Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Табу – слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним відтінком: чорт – дідько, лихий, куций, люципер, нечиста сила; брехня – неправда, вигадка, плітка, дезінформація, інсинуація; смерть – кончина, летальний кінець. Евфемізми – слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом: брехати – говорити неправду, вигадувати, фантазувати; смердіти – погано пахнути, відгонити; старий – похилого віку, літній; дурний – недалекий, наївний. За вживанням синоніми бувають: загальновживані: зрозуміти, збагнути; захисник, оборонець; пов'язані з певним видом спілкування: уторопати, розшолопати, втямити, розчовпати (знижено); поборник, споборник (урочисто). Синоніми в мові вживаються: а) для точнішого вираження думки; наприклад, різні значення можна передати синонімами постанова, розпоря дження, ухвала, рішення, резолюція, вирок, декрет; б) для уникнення набридливого повторення тих самих або однокореневих слів; наприклад, у тексті можна попе ремінно вживати (звичайно, з урахуванням їхніх значеннєвих відтінків) слова треба, потрібно, необхідно, слід, варто; випадок, подія, епізод, пригода, інцидент, приключка тошо. Уміле вживання синонімів – свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість до власного висловлювання. Наприклад, у Т. Шевченка в первісному варіанті було таке речення: Ми просто йшли: у нас нема і йоти кривди за собою. У процесі роботи над твором поет, використовуючи синоніми, виправив наведене речення на точніше, влучніше: Ми просто йшли: у нас нема й зерна неправди за собою. У вірші Лесі Українки «Велет» читаємо: Той велет сильним був колись не тілом лиш, а й духом. Всі людські пута й кайдани зривав єдиним рухом, його збороти не могла ніяка міць ворожа. У первісному варіанті цього вірша замість слова збороти спочатку стояло подужать, потім – зломити. У рукописі повісті М. Коцюбинського «Fata morgana» було написано: Стережете панське добро? Ха-ха! Стережіть, стережіть, щоб не пропало. Потім виправлено на: Стережете панське добро?Ха-ха!Пильнуйте, пильнуйте, щоб не пропало. Як вдало майстри слова використовують синонімічне багатство мови, свідчить хоч би невеликий уривок з оповідання Марка Вовчка «Козачка»: Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві, та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував. Щоб не повторювати ті самі слова й привернути увагу до певних явищ, тут вжито синоніми мати і ненька; занедужати і похиріти (синоніми ДО захворіти, прохворіти); померти і переставитися; подружжя (синонім до дружина); вік ізвікувати (синонім до прожити). Синоніміка широко використовується в народних піснях: Найстарший брат рече-промовляє... Став середульший брат– плакати і ридати... Бідні невольники прохали та благали... Поле килиїмське хвалить-вихваляє... То не вовки-сіроманці квилять та проквиляють... Якщо, підкреслюючи якусь думку, вживають поспіль кілька синонімів, то їх розташовують у порядку збільшення або зменшення якостей чи ознак, названих ними. Наприклад, у реченні / в'яне, сохне, гине, гине твоя єдиная дитина (Т. Шевченко) дії, які передають загибель, називаються в їхньому наростанні. Ще приклади: На обличчі його лежав вираз безнадії йрозпачу (В. Собко). Голос Івана Івановича стає теплим, інтимним (М. Івченко). В далечині туманній, темній, димній злилися низина і вишина (Є. Маланюк). Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки за беріїв, за Соловки, за чорні, зганьблені, злочинні, переґвалтовані роки (1. Світличний). Омоніми Омоніми – це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення. їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути». Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища. Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище – 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось». Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» (прокатний стан). Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають од- накові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором» (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами). Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», злити«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу). Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови: а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»; боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»; б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипіння» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук); в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок займенника еони». До омонімічних явиш у мові належать також: омофони – при однаковій вимові мають різне написання: кленок – клинок, греби – гриби, мене – мине, Роман – роман, Мороз – мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми – однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий – поєднанням слів: сонце – сон це, цеглина – це глина, доволі – до волі, потри – по три, згори – з гори; омографи – при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід; омоформи – мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий). У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігів таких слів: а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, запозичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійської); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської); б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грецької), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької). Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:
Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується дієслово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково звучати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньогрецького look); потім остання з них була витіснена запозиченим із німецької мови (точніше – з ідиш) іменником цибуля. Омоніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення, наприклад: Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує. (Є. Бандуренко) У народному гуморі, наприклад, побутує такий гумористичний діалог: «Таж їж». – «Я ж їм». – «А ти не їм, а собі». Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми – слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо. Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко – «гнів». А українське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine – це «журнал як періодичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «магазин» у нашому розумінні. Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі. Пароніми Пароніми – це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко – й за значенням, але не тотожні. їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат «той, кому посилається» і адресант «той, хто посилає»; мимохіть «нехотячи» і мимохідь «проходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди «злигодні» і незгоди «відсутність згоди» тощо. За звуковим складом пароніми бувають: однокореневі – відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» – земельний «пов'язаний із землекористуванням» – земляний «зроблений із землі» – землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» – ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» – танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» – пов 'язаний «закріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» – ефективний «з позитивними наслідками» – дефектний «зіпсований, з дефектом» – дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» – сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» – уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»; різнокореневі – відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» – кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» – степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» – пломінь «полум'я»; талан «доля» – талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» – розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» – бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» – воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» – тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати». За лексичним значенням пароніми бувають: синонімічні: повідь – повінь, крапля – капля, слимак – слизняк, привабливий – принадливий, хиткий – хибкий, плоский – плаский, барабанити – тарабанити, линути – ринути, притаїтися – причаїтися, рипіти – скрипіти, радити – раяти; антонімічні: лепський – кепський, прогрес – регрес, експорт – імпорт, еміграція – імміграція, густо – пусто; семантично близькі: крикливий – кричущий, церемонний «манірний, проханий» – церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний – цегляний, ніготь – кіготь, м'язи – в'язи, кіш «кошик» – ківш «черпак», кристал – кришталь; семантично різні: газ – гас, глуз – глузд, орден – ордер, дипломат – дипломант, ефект – афект. Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів – жартівливої гри слів: – Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, – засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією. Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.
Незапозичена лексика Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Сучасна лексика української мови складається з пиш» мих, незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов. Основну частину лексики української мови становлять не-запозичені українські слова. їх у мові приблизно 90 відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю. Спільноіндоєвропейська мова, як вважає більшість мовознавців, існувала в V–IV тисячоліттях до н. є. на півдні сучасної України. Звідси носії цієї мови, точніше – її діалектів, поступово розселялися по Європі, Кавказу, Індійському півострові, Середземномор'ї. Тепер, як уже зазначалося, індоєвропейськими мовами розмовляє майже половина людства. Індоєвропейська сім'я мов охоплює 10 мовних груп: германську (11 живих мов), романську (10 мов), слов'янську (ІЗ мов), балтійську (литовська й латиська мови), індійську, іранську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську. З тих прадавніх часів українська мова успадкувала кілька сотень назв життєво важливих предметів і явищ, зокрема: а) назви людей за спорідненістю та іншими ознаками: мати, батько, син, дочка, брат, сестра, зять, свекор, ятрівка, дівер, гість тощо; наприклад: мати (матері) – санскр. mata (matar-), лат. mater, грец. meter, нім. Mutter, англ. mother, вірм. mair, лит. motina; брат – санскр. bhrata, лат. /rater, грец. phrater «член фратрії», нім. Bruder, англ. brother, вірм. elbair, лит. brataritis; сестра – санскр. svasar-, лат. soror, нім. Schwester, англ. jwter, лит. sesuo (sesers); гість (гостя) – лат. hostis «чужоземець», нім. Gast, англ. gwetf; б) назви частин тіла: око, брова, вухо, ніс, зуб, серце, череп, ясна, язик, груди, лікоть, коліно, волосся, кров тощо; наприклад: серце – санскр. hardi, лат. cor (cordis), грец. kardia, нім. Herz, англ. heart, вірм. мг/, лит. Sirdis; око –санскр. лат. oculus, грец. oase, нім. Auge, англ. eye, вірм. яАл, лит. akis; ніс (носа) – санскр. nose, лат. nasus, нім. Afase, англ. логе, лит. ло-sw, норв. nos «морда»; в) назви тварин і продуктів тваринного походження: звір, вівця, корова, свиня, порося, вовк, вивірка, їжак, журавель, гуска, орел, оса, муха, мурашка, м ясо, молоко, яйце, вовна тощо; наприклад: вовк – санскр. vrkas, грец. fykos, нім. Wolf, англ. wolf, лит. vilkas, алб. ulk; гуска (гуси) – санскр. hamsi, лат. anser, нім. Gam, англ. goose, лит. iansis, ірл. geis; муха – лат. musca, грец, вірм. /яйл «комар», лит. musia; молоко – лат. lac, нім. М/сл, англ. milk; г) назви рослин та їхніх частин: дерево, береза, верба, ясен, осика, черемха, вишня, дуб, жолудь, кора, сук, зерно, солома, полова, мох, льон тощо; наприклад: дерево –санскр. daru, нім. Теег «живиця», англ. tree, лит. derva «живиця»; береза – санскр. bhwjah, лат. fiwcinus, нім. Birke, англ. birch, лит. bertas; льон – лат. linum, грец. linon, нім. Lein, лит. /was, ірл. г) назви предметів і явиш природи: сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, зима, вогонь, вода, вітер, дим, роса, сніг, море тощо; наприклад: сонце – санскр. suvar, лат. sol, нім. Sonne, англ. sun, лит. яш/е; w« (ночі) – санскр. лд, лат. пох, грец. », нім. Nacht, англ. л/, лит. naktis; море – санскр. maryada «берег моря», лат. таге, нім. англ. marsh «болото», лит. marios, ірл. тиіг; д) назви житла, господарських знарядь, продуктів: дім, двері, віз, колесо, вісь, двір, сіль тощо; наприклад: двері – санскр. dvaram «ворота», лат. fores, грец. thyra, нім. Тйг, англ. fifoor, лит. durys; вісь (осі) – санскр. aksas, лат. axis, грец. я&ш, нім. Achse, англ. ахіу, лит., сіль – лат. да/, грец. hals, нім. англ. salt, лит. solymas «розсіл»; обумовити («зробити застереження») тощо. е) назви дій, станів, процесів: іти, везти, текти, стояти, сидіти, спати, пекти, варити, місити, молоти, орати, кувати, тесати, їсти, пити, знати, дати, жити, вмерти тощо; наприклад: брати – санскр. bhrati «нести», лат. fem «несу», нім. bringen «приносити», англ. bring «приносити», вірм. etbair, лит. berti «сипати»; їсти (їдять) – санскр. admi, лат. edo, грец. edo, нім. essen, англ. eat, вірм. utem, лит. esti; орати – лат. arare, грец. ато, лит. arti, гот. arjan; є) назви ознак, якостей: довгий, короткий, малий, вузький, гострий, білий, світлий, блідий, темний, сірий, сивий, рудий, жовтий, зелений, новий тощо; наприклад: короткий – лат. curtus «укорочений», нім. kurz, англ. short, лит. kirsti «рубати»; гострий – санскр. acris «лезо», лат. асег, нім. scharf, англ. sharp, вірм. aseln, лит. aStrus; новий – санскр. navas, лат. novus, грец. neos, нім. пей, англ. new, вірм. nor, лит. naujas; рудий – санскр. rudhira «червоний», лат. ruber «червоний», грец. erythros «червоний», нім. rot «червоний», англ. red «червоний», лит. rudas; ж) назви чисел: один, два, три, чотири, п 'ять, шість, сім, вісім, десять, сто, тисяча; наприклад: три – санскр. trayas, лат. tres, грец. trejs, нім. drei, англ. three, вірм. erek, лит. trys, ірл. tri; десять – санскр. dasa, лат. decem, грец. deca, нім. zehn, англ. ten, лит. desimt; сто – санскр. satam, лат. centum, грец. hekaton, лит. simtas. В українській мові, крім того, виділяється досить помітний прошарок давньої (приблизно з 111 тисячоліття до н. є.) лексики, спільної тільки з литовською та латиською мовами: голова, рука, нога, долоня, доля, дух, сморід, корова, теля, зозуля, озеро, лід, юний, солодкий, глухий, кривий, сердитий тощо; наприклад: голова – лит. gab/a, латиськ. galva; рука – лит. ranka, латиськ. ruoka; озеро – лит. ezeras, латиськ. ezers; солодкий – лит. saldus, латиськ. salds. Праслов'янський період розвитку української лексики тривав приблизно від початку 11 тисячоліття до н. є. і до 6 ст. н. є. У той час виникло багато слів, які стали спільним надбанням усіх слов'янських мов. Для творення нових слів використовувалися переважно наявні вже індоєвропейські корені. Таких слів в українській мові налічується близько двох тисяч. Це зокрема: а) назви людей за спорідненістю та іншими ознаками: чоловік, сват, невістка, вітчим, мачуха, пасерб, внук, вівчар, ткач, сторож; б) назви частин тіла: тіло, чоло, губа, рот, гортань, стегно, шия, в язи, палець, пазур; в) назви тварин: віл, ведмідь, кінь, пес, змія, птах, соловей, окунь, плітка, комар, жук; г) назви рослин: пшениця, трава, будяк, лопух, кропива, лобода, ягода, малина, суниця, ожина, ліщина, гай, печериця, сморж:; ґ) назви предметів і явиш природи: іскра, буря, вихор, потік, струмінь, острів, рілля, долина; д) назви будівель, господарських знарядь: кузня, кошара, обора, стайня, вікно, піч, пліт, борона, вила, відро, ніж:, шило, клин, молот, мітла, невід, пряжа, кросна; є) назви предметів харчування: страва, сало, пиріг, масло, лій, коровай, кисіль, каша, сир, сметана, пиво, мука, борошно, тісто; є) назви абстрактних понять: диво, відвага, лад, ласка, правда, кривда, гнів, радість, користь, пам ять, дума, честь, горе, блуд, гріх, стид, кара; з) назви дій: блукати, варити, гнити, гоїти, киснути, молотити, молоти, писати, читати; ж) назви різних ознак: розумний, мудрий, гідний, хитрий, сліпий, здоровий, гіркий, кислий, солодкий, дурний тошо. Водночас відбувалися запозичення з інших індоєвропейських мов. Так, із германських мов у праслов'янську потрапили такі слова, як князь, король, церква, стодола, колодязь, якір, дошка, скло, віск, блюдо, короп, оселедець, гріш; із кельтських – ліки, тин, брага, лютий; із латинської – вино, котел, млин, лев, осел, капуста, поганий; із грецької – корабель, левада, вишня, мак. Праслов'янські новотвори тепер сприймаються переважно як непохідні, хоча колись вони були утворені від індоєвропейських коренів за допомогою різних суфіксів та префіксів: сонце, серце (обидва слова утворені за допомогою суфікса -ц-), швець (колись у цих словах виділявся суфікс -ець), кузня (слово утворене за допомогою суфікса -зн'-), вікно (до основи слова око було додано суфікс -н-), пам'ять (до цього слова було додано префікс па-), правда, кривда (обидва слова мають давній суфікс -д-). Кількісно найбільший і найрізноманітніший шар питомої української лексики становлять слова, які почали виникати ще в процесі формування тих діалектів, шо лягли в основу української мови, і творення яких не припиняється й досі, тобто власне українські слова. Більшість цих слів виникла й виникає на лексичному матеріалі, успадкованому від спільноіндоєвропейської та праслов'янської мов, а також давно засвоєних запозичень. Ці слова переважно похідні. Вони стосуються всіх сфер життя, наприклад: а) суспільно-політична лексика: громада, громадянин, володар, власність, промовець, працівник, гурток, осередок, ланка, справочинство, самодіяльний; б) назви будівель та їхніх частин: будинок, приміщення, підлога, поміст, одвірок, віконниця, горниця, покуття, присінок, корівник, пташарня, садиба, хвіртка, причілок, підмурівок; в) назви страв і напоїв: борщ, вареники, голубці, локшина, галушки, лемішка, холодець, затірка, мйчанка, млинці, корж, бублик, пампушки, деруни, узвар, куліш, вергуни, січеники, крученики, завиванець; г) назви одягу і взуття: штани, спідниця, сорочка, запаска, хустка, стрічка, намисто, капелюх, бриль, чобіт, черевик, сап'янці; Г) назви предметів побуту: рядно, скатерка, рушник, мішок, кошик, коромисло, коцюба, віжки, оброть; д) сільськогосподарська лексика: урожай, скирта, ярина, озимина, сіножать, жниварка, молотарка, сівалка, віялка, олійниця, цукроварня, оранка, зажинки, обжинки, рільництво, тваринництво, хлібороб, сіяч, тваринник, пасічник, смородина, порічки, суниця, полуниця, гречка; є) абстрактна й наукова лексика: мрія, поступ, довір 'я, освіта, виховання, промисловість, підприємство, кисень, водень, підручник, іспит. Серед власне українських слів є чимало прислівників: зопалу, навпростець, осторонь, заздалегідь, навперейми, зрештою, наодинці, вранці, влітку, взимку, праворуч, нашвидкуруч, обіруч, мимохідь, торік, споконвіку. Тільки в українській мові є прийменники біля, від, посеред, між, задля, коло, щодо; сполучники та, бо, чи, аби, або, проте, зате, якщо, якби, наче, мов, ніби, ніж, дарма що, незважаючи на те що; частки хай, невже, хіба, майже, навіть. |