Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
слова з додатковим відмінним значенням: гора – «гора» і «горище», верх – «верх» і «димар», вино – «вино» і «виноград», загата – «гребля» і «зовнішня обкладка хати соломою чи сіном для утеплення»; слова з цілком відмінним значенням: родичі – «батьки», кум – «весільний батько», ноша – «одяг», обід – «сніданок», аркан – «різновид гуцульського танцю». Діалектизми, які відрізняються словотвором, називають словотвірними. Вони можуть мати інші суфікси, інше поєднання складових частин, наприклад, у південно-західних говорах: біпиця – «білка», блискіт – «блискавка», димник – «димар», бабакуль – «кульбаба», моримуха – «мухомор». Територіальні діалектизми під час формування літературної мови сприяли її збагаченню. Тепер вони зрідка використовуються в художніх творах для надання їм певного місцевого колориту. Зрештою, діалектизми є постійним джерелом для поповнення лексики літературної мови. Діалектизми соціальні Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки – тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикметники, дієслова і прислівники. До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови. Професіоналізми вживаються в певному професійному середовиші. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви. Так, слово човен відоме всім людям. Але тільки рибалки розрізняють різні види човнів та їхніх деталей і відповідно називають їх: дуб «великий човен, видовбаний із суцільного дерева»; байдак «великий човен для плавання по морю»; шаланда «плоскодонний риболовецький вітрильник»; баркас «великий багатовесловий човен»; калабуха «невеликий човен»; кочет «гніздо для весла»; строп «ремінь для кріплення весла в гнізді»; банка «поперечна дошка для сидіння»; чордак «передня звужена частина човна»; переруб «невеликий майданчик посеред човна» тощо. Гончарі, коли йдеться про гончарний круг, використовують такі назви: веретено «вертикальний стрижень»; спінь «нижня частина стрижня, на якій він обертається в підшипнику»; пбрплиця «підшипник»; дучка «заглибина в підшипнику»; п 'ятка «дерев'яна підставка для круга»; спідняк «нижній круг, який повертають ногами»; верхняк «верхній круг, на якому формують посуд»; шпеник «залізний стрижень на верхньому крузі, на який кладуть грудку глини»; лавиця «висока полиця, до якої за допомогою жабки (чи коника) прикріплено верхній кінець веретена». Для частин глечика в гончарів існують такі назви: дно «нижня частина виробу»; утір «лінія, яка окреслює дно»; пук «середня випукла частина виробу»; вінця, криси «верхні краї виробу»; пелюстка «частина виробу від пука до вінець»; лавочка «впадина під вінцями»; плечі «верхня частина випуклості глечика»; карнизик «виступ під вінцями у вигляді кола». Оператори ЕОМ вживають чимало слів, невідомих людям, які не мають справи з комп'ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, сканер, принтер тощо. Серед професіоналізмів, пов'язаних із роботою на комп'ютері, є й відомі слова, але тут вони мають зовсім інше значення: мишка, кошик, вікно, папка, ярлик, буфер, меню, каталог, шаблон, прапорець, вірус та ін. Професіоналізми мало поширені в літературній мові. Разом із тим вони є багатим джерелом для творення термінології. Жаргонізми – слова, властиві мові певного соціального середовища. Вони, на відміну від професіоналізмів, мають відповідники в загальнонародній мові та в професійній лексиці. Наприклад, серед частини молоді побутують такі слова: бакси «долари», штука «тисяча», лимон «мільйон», ксива «паспорт, посвідчення особи тощо», базар «розмови», пакет «наряд міліції», стрілочник «той, кого безпідставно звинувачують у чомусь», черепи «свої хлопці», гнати «говорити неправду», купити «пожартувати», здрейфити «злякатися», кинути «ошукати», наїжджати «чіплятися, погрожувати», кльово «дуже добре». Арготизми – слова, дібрані й використовувані певною соціальною групою для мовної відокремленості від інших носіїв мови. Арго – це умовна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, лірницьке та жебрацьке арго. Ось як Г. Хоткевич відтворив мову лірників (у дужках подано переклади арготизмів): В хаті дулясно (тепло). Ботень (борщ) із крисом (м'ясом), а мо, і з варнагою (куркою). Кунсо (хліб) – як яшпурка (булка)... А мо, і пундії (пироги) чи пух-тавки (пампушки) будуть, бо моя теща – баба ого! Одне слово – похозниця (господиня). Ще один приклад вживання арготизмів: Розказував, як він попав раз на вечорниці... – А там самі терпелюки (парубки) та каравони (дівчата). Покургав (пограв) я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха (сука) й обзивається: «Чи не дати вам, діду, му киці?» – «Оце, думаю, клево (добре)/ Годі сухмаї кусморити (сухарі гризти), хоч ставреників накурляю (вареників наварю)...* Арготизми, як правило, мають прямі відповідники в загальнонародній мові і є назвами найважливіших явищ природи, предметів, дій, ознак, пов'язаних із діяльністю, вчинками людей певної соціальної групи. Арготизми, як і жаргонізми, стоять поза межами літературної мови. У художній літературі, зрідка – у публіцистиці, письменники використовують їх для створення колориту відповідного соціального середовища. Окремий, хоч і невеликий шар становить дитяча лексика. Для неї характерні пестливі слова, слова з повторюваним складом, наприклад: папа – хліб, коко – яйце, моня – молоко, льоля – сорочка, киця – кіт, ціпа – курча, паця – свиня, зюзя, дюдя – холодно, жижа – гаряче, вава – ранка, забите місце, гам – їсти, їстоньки, питоньки, купатоньки, спатки, спатонь*-ки, спатуні, спатусі, тупоньки, нозя, руця тощо. Застарілі слова і неологізми Характерною особливістю словникового складу мови є його безперервний розвиток. Частина слів у мові незмінно зберігається протягом тисячоліть. Це основний словниковий фонд мови. До нього вхй« дять слова на позначення життєво найважливіших понять назви спорідненості, частин тіла, почуттів, явиш природи, тварин і рослин, трудових дій, кольорів та інших якісних ознак, числівники, займенники, службові слова. Разом із тим склад деякої частини лексики в процесі її функціонування зазнає певних змін: одні слова стають застарілими, інші – з'являються. Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми. Історизми – слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища. Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів: а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ратуша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком; б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум 'яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, лакей, козачок; в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогатина, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль; Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє твоє, Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю. Святая сило всіх святих, Лренепорочная, благая! Молюся, плачу і ридаю: Воззри, пречистая, на їх, Отих окрадених, сліпих Невольників... Іноді архаїзми вживають для вияву іронії, сарказму, зневаги або створення гумористичного ефекту, вдаваного пафосу. Цього досягають, поєднуючи їх із словами зниженого плану^ як, наприклад, у вірші Т. Шевченка «Царі»: Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас Та, як бувало во дні они, Возвысили свій божий глас До оди пишно чепурної, Та й заходилися б обоє; Царів абощо воспівать. Вживання тут архаїзмів во дні они, возвисити, глас, воспівать поряд із такими словами розмовно-побутового плану, як старенька, придибати, чепурна, заходитися, абощо, надає текстові несерйозного, іронічного звучання. Використовуючи застарілі слова, треба так поєднувати їх з іншими словами, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення. Ось, наприклад, як розкрито значення слова свита в повісті С. Васильченка «Широкий шлях»: Хлопцеві не хотілось показати знову себе Оксані у цій довжелезній свиті. Як піп у рясі. «Буду вертатись із Вільшани, зайду до Котрі – полагодимо свиту, підріжемо рукава, позалатую дірки, що миші погризли, то й можна буде надіти. Надіну ту сорочку з вишиваним коміром, що той раз кинув у неї, то й зовсім буде добре...» Означення довжелезна порівняння як піп у рясі, цегсаль рукава – усе це разом дає уявлення про свиту як про «довгополий верхній одяг». Неологізми – нові слова в мові: довкілля, складнощі, по-датківець, наркобізнес, бартер, менеджмент, рекетир, факс, телетайп, конверсія, дилер, імідж, грант. Причини появи неологізмів у мові різні: а) потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, бейсбол, бронедвері, гіпсокартон, йогурт, виробниче об'єднання, віце-прем'єр-міністр, електорат, клонування, Інтернет; б) потреба замінити назву зрозумілішою, прозорішою; такою, що більш відповідає внутрішнім законам мови, її словотвірним особливостям: літак замість аероплан, вертоліт замість гелікоптер, рукоборство замість армреслінг, примірник замість екземпляр, відсоток замість процент, летовище замість аеродром, прдзірка замість слайд; в) бажання знайти свіжі образні назви, властиве мові письменників: бистроплин, вітровіння, сміхобризний, злотоцінно, трояндно, яблуневоцвітно, блискотінь, турбація, за шовковйтися, акордитись – у творах П. Тичини; громоносний, огнекрилий, міднодзвонний, стоцвітно, успадкоємити, заприязнитися, дипломатити, вицвіт, помога – у творах М. Рильського; яснота, ясінь, краплинь, дощовиця, тужіпь, розсвітання, повесніння, весновій – у творах А. Малишка; бджолиність, розламища, очужілість, сніговерть, безмір, випроб, невситенний, начаєний, знедуховніти, знебутись, знещасливити – у творах О. Гончара. Поява неологізмів у мові зумовлена розвитком людського суспільства, намаганням глибше пізнати й точніше позначити ті чи інші явища, властивості навколишньої дійсності, духовного життя людини. Неологізми бувають загальнонародні й індивідуально-авторські (оказіоналізми). Загальнонародні неологізми, тільки-но з'явившись, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж). Вони, проте, із зміною суспільних умов, розвитком науки й техніки, можуть перейти в історизми, як це свого часу сталося зі словами на зразок комнезам, колгосп, радгосп, трудодень, партгрупорг, стахановець, патефон, грамофон тощо. Індивідуально-авторські неологізми, як правило, не стають загальновживаними, а так і залишаються в тому чи іншому творі письменника. Неологізми – категорія історична. Новостворені слова перестають бути неологізмами з часу, відколи ними починають користуватися широкі кола носіїв мови. Наприклад, років сто тому такі слова, як суспільство, промисловість, мистецтво, винахідник, дослідник, споживач, читач, переможець, свідоцтво, властивість, приємність, байдужість, отвір, зміст, внутрішній, зовнішній та багато інших, шо тоді з'являлися в українських виданнях, сприймалися як неологізми, їх навіть дехто презирливо називав «кованими словами». Тепер вони стали звичними, загальновживаними словами, без них не можна обійтися. Без неологізмів був би немислимий розвиток мови.
Фразеологізми як особливий вид лексики Термін «фразеологія» має два значення: розділ мовознавства, шо вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення; сукупність стійких сполучень слів – фразеологічних одиниць певної мови. Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики. Фразеологізм складається не менше як із двох слів – компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею. Серед мовознавців поки шо немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази). Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі – почуватися щасливим; брати за душу – розчулювати; робити з мухи вола – перебільшувати; мокрим рядном накрити – лаяти; права рука – найближчий помічник; мороз іде поза спиною – страшно, як сніг на голову – зненацька. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом. Наприклад, у реченні Треба ж до такої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі – палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразеологізм сухим вийти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю й чітко усвідомлюється як поняття «уникнути покарання». Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкребуть на серці має ще й виразне конототивне забарвлення, викликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко). V фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать: мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення; складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м яка вода, Чорне море; прислів'я та приказки: Вовків боятися – в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває; крилаті вислови: Борітеся – поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись – значить жить (Франко). Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою , мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються. Класифікація фразеологізмів Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення – одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити – говорити нісенітниці, байдики бити – ледарювати, глек розбити – посваритися, собаку з'їсти – мати досвід, піймати облизня – зазнати невдачі, викинути коника – зробити щось несподіване, підбивати клинці – залицятися, ні в сих ні в тих – незручно. Фразеологічні єдності – одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою – приховувати злобу, грати першу скрипку – бути головним, вивести на чисту воду – викрити непорядність, загрібати жар чужими руками – використовувати когось, давати волю ногам – тікати, море по коліна – нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика – замовкнути, пропускати повз вуха – не звертати уваги, хоч до рани прикладай – лагідний. Фразеологічні сполучення – одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взяти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського. Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визначити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) – до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях – до єдностей чи до сполучень. Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають – предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції – і якими членами речення виступають), бувають: іменникові – називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак); прикметникові – називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути; у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там – козак не в тім'я битий: щось та приро-зуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський); мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно виступають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мирний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський); |