Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Дійсний спосіб. Часи дієслова Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію. Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко). Минулий час дієслів доконаного виду може означати: а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажерная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова); б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору. Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко). Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупинився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали). Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному: а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає – так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний); б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня). Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду. Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбутньому часі мають три форми: просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують; складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, читатимете, виступатимуть; складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати. Останні дві форми за своїм значенням синонімічні. Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невлад тивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої. Форма теперішнього часу може вживатися для позначення дії, що відбувалася в минулому: а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну – зирк! – а передо мною, ну, не далі як до комори, стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився – б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня); б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко); в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева – дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко); г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова українська державотворча сила. За ініціативою відомого ук раїнського громадського діяча адвоката Миколи Міх-новського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко). Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали щоденно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу – / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне – в майбутньому, лізуть – у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок). Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. Наприклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаючи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде. Творення форм минулого і давноминулого часу Форми минулого часу творяться від основи інфінітива: а) для чоловічого роду – за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих', причому о, є в закритому складі чергується з і: мести – мів, везти – віз, могти – міг, рости – ріс, б) для інших родів і для множини – за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли, затихла, затихло, затихли', чергування о, є з і в цих формах не відбувається: мести – мела, мело, мели', рости – росла, росло, росли. Суфікс -ну- при цьому може випадати: мерзнути – мерз, збліднути – зблід, заслабнути – заслабії заслабнув), стерпну ти – стерп (і стерпнув); але: стукнути – стукнув, гукнути – гукнув, крикнути – крикнув. Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами (в однині) і числами: (я, ти, він) ріс, (я, ти, вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви, вони) росли. Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути: почав був, почала була, почало було, почали були. Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому: Лу-каш нахиляється, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка). Я вже зібрався був, та не поїхав через родинні обставини і влаштувався на роботу в редакцію харківської газети (О. Довженко). Віл щось почав був говорити, та судді річ його спочатку перебили (Є. Гребінка). Від давноминулого слід відрізняти форму минулого часу з вставними словами було, бувало, які не вказують, що дана дія передувала якійсь іншій дії: За медом, було, приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Ти пам'ятаєш того великого чорного парасоля, як ми, бувало, під ним удвох від дощу ховались? (Леся Українка). Щоправда, трапляються випадки, коли для творення давноминулого часу використовують і форму було: – Ви, діточки, не скучайте за братиком, – почала було мати, та голос ввірвавсь і завмер (Марко Вовчок). Така форма дієслова не виділяється комами. Слова ж було, бувало, вжиті як вставні, треба виділяти комами. Змінювання дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни. До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі – також є), а в 3-й особі множини – закінчення -уть (на письмі – також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють. До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі – ї), а в 3-й особі множини – закінчення -ать (на письмі – також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять. В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось – до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни. Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення:
До архаїчної дієвідміни належать дієслова дати, їсти й повісти та префіксальні похідні від них на зразок додати, продати, виїсти, розповісти тощо (суфіксальні похідні дієслова давати, поїдати, відповідати належать до І дієвідміни). Змінюються вони так:
|