Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Складне речення: Загальні відомості Складне речення, його різновиди Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-пРисудкових) центрів, називається складним. Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) – складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить. Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв'язки між явищами. В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як правило, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко). (Про випадки, коли між частинами складного речення коми не ставляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.) Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омонімічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень. Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками – як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в складному) буває: сурядний –за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко). Слова – полова, але огонь в одежі слова – безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко); підрядний – за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово – не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський); безсполучниковий–за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло – не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв'язку Особливості побудови складних речень У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване. Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, – це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше – це на підготовці студентів до практичних занять». Треба: Перше – це підготовка студентів до практичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, – це підготовка студентів до практичних занять. Частини складного речення повинні бути логічно пов'язані між собою. Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими реченнями. Тут сполучник слід замінити або на проте, або на хоч. Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням. Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки ялини зеленіють і приваблюють зір', або ...тільки ялини своєю зеленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне речення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося питання про те, як організувати літній відпочинок та спланувати роботу пасажирського транспорту в цей період; або передати простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в цей період. У складному реченні в наступній частині, шоб не повторювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вживають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо), прислівники (тут, там, тоді тошо). Наприклад, у другій частині речення Завойовник знущається з підкореного народу, а підкорений – з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним займенником вона. При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої частини. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора, який був у кінці коридору» незрозуміло, на що вказує займенник який – на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору. У реченні Співає молодь молоді пісні – і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) можна вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини). Складносурядне речення Складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним. Для поєднання частин складносурядного речення використовують такі сполучники сурядності: єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого простого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому. Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський); протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик); розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає?(М. Коцюбинський). Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки. У складносурядних реченнях з єднальними сполучниками можуть передаватися: а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями; б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів; в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчужа/ (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга – наслідок чи протиставлення; г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований. У складносурядних реченнях із протиставними сполучниками: а) явища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі потягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате взимку можна відпочити сповна , (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх можна легко перетворити на складнопідрядне речення з підрядною першою частиною; б) явища можуть зіставлятися: / потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єднального; в) друга частина може виражати причину того, що говориться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо». У складносурядних реченнях із розділовими спо* лучниками вказується: а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов); б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка); в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. Десь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (3 тв. М. Коцюбинського). Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають, як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предикативні частини можуть вільно мінятися місцями. Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких друга частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя. Розділові знаки в складносурядному реченні Між простими реченнями (предикативними частинами), що входять до складносурядного, звичайно ставляться коми: Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок). Ми ломимо скапу, рівняєм правді путі, і щастя всіх прийде по наших аж кістках (І. Франко). Не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником (й), та, або, чи (= або), якщо: а) обидві частини мають якесь спільне слово – член речення, внесення або видільні частки тільки, лише (таке слово завжди стоїть на початку всього речення): Зрідка пробіжить тут заєць або спишіться на кручі вовк (А. Шиян). Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А. Головко). Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкає (В. Козаченко); щоправда, іноді буває важко визначити, чи таке слово стосується обох частин або лише першої, як, скажімо, у реченнях На світанку Юрій Дзвонар ударив у великий дзвін(,) і скрізь у селі заворушилися люди (М. Стельмах). Біля ніг її плещешься море(,) і, мов питаючи в тривозі одна одну про щось найголовніше в світі, хвиля хвилю доганяє (О. Довженко); б) це речення питальне, спонукальне або окличне: Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський). Надіє! Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів? (О. Олесь). Тире ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок, раптовість, несподіваність і вимовляється з помітним піднесенням тону: Дощ пройшов – і Київ зеленіє (М. Рильський). Ще мить – і Дрогичинська битва загримить (М. Бажан). Гармоніст грав, молодий з молодою кружляли, кількоро їхніх супутників било в долоні – і вся ця картина була така несподівана, така несправжня, неправдоподібна!(Є. Гуцало). Крапка з комою ставиться між двома частинами складно-сурядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або ці частини далекі за змістом: Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці ють (Т. Шевченко).
Будова складнопідрядних речень Складне речення, предикативні частини якого синтаксично нерівноправні і з'єднані сполучником підрядності або сполучним словом, називається складнопідрядним. У складнопідрядному реченні одна частина обов'язково головна (головне речення), друга – залежна, підрядна (підрядне речення). Від головної частини ставиться питання, підрядна – відповідає на поставлене питання: Ми нові гаї посадим, (з якою мето ю?) щоб земля була весела (М. Рильський). Пахнуть хлібом слова, (які?) що мене їх навчила мати (Д. Лавличко). І я відчуваю, (що?) як доля великого світу на наші рамена ляга (Б. Олійник). Змістова наповненість предикативних частин складнопідрядного речення не залежить від їхньої синтаксичної ролі: іноді однаково важливі обидві частини, іноді важливіша головна, іноді – підрядна. Наприклад, у реченні Щоб між нами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі» слово твоє вічне (Леся Українка) обидві частини несуть однаково важливу інформацію. У реченні Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (О. Довженко) основна інформація закладена в підрядній частині. Підрядні частини замінюють або розгортають той чи інший член головної частини. Вони й відповідають на ті самі питання, що й члени речення. Інакше кажучи, підрядні частини, маючи свої синтаксичні центри, виконують функції членів речення. Адже можна сказати: Приїхав землемір (підмет – землемір) і Приїхав той, що землю міряє (роль підмета виконує вже підрядне речення разом із вказівним словом). Але підрядні частини дають змогу точніше, докладніше передати певне значення, ніж звичайні члени речення. У складнопідрядному реченні підрядна частина стоїть переважно після головної, але не завжди – вона може стояти і перед головною частиною, і всередині неї: Люблю людей землі моєї, (чом у?) бо й я землі моєї син! (В. Сосюра). (X т о?) У кого мозолів на руках не було, той не підніме з долівки шматочок хліба (В. Кучер). Землю, (я к у?) що крила дала мені, довічно буду любить (Ю. Петренко). У складнопідрядному реченні є вказівні слова (не завжди) і сполучники підрядності або сполучні слова (обов'язково). Вказівне слово є членом головної частини (головного речення). Вказівними словами бувають: а)вказівні займенники той, такий, стільки в різних відмінках: Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде вміти (Нар. творчість). Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю (М. Коцюбинський); б) означальні займенники весь, всякий, кожний у різних відмінках: Кожний, кому доручено завдання, виконував його з радістю (О. Копиленко). Все, що було молодого, завзятого, пішло степовими дорогами (П. Панч); в) вказівні прислівники так, настільки, там, тут, туди звідти, тоді, доти, тому: Там, де Ятрань круто в ється з-під каміння б'є вода; там дівчина воду брала, чорнобрива, молода (Нар. творчість). Часом Десна розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко). Конкретне значення вказівного слова завжди розкривається в підрядній частині. Сполучник підрядності приєднує підрядну частину (підрядне речення) до головної, але членом речення не виступає. У мові є багато сполучників підрядності, зокрема: що, як, щоб, якби, якщо, бо, коли, чи, хоч, ніж, тому що, для того щоб, через те що, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як, після того як, мов, немов, наче, ніби і под.: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Біда в тому, що дехто оцінює людей не за їхніми якостями, а за посадами (1. Цюпа). Сполучники підрядності бувають однозначні (семантичні) і багатозначні (асемантичні). Однозначні сполучники приєднують до головної підрядні частини тільки одного певного виду, багатозначні – можуть приєднувати підрядні частини різних видів. Прикладом перших є сполучники бо, тому що, через те що (приєднують лише підрядні причини), якби, якщо (виражають лише умову), незважаючи на те що, дарма що (вживаються лише для приєднання допустових підрядних речень) тошо. І, навпаки, багатозначні сполучники що, щоб, як, коли приєднують до головної підрядні частини різних видів: і з'ясувальні (підметові й додаткові), і означальні, і обставинні. Наприклад, у реченнях Зичу, щоб ти товаришів знайшов з серцями ясними, з думками молодими, з любов'ю до людей... 1 в ночі сил таких немає, щоб наше сонце погасить. Як сонце, перейти хотів би я по світі, щоб з усміхом зайти за мідний небосхил (3 тв. М. Рильського) той самий сполучник щоб приєднує в першому реченні підрядну з'ясувальну (додаткову) частину, у другому – означальну, у третьому – обставинну. Сполучне слово приєднує підрядне речення до головного і водночас є членом підрядного речення. Сполучними словами бувають: а) відносні займенники хто, що, який, чий котрий, скільки в різних відмінках: / завжди пам 'ятай про невідомих людей, які (підмет) дають тобі хліб, молоко, м 'ясо (В. Кучер); б) відносні прислівники як, наскільки, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, чого, навіщо: Певно, в кожного є заповітні пороги, звідки (обставина місця) нас проводжали в життя матері (М. Сингаївський). Сполучне слово можна замінити повнозначним слоюм із головного речення. Так, у наведених тут прикладах у першому реченні замість які можна підставити невідомі люди, у другому – замість звідки можна сказати від заповітних порогів. У реченні Єсть такі у світі речі, від яких душа сія (П. Тичина) сполучне слово від яких можна замінити словами від них, від тих речей. Слова що, як, коли в одних випадках виступають сполучниками, в інших – сполучними словами. Сполучне слово (займенник) що можна замінити займенниками який, він або іменником: В небі ластівка мріє далека, що [яка, вона, ластівка] на крилах весну принесла (В. Сосюра). Сполучник що так замінити не можна: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Донченко). Сполучні слова (прислівники) як і коли можна замінити відповідно прислівниками так, таким чином і тоді: Кашель клекотів у нього в грудях, як [так клекотить] лава у вулкані, довго і грізно (О. Довженко). Звечора, коли [тоді, у той час] всі люди були зайняті святом, запріг він свої волики і поскрипів полозками з села (1. ІДюпа). Сполучники як, коли так замінити не можна: Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка). Коли не пиріг, то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися (Нар. творчість). Сполучне слово коли тут приєднує підрядне речення часу, а сполучник коли – підрядне речення умови (його можна замінити сполучником якщо). Щоб правильно зорієнтуватися, яким членом речення виступає сполучне слово, його пробуємо замінити іменником, особовим займенником або співвідносним вказівним словом. Наприклад, у реченні В давніх літописах наших єсть одно оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний) сполучне слово що можна замінити іменниковим словосполученням це оповідання або особовим займенником воно. Звідси Робимо висновок: сполучне слово тут виступає підметом. У реченні Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло (О. Довженко) сполучне слово як можна замінити вказівним словом так: ...такрозтає сон. Отже, це сполучне слово тут є обставиною способу дії. У реченні Вся вулиця перерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим (О. Гончар) сполучне слово яких – не означення, а додатої ...на дні (ч о г о?) вирв ще синіє встояний дим. |