Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Підрядні присудкові речення вживаються у двох випадках: а) коли треба уточнити значення іменного присудка головної частини, вираженого вказівними словами такий, той: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Десняк). Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину (А. Малишко). Я той, що греблі рвав (П. Воронько). Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами (В. Домонтович); б) коли треба конкретизувати зміст присудка головної частини, вираженого прикметником разом із вказівним словом такий, яке має підсилювальне значення: Повітря таке запашне од гірських трав, що аж п'янить (М. Коцюбинський). Тарас дивиться на Остапа такий здиво ваний, начебто це був і не Остап зовсім... (О. Довженко). Запилена, вже жовта трава видалася такою м'якою, що мимоволі захотілось лягти в ній (Ю. Збанацький); вказівне слово такий може бути й відсутнє: Устим і справді був гарний, наче з якоїсь картини зійшов (М. Стельмах). Шелестіла вода, падаючи.за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський). Вказівне слово в такому складнопідрядному реченні стоїть звичайно в називному або орудному відмінку. Проте іноді воно може мати форму й родового відмінка з прийменником з і з заперечною часткою або без неї: Він був не з тих, що швидко погоджуються (М. Руденко). Іноді трапляється, що підрядне присудкове речення пояснює безпосередньо підмет головного речення: Вічність – це коли і після тебе зорі будуть падати в жита (І. Світличний). Підрядні означальні речення, на відміну від присудкових, можуть пояснювати не тільки вказівне слово, а й безпосередньо означуваний іменник головної частини. Щодо їхнього Функціонального значення, то серед них можна виділити такі різновиди: власне означальні речення– вказують на таку ознаку предмета, названого в головній частині, яка конкретизує, виділяє його з низки подібних; у такому разі в головній частині є співвідносне вказівне слово або його можна підставити: Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (Нар. творчість). Шукаю служника такого, не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать (Б. Грінченко). А справжня слава – це [та] прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко). В нормальному, узвичаєному витлумаченні «націоналіст» – [це та] людина, яка любить і підносить усе рідне – матір, мову, традиції, історію, культуру і, зрозуміла річ, народ та державу (3 газети); означально-порівняльні речення – приписують відповідному предмету, названому в головній частині, таку ознаку, яка насправді не існує, а лише допускається як можлива, уявна; приєднуються до головної частини сполучниками наче, ніби, мов і співвідносяться з відповідним вказівним словом у ній або безпосередньо пояснюють іменник: Матрос оглянув нас усіх такими радими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди... (Ю. Яновський). Кузьма робить вигляд, (який?) наче він мудрує (М. Стельмах); означально-обставинні речення – пояснюють вказівне слово головної частини, вжите при іменниках із просторовим або часовим значенням; приєднуються до головної частини сполучними словами де, куди, звідки, коли, відколи, поки, доки (їх можна замінювати сполучним словом який у різних відмінках): А на тому місці, де [на якому] стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). В ті давні часи, коли [про які] йде наше оповідання, Запала долина не була поросла лісом (І. Франко); можуть пояснювати такий іменник і безпосередньо: Стали спускатися в темний яр, звідки [з якого] повіяло холодом і проваллям (Григір Тютюнник). Розкрито осяяні входи в лункі анфілади зал, де [у яких] пісня ослика хороводи і щастя веде карнавал (М. Бажай); означально-приєднувальні речення – вносять у висловлювання принагідну додаткову інформацію про предмет, названий у головній частині; у такому разі вказівне слово в головній частині не вживається: Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю (О. Слі-саренко). Із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Григорій Тютюнник). У зарості парку вкрадалося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою (В. Земляк). Якщо підрядне означальне речення до головного приєднане сполучним словом що, який у називному або знахідному відмінку без прийменника і якщо від його присудка-дієслова, вжитого в дійсному способі, утворюється дієприкметник, то таке речення можна замінити дієприкметниковим зворотом: На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи (І. Нечуй-Левицький). – ...ряси, вже збляклі, полинялі, а на спині зовсім поруділі. Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала... (Панас Мирний) – Усе, придбане під нас дівування, Мотря позношувала. За структурно-семантичною класифікацією і присудкові, і означальні підрядні речення відносять до означальних.
Складнопідрядні речення підрядними способу дії, міри і ступеня Підрядні речення способу дії, міри й ступеня замінюють або уточнюють обставини способу дії, міри й ступеня головного речення. Значення обох цих видів підрядних речень бувають досить близькі між собою, тому іноді важко розрізнити їх, особливо коли вони пояснюють присудок головної частини, виражений дієсловом. Наприклад, у реченні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться (І. Котляревський) підрядна частина вказує як на спосіб дії, так і (більшою мірою) на її міру. Те саме можна сказати й про підрядну частину в реченні Сонце пекло так, (як? і в якій м ір і?) що й уночі степ пашів (Ю. Яновський). Проте підрядні способу дії та підрядні міри й ступеня і за значенням, і за оформленням переважно суттєво відрізняються одне від одного. Підрядні речення способу дії пояснюють прямо чи опосередковано (через вказівне слово) присудок головного речення, виражений дієсловом, і відповідають на питання я к? яким способом? У головному реченні в такому разі є вказівне слово так або його можна підставити: Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, – легко і вправно (О. Довженко). Рідше підрядне речення способу дії уточнює обставину способу дії головного речення: Стихла хуртовина раптово, як і схопилась, але вже було холодніше (В. Барка). Підрядні речення способу дії до головної частини приєднуються сполучним словом як та сполучниками підрядності що, щоб, наче, ніби, мов. Вживання того чи іншого сполучника залежить від того, як підрядне речення характеризує спосіб дії, названої в головній частині: реально або через порівняння. Якщо підрядна частина реально характеризує спосіб дії, названої в головній частиш, то вживаються сполучники що, щоб та сполучне слово як. Причому сполучник що вживається, коли характеризується реальна дія (дієслово в головній частині вжито в дійсному способі), сполучник щоб – коли характеризується бажана дія (дієслово в головній частиш вжито переважно в наказовому чи умовному способі): Життя склалося так, що довелося забути і про рідну свою Ничогівку (Ю. Збанацький). Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко). Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, Шалів (В. Сухомлинський). Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там... (Панас Мирний). Але: Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович). Вживання сполучного слова (прислівника) як не залежить від характеру дії головної частини: А злива так само почала відходити, як і надійшла (М. Стельмах). Треба битися тут і стояти, як належить чесним людям (Ю. Яновський). Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський). Якщо підрядна частина характеризує спосіб дії, названої в головній частиш, через порівняння, то до головної вона приєднується переважно сполучниками наче, ніби, мов, як, іноді – що та сполучним словом як. Причому такі порівняльні підрядні частини за своєю структурою бувають кількох видів: а) неповні, у яких присудок спільний із головною частиною – він, як правило, опускається (зіставляється та сама дія двох різних предметів): Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина [лежить] в ласкавій землі (Ю. Яновський). Містечкова площа шуміла, наче [шумів] морський прибій (О. Довженко); але іноді присудок може повторюватися в підрядній частині, яка таким чином набуває форми повного речення: Спочатку я просто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як солдат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). Як соняшник завжди повертається до сонця, так я повертався до нього (Ю. Яновський); б) із самодостатнім одним головним членом у формі підмета (за своєю структурою таке підрядне речення наближається до називного; зіставляється та сама дія, стан чи якість двох різних предметів): Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати (Леся Українка); в) неповні, у яких підмет спільний із головною частиною (зіставляються різні дії того самого предмета): На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне (І. Багряний). Спить Дунай, немовби й не тече (П. Воронько); г) неповні, у яких головні члени спільні з головною частиною (зіставляються різні обставини, об'єкти дії тощо): Кипіло все напередодні весни, як [кипить] у казані над золотим багаттям (В. Барка). Рокотало небо, ніби [воно рокотало] весною (І. Цюпа). Як [плекають] парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). Я квітку не можу зірвати, бо їй, як [болить] людині, болить (В. Сосюра); ґ) з обома головними членами (зіставляються різні дії різних предметів): Дівчина, обсипана квітками, іде, немов пливе лебедонька в воді (М. Рильський). Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко). З порівняльними підрядними реченнями способу дії, що являють собою неповні речення, у яких пропущено присудок, не слід сплутувати порівняльні звороти, що виступають членами простого речення. Наприклад, у реченнях Темрява – як чорний дим (В. Барка). Берізки мов живі безмовні люди, я чую, як стукочуть в них серця (Д. Луценко). Дівчина що калина в лузі (Нар. творчість). Вода чиста-чиста та ніби аж срібна (С. Васильченко) порівняльні звороти є присудками. У реченні Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький) порівняльний зворот є додатком. Такі порівняльні звороти комами не відокремлюються. Підрядні речення міри й ступеня пояснюють член головного речення, виражений якісним прикметником або прислівником, а також дієсловом, що може виражати різну міру дії, і відповідають на питання якою мірою? до якої міри? скільки? наскільки? як інтенсивно? У головному реченні в такому разі є вказівні слова так, настільки, стільки, до того, такою мірою або їх можна підставити. Підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами як, скільки, наскільки та сполучниками підрядності як, що, аж, що аж, ніж, наче, ніби, мов, наприклад: Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій біліші (Б. Антоненко-Давидович). Увага до нього була настільки велика, що Дорош почував себе дуже незручно і ще нижнє схиляв голову (Григорій Тютюнник). До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцюбинський). Посіяв дощик, потім линув так, що враз калюжі стали, але скоро і вщух (В. Барка). Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Нар. творчість). Упав так, що аж носом заорав (Нар. творчість). Проте вказівних слів у головному реченні може й не бути: Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі (М. Коцюбинський). Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка). Окрему групу становлять підрядні речення міри й ступеня, що стосуються прикметників та прислівників головного речення у формі вищого ступеня порівняння: Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). Не було, мабуть, кращої людини на світі, як дідусь (О. Гончар). Туман лежав над селом ще густіший в долині, ніж [він був] на горі (М. Коцюбинський). Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Леся Українка). Любов відкрити важче, ніж Америку (Л. Костенко). Підрядні речення способу дії, міри й ступеня стоять звичайно після головного. Але можуть стояти перед ним і всередині нього. Складнопідрядні речення з підрядними місця Підрядні речення місця замінюють або уточнюють обставину місця головного речення і відповідають на питання обставин місця (де? куди? звідки? яким шляхом?). Підрядні речення місця до головного приєднуються за допомогою сполучних слів де, куди, звідки і звичайно пояснюють у ньому вказівні прислівники тут, там, туди, звідти, всюди, скрізь, наприклад: Де воля родиться, там загиба невіра (Д- Павличко). Я й справді ж бо, на крилах мрії ніжної гойдавшись, злітав аж ген туди, звідкіль мені земля була – як на долоні (П. Тичина). Вказівного слова в головному реченні може й не бути, але його легко підставити: В важкі хвилини скорбі та недуг я тихо йшов [туди], куди гляділи очі (А. Кримський). Підрядне речення місця може також уточнювати обставину місця в головному реченні, виражену повнозначним словом: Я прийшов із мас, із поля, знизу, де од злиднів очі як огонь (В. Сосюра). Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка (О. Гуреїв). Окрему групу становлять підрядні речення місця, присудок у яких виражається заперечним дієсловом (із заперечною часткою не). Такі підрядні речення мають узагальнений характер, вказують на довільне, будь-яке можливе місце (їх можна замінити прислівником скрізь): І все, куди не йду, холодні трави сняться (В. Сосюра). Де не повернеться – всюди за ним золоте гілля росте (Григорій Тютюнник). Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися (Леся Українка). Від підрядних речень місця слід відрізняти підрядні додаткові та означальні, які теж можуть приєднуватися до головного за допомогою сполучних слів де, куди, звідки, проте відповідають на інші, свої, питання. Наприклад, у реченнях Він знав, (щ о?) куди Варка прати ходила, туди він сам прийшов і сів над водою (Марко Вовчок). Знаємо ми, (щ о?) відкіль той сон (Панас Мирний) підрядні речення відповідають на питання додатка, а не обставини місця і є, отже, додатковими. У реченнях А на тому місці, (на я к о м у?) де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). Мав ще одне пристанище, (я к е?) куди тікав щоразу, як набридала йому юрба, що крутиться довкола князя (Вал. Шевчук) підрядні речення означальні, а не місця. Складнопідрядні речення з підрядними часу Підрядні речення часу замінюють або уточнюють обставину часу головного речення і відповідають на питання обставин часу (коли? відколи? доки? як довго?). Підрядні речення часу до головного приєднуються за допомогою сполучних слів коли, відколи, поки, доки та сполучників підрядності коли, як, тільки, як тільки, тільки що, тільки-но, лиш, лише, ледве, скоро, щойно, в міру того як, тимчасом як, у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, після того як, перед тим як, до того як та ін., наприклад: Як тільки літо, так я й в дорогу! (Леся Українка). Складені сполучники після того як, перед тим як, до того як можуть розщеплюватися на вказівні слова після того, перед тим, до того і на сполучник підрядності як – у такому разі між ними ставиться кома: Перед тим, як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається (Леся Українка). Після того, як провалився тут Лабунець обома колесами зразу, – не їздять (Є. Гуцало). Якщо такі словосполучення сприймаються як сполучники, то кома між їхніми частинами не ставиться: Перед тим як вечеряти, Гнат, вийшовши на ґанок, тонко засвистів (1. Муратов). Якщо розщепити складені сполучники на зразок .у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, складовою частиною яких виступає іменник, то речення з підрядного часу перетвориться на підрядне означальне: З того часу, (з якого ч а с у?) як він почав ясніше формувати свої думки, свої бажання, потреба розумної, живої, корисної праці стала його безпремінною умовою життя (М. Коцюбинський). Вже люди, певне, від тієї пори тут не живуть, (від якої пор и?) як з раєм попрощались (Леся Українка). Але в реченні В той час як вербівські бурлаки розмовляли з робітниками, надійшов сам посесор (І. Нечуй-Левицький) підрядна частина кваліфікується як підрядне речення часу. У головному реченні можуть бути вказівні слова тоді, відтоді, доти: Мати тоді сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко). Скільки раз листки змінились відтоді, як ми звідсіль виїхали, розлучились... (І. Вирган). Вони танцювали доти, доки зовсім потомились (І. Нечуй-Левицький). Частіше буває, що підрядне речення часу пов'язується безпосередньо з присудком головного речення (не через вказівне слово): Моєю ти була, ще як Земля із полум'я творилась (О. Пахльовська). Поки сонце зійде, роса очі виїсть (1. Карпенко-Карий). В мене аж очі рогом полізли від несподіванки, коли я вдихнув незрівнянний запах лісових полуниць (Ю. Збанацький). Іноді підрядне речення часу уточнює обставину часу головного речення, виражену повнозначним словом: Ранком, лиш тільки забринів день, хлопці вже сиділи разом, поглядаючи тривожними очима на двері (1. Микитенко). Щовечора, як зіронька до місяця сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить (Леся Українка). Раз увечері пізненько, як мати заснула, вийшла слухать соловейка, мов зроду не чула (Нар. творчість). Складнопідрядні речення з підрядними часу, залежно від виду й часових форм дієслів-присудків в обох його частинах та від значення сполучників і сполучних слів, можуть передавати різні співвідношення між двома супутніми діями (подіями), а саме: а) вказують на повний часовий збіг двох дій чи станів: Влітку, поки козакував одинцем, стеріг рибальську хату отам у затоці, цілий університет пройшов (О. Гончар). Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Г. Квітка-Основ'яненко). Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе в невідомі краї (М. Рильський). Про все на світі забу вав Андрій Іванович тоді, коли спілкувався з бджолами (Ю. Збанацький); б) вказують на частковий збіг дії, про яку повідомляється : в головному реченні, з дією, що про неї мовиться в підрядному, або навпаки (це передається зокрема різним співвідношенням доконаного й недоконаного видів дієслів-присудків): Коли вона прокинулась, на столі вже горіла свічка (О. Гончар). Коли звалювали першого дуба – на хлопців дрібним холодним дощем бризнула роса (Григорій Тютюнник); в) вказують на те, що дія, про яку йшлося в головному реченні, відбувається чи відбуватиметься після дії, названої в підрядній частині: Коли вийшов син, вона здихнула важко та тяжко і схилила свою голову на груди, (Панас Мирний). Коли ж картину ухвалить преса й громадськість, – режисер мене почне поважати (Ю. Яновський). Ледве Емене встигла сховатись, як у двір увійшов її батько (М. Коцюбинський). Тільки що вони обікЧ? гнули гору, як перед ними блиснула темная хвиля мутного ставка (Панас Мирний); в останніх двох реченнях слово як – не сполучник, а підсилювальна частка; г) вказують на те, шо дія, про яку йде мова в головній частині, передує дії, про яку повідомляється в підрядній частині: Така пауза завжди буває перед тим, як сутичка доходить вищої своєї тонки (О. Донченко). Так, тут мала місце жорстока боротьба, поки вдалось знайти правильні співвідношення в подружжі, де кожне виросло далеко від другого, познайомити їх, приборкати характери (О. Довженко); ґ) вказують на початкову або кінцеву межу дії, про яку повідомляється в головному реченні: Відколи Настя вступила в його хату, в хаті стало тихо та весело, мов ангел перелетів її та навіяв спокій (М. Коцюбинський). Як тільки вийдеш за поріг, лишивши рідний клас, немало сонячних доріг тобі розкрилить час (М. Упеник). Як я заздрила тим людям, що не мали відпочинку, поки їх нелюдська втома не валила на часинку (Леся Українка). Лоти дерево гни, поки дасться гнути (Нар. творчість). Особливістю складнопідрядних речень із підрядним часу є те, що реально на час дії, про яку повідомляється в підрядній частнині, може вказувати головна частина, як у реченнях Була середина жовтня, коли я повернувся в рідні ліси (Ю. Збанацький). Коли ми вийшли з поїзда, була вже ніч (Є. Гуцало). Уже зовсім розвиднілось, коли вони прибули в Лиманське (О. Гончар). Уже сутеніло, коли Горбенко повернувся додому (Б. Антоненко-Давидович). Це стосується також речень, у формально головній частині яких є дієслово доконаного виду із заперечною часткою не, яке вказує на незавершеність дії (із значенням «не встигнути»). Підрядна частина в таких реченнях починається сполучником як: Не встиг Тимко обернутися, як чиїсь теплі ніжні руки закрили йому обличчя (Григорій Тютюнник). Ще не встали вони з-за столу, як задеренчав у повітрі пропелер над самою хатою (О. Гончар). Іноді, особливо коли обидві предикативні частини складного речення вказують на теперішній час, підрядне речення часу набуває додаткового значення умови: Коли з любові плаче жінка – всі безпорадні на землі (Н. Гнатюк). Навіть шуліка не б'є чужих пташенят, коли вони ще в гниді (О. Гончар). Не буде Щастя ні мені, ні люду, доки на світі нещаслива буде хоча б одна людина роботяща (М. Вінграновський). Якщо в такому реченні сполучники коли, як, поки можна замінити сполучником якщо, то це речення слід трактувати як умовне (у ньому не йдеться про якийсь конкретний час): Сумно і смутно людині, (за якої умови?) коли [якщо] висихає і сліпне уява (О. Довженко). Часом важко однозначно сказати, яке це речення – часове чи умовне, наприклад: Коли настає відлига, не варто поспішати проскочити лід навіть у чоботях (3 газети). Якщо підрядне речення пояснює іменник головного речення, то, незважаючи на те що в ньому йдеться про час, його зараховуємо до означальних: Люблю я ті часи, (я к і?) як сонце вже встає і промінь свій прозорий на села, на поля так вільно, ніжно ллє (М. Рильський). Настав час, (яки й?) коли вечірній сутінок швидко западає в нічний... (В. Барка). Комаха прокляв день і хвилину, (я к і?) коли в нього з'явилась думка виїхати з дому (В. Домонтович). |