Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Вони виражаються: а) прислівниками: Тривожно і радісно злетіли сірі гуси вгору і полинули, полинули (О. Довженко). Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки (М. Стельмах); б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (С. Васильченко). Білий кінь, повіддя попустивши, летить в степи (А. Малишко); в) іменниками в орудному відмінку (переважно з порівняльним значенням): Вона то плавала лебедем, то йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою (І. Нечуй-Левицький); г) іменниками з прийменниками: Ми кожний камінь брали з бою (В. Сосюра). Дід з хлопчиком у два ціпи молотили жито (Ю. Яновський); ґ) фразеологізмами: Мене всього пробирали дрижаки, я не міг нагрітися, хоч згинався в три погибелі (1. Багмут). Брати w жили, як то кажуть, душа в душу (М. Рильський). Обставини міри й ступеня вказують на кількісний або якісний вияв певної дії, стану чи ознаки і відповідають на питання наскільки? скільки разів? у скільки разів? як багато?якою мірою? Вони переважно виражаються: а) прислівниками, зокрема такими, як дуже, багато, трохи, ледве, надзвичайно, вщерть, вволю, дотла, доволі, достобіса, двічі, тричі та ін.: Лукаш дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий (Леся Українка). Прозору склянку вщерть налито вином червоним і хмільним (М. Рильський); б) вищим ступенем порівняння якісних прислівників: Уже що наші братчики задумають, чи добре, чи лихе, так швидше воду в Дніпрі зупиниш, ніж їх (П. Куліш); в) іменниками в непрямих відмінках з прийменниками: Козак за коліна грузнув у снігу (І. Ле). Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця (М. Коцюбинський); г) словами й словосполученнями з кількісним значенням: Протягом дня вони кілька разів поривалися перескочити мур (О. Гончар). Обставини місця визначають місце дії, її напрямок, початковий або кінцевий пункт і відповідають на питання д є? куди? звідки?яким шляхом? Вони виражаються: а) прислівниками: Зорі тихо тремтять угорі (М. Коцюбинський); б) іменниками в орудному відмінку без прийменника: Іду шляхом, поля й ліси минаю, але життя свого не омину (Л. Первомайський); в) іменниками в непрямих відмінках з прийменниками: Сідають на озера уночі натомлені в дорозі дикі гуси (Т. Коломієць). Котилася тарілочка по крутій горі, забавляла любих діток у моїм дворі (Л. Глібов). Обставини часу позначають час дії, її тривання, початок та кінець і відповідають на питання коли? доки? відколи? як довго? Вони виражаються: а) прислівниками: Увечері посумую, а вранці заплачу (Т. Шевченко); б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний). Троянці, в човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно поплили (1. Котляревський); в)іменниками в непрямих відмінках: Після дощу гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра). Присмерком дочапали до хутора (Марко Вовчок); г) словосполученнями: Вже другий день блукаємо по морю (Леся Українка). Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (О. Гончар). Останніми днями у нас погана погода (М. Коцюбинський). Коли йдеться про позначення року, то українська мова тут надає перевагу родовому відмінку: 1991 року український народ висловився за свою повну незалежність. Проте не буде помилок», якщо цю обставину часу передати місцевим відмінком: У 991 році український народ... Але якщо називається конкретна Ta, то вживається лише родовий відмінок: / грудня 1991 року Український народ... Години називають так: перша година п 'ятнадцять хвилин, п 'ятнадцять хвилин на другу годину, за сорок п 'ять хвилин друга година, рівно північ (або: дванадцята година ночі), двадцять хвилин за північ. При позначенні часу дії вживаються конструкції з прийменником о (об): о першій годині п 'ятнадцять хвилин, об одинадцятій годині п'ятдесят хвилин. Обставини причини вказують на причину дії чи виникнення ознаки і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? Вони виражаються: а) прислівниками тому, чому, зопалу, зозла, згарячу, спередсердя, знічев 'я, спросоння тощо (таких прислівників небагато): Прости мене, я згарячу забувся (Т. Шевченко); б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Віста з Малушею, натомившись, загорнулись у шкури й лягли спати (С. Скляренко). Аж скипів Бертольд, почувши гордовитую відмову, до поета посилає посланців тих самих знову (Леся Українка); в) іменниками з прийменниками через, від, з, за, завдяки, внаслідок, у зв'язку з, в силу, на підставі'. Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе? (Леся Українка). Обставини мети вказують на мету дії і відповідають на питання нащо? для чого? з якою метою Вони виражаються: а) прислівниками навіщо, навмисне, зумисне, наперекір, на зло (таких прислівників небагато): Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обсаджені вербами (І. Нечуй-Ле-вицький); б) неозначеною формою дієслова: Стомились хлопці, присіли спочити (П. Воронько); в) іменниками з прийменниками для, задля, заради, по, на, з метою, в ім 'я, на честь: Чогось дівчина по воду до броду не ходить (Т. Шевченко). Ми йдем на штурм рядами молодими (В. Сосюра). Обставини умови називають умову, за якої може відбутися чи відбувається дія, і відповідають на питання у якому випадку? за якої умови? Вони виражаються: а) прислівниками принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, безперешкодно, обов'язково, закономірно, випадково: Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (П. Козланюк). Вони рушили безперешкодно всі гуртом із здобиччю до корабля (М. Лукаш); б) іменниками з прийменниками у, за, при, за умови, у випадку: При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка). Отак жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний). Обставини допустовості називають умову, всупереч якій відбувається дія і відповідають на питання незважаючи на що? Вони виражаються іменниками або словосполученнями в поєднанні з прийменниками незважаючи на, всупереч, наперекір, попри, при і, як правило, виділяються з обох боків комами: Незважаючи на маленький вітерець, парило й робилося душно (Григорій Тютюнник).
Порядок слів у реченні Порядок слів у реченні вільний, тобто члени речення мають свого постійного, фіксованого місця. Але один порядок слів ми сприймаємо як звичайний, природний, інший – незвичайний. Природний порядок слів називається прямим, інший непрямим, або інверсією. Наприклад, у реченні Пресвятеє сонце принесло радість землю – прямий порядок слів. А в реченні Сонце пресвятеє землю радість принесло (Т. Шевченко) – інверсія. При прямому порядку слів у реченні, як правило: а) першим стоїть підмет, другим – присудок: Погідне блакитне небо дихало на землю теплом (М. Коцюбинський); б) прямий додаток стоїть після присудка: Я ніколи не шукав свого щастя під чужими небесами (М. Івасюк); в) узгоджене означення стоїть перед означуваним словом: вставала тоді в дитячій уяві слава бойових козацьких походів, оживали грізні січі, що колись точилися на цій землі (І. Цюпа); г) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова: Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей (Григорій Тютюнник); г) обставини способу дії, міри й ступеня стоять перед присудком: У вікна знову стрепетом б'ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки (М. Стельмах). Звичайно ж у простому реченні на початку ставиться відоме (тема), під кінець – нове, невідоме (рема). Відомим може бути й те, про що йшлося в попередньому реченні, і те, що само собою зрозуміле із життєвого досвіду, із ситуації. Наприклад, у реченнях із казки Жили собі дід та баба. 1 була у них курочка ряба. Знесла курочка яєчко, та не простеє, а золотеє загальновідоме скрізь винесено на початок реченння, а найважливіше (нова інформація) поставлено в його кінець. В усній мові найважливіше слово в реченні можна виділити наголосом. Такий наголос називається логічним. Наприклад, повідомлення Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії, якщо наголосити перше слово, вказуватиме насамперед на час; якщо наголосити слово відбудеться, означатиме, що мовляв, не треба сумніватися в реальності цього заходу і т. д. Таким чином, для чіткого висловлення думки має значення не тільки правильний добір слів, а й правильна розстановка їх, правильне наголошування потрібного слова. Повні і неповні речення За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні. У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом. У неповному – бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації. Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного – дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного – дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення – саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд: ...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби). У неповному реченні можуть бути неназвані: а) підмет: Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо (О. Гончар). Що то – голод? [Голод –] Невелике слово, а страшне (М. Коцюбинський); б) присудок: Тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе [тягнеться] серце, стороно моя (В. Сосюра). Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад (Марко Вовчок); в) обидва головні члени: Час летів, немов [він летів] по крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка). У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня – [багатство відіграє] панівну [роль] (Ю. Мушкетик); г) будь-який другорядний член: В дитинстві ми всі ще такі, як [нас] задумала доля (О. Забужко). Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки [в неї] не лий уже, більше [в ній] не вміститься (О. Довженко); ґ) кілька членів речення: Він виривався на волю, наче птах [виривається на волю] з клітки (Ю. Яновський). Ніхто не командує так народом, як [командують ним] його слуги (В. Чемерис). За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте [матір за шмат гнилої ковбаси] (Т. Шевченко). Неповні речення вживаються в суцільному тексті, щоб уникнути зайвого, нудного повторення відомих уже слів і словосполучень. Пропуск окремих членів у неповних реченнях не лише дає змогу стисло й економно викласти інформацію, а й робить компактнішим, пов'язанішим увесь текст і, отже, полегшує його сприймання. Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні. У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко). У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі – не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. – Ти яку [картоплю] любиш? – поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. – Червону чи білу [картоплю ти любиш] ? – Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: – Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна... (Григір Тютюнник). В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів – обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються. Еліптичні речення найчастіше трапляються в повідомленнях про: а) існування, перебування чогось чи когось у певному місці, стані: Вище трохи – млин. В долині – луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять (А. Тесленко). Чужі гріхи перед очима, а свої – за плечима (Нар. творчість). Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань (О. Довженко); б) рух у певному напрямку: Я в тютюн. Пірат за мною (О. Довженко). Полетіла Катерина і не одяглася... А москалі їй назустріч, як один, верхами... До їх... коли гляне – попереду старший їде (Т. Шевченко). За добою – доба. За ерою – ера. Кремінь, Бронза, Залізо (Є. Маланюк); в) джерело й характер певної репліки (пропускається дієслово зі значенням мовлення): – Не треба/ Я доповім сама! Смачного/ – палець із перснем вимкнув телефон (В. Яворівський). Він слово, а Карпо йому – десятеро (Панас Мирний); г) наказ, побажання, заклик: На прю! Без ляку і зневіри – за правду, волю й рідний край! Бо заповзялися бузувіри народ наш винищити вкрай (М. Старицький). На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире. Наприклад: Вгорі – ліси сріблясто-сині, внизу – розлив молочних нив (М. Бажан). В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах). Тут у першому реченні після вгорі та внизу робиться вичікувальна пауза і далі тон підвищується, тому після цих слів і поставлені тире; у другому – цього немає, тому тире не ставиться (так забажав автор). Неповні речення не слід сплутувати з односкладними, у яких за їхньою природою не повинно бути другого головного члена – присудка чи підмета. Наприклад, речення Нас тягло до лісу (О. Досвітній) – повне, хоч у ньому й немає підмета;, бо воно безособове і підмет йому не потрібний. Незакінчені речення Незакінчені речення являють собою початкові фрагменти звичайних речень, що їх із тієї чи іншої причини мовець раптом обірвав, не договоривши. Вони найчастіше трапляються в художньо-літературних, меншою мірою – у публіцистичних творах. Перерваність речення на письмі позначають трьома крапками, а у вимові – своєрідною паузою. Незакінчені речення використовуються зі стилістичною метою. Вони виконують різні функції, зокрема: а) передають внутрішній стан мовця (його схвильованість, збентеження, тривогу, нерішучість чи, навпаки, радість; б) захоплення, рішучість тощо): – Я не Ганна, не наймичка, я... – та й оніміла (Т. Шевченко). – Чудесна книга... Яка книга!!Хто ж... Хто ж написав оцю дивну, оцю чудесну книгу?(І. Багряний); б) відтворюють певні екстремальні умови, у яких відбувається мовлення: – Прощай, сину. Нехай тебе доля боронить від лихого. Хай... – раптом Дмитрові перехопило дух, він вже не міг дивитись на бліде обличчя сина (М. Стельмах). – Я тебе не застрілив би, бо... А мене... А мене ти пристрелиш!.. Мусиш! Мусиш!.. – розхвилювався та й забився в нападі пекельного, нестерпного болю (І. Багряний); в) дозволяють ухилитися від прямої відповіді, уникнути неприємних слів і таким чином нерідко надають багатозначності висловлюванню: – Ну, якби не стримався! – пригрозив старшина. – Я б тобі... (О. Гончар). – А чи дивились ви, чи є в неї... теє... – Що таке теє? – визвірилась на нього ображена жінка. – Ну, що теє... звісно, без чого відьма не буває... хвіст (М. Коцюбинський). Ось він [рід]... підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, п 'ючи «за щастя, за долю» новонародженої й за... Але цього останнього «за» ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого (1. Багряний); г) як риторичний прийом, дають змогу сконцентрувати увагу читача або слухача на якійсь важливій деталі, проблемі: Така дія, як ця, що відбувається тут, могла відбуватися й відбувалася скрізь, на будь-якій точці земної кулі року болючого 1943-го, але... І тут приходить знамените «але» – «але» як виняток з правила. Але в дійсності, в усій своїй трагічній повноті й специфічності така дія могла відбуватися й відбувалася лише на певній території й лише на тлі надзвичайної епопеї певного народу (може, навіть як вивершення тієї епопеї) (1. Багряний). Від неповних речень незакінчені речення відрізняються тим, що в них, на відміну від перших, важко або й неможливо встановити, що конкретно випущено. Це висловлювання, які з певних причин не стали повнозначними реченнями, але і в цьому випадку вони привертають увагу читача до певних явищ, натякають на щось, передають напругу конкретного мовлення.
Поняття про ускладнення Ускладнене просте речення – синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з однорідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті. До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями – звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками. Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники ( та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники (крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники (зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й порядок слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками. Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання |