Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
складні безсполучникові: Слово до слова – зложиться мова. Мудрий змінить свою думку, дурний – ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха. Людська праця – не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш – наживеш, честь утратиш – пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба – давайте пироги; складнопідрядні: Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота легка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається; складносурядні – переважно з протиставним сполучником: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкраще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова – ніколи. Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко стеле, та твердо спати. Правда та кривда – як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто. У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово – що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі. Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симетричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина – друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік – для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл – престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Словом – як шовком вишиває, а ділом – як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні імена людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем 'ян побилися за бур 'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай! Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізодичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка – минушка, а хліб – кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень – та й минув день. Дати без оддати – погане діло. Син – полатайхата, дочка – обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра. Крилаті слова Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами). Вони зберігають більш чи менш прозорий зв'язок зі першоджерелом. Крилаті слова можуть мати форму закінчених речень: Усе тече, усе змінюється. Пізнай самого себе. Від великого до смішного один крок. Всякому городу нрав і права. У всякого своя доля і свій шлях широкий. Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п ята, прокрустове ложе, танталові муки, перейти Рубікон, Гетсиманський сад, наріжний камінь, терновий вінок, блудний син, Хома невірний, річ у собі, шагренева шкіра, мертві душі, пропаща сила, апостол правди і науки, кайдани порвіте. Такі крилаті слова з часом набувають усіх ознак власне фразеологізмів. До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об'єктів, пов'язаних із чимось знаменним, пам'ятним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ельдорадо, Ватерлоо, Жовті Води, Холодний Яр, Крути. Сюди належать також імена історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів, з якими пов'язуються певні поняття, уявлення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон, Держиморда, Плюшкін, Кирпа-Гнучкошиєнков, Калитка, Крез, Наполеон, Рокфелер, Квіслінг. Джерела крилатих слів надзвичайно різноманітні. Найбільше крилатих слів походить із текстів Біблії в перекладах як на старослов'янську, так і на сучасну українську мови: Ноїв ковчег, всякої тварі по парі, неопалима купина, обітована земля, пісня пісень, манна небесна, ієрихонська труба, вавилонське стовпотворіння, вогненні слова, козел відпущення, притча во язицех, не хлібом єдиним, вовк в овечій шкурі, тридцять срібняків, тернистий шлях, ходіння по муках, кромішня пітьма, пекельні муки, світло в темряві, люди доброї волі, царство небесне. Це й окремі речення: Хто меч підніме, від меча загине. Своя своїх не познаша. Лікарю, зціли себе сам! Багато крилатих слів потрапило в українську мову з античних джерел (це, зокрема, пов'язано й з тим, шо в середні віки в Україні вивчалися грецька й латинська мови, була поширеною антична література): олімпійський спокій, гомеричний сміх, троянський кінь, яблуко розбрату, між Сциллою і Харибдою, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, езопівська мова, через терни до зірок, спалити кораблі за собою, тримати камінь за пазухою, третього не дано, папір не червоніє, гроші не пахнуть, крапля камінь точить. Українською мовою перекладено найвидатніші художні: філософські та інші твори з багатьох мов, найбільше – із західноєвропейських та з російської. У процесі засвоєння надбань світової духовної культури словник української мови розширювався, поповнювався зокрема й крилатими словами: буря в склянці води (Ш.-Л. Монтеск'є), три мушкетери (Дюма-батько), спляча красуня (Ш. Перро), доглядати свій сад (Вольтер), на крилах пісень (Г. Гейне), іскра Божа (Ф. Шиллер), чисте мистецтво (1. Кант), переоцінка цінностей (Ф. Ніцше), бути чи не бути (В. Шекспір), мета виправдовує засіб (Т. Гоббс), Шерлок Холмс (А. Конан-Дойль), боротися з вітряками (М. Сервантес), попіл Клааса стукає в серце (Ш. де Костер), синій птах (М. Метерлінк), а король голий (Г.-К. Андерсен), останній з могікан (Ф. Купер), бравий солдат Швейк (Я. Гашек), над розбитим коритом (О. Пушкін), рильце в пушку (І. Крилов), батьки і діти (І. Тургенев), живий труп (Д. Толстой), людина у футлярі (А. Чехов) тощо. Стали широковживаними й влучні вислови з української літератури як давньої, так і сучасної: криваве вино, ламати списи, лисиці брешуть на щити, розтікатися мислію по древу («Слово о полку Ігоревім»), мертві сорому не імуть, іду на ви (князь Святослав), кожному рот дере ложка суха (Г. Сковорода), мужича правда є колюча (І. Котляревський), конотопська відьма (Г. Квітка-Основ'яненко), мертві душі (М.Гоголь), роботящі руки, славних прадідів великих правнуки погані, громадою обух сталить, незлим тихим словом, неситий не виоре на дні моря поле; і чужому научайтесь, і свого нецурайтесь, караюсь, мучуся, але... не каюсь (Т. Шевченко), а віз і нині там, а кіт ковбаску уминає; Лебідь, Рак і Щуко. (Л. Глібов), пропаща сила (Панас Мирний), баба Палажка баба Параска (І. Нечуй-Левицький), вогонь в одежі слова, лиш.боротись – значить жить, лупайте сю скалу (І. Франко), досвітні вогні; той, що греблі рве (Леся Українка), коні не винні (М. Коцюбинський) та ін. Крилаті слова суттєво збагачують виражальні засоби мови. Вони відзначаються великою образністю й асоціаціями, оскільки за кожним таким висловом постає не просто образ (сигніфікат), а розгорнута певна ситуація, випадок, подія, описані в літературі. 4. МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС Морфологія (від грец. morphe «форма», logos «вчення») – це система граматичних значень і матеріальних засобів вираження їх для позначення в мові різних зв'язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає в себе «Словотвір» і «Частини мови». Граматика і її функції Термін, «граматика» має двояке значення: 1) наука про граматичну будову мови; 2) сама граматична будова мови. Граматика як наука досліджує, описує творенні слів, їхні граматичні значення й форми та існуючі в мові засо би поєднання їх у речення для вираження думки. Залежно віі об'єктів, які вона вивчає, граматика як наука поділяється ні Дві частини: морфологію і синтаксис. Граматика як граматична будова мови -Де система правил та матеріальних засобів у мові для позна чення предметів і явищ, моделювання зв'язків, які існуют між ними чи уявляються нам, а також для вираження деяки найзагальніших властивостей буття. Наприклад, об'єктивно існують предмет, названий слово сосна, і якість, виражена словом високий. Зв'язок між цод« явищами граматика української мови виражає тим, що слої високий узгоджується зі словом сосна: висока сосна (а не «ві сокий сосна»). Інші предмети можуть мати відношення ц сосни; щоб позначити це відношення, до основи слова сосн додається суфікс -ов та закінчення -ий – і маємо сосновий Предмет може бути один, або ж предметів може бути багато -така одна з найуніверсальніших властивостей буття. Граматка це передає за допомогою числа: сосна (одиноке дерево) -сосни (це вже може означати «ліс»). Граматика набагато абстрактніша порівняно з лексикон Лексика називає предмети і явища індивідуально, розчленова но. Тобто вона членує світ на більші чи менші окремі частин й дає їм назви. Граматика ж виражає найзагальніше, влаешв всім або великим групам предметів і явищ. Проте не слід думати, що граматика точно копіює зв'яз ки та властивості буття, які є в дійсності. Зв'язки між яви шами об'єктивної дійсності та властивості буття в граматии відбиваються так, як вони переломилися через життєвий до свід далеких попередніх поколінь. З часом зв'язок між гра матикою й реальністю може втрачатися (як це сталося з ро дами іменників, які тепер нічого не виражають, принаймні і назвах неістот), але в мові засоби для позначення їх можуть далі залишатися. Властивості предметів і явищ освоюваної людиною дійсності та зв'язки між цими предметами і явищами граматикг відбиває на чотирьох рівнях. Вона передає: внутрішню структуру позначеного словом явища (наприклад, завдяки граматичним засобам слово перестрибувати не лише називає дію, а й характеризує її як спрямовану через якийсь предмет, повторювану; слово залізобетон указує, що йдеться про бетон із домішкою заліза, а не навпаки, інакше було б «бетонозалізо»); ця функція граматики розглядається в розділі морфології «Словотвір»; можливості явища, виділеного словом, встановлювати зовнішні зв'язки (наприклад, рука – може лягти на щось, впасти, заболіти тощо; рукою – можна схопитися за щось, ударити по чомусь, махнути комусь та ін.; руку – можна подати комусь, покласти на щось, потиснути тощо); ця Функц юдя граматики розглядається в розділі морфології «Частини мови»; взаємні зв'язки між двома та більше явищами, що їх названо словами (наприклад, є два явища, названі словами падати і сніг; між ними можуть бути різні відношення, і ці відношення відтворюємо за допомогою засобів граматики: сніг падає, сніг не падає, сніг падав, падати на сніг, падати в сніг, падати із снігом); зв'язки між осмисленими явищами й дійсністю (наприклад, вислів випав сніг поза контекстом не є ще комунікативною одиницею, повноцінним повідомленням, бо в ньому немає вказівок на місце й час, властиві дійсності, як, наприклад, у реченні Вчора в Карпатах випав сніг);
Значущі частини слова Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тільки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять. Наприклад, коли чуємо назву водолікарня, ми відразу розуміємо, що тут ідеться про заклад, де лікують водою. Цього досягається за допомогою певного поєднання граматичних засобів – морфем. Морфема – найменша матеріальна частина слова, наділена певним значенням. Наприклад, у слові безмежний є Чотири морфеми: безвказує на відсутність чогось; -межви кликає в нашій уяві лінію поділу, кінець чогось (межа); -и. вказує на те, що тут йдеться про якусь ознаку, пов'язану з певним предметом, явищем (пор. -нще в словах залізний, молочний, розумний і под.), -ий оформляє прикметник як частину мови, що називає ознаку. І разом ці частини передають єдине значення: «нічим не обмежений, без країв». У свідомості мовців за кожною морфемою закріплене певне значення і місце в слові. Як і серед слів, серед морфем трапляються омонімічні й синонімічні явища. Наприклад, однакові за звучанням морфеми -а в словоформах весна, човна, імена, холодна мають різне значення (омонімічні морфеми). І навпаки, різні за звучанням морфеми -ові, -у в словоформах другові і другу однаково вказують на давальний відмінок однини (синонімічні морфеми). Морфеми розрізняються: 1) за значенням; 2) за місцем у слові. За з н а ч є н н я м усі морфеми поділяються на корінь і афікси. Корінь – це частина слова, яка є визначальною у формуванні його лексичного значення й повторюється в споріднених словах. Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, водяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підводний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну семантику кожного з поданих слів. Кожне слово має корінь. Корінь може дорівнювати слову (так, під, ліс, день) або становити лише частину його (підтакувати, спідній, пролісок, щоденний). В українській мові в не-запозичених словах корінь переважно односкладовий: погляд, допомога, опалення, перебудовувати, посаджений; рідше – ДВО' складовий: заморозки, обережний, запам'ятати. Корінь може змінюватися відповідно до фонетичних законів: гонити – ганяти – гнати – жену – перегін, брід – бродити – броджу – брести – бреду, їздити – їжджу. У слові звичайно буває один корінь, але може бути два, рідко – три, корені: снігопад, світобудова, життєрадісний, далекосяжний, всесвітньовідомий. Корені бувають незв'язані (вільні) і зв'язані. Незв'язаНі корені здатні виступати як самостійні слова (з певними закінченнями). Наприклад, корінь -ліру словах лісок, лісовий, уз лісся, пролісок незв'язаний, бо він виступає й самостійно в слові ліс. Зв'язаний корінь трапляється лише в поєднанні з різними афіксами. Наприклад, корінь -дягіснує тільки в поєднанні з різними префіксами: одяг, вдягання, надягнути. Так само корінь -зувиступає лише у зв'язаному вигляді: взути, взуття, роззути, перезуватися. Зв'язані корені трапляються рідко, абсолютна більшість коренів незв'язані. Афікси – це всі інші морфеми, крім кореня. Вони завжди пов'язані з коренем і уточнюють, видозмінюють його значення та виконують різну допоміжну роль в оформленні слів. Залежно від ролі й значення афікси поділяються на: 1) словотвірні (дериваційні); 2) формотвірні семантичні; 3) формотвірні реляційні. Чіткої межі між цими типами афіксів немає. Іноді той самий афікс може поєднувати в собі і дві функції. Словотвірні афікси видозмінюють лексичне значення кореня. Наприклад, додаючи до кореня -садрізні словотвірні афікси, ми творимо нові слова з новим лексичним значенням: садити (назва дії), садівник (назва людини), садівництво (галузь сільського господарства), садовина (плоди садових дерев), посадка (садіння, насадження), садовий (має відношення до саду) тощо. Формотвірні семантичні афікси вносять різні додаткові значення в те саме слово. Наприклад, зелений і зеленіший – це форми того самого слова, проте їхнє лексичне значення не тотожне: друга форма слова завдяки афіксові -ішвказує на більшу міру якості, ніж перша; не те саме називають і дві форми того самого слова кілометр і кілометри (адже не все одно, іти пішки кілометр чи кілометри!) – і тільки тому, що в другому з них є афікс -и. Формотвірні реляційні афікси анітрохи не впливають на лексичне значення слова, вони слугують лише для поєднання слів між собою. Наприклад, форми слова зелений, зелена, зелене, зелені, незважаючи на різні афікси -ий, -а, -є, -і, позначають той самий колір. Ці афікси потрібні тільки для того, щоб вказати на зв'язки слова зелений з іншими словами: зелений кущ, зелена левада, зелене поле, зелені дерева. За місцем у слові розрізняємо такі види афіксів: префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс та закінчення. Префікс стоїть перед коренем, наприклад: переклад, заклад, виклад, приклад, вклад. В українській мові особливо багаті на префікси дієслова: принести, занести, віднести, піднести, знести, рознести, понести, донести, перенести, нанести, наднести, обнести. Префікси не впливають на належність слова до тієї чи іншої частини мови, вони, як правило, лише модифікують, уточнюють значення, виражене його коренем. Суфікс стоїть після кореня перед закінченням: роса – росиця, росина, росинка, росичка, росиночка, ріска, росянка, росистий, росяний, росити, зрошувати. Суфікси в одних г випадках, як і префікси, модифікують, уточнюють значення слова, виражене його коренем (синій, синенький, синюватий); в інших – на відміну від префіксів, творять слова з цілком новим лексичним і граматичним значенням (синява, синька, синіти). |