Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Види підрядних речень У мовознавстві поширені дві класифікації підрядних речень: логіко-граматична і структурно-семантична. За логіко-граматичною класифікацією беруть до уваги те, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює або уточнює. Якщо підрядне речення відповідає на питання х т о? ш о?, то воно замінює підмет і його слід вважати підметовим, а якщо, наприклад, на питання к о г о? щ о? – то воно замінює додаток і його слід вважати додатковим і т. д. Наприклад, у реченні Хто не повстав, нехай повстане, несе катам відплати гнів (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання хто нехай повстане? і, таким чином, замінює підмет у головному реченні. Крім того, замість цієї частини можна підставити (це, щоправда, не завжди вдається) майже рівнозначне слово неповсталий, яке тут виступатиме підметом: Неповсталий хай повстане... Отже, це підрядне речення – підметове. Так само в реченні Почути б, як пахне земля (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання знахідного відмінка (кого? що?) і її можна замінити поширеним додатком пахощі землі; отже, тут маємо справу з підрядним додатковим реченням. У визначенні виду підрядного речення важливу роль, крім питання, відіграє вказівне слово в головному реченні: яким членом речення воно виступає, такого виду й підрядне речення. Наприклад, у реченні У кого серце мудрістю багате, тому глибини всякі перейти (А. Малишко) вказівне слово тому виступає додатком; отже, і підрядне речення додаткове. У реченні Яка совість, така й честь (Нар. творчість) вказівне слово така – присудок (складений іменний); отже, і підрядне речення присудкове (розкриває значення присудка головного речення). Якщо вказівного слова в головному реченні немає, пробуємо його підставити. Наприклад, у реченні Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка) у головне речення можна підставити вказівне слово той і за ним визначити вид підрядного речення. Щоправда, така підстановка не завжди можлива. Так, у реченні Він полюбив, бо полюбити прийшла пора (М. Рильський) вид підрядного речення можна визначити лише за питаннями чому? з якої причини? Залежно від того, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює чи уточнює, розрізняють підрядні підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні (способу дії, міри й ступеня, місця, часу, умови, допустові, причини, мети, наслідкові), а також супровідні. За структурно-семантичноіо класифікацією враховують, що саме пояснює підрядне речення – одне слово чи все головне речення, у яких змістових відношеннях перебувають головна й підрядна частини і за допомогою яких формально-граматичних засобів підрядна частина приєднується до головної. Визначальним у віднесенні підрядних частин до того чи іншого виду тут є передбачуваність чи непередбачуваність підрядного зв'язку. «Передбачуваний підрядний зв'язок, зумовлений лексичними чи граматичними властивостями опорного слова в головній частині, називається прислівним. Непередбачуваний підрядний зв'язок визначає не граматична природа головної частини, а комунікативні потреби висловлення. Такий зв'язок називають детермінантним (неприслівним) підрядним зв'язком. У складнопідрядному реченні з детермінантним зв'язком підрядна частина залежить від головної в цілому, наприклад: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (І. Шевченко). Вам з тобою, видно, по дорозі, бо йшли й нікуди не прийшли (Л. Костенко). У складнопідрядному реченні з прислівним зв'язком підрядна частина підпорядковується опорному слову головної, наприклад: Л згодом я переконався, що дід казав правду (Григір Тютюнник). Все важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим (Л. Костенко)»1. Види підрядних речень за цією класифікацією визначають по-різному. Наприклад, на думку одних авторів, детермінантні підрядні частини залежно від значення сполучників поділяють на часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслідкові, порівняльні. Серед прислівних підрядних частин виділяють придієслівно-з'ясувальні, прикомпаративно-об'єктні, при-іменниково-означальні, залежні від співвідносного слова головної частини; до специфічних підрядних частин відносять частини складного речення, які виконують роль підмета щодо присудка головної частини. Проте більш поширеним при структурно-семантичній класифікації є поділ підрядних речень на з'ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії, міри й ступеня, допустовості, наслідку). При цьому до з'ясувальних та означальних відносять прислівні підрядні частини, до обставинних – детермінантні. Обидві класифікації певною мірою доповнюють одна одну, дають змогу глибше зрозуміти природу підрядних частин. Але якщо за структурно-семантичною класифікацією основна увага звертається на формальний, зовнішній бік речення (характер сполучників, валентність головної частини), то за логіко-граматичної – враховують насамперед забезпечення підрядними частинами повноти інформації, виклад якої передбачено в головній частині. Логіко-граматичний аналіз складнопідрядних речень, крім того, є прямим продовженням розбору простого речення за його членами: тут при визначенні виду підрядних частин так само, як і при визначенні членів речення, беруться до уваги передусім питання, на які вони відповідають у певній мовній ситуації; тобто враховуються їхні семантико-синтаксичні функції, а також їхня логічна зумовленість, запрограмованість потребами повного висловлення думки. Тому саме цю класифікацію візьмемо за основу подальшого розгляду підрядних речень. Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють підмет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Так само й підрядні додаткові – уточнюють або замінюють додаток головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Підрядні підметові речення відповідають на питання підмета (х т о? що?), підрядні додаткові – на питання додатка (кого? чого? і т. д.). Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з підрядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають вказівний займенник той, зрідка – цей та означальні весь, всякий, кожний, причому для підрядних підметових – у називному відмінку, для підрядних додаткових – у непрямих відмінках. І підметові, і додаткові підрядні речення до головного приєднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи, щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, чому, чого, навіщо, скільки, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що та сполучник підрядності що. Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність, сумнів, неповну вірогідність того, що повідомляється в підрядній частині: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі (М. Коцюбинський). Та ще невідомо, винен він чи ні (Григорій Тютюнник). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно до своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії, міри, просторові, часові, причинові, цільові відтінки, наприклад: Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім 'і, скільки у нас дітей, яка в нас річка... (М. Вінграновський). Неясно мені, чого ти й досі тут?(О. Гончар). Вона тепер знала, навіщо батько шукав хреста в неї на грудях (М. Коцюбинський). І підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, стоять після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи всередині неї. Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підметовими: Найбагатший той, (х т о?) хто володіє рідною мовою (В. Голобородько). (хто?) Хто меч підійме, від меча загине (Леся Українка). Не поет, (хто?) у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті (Леся Українка). Благословен, (хто?) хто вигадав маяк, цей промінь, що спалахує над морем! (М. Рильський); складнопідрядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило на те, (на що?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не закинути її в темний куток (Є. Гуцало). Ненавидячи відступ, він ненавидів усіх, (к о г о?) що одступали, й себе (О. Довженко). А врешті – хіба я знаю, (к о г о? ш о?) де кінчається власне життя, а чуже починається? (М. Коцюбинський). Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкретного значення вказівний займенник той, рідше – весь, всякий, інший або коли підмет відсутній (головне речення – неповне). Такі підрядні речення приєднуються до головного найчастіше сполучними словами хто або що (у будь-якому відмінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, пропащий (О. Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не умре (М. Рильський). Підрядних підметових речень вимагають дієслова-присудки головного речення, які означають внутрішній стан людини (сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безособових, але такими не є, зокрема: а) дієслова із часткою -ся на зразок здаватися, ввижатися, снитися, пригадатися, забуватися, чутися, говоритися, трапитися, статися тошо (такі підрядні частини до головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучнит ками наче, ніби, мов і под.): Здавалося Калнишевськомуу що він прив'язаний незримою ниткою до обтягнутої бідною рукавичкою руки царициного камергера (Р. Іваничук). Здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (В. Сосюра). Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М. Коцюбинський). До речі, останнє речення можна легко перетворити на просте, замінивши підрядне підметове підметом: ...чулося тільки шелестіння листочків; б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму середнього роду в минулому часі, або форму третьої особи однини (як і безособові дієслова) – на зразок насторожувати, випливати, дивувати, лякати тощо: їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї... (Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки мовчить. Л заговорить – вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці (М. Коцюбинський). При цьому його не лякало, що він може десь оступитися, помилитися, схибити (О. Гончар). Буває, що й новий птах старої пісні співає (Нар. творчість). Підрядне підметове речення сполучається також із присудком, вираженим предикативними прислівниками (словами категорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно, страшно, потрібно; правда, біда, гріх, сором, диво тощо: Здавна відомо, (ш о?) що заборонений плід – найсолодший (О. Олесь). Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким (О. Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (С. Васильченко). Прикро, звісно, що ми здали позиції (С. Колесник). Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість (М. Рильський). У головній частині такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так склалося (В. Домонтович). Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Леся Українка). Л ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса (Л. Костенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний). До підрядних підметових речень і за структурою, і за синтаксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертання: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (3 тв. Лесі Українки). Слухайте, розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце, люби! (О. Ольжич). Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в головній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі чи лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і які, щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити додатком. Це зокрема: а) дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати, запитувати, стверджувати, нагадувати, доводити, погрожувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в першому містечку, і далі противника не виявлено (О. Гончар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний). Надаремне Тихович запевняв Маріору, що філоксера не вадить людям, а тільки виноградові... (М. Коцюбинський); б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок думати, пам 'ятати, уявляти, вважати, довідуватися, з 'ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: Беручись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідозрював, що в житті буває не лише радість (Ю. Збанацький). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вистачало ні часу, ні глузду (1. Ле). Сашко взагалі не уявляв собі, як люди можуть жити без моря (Ю. Смолич). Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюнник). Наукою доведено, що найкориснішою є трава, з'їдена твариною з коріння (3 газети); в) дієслова, що означають психічний стан, переживання, на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, вірити тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і новий плід зачне (М. Рильський). Я й сам почав сумніватися, чи не помилялися ми всі троє (Л. Смілянський), Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцюбинський); г) дієслова на позначення процесів сприймання на зразок бачити, чути, відчувати, спостерігати, помічати тощо: Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса (Г. Квітка-Основ'яненко). Та де се видано! Та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок). Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур'янів, глибоко зорана, розпушена (Ю. Яновський); г) дієслова із значенням волевиявлення на зразок просити, попереджати, вимагати, доручати, наказувати, радити, заохочувати, дозволяти, хотіти тощо (у такому разі підрядні додаткові приєднуються до головної частини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (1. Вільде). На превелику силу одному знайомому вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський). Хочу я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя (М. Вінграновський); д) прикметники й дієприкметники, що означають психічний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбований, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не варт, щоб до мене серце прилягло? (Марко Вовчок). Мій Омелько й собі раденький, що дурненький (І. Нечуй-Левицький). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (А. Хижняк); є) іменники, похідні від названих вище категорій слів, – при них нерідко виступають вказівні слова: 3 великими труднощами встановили чергу для тих, хто бажав висловитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога, (про що?) що, можливо, є частка і його провини в тому, (у чом у?) що сталося (О. Гончар); є) предикативні прислівники, які вимагають після себе непрямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо: Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим часом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (М. Коцюбинський). За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне слово в головному, відносять до з'ясувальних. Підрядні речення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кожний, зараховують до займенниково-означальних, як у реченнях Перемагає не той, у кого меч гостріший, а той, хто дужче вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай того, чого собі не бажаєш (Нар. творчість). Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину складеного присудка головного речення, виражену вказівним словом. Підрядні означальні – замінюють означення головного речення або уточнюють означення, виражене вказівним словом. Підрядні присудкові відповідають на питання присудка (який він є? що він є? хто він такий?), підрядні означальні – на питання означення (я к и й? ч и й?). Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з підрядними присудковими (обов'язково), і з підрядними означальними (не завжди) бувають вказівні займенники такий і той. І присудкові, і означальні підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами хто, що, який, чий, котрий та сполучниками підрядності що, щоб, як, наче, ніби, мов тощо: Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі (І. Нечуй-Левицький). Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу (Л. Костенко). Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). Для приєднання підрядної означальної до головної частини використовують ще сполучні слова де, куди, звідки, коли: Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір! (її. Грабовський). Підрядні присудкові й означальні речення до головного можуть приєднуватися також за допомогою сполучника що в поєднанні з особовим займенником, співвідносним з означуваним іменником головної частини: На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали виблиски заграви (Ю. Яновський). / бачив – пішли дорогою, що по ній стовпи телефонні в далину бігли (А. Головко). Такі поєднання, як правило, можна замінити сполучним словом який у відповідних відмінках, і навпаки. У разі збігу кількох підрядних означальних речень у тому самому складному реченні, щоб уникнути одноманітних повторень, використовують синонімічні сполучні засоби: Конструкція церкви святого Іоанна Златоуста являла собою залізний каркас, на якому монтувалися залізні листи, що утворювали стіни та дах будівлі (З газети). Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв, і тільки одна дорога, котрої нам повік не забути, пролягає до рідної домівки (З газети). І присудкові, і означальні підрядні частини звичайно стоять після конкретизованого ними слова. Виняток із цього правила становлять ті підрядні частини, які мають зіставний характер, на зразок Яке дерево, такий і плід. Який їхав, такого й на віз бере. Чия відвага, того й перемога (Нар. творчість). Тут підрядні частини стоять перед головними. |