Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників. Адже виділені тут граматичні значення прикметника аж ніяк не випливають з їхнього лексичного значення і не впливають на нього: наприклад, форми синій, синя, синє, сині, синього, синьому і т. д. завжди вказують на той самий колір. Відмінки ж іменників, крім того, що позначають різні зв'язки між словами в реченні, несуть ще й певну інформацію про реальність, тобто про те, у якій ролі виступає названий словом предмет – у ролі суб'єкта (діяча), об'єкта, обставини тощо. Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день), батько і батьки (останнє може ще означати «батько і мати»), вода і води тощо. Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший. Різного змісту набувають висловлювання залежно від того, у якому часі вжито дієслово: Дощ ішов. Дощ іде. Дощ ітиме – хоч у кожному з них слова ті самі. Синтаксичні й номінативні граматичні значення, як змінні, зумовлюють творення різних морфологічних форм того самого слова – словоформ. У речення змінні слова входять лише у вигляді певних словоформ. З погляду відношення граматичних значень до дійсності їх ще можна поділити на реальні й формальні. Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це, як було вже показано, і частини мови, і ступені порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменників, відмінок іменника). Формальні граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи правильно моделювати дійсність, відображувану в словах. Візьмемо рід дієслова в минулому часі, він ніяк не впливає на семантику слова – ту саму дію означає, наприклад, змінив і змінила. Але в реченнях День змінив ніч і День змінила ніч рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає «настав день», друге – «настала ніч». Граматичні значення існують у взаємозв'язку й взаємовиключенні. Мова не може бути з одним відмінком (скажімо, лише з називним), з одним родом (наприклад, лише з чоловічим) і т. д., бо тоді взагалі не йшлося б про відмінок (як у французькій мові) чи про рід (як в англійській). Саме в цьому й виявляється взаємозв'язок між граматичними значеннями. Взаємовиключення полягає в тому, що, наприклад, якщо іменник стоїть в орудному відмінку, то він не може водночас стояти і в родовому чи давальному. Кожна окрема система однорідних граматичних значень – це граматична категорія. Граматична категорія шодо граматичних значень є загальне, а граматичні значення шодо граматичної категорії – часткове. Граматична категорія ґрунтується на двох і більше граматичних значеннях. Наприклад, категорія роду в українській мові об'єднує чоловічий, жіночий і середній рід, категорія числа – однину й множину, категорія виду – доконаний і недоконаний вид тощо. Усі змінні граматичні категорії даного слова формують його парадигму – сукупність усіх словоформ. Наприклад, парадигма іменника в українській мові налічує 14 словоформ (по 7 відмінків в однині й множині), парадигма прикметника – 24 словоформи (по 6 відмінків у трьох родах і 6 – у множині). В українській мові є такі основні граматичні категорії: в іменниках, прикметниках, деяких займенниках, деяких формах дієслова – категорії роду, числа й відмінка; у частини прикметників і прислівників – категорія ступенів порівняння; тільки в дієсловах – категорії виду, перехідності, способу, часу, особи. Способи вираження граматичних значень Граматичні значення виражаються за допомогою матеріальних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому – словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення. Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення). Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень. Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший). До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу (руки – родовий відмінок однини, руки – називний відмінок множини), чергування звуків (руки і руці)у суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я – мене, ми – нас, добрий – кращий). Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний). До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл – на стіл, синові – при синові), допоміжного дієслова бути (буду писати), часток (сказав – сказав би, акуратний – більш акуратний), сполучників, порядку слів (Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).
Розряди іменників за значенням Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що? У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предмети – це не тільки назви людей (робітник, співачка), тварин (кінь, ворона), конкретних речей (сонце, книжка), а й назви опредмечених дій (засідання, облік), ознак (компетентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) і т. п. За характером називання іменники бувають загальні й власні. Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журнал, день, щастя. За лексичним значенням загальні назви бувають: а) одиничні – називають предмети, що піддаються лічбі: хлопець, орел, олівець, телевізор, будинок, вулиця, ліс, день, ранок, дощ, вітер; б) збірні – називають сукупність предметів як одне ціле виступають лише в однині: молодь, студентство, професура, інтелігенція, малеча, дітвора, братва, піхота, мурашня, проміння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк, осичина; в) речовинні – називають різні речовини, матеріали, продукти і теж, як правило, виступають лише в однині: залізо, пісок, граніт, вода, кисень, полотно, жито, пшениця, смородина, капуста, борошно, цукор; але можуть виступати й лише в множині: дріжджі, вершки, суниці, чорнобривці; г) абстрактні – називають узагальнені властивості, дії, оз-' наки, процеси, стани, наукові поняття, представлені як предмети: скромність, доброта, хоробрість, краса, правда, можливість, успіх, правило, спів, біг, здивування, страх, час, година, кілограм, фізика, діалектика. Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Григорій, Куценко, Київ, Дніпро, «Вечірній Київ», Конгрес української інтелігенції, Юпітер, Чумацький Шлях. Серед власних назв розрізняються: а) антропоніми – власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Лариса, Святослав, Григорович, Іванівна, Шевченко, Леся Українка, Шекспір; б) топоніми – власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочиш, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Україна, Дніпро, Київ, Хрещатик, Поділля, Карпати, Говерла, Світязь, Холодний Яр, Биківня, Крим, Памір, Атлантика; в) космоніми – назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, туманність Андромеди; г) міфоніми – найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Дажбог, Юпітер, Зевс, Прометей, Ахіл лес, Вій, Перелесник, Берегиня, Ладо. r) зооніми – клички тварин: Гнідий, Стріла, Лиска, Ряба, Сірко, Пірат, Мурчик; д) культуроніми – позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, Євангелія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна», опера «Запорожець за Дунаєм», товариство «Просвіта», видавництво «Либідь», газета «Україна молода», завод «Арсенал», комбайн «Нива», цукерки «Пташине молоко» тощо. За граматичним значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот. Назви істот поділяються на: а) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп – відповідають на питання хто?; б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як, мікроб – відповідають переважно на питання щ о? Назви неістот поділяються на: а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок – відповідають на питання ш о?; б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття – відповідають на питання щ о? Ці значення нерідко проявляються у відмінкових формах іменників. Так, у знахідному відмінку іменники, що означають назви істот, мають переважно таке саме закінчення, як у родовому а ті, що означають назви неістот, – як у називно му: бачу (к о г о? щ о?) брата, коня, орла, братів, коней, орлів, сестер, лошат; але: степ, сніг, завод, степи, сніги, заводи, сосни, коліщата. Часом є різниця й між назвами осіб та назвами тварин в оформленні знахідного відмінка множини: доглядає хворих, але: доглядає коней і коні, овець і вівці. Словотвір іменників Префіксальний словотвір іменників. Іменникових префіксів небагато. І вони переважно малопродуктивні. В іменниках виділяються незапозичені префікси пра(вказує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед(вказує на передування в часі: переддень, передісторія); паі про-(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, просинь, прозелень); суі спів(вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор, співрозмовник, співпраця, співчуття); під(позначає підпорядкованість: підвид, підстанція); безі не(позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, безробіття, безодня, нещастя, недоля). У сучасній українській мові використовуються також іншомовні префікси, зокрема анти(щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце(другий: віце-консул); екс(колишній: екс-чемпіон); проте(попередній, первинний: прототип, протоплазма); супер(зверхній: суперзірка); ультра(найвищий: ультразвук); ре-(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо. Щодо правопису префіксів, то певну проблему становить написання не з іменниками. Слід розрізняти префікс не-, який завжди пишеться разом, і заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо. Тільки разом не пишеться тоді, коли іменник без не не вживається: невдаха (немає слова «вдаха»), невіглас, негода, недбальство, недокрів 'я, недоліт, недоторканність, недоук, нездара, ненависть, необхідність, неосудність, непосида, неробство, нестача, нехтування, нечисть. В інших випадках при написанні не з іменниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання: а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: враховуючи небезпеку (загрозу), відчувається небажання (нехіть, відсутність бажання), підписка про невиїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання (нейтралітету), виявити недовір'я (сумнів, підозру), серйозні незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення плати, заборгованість), сталося нещастя (лихо); б) якщо заперечується, відкидається щось (між не та іменником тоді можна вставити означення), то не пишемо окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробітник, випадкова людина, ворог); не слава цікавить мене (не марна слава, а користь, вдячність людей, похвала, заробіток, гроші); не згода панує між ними (не сердечна згода, а кругова порука, розбрат); не вміння тут потрібне (не досконале вміння, а бажання, охота, час, матеріал). З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віцеі екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-президент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться разом: антивірус, протоісторія, супермаркет. Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди. Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, килимар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шанувальник, кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спостерігач, попихач, циркач); рідше вживаються суфікси -ич (підпасич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо. Зрідка в цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер, рекетир, командир, диктор, кредитор); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо. Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо. Назви осіб за місцем проживання й національністю утворюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець, кременчужець), а також -анин (росіянин, киянин, харків 'янин, вінничанин, лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта – ялтинець, Рівне – рівненець, Америка – американець, Конго – конголезець. Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до іменників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому суфікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка, черкаска, татарка, вінничанка, школярка, лікарка, учителька, перекладачка), рідше –их(а) (кравчиха, ткачиха), замість суфікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця, провідниця, в'язальниця). Часом між твірною основою й словотвірним суфіксом з'являється інтерфікс: француз – француженка, грек – гречанка, китаєць – китаянка, коломиєць – коломиянка, кременчужець – кременчужанка. Досить однотипно творяться чоловічі й жіночі імена по батькові. Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло – Михайлович, Василь – Васильович, Юрій – Юрійович, Зіновій – Зіновійович, Ігор – Ігорович, Анатоль – Анатольович, Анатолій – Анатолійович. Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич (і Лукович), Сава – Савич (і Савович), Кузьма – Кузьмич (і Кузьмович), Хома – Хомич (і Хомович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч. Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає ій – Григорович, а до основи імені Микола додається ай – Миколайович (рідко – Миколович). Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло – Михайлівна, Василь – Василівна, Юрій – Юріївна (Юрій + івна), Зіновій – Зіновіїв-на (Зіновій + івна), Анатоль – Анатолівна, Анатолій – Анатоліївна (Анатолій + івна). З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків – Яківна (випадає одне ів), Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (рідко – Миколівна). Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду – суфікси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду –івн(а) (ковалівна, королівна). Суфіксальний словотвір назв тварин і неістот. Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси -к(а), який може входити також до складу суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка, ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка)', -ик, який може входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (вулик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лічильник)', -ок (молоток, колосок, струмок)', -ак (їжак, держак, літак, вітряк)', -ач (сікач, вимикач, винищувач)', -ець (стілець, олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвіниця, телиця)', -ин(а) (зернина, стеблина) тощо. Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня, лікарня, спальня, роздягальня), рідше –ищ(е) (сховище, горище). Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень). Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, міщанство, виробництво, вівчарство, співробітництво, недбальство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина, біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубота), -н(я) (комашня, брехня, гульня). Суфікс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безправ'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших – уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( провалля [провал'л'а]), а ще в інших – зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]). Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допомогою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядання, мислення, вдосконалення, терпіння, розуміння), рідше –б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка). Від прикметників абстрактні назви творяться за допомо гою суфіксів -ість (молодість, радість, вихованість), -ощ(і) (радощі, хитрощі), -інь (широчінь, теплінь), -ин(а) (глибина, давнина), -изн(а) (новизна, білизна), -от(а) (теплота, чистота), -неч(а) (холоднеча, порожнеча). Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним способом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від дієслів і рідше – від прикметників. |