дієвідміни: біжиш, біжить... біжать. Дієслово сукати може належати як до І дієвідміни (сукаю, сукаєш і т. д.), так і до II дієвідміни (сучу, сучиш тощо). Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення можуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати – брязкочу, брязкочеш... брязкочуть і брязкотіти – брязкочу, брязкотиш... брязкотять; слати – стелю, стелеш... стелють і стелити – стелю, стелиш... стелять; волокти – волочу, волочеш... волочуть і волочити – волочу, волочиш... волочать. Зміни звуків в особових формах дієслів Під час змінювання дієслів у теперішньому й простому майбутньому часах (доконаного виду) деякі приголосні чергуються. Це відбувається відповідно до правил чергування приголосних, тобто чергуються г – з – ж, к – ц – ч, х – с – ш; д – дж, зд – ждж, т – ч, ст – щ. При цьому спостерігаються такі закономірності. У дієсловах 1 дієвідміни чергування приголосних відбувається в усіх особах: могти – можу, можеш, може, можемо, можете, можуть; тесати – тешу, тешеш, теше, тешемо, тешете, тешуть; гуркотати – гуркочу, гуркочеш, гуркоче, гуркочемо, гуркочете, гуркочуть; пекти – печу, печеш, пече, печемо, печете, печуть. У дієсловах II дієвідміни чергування приголосних відбувається тільки в 1-й особі однини: водити – воджу, водиш, водить, водимо, водите, водять; їздити – їжджу, їздиш, їздить, їздимо, їздите, їздять; чистити – чищу, чистиш, чистить, чистимо, чистите, чистять; гуркотіти – гуркочу, гуркотиш, гуркотить, гуркотимо, гуркотите, гуркотять. У дієслові бігти чергування г – ж відбувається в усіх особах: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать. У дієсловах II дієвідміни, основа яких закінчується на губний звук, у 1-й особі однини і 3-й особі множини перед закінченням з'являється м'який л': ловити – ловлю, ловиш, ловить, ловимо, ловите, ловлять; ломити – ломлю... ломлять; робити – роблю... роблять; кропити – кроплю... кроплять; графити – графлю... графлять. Якщо звук л з'являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх особах: сипати – сиплю, сиплеш, сипле, сиплемо, сиплете, сиплють. Крім того, основи дієслів I дієвідміни порівняно з основа- ми інфінітива (неозначеної форми) зазнають таких змін: а) суфікс -ува- змінюється на -уй-: будувати – будуй-у (-еш, -уть), працювати – працюй-у (-еш, -уть); а також у слові кувати – куй-у (-еш, -уть); б) у дієсловах із суфіксами -а-, -і-, які не випадають, перед закінченням з'являється звук й: бувати – бувай-у (-еш, -уть), бажати – бажай-у (-еш, -уть), радіти –радій-у (-еш, -уть); у дієсловах давати, ставати суфікс -ва- замінюється на -й: дай-у (-еш, -уть), стай-у (-еш, -уть); а також можливі два варіанти: плескати – плешу (-еш, -уть) і плескаю; стругати – стружу (-еш, -уть) і стругаю; в) у дієсловах, основа яких закінчується кореневим и, перед закінченням з'являється й: мити – мий-у (-еш, -уть), шити – ший-у (-еш, -уть), вити (видавати звуки) – вий-у (-еш, -уть); у кількох дієсловах корене вий и змінюється на й: бити – бй-у (-еш, -уть, на письмі: б'ю, б'єш і т. д.), пити – пй-у (-еш, -уть), вити (сплітати, скручувати) – вй-у (-еш, -уть), лити – л'л'-у (-еш, -уть); г) у кількох дієсловах в основі з'являється або зникає звук є: брати – беру, прати – перу, стерти – зітру, підперти – підіпру; г) змінюються основи в дієсловах гнати – жену, слати (посилати) – шлю, слати (стелити) – стелю, молоти – мелю, сісти – сяду, іти – іду, їхати – їду, жити – живу, дути – дму (і дую), зняти – зніму, взяти – візьму, жати – жму (тисну) і жну (зрізую стебла), м 'я-ти – мну, тяти – тну, почати – почну, клясти – кляну (рідко клену), прип'яти (також прип'ясти, припнути) – припну, стати – стану, зів 'яти (і зів 'янути) – зів 'яну; змінюються основи й у дієсловах на -сти, у яких звук с походить від д або т: вести – веду, цвісти – цвіту. Творення складної і складеної форм майбутнього часу Складна (синтетична) форма майбутнього часу (недокона-ного виду) утворюється додаванням особових форм дієслова (й)няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду (дієслово йняти збереглося лише у вислові я не йму віри, ти не ймеш віри і т. д.):
Тому в цій формі після т перед м завжди пишеться буква и (кінцевий голосний неозначеної форми дієслова). Складена (аналітична) форма майбутнього часу (недоконаного виду) утворюється поєднанням особових форм дієслова бути з неозначеною формою дієслова недоконаного виду:
Складна і складена форми майбутнього часу мають однакове значення. їх нерідко вживають упереміш, аби уникнути одноманітності: Україно!Доки жити буду, доти відкриватиму-тебе (В. Симоненко). Творення форм наказового способу Спеціальні форми наказового способу є лише для 2-ї особи однини (зроби) та 1-ї і 2-ї осіб множини (зробімо, зробіть). Наказовий спосіб для 1-ї і 3-ї осіб однини та 3-ї особи множини твориться додаванням до дієслова в теперішньому часі або в майбутньому часі доконаного виду частки хай (нехай): хай зроблю, хай зробить, хай зроблять. Спеціальні форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу. Для цього від 3-ї особи однини відкидаємо закінчення -є або -ить (пиш-е, підкреслить, сяд-е, стан-е, поміркуй-е, пробачить тощо), потім: а) під наголосом та після збігу приголосних додаємо особові закінчення -и, -імо, -іть: пиши, пишімо, пишіть; підкресли, підкреслімо, підкресліть; ці закінчення зберігаються й тоді, коли префікс ви- перетягує на себе наголос: випиши, випишімо, випишіть; б) у решті випадків кінцеві зубні приголосні основи пом'якшуємо, інші – не пом'якшуємо і в 1-й особі множини додаємо закінчення -мо, а в 2-й – закінчення ' -те: сядь, сядьмо, сядьте; стань, станьмо, станьте; поміркуй, поміркуймо, поміркуйте; пробач, пробачмо, ї, пробачте. Отже, у наказовому способі дієслова мають такі закінчення:
Дієслова пити, бити, вити, лити в наказовому способі зберігають кореневий голосний и: пий, бий, вий, лий. Дієслово їсти має такі форми наказового способу: їж, їжмо, їжте; тут відбулося чергування звука д (їда) із звуком ж (як у випадку завадити – заважати). Форми наказового способу на зразок ходім, ходімте, давайте підемо (замість: ходімо), ідіте (замість: ідіть) не є нормативними, вони допустимі лише в розмовному стилі. Форма 2-ї особи множини наказового способу вживається в разі ввічливого звертання до однієї особи: Не плачте, мамо, не треба (А. Малишко). При наказовому способі, як правило, вживається звертання: Зеленійте, домі і лужечки, і, орли, здіймайтесь ув імлі, розливайтесь, круті бережечки, по вкраїнській молодій землі! (А. Малишко). Різних відтінків значенню наказового способу надає вид дієслова. Наказ чи прохання, висловлені дієсловом недоконаного виду, звучать не так категорично, як ті ж наказ чи прохання, передані формою доконаного виду: заходьте і зайдіть, сідайте і сядьте. Наказові надають відтінку інтимності частки -но, -бо, які пишуться через дефіс: іди-но, розкажи-но, послухай-бо, зачекайте-бо.
Дієприкметник як форма дієслова Дієприкметник – це форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими. З одного боку, дієприкметник, як і дієслово взагалі, називає дію, має доконаний чи недоконаний вид, буває перехідним (пасивний дієприкметник) або неперехідним (активний). Наприклад, дієприкметник лежачий (камінь) указує на дію – (камінь) лежить, має недоконаний вид і є неперехідним; дієприкметник покладений (камінь) указує на дію – поклали (камінь), має доконаний вид і є перехідним. З іншого боку, дієприкметник, як і прикметник, називає ознаку предмета, має форму відмінка, роду й числа. Наприклад, дієприкметник достиглої (вишні) вказує на ознаку (відповідає на питання яко і?) і має форму родового відмінка однини жіночого роду. У реченні дієприкметник виконує ту саму функцію, що й прикметник, тобто виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка: Я хочу бачити світ розплющеними очима (1. Драч). Хата посипана зеленою, пахучою травою, кутки обставлені клечанням (Ю. Яновський). Дієприкметники бувають активні й пасивні. Активні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією того самого предмета: робітник працює – працюючий робітник, птах співає – співаючий птах, вогнище погасло – погасле вогнище. Активні дієприкметники бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, співаючий) видів. Пасивні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією іншого предмета: робітника преміювали – премійований робітник, хтось поранив птаха – поранений птах, застосовують метод – застосовуваний метод. Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета: дитина вмилася – умита дитина, листок відірвався – відірваний листок, дід згорбився – згорблений дід. Пасивні дієприкметники бувають доконаного (премійований, поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів. На час дієприкметники не вказують: він визначається контекстом. Наприклад, у реченні В лісі вже ставало тісно від прибуваючих військ (О. Гончар) дієприкметник прибуваючих співвідноситься з минулим часом (які прибували). А в реченні Якщо станеться війна, знову виплакуватимуть очі передчасно посивілі матері й наречені дієприкметник посивілі співвідноситься з майбутнім часом (які посивіють). Тому неправомірно до дієприкметників застосовувати означення «дієприкметник минулого часу» чи «дієприкметник теперішнього часу». Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) і набувати значення прикметника: колючий дріт, родюча земля, пекучий біль, блискучий промовець, вихована людина, розгублений погляд. Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він: а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь; б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник – летячий), кипучий (дієприкметник – киплячий), плакучий (дієприкметник – плачучий), загребущий, тяму щий, пропащий; в) хоч має суфікс -л(ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник – скислий), стиглий (дієприкметник – достиглий), гнилий (дієприкметник – зігнилий), талий (дієприкметник – розталий); г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблагйнний; г) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак. Творення і правопис дієприкметників Активні дієприкметники доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- та прикметникових закінчень: змарніти) – змарнілий, спочи(ти) – спочилий, опа(сти) – опалий. Причому суфікс -ну- в них випадає: засохну(ти) – засохлий, промокну(ти) – промоклий, змерзну(ти) – змерзлий. У сучасній українській мові активні дієприкметники доконаного виду за допомогою суфіксів -ш-, -вш- не творяться. Форми на зразок «перемігший», «допомігший», «позеленівший», «бувший» не відповідають літературній нормі; у таких випадках треба казати який переміг, який допоміг, позеленілий, колишній. Активні дієприкметники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч- (від дієслів 1 дієвідміни) і -ач-, -яч- (від дієслів II дієвідміни) та прикметникових закінчень. Практично це робиться так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість кінцівки -ть додається -ч(ий): співаю(ть) – співаючий, квітну(ть) – квітнучий, лежань) – лежачий, терпля(ть) – терплячий. Утворені від перехідних дієслів активні дієприкметники недоконаного виду на зразок «поважаюча себе людина», «виконуючий пісню артист» не відповідають нормам сучасної української мови; слід казати: людина, яка поважає себе; артист, який виконує пісню (але у вислові виконуючий обов 'язки це можливо, оскільки цей вислів має значення іменника). | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||