Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Підрядні словосполучення Слова в підрядному словосполученні об'єднуються між собою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне. Від головного слова ставиться питання, а залежне – відповідає на поставлене питання: холодна зима (зима -яка?-холодна), розмова про наболіле (розмова – про що? – про наболіле), приїхали вчора (приїхали – коли? – вчора). За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються на предикативні й непредикативні. Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об'єднуються всі інші слова: директор вирішив, місце звільнилося, буря повалила. Предикативні підрядні словосполучення бувають: самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів сонце зійшло, починається літо, день короткий, поїзд прибуває; достатні – не можуть бути повним реченням без залежних слів: комісія розглянула, держава забезпечує, кандидат може балотуватися. У більшості мовознавчих праць предикативні словосполучення не виділяються і не розглядаються як окреме синтаксичне утворення на тій підставі, шо вони, мовляв, можуть бути реченнями. Але, по-перше, не всі поєднання підмета з присудком є самодостатніми. Наприклад, такі предикативні словосполучення, як сонце нагріло, вітер зриває, автор передав, щоб стати реченнями, повинні мати при собі щонайменше один або більше другорядних членів: Сонце нагріло зеМ' лю. Вітер зриває листя з дерев. Автор передав у видавництво свою нову повість. По-друге, якщо, скажімо, вислів Я йду і може бути реченням, то не в усякій мовній ситуації. Наприклад, у відповіді на запитання Куди ти йдеш ? – це ще тільки словосполучення, будівельний матеріал для речення, але не речення. І по-третє, предикативні словосполучення будують за тими ж правилами, що й будь-яке інше словосполучення Наприклад, немислимі сполучення підмета з присудком зразок «вогонь мжичив», «дерево бігає», «вогонь згасало», «дерева ростуть»; можливі тільки такі: вогонь згасав, дерево росте. Предикативне словосполучення, якщо воно перестає бути синтаксичним центром речення, легко переходить у непреди-кативне: птахи відлітають – відліт птахів, верби схилились – схилені верби, камінь лежить – лежачий камінь, видніється ліс – видно ліс, ранок тихий – тихий ранок. Предикативні словосполучення можуть (щоправда, рідко) лексикалізуватися: кури не клюють, кіт наплакав, клепки розсохлись, жижки дрижать, серце крається, голова набита клоччям, молоко на губах не обсохло. Непредикативні підрядні словосполучення в реченні входять або тільки до групи підмета, або тільки до групи присудка, або до групи якогось другорядного члена: українська держава, забезпечує захист, захист власності. За тим, якою частиною мови виражено головне слово, непредикативні підрядні словосполучення бувають: іменникові: робочий день, долина річки, батько з сином, уміння працювати, їзда верхи; із числівниками – лише в непрямих відмінках, крім знахідного: п ятьом студентам, двох будинків, прикметникові: знайомий мені, міцніший за сталь, розгублений від хвилювання, відвертий до нахабності, дуже високий, білий весь, гарний такий, готовий допомогти, числівникові – тільки в називному та знахідному відмінках: три яблука, сто днів; але з числівниками тисяча, мільйон, мільярд та з дробовими числівниками – у будь-якому відмінку: тисяча гривень, тисячі гривень, тисячею гривень, одна десята відсотка, однієї десятої відсотка, займенникові: щось цікаве, хтось із них, вони обидва; Дієслівні: читати книжку, розмовляти з другом, пасти задніх, залишитися без нічого, довго чекати, знати багато, стати навшпиньки, іти не оглядаючись, здаватися втомленим, просити почекати, варто подумати; прислівникові: недалеко від села, зовсім близько, надзвичай но просто, краще за художника. За смисловими відношеннями між їхніми членами непредикативні підрядні словосполучення бувають: означальні (атрибутивні) – залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські каштани, цвіт яблуні вода з криниці, робота вручну; додаткові (об'єктні) – залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, дивитися на людей, ласий до меду; обставинні (адвербіальні) – залежне слово називає різні обставини: повернутися пізно, навчатися в університеті, завмерти від здивування. Більшість фразеологізмів, які є в українській мові, має форму непредикативних підрядних словосполучень: біла ворона, на сьомому небі, гострий на язик, не в тім 'я битий, кирпу гнути, у три погибелі, дати перцю, збити з пантелику, приший кобилі хвіст. Способи підрядного зв’язку в словосполученнях Між словами в підрядних словосполученнях можливі три способи зв'язку: узгодження, керування й прилягання. При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного. Наприклад, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й однині, що й головне слово земля. Якщо змінимо форму головного слова на землею, то відразу треба міняти й форму залежного слова на рідною. Так само й у словосполученні ти думаєш залежне слово думаєш стоїть у другій особі однини, як і головне ти. Якщо змінимо ти на займенник третьої особи множини вони, то доведеться змінити й форму залежного слова на думають. У предикативних підрядних словосполученнях, якщо залежне слово (присудок) виражене дієсловом, для словоформ У теперішньому й майбутньому часах та в наказовому способі згодження відбувається в особі й числі (я думаю, ти думаєш,студенти думають, ти думай, ви думайте), а в минулому часі та умовному способі – у роді (в однині) й числі (він думав, вона думала, вони думали, ми подумали б). Узгодження в роді, числі і, як правило, у відмінку відбувається тоді, коли залежне слово виражене прикметником (він добрий, вона добра, вони добрі, він був добрим і добрий, вона була доброю і добра), дієприкметником (стіна побілена, стіни побілені), порядковим числівником (він перший, вона перша) чи займенником із прикметниковим значенням (справа наша, дім наш). У непредикативних підрядних словосполученнях із головним словом узгоджуються в роді (в однині), числі й відмінку залежні слова, виражені прикметниками (тепла зустріч, теплої зустрічі, теплих зустрічей), дієприкметниками (продумана відповідь, продуманої відповіді), порядковими числівниками (перший ряд, у першому ряду), кількісними числівниками в непрямих відмінках (трьох днів, трьома днями), займенниками з прикметниковим значенням (моя порада, моєї поради, моїми порадами). У словосполученні із залежним словом-прикладкою обов'язковим є лише узгодження у відмінку: місто Черкаси, до міста Черкас, за містом Черкасами; мати-природа, матері-при-роди, з матір 'ю-природою. При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) незалежно від форми головного слова. Наприклад, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку. Як би ми не змінювали форму головного слова (люблю, любимо, люблять, любили, любитимуть, любіть і т. д.), від цього відмінок залежного слова (Вітчизну) не зміниться. У словосполученні любов до людей залежне слово до людей стоїть у родовому відмінку з прийменником; і як би ми не змінювали форму головного слова – любові, з любов 'ю, про любов і т. д. – залежне так і стоятиме в цьому самому відмінку з прийменником. Керування може здійснюватися без прийменників (сіяти пшеницю, цікавитися літературою, дякувати вчителеві, слова підтримки, його думка, старший віком) і за допомогою прийменників (дбати про дітей, називати на ім 'я. Залежно від того, якою мірою лексичне значення головного слова потребує при собі залежного, розрізняють: сильне керування – головне слово не може обходитися без залежного чи залежних слів: зустріти товариша, вимагати відшкодування, добігти до фінішу, опадання листя, відповідь товаришам, сповнений мудрості, повідомити громадськість про небезпеку, переробити насіння на олію; слабке керування – головне слово може вживатися й без u залежних слів: працювати в полі, повертатися з роботи, продукція без браку, змужнілий у праці, хворий на грип. При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом. Наприклад, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені прислівниками удосвіта, глибоко, дуже; у словосполученні розмовляємо йдучи – дієприслівником йдучи; приїхали перевіряти – неозначеною формою дієслова перевіряти. Ці залежні слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова. Головним словом, до якого прилягають незмінювані сло^ ва, найчастіше буває дієслово (у будь-якій формі): почуватися добре, поспішай повільно, чітко усвідомлений, зроблено поспіхом, проаналізувавши ґрунтовно, ідуть не поспішаючи, намагався допомогти. Способом прилягання іноді приєднуються прикладки до означуваного слова: станція П'ятихатки, на станції П'яти-хатки; журнал «Всесвіт», у журналі «Всесвіт». Побудова і вживання словосполучень У побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'язком керування, найвиразніше проявляється специфіка мови. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не «дякую вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю на українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити згідно закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в дві години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед правильно поєднувати слова в словосполучення. Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема таких словосполучень із підрядним зв'язком керування: пробачте мені (а не «мене») мені болить (а не «мене») дотримати слова (а не «слово») оволодіти ситуацією (а не «ситуацію») опанувати професію (а не «професією») учитися ремесла (а не «ремеслу») ігнорувати попередження (а не «попередженням») завдати шкоди (а не «шкоду») зазнати невдачі (а не «невдачу») зрадити принципи (а не «принципам») називати на ім'я (а не «по імені») звернутися за адресою (а не «по адресі») відправити поштою (а не «по пошті») прийшов у справі (а не «по справі») комісія для складання (а не «по складанню») заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню») сталося через недбальство (а не «із-за недбальства») один раз на місяць (а не «в місяць») ввести до складу (а не «в склад») радіти з успіхів (а не «успіхам») Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде порівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); дорожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж страх (а не «сильніший страху»). Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на: багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так само після дієслів перетворюватися, обертатися, змінюватися: перетворюватися на пару, змінюватися на краще. При числівниках два, три, чотири іменник стоїть у називному відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три місяці, чотири роки. І навпаки, при числівнику півтора іменник вживається в родовому відмінку однини, а не в називному множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року. Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»). Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандартними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значення мають пари словосполучень книжкова шафа – шафа для книжок, орендна плата – плата за оренду, роздрібний продаж – продаж у роздріб, міські вулиці – вулиці міста, після впорядкування території – впорядкувавши територію, учитель й учні – учитель з учнями, роботу виконано – робота виконана. Іноді словосполучення можна замінити одним словом і навпаки: книжкова крамниця – книгарня, дощана огорожа – паркан, край лісу – узлісся, брати в борг – позичати, відбиватися в дзеркалі – віддзеркалюватися, стати сірим – посіріти, кожного дня – щодня, батько й мати – батьки. Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.
Речення, його основні ознаки Найменшою одиницею спілкування є речення. Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (О. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки). Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю. Комунікативність – це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову. Модальність – це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення. Предикативність – це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність). Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я – тут – тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! – то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ». Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції. Інтонація речення включає в себе: а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення); збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення); в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення); г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення); г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси). Інтонаційний наголос великою мірою впливає на зміст висловлювання, певним чином доповнює, уточнює його: а) фразовий наголос виділяє одне зі слів речення, як правило, останнє, підкреслюючи таким чином завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції: Я пе вен, що все буде добре: дивись, народ у нас як на підбір (О. Гончар); б) логічний наголос (переставлення фразового наголосу в незвичне місце) виділяє найважливіше для змістуслово в реченні: Матроси на підбір – красиві, молоді, – дівчата русокосі їм бажають щастя у труді. в) емфатичний наголос емоційно виділяє слово в реченні переважно подовженням наголошеного голосного, надаючи висловлюванню різних емоційних відтінків (поваги, здивування, невдоволення, презирства, недовіри, іронії тощо): Це справді знайшовся гарний давалець: роботи дає багато, а харч дає видавцем (і. Нечуй-Левицький). Види речень і розділові знаки в кінці їх Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до цього речення бувають розповідні, питальні та спонукальні. Розповідне речення містить якесь повідомлення про щось. Розповідні речення бувають: а) стверджувальні, у яких щось стверджується: Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож', б) переповідні, у яких висловлюється чужа думка: Колись отак, розказує легенда, – хустиною святая Вероніка зібрать хотіла сльози й піт Христа (Леся Українка). У цих реченнях вживаються вставні слова як кажуть, на думку такого-то, за словами такого-то, мовляв, сказав такий-то тощо; в) ймовірнісні, у яких висловлюється припущення: Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно і голосисто, як у нас на Україні (О. Довженко). У цих реченнях вживаються вставні слова мабуть, можливо, очевидно, певно, здається, думаю, гадаю', частки навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби тощо; г) заперечні, у яких щось заперечується: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). У цих реченнях вживаються частки не, ні; займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк; слова неправда, брехня тощо. |