Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Особливості вживання деяких прийменників Прийменник по в літературній мові вживається досить рідко. Із знахідним відмінком він найчастіше вказує на мету або межу дії: піти по воду, загруз по кісточки, пальто по коліна, по цей день. Із місцевим відмінком прийменник по переважно виражає: а) місце або час дії: пливти по Дніпру, їхати по дорозі (кра-ще: дорогою), ходити по лікарях, не спати по ночах (краще: ночами), заняття по середах (краще: в середи); б) відношення до іншого предмета: різьба по дереву, нам по управлінню, черговий по школі, брат по духу; в) спосіб дії: чинити по правді, обслуговувати по черзі, чи\ тати по складах. Часом прийменник по вживають недоречно, наприклад: «Я] прийшов по справі» – треба: Я прийшов у справі; «відправити по пошті» – треба: відправити поштою; «по закону» – треба: згідно з законом, відповідно до закону, за законом, «по імені» – треба: на ім 'я; «по хворобі» – треба: через хворобу; «заходи по поліпшенню» – треба: заходи щодо поліпшення; «комісія по складанню» – треба: комісія для складання; «по поводу чого» – треба: з приводу чого. Іноді прийменник по неправильно вживають із давальним відмінком: «зв'язати по рукам і ногам», «видно по очам» – треба тільки з місцевим відмінком: зв 'язати по руках і ногах, видно по очах і т. д. Прийменник з (із, зі, зо) передає дуже широке коло значень. Наведемо лише деякі з них. З родовим відмінком він, крім іншого, вказує: а) на підставу якоїсь дії чи стану: з моєї вини, з власної волі, з дозволу, з примусу; б) на ознаку за галуззю: посібник з менеджменту, фахівець з біології, змагання з бігу. Із знахідним відмінком – виражає приблизну кількість чогось: осіб з двадцять, днів з десять, кілограмів зо три. Прийменник за, крім багатьох інших, має такі значення. З родовим відмінком він може вказувати на час або умову: за життя, за часів Богдана Хмельницького, за всякої погоди, за такої умови. Із знахідним відмінком прийменник за вказує, крім іншого, на призначення особи чи речі: бути за начальника, правити за молоток. Іноді цей прийменник помилково вживають із знахідним відмінком після дієслів думати, говорити, турбуватися і подібних: «думати за навчання», «говорити за справи». Треба тільки: думати про навчання, говорити про справи, турбуватися про людей, піклуватися про батьків. З орудним відмінком прийменник за, попри інше: а) вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за вашою згодою, за власним вибором, за всіма правилами, за моїми відомостями, за останньою модою, за прикладом, працювати за спеціальністю; б) позначає напрямок руху: за течією, за вітром. Прийменник на із знахідним відмінком може означати: а) час дії: на кінець року, на ранок, на цю пору, стільки грошей на місяць; б) мету, призначення чогось: на знак дружби, йому на втіху, одяг на свято, на честь, на захист, на пам ять, на адресу; в) те, згідно з чим відбувається дія: на запрошення, на вимогу, на замовлення, на заклик, на мою думку. Прийменник на із знахідним відмінком вживається також після слів перетворюватися, хворіти, хворий, багатий: вода перетворюється на пару, хворіти (хворий) на грип, багатий на корисні копалини. Часом неправильно кажуть: «розмовляти на українській мові». Треба тільки: розмовляти, писати, читати українською мовою. Прийменник через із знахідним відмінком, крім іншого, вказує на причину: через необережність, через непорозуміння, через брак часу (або: за браком часу). Іноді помилково кажуть: «відпустка по хворобі», «аварія із-за халатності». Треба тільки: відпустка через хворобу, аварія через недбальство. Прийменник до з родовим відмінком може вказувати: а) на напрямок руху: іти до школи, поїхати до Львов вступати до інституту, б) на предмет зацікавлення: ласий до меду, швидкий до боти, беручкий до науки, привітатися до знайомого. Іноді сплутують значення прийменників біля та близько Прийменник біля з родовим відмінком позначає місце: Дніпра, біля будинків, біля станції метро. На місце можуть вказувати ще прийменники близько та коло: близько Києва, коло хати. Але для позначення приблизної кількості вживаються тільки прийменники близько та коло: близько (коло) десятої години, близько (коло) тридцяти днів, близько одного кілометра. А Вислови на зразок «біля п'ятої години», «біля двох кілограмів» не відповідають літературній нормі. Синоніміка прийменників Нерідко ті самі відношення між явищами дійсності можна передавати за допомогою різних мовних засобів, зокрема й прийменників. На місце в певних випадках можуть однаково вказувати прийменники в і на: в полі і на полі, в селі і на селі; але тільки: в парку, в саду, на майдані, на городі. На розташування чогось відносно якогось предмета вказують прийменники біля, коло, близько, при, край, над, під, поряд з поруч з. Перші три біля, коло, близько просторову близькість виражають у найзагальнішому вигляді: біля вікна, коло вікна, близько вікна; біля берега, коло берега, близько берега. Тіснішу близькість передають прийменники при, край: при березі, край берега. Прийменник над, крім вивищення, може виражати також близькість: над водою, над дорогою. Так само прийменник під, крім нижчого розташування, часто вказує й на близькість: під горою, під лісом. Прийменники поряд з, поруч з (останній стосується переважно осіб) указують, крім близькості, ше й на рівнозначність предметів: поряд зі школою, поруч із товаришем. На зосередження дії чи розташування чогось навколо якогось предмета однаково, без певних відтінків значення вказують прийменники круг, довкола, навколо, навкруг, навкруги, кругом: Забіліли сніги навколо Києва, загуляли хуртовини (О. Довженко). В лісах довкола села паслися корови і воли (І. Франко), У козацькому таборі, навкруг фортеці, копали шанці (Н. Рибак). У деяких випадках таке розташування може позначати й прийменник побіля, вказуючи водночас і на близькість: Птиці оселяться побіля ставу (М. Стельмах). Для позначення місця, простору, всередину якого спрямована дія, використовуються прийменники до і в (у): Увійшли вони у хатку – мати й Галя вже спали (Марко Вовчок). Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський). Але коли мовиться про межу дії, вживається лише прийменник до (замінити його прийменником в (у) не можна): Коваль аж до греблі провів його (А. Головко). Для позначення часу, від якого починається дія, вживаються прийменники від (од) і з: І почав Саул підозрівати Давида від того дня (Леся Українка). З того часу в Україні жито зеленіє (Т. Шевченко). Але при вказівці на певний ^Дрізок часу використовується тільки прийменник від (од): 'ак од світання до пізньої ночі бігає, носиться білка маленька U1. Воронько). При вказівці на час дії відносно якоїсь попередньої події користовуються прийменники після і по: після обіду і по обіді, після півночі, по полудні: Після дощу гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра). По війні, коли вже одгули бої, восени колись приходив ти до мене (П. Тичина). Проте перший із них указує на безпосереднє настання однієї події за іншою, другий – такого значення не має. Для позначення часу дії відносно якоїсь наступної події вживаються прийменники до і перед: до схід сонця і перед сходом сонця. Але прийменник перед вказує на близький до наступної події час, тим часом як прийменник до може стосуватися і віддаленого попереднього часу: Він подав мені розгорнуту книжку, яку перед моїм приходом розглядав на столі (Ю. Яновський). До призову в армію хіба що дурень жениться (А. Головко). Для позначення причини використовуються прийменники з, від, за, через, завдяки, внаслідок, у результаті, у зв 'язку з, з огляду на, у силу, під впливом. Проте не всі вони взаємозамінні. У певних ситуаціях майже однаково можуть вживатися з і від: з радості і від радості, з горя і від горя; але тільки: від вітру, від перенапруження. Близькі за значенням прийменники через і завдяки, але перший із них вживається в разі повідомлення про несприятливі обставини, другий – у розповіді про сприятливі обставини: через хворобу, через недбалість, через посуху; але: завдяки допомозі друзів, завдяки дбайливому доглядові (поміняти місцями ці прийменники ніяк не можна). Мета виражається за допомогою прийменників для, задля, ради, заради, з метою, в інтересах, на знак, в ім 'я, на честь, на випадок тощо. Дуже близькі за звучанням і значенням прийменники для і задля, ради, заради. Але якщо перший просто виражає причину, то інші мають ще додаткове значення «в інтересах»: для продажу і задля (ради, заради) справедливості (в інтересах справедливості). Прийменники з метою, в інтересах належать до наукового, публіцистичного та ділового стилів. Прийменники на знак, в ім 'я, на честь мають урочистий відтінок. Прийменник на випадок виражає передбачливість. Прийменники, таким чином, завдяки різним значеннєвим і стилістичним відтінкам забезпечують якнайточніше позначення різноманітних відношень, властивих реальній дійсності і її відображенням у людській свідомості. Написання прийменників Прийменники пишуться окремо від інших частин мови: уві сні, ,наді мною, піді мною, на жаль. їх треба відрізняти від префіксів, які пишуться разом: при березі і прибережний, над Дніпром і наддніпрянський, з-під шапки і спідлоба, перед осінню і передосінній, ліг на бік і відійшов набік. Слід пам'ятати, що між прийменником та іншою частиною мови можна вставити означення: на превеликий жаль, при крутому березі, над широким Дніпром, з-під зимової шапки, перед золотою осінню, ліг на правий бік. Між префіксом і частиною слова вставити інше слово не можна. Складні прийменники, утворені від первинних за допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поза, з-під, з-попід, з-між, з-поміж, з-проміж, з-перед, з-серед, з-посеред. Інші складні прийменники, утворені від первинних, пишуться одним словом: задля, заради, навпроти, наскрізь, побіля, понад, поперед, попід, посеред, почерез, поза, попри, поміж, проміж, помимо, щодо (але: що ж до). Складні прийменники прислівникового походження пишуться одним словом (як і відповідні прислівники): поруч мене, обабіч шосе, наприкінці дня, назустріч делегації, напередодні свят, внаслідок переживань, всупереч сподіванкам, наперекір знегодам, довкола цього питання. Проте від прислівників, які пишуться разом, слід відрізняти однозвучні сполучення прийменників з іменниками, що мають при собі додаток у родовому відмінку й пишуться окремо: углиб (прислівник) – у глиб століть (сполучення прийменника у з іменником глиб, при якому є додаток століть), убік (відійшов убік) – в бік річки, всередині – в середині кімнати, зсередини – з середини приміщення, скраю (моя хата скраю) – 3 краю села, спочатку – з початку тижня. Щоправда, іноді такі слова, як всередині, збоку, скраю, можуть бути й прийменниками: Чіпка йшов збоку отари (Панас Мирний). За всіма ознаками, це було колгоспне подвір'я. Воно стояло скраю мальовничого села (Ю. Яновський). Усередині атомів діють свої, особливі закони (3 підручника). Двома та більше словами пишуться такі прийменникові сполучення: під час, згідно з, відповідно до, подібно до, залежно від, незалежно від, у зв 'язку з, у напрямі до, з допомогою, за рахунок, в силу, в результаті (але: внаслідок), незважаючи на. Щоб уникнути немилозвучного збігу насамперед голосних, а потім і приголосних, використовують варіанти прийменників у і в; з, із і зі; під і піді; над і наді; перед і переді: був у мене – були в мене; прийшов з інституту – прийшов із театру – прийшов зі школи; під нами – піді мною.
Значення і склад сполучників Сполучник – службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень. Наприклад, у реченні Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають (Т. Шевченко) сполучники і, й з'єднують однорідні члени (присудки), сполучник бо з'єднує прості речення в складне. Однак подібні слова можуть бути і не сполучниками. Так, у реченні Дружній череді і вовк не страшний (Нар. творчість) слово і – частка, а не сполучник, бо воно нічого не поєднує, тільки підсилює сказане, маючи те саме значення, що й частка навіть. За походженням сполучники бувають: а) первинні: та, а, бо, чи; б) похідні, що розвинулися з інших частин мови: зате, проте, однак, якщо, якби, тому що, через те що, у зв 'язку з тим що, незважаючи на те що, не тільки... т. д. За значенням сполучники поділяються на сурядні, підрядні й пояснювальні. Сурядні сполучники з'єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко). Серед сурядних сполучників розрізняють: єднальні: / та також, і... /, ні... ні, як... так і, не тільки... а й; протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж; розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то. Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного: Ярема гнувся, ба не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко). Серед підрядних сполучників розрізняють: порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, гейби; часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тіпьки що, скоро, ледве, щойно; причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк; мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби; умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз; допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що; наслідковий: так що. Пояснювальні сполучники приєднують уточнювальні слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський). До пояснювальних сполучників належать тобто, цебто, або (у значенні тобто), чи (у значенні тобто), а саме, як-от. За будовою сполучники бувають: прості: /, а, та, бо, чи, що, як, хоч; складні: проте (про + те), зате (за + те), щоб (що + б), якби (як + би), нібито (ні + би + то); кладені: та й, коли б, тому що, через те що, так що, зважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і. За способом вживання сполучники поділяють на одиничні, повторювані й парні. Одиничні сполучники ( та, а, але, або, чи, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М. Рильський). Повторювані сполучники (і... /, ні... ні, або... або, чи... чі то... то) повторюються два або більше разів підряд при одне рідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я лоні, і дивлюсь, і слухаю, і жду (В. Сосюра). Сиджу я в та марю тихенько, чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, чи зне рідну землю в сльозах поцілую, чи вік протиняюсь отут у Вілюю) (П. Грабовський). Парні сполучники (не тільки... а й, не тільки... але й, як... так і, як не... так, хоч... але, хоч... та, якщо... то, чим.-тим) вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або реченнях: Не тільки гомерівський епос, але й трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на міфах (М. Рильський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість). Особливості вживання деяких сполучників Сполучник і чергується з й, якщо попереднє слово закінчується або наступне починається з голосного: сонце й місяць, висока й струнка, співає й декламує, комети й астероїди, Київ й Одеса. Проте чергування і – й не відбувається: а) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко); б) перед й, я, ю, є, ї: Петро і Йосип, груші і яблуні, вага і ємність', в) при зіставленні і протиставленні: вороги і друзі, земля і люди, людина і космос, г) як правило, у заголовках: «Інтеграли і ряди», «Господарська і фінансова діяльність держадміністрації». В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника /', так і сполучника та, доречно використовуючи то один, то другий: Економічній безпеці й незалежності України загрожують гіперінфляція, падіння виробництва та величезний дефіцит бюджету, що спричиняє високі процентні ставки й підриває довгострокові вклади, корупція та організована злочинність (3 газети). Парні сполучники не тільки... а й, як... так і та подібні слід розташовувати так, аби перша частина стояла перед одним однорідним членом речення чи групою їх, а друга – перед другим: Правильна політика в галузі розвитку продуктивних сил передбачає раціональне використання не тільки природних ресурсів, а й виробничого та науково-технічного потенціалу (неправильно було б: «...передбачає не тільки раціональне використання природних ресурсів, а й виробничого та науково-технічного потенціалу»). Іноді для приєднання підрядного речення причини до головного неправильно використовують слова «так як»: «Я не Дав відповіді, так як не з'ясував ще всіх обставин». Треба: Я не дав відповіді, бо (тому що, через те що, оскільки) не з ясував ще всіх обставин. Написання сполучників Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться одним словом: а) із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож; б) із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби; в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто; г) із часткою що: абощо, тощо, якщо; ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим. Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б. Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що. Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пишуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то. Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все підрядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання. Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не робив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У другому реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б. Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, – гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж – сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відповідає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з часткою ж, а не сполучник. Сполучник можна замінити синонімічним сполучником, а з однозвучним поєднанням інших частин мови цього зробити не можна. У наведених вище прикладах сполучник щоб можна замінити синонімічним сполучником аби, сполучник таж – синонімом адже. Зі словами що б, та ж цього зробити не можна. |