Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Однозначні і багатозначні слова Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вживатися в переносному значенні. Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, шородина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів (січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо. Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр). Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією. Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна – «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану огорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (людська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо. У такому разі слово у свідомості мовців поєднується за його спільною визначальною ознакою не з одним, а з кількома сигніфікатами. Наприклад, слово лінія означає «вузька смужка, що тягнеться на якій-небудь поверхні», і саме з основним значенням «смужка, що має протяжність» пов'язуються всі його побічні значення: «уявна смужка» (лінія горизонту), «межа» (оборонна лінія), «шлях» (трамвайна лінія), «послідовний ряд кровно споріднених осіб» (по материній лінії), «послідовний розвиток подій у художньому творі» (сюжетна лінія), «спосіб дії» (лінія поведінки). Основне й побічні значення слова. У багатозначному слові одне значення основне, інші – побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними – «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів* трамваїв тощо». Кожне конкретне значення багатозначного слова реалізується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (повільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важкий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, похмурий). Більшість загальновживаних слів української мови – багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чином», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділятися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має десять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо. Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ. Пряме і переносне значення слова Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь – «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші – переносні й похідні. Переносне номінативне значення –це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь – переносне (промінь надії, промінь Щастя, промінь свободи). Від переносного значення слова, що є постійним, слід відрізняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовуєть- ся лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним. Розглянемо різні значення слова полотно: «лляна, конопляна, бавовняна тканина» – пряме номінативне значення; «картина художника», «проїзна частина дороги», «плоска тонка частина інструмента (пилки, ножівки)» – переносні значення, які стали номшативними. А в реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом свої полотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцем землю (М. Стельмах) відбулося переносне вживання слова. Однак значення слова полотно («сніговий покрив»), яке при цьому виникло, поки що тільки контекстуальне. Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи. Метафора – перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими – В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір – П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі – Т. Шевченко) тощо. Метафора є не тільки одним із засобів посилення образності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням. Метонімія – перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається: а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фарфор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд); б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки); в) назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які домагаються правди); г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село чекає змін (замість: селяни); ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо. Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень у словах. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвища генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под. Синекдоха – перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі. З переносного вживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійнономінативного. Зміни в лексичному значенні слова Лексичне значення слів, особливо життєво важливих, виявляє високу стійкість. Таким словам, як мати, сонце, око, я, ти, кільканадцять тисяч років; у різних мовах по-різному змінилося їхнє звучання, але значення залишилося те саме. Разом із тим деякі слова з часом набувають інших значень, і ці зміни проходять у трьох напрямах: звуження, розширення, зміщення. При звуженні обсягу значення назва стає конкретнішою. Так, слово печиво колись означало «усе спечене з борошна», тепер – «кондитерські вироби з борошна»; слово квас колись означало «усе кисле», тепер – «кислуватий напій із житнього хліба або житнього борошна»; слово каша колись означало «будь-яка густа їжа, звільнена від рідини», тепер – «страва з крупів, зварена на воді або молоці». При розширенні обсягу значення кількість охоплюваних словом предметів, явищ зростає. Наприклад, слово поле колись означало «безліса рівнина, порожній великий простір», тепер, крім цього, – «ділянка землі, відведена під що-небудь», «простір, у межах якого відбувається якась дія», «сфера діяльності», «смужка вздовж краю аркуша паперу», «відігнуті краї капелюха» тощо; колись слово столяр мало значення «той, хто робить столи», тепер – «виготовлювач виробів із дерева»; слово Меценат означало «римський політичний діяч, який матеріально допомагав Вер-гілієві та Горацієві», тепер меценат – «багатий покровитель наук та мистецтв». Внаслідок семантичного зміщення слово може набувати зовсім іншого значення. Наприклад, колись слово берег означало «гора» (пор. німецьке Berg «гора»), тепер – «край землі, що межує з річкою, озером, морем»; слово благий у давньоукраїнській мові мало значення «добросердий, лагідний», тепер – «старий, убогий» (благий одяг). Спочатку слово мабуть виражало впевненість (має бути), тепер, навпаки, – невпевненість; те саме стосується й слів очевидно, певно, напевно. Часом значення може змінитися на протилежне, залишаючись співіснувати в тому самому слові: Спасибі, дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу; я її онукам тепер розказав (Т. Шевченко). На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (О. Копиленко). Іноді різні групи людей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Так, у недавньому минулому слову націоналізм було приписано негативне значення «реакційна буржуазна ідеологія і політика в галузі національних відносин». Тим часом це слово походить від лат. natio «народ» і означає «любов до свого народу» – так само, як слово патріотизм походить від лат. patria «батьківщина» й означає «любов до своєї землі». Вживання слів відповідно до їхнього значення Слово в мові має вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від його значення може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного. Найчастіше трапляються сплутування значення таких слів: адрес – письмове вітання кого-небудь із видатною подією в його житті (вітальний адрес, вручити адрес); адреса – місце перебування (на мою адресу, помилитися адресою); вирішити – прийняти рішення; бути вирішальним (вирішили страйкувати, іноді хвилина вирішує все); розв'язати – реалізувати, знайти відповідь на поставлену умову (розв 'я-зати проблему, питання, задачу); виручка – допомога (прийти на виручку, виручка в скрутну хвилину); виторг – гроші, одержані від продажу чого-небудь (рахувати виторг); відношення – причетність до чого-небудь; зв'язок із кимось, чимось; взаємозв'язок між предметами (процентне відношення); ставлення – характер поводження з ким-не-будь, чим-небудь (ставлення до людей, ставлення до праці); вірно – надійно; щиро (любити вірно, вірно служити); правильно – відповідно до правил; істинно; безпомилково (правильно міркувати, правильно розв 'язати задачу); дякуючи – висловлюючи вдячність (дякуючи за підтримку); завдяки – внаслідок; за сприяння (завдяки збігові обставин, завдяки наполегливості); заказувати – забороняти; не дозволяти; рішуче радити не робити чого-небудь (заказано рубати дерева, заказати полювання); замовляти – доручати кому-небудь виготовити, підготувати або доправити шо-небудь; казати магічні слова (замовити костюм, замовити рану, замовити слово); любий – дорогий; близький серцю (люба матусю, любий друже); будь-який – байдуже який; який завгодно (будь-яка людина, будь-який предмет); на протязі – у різкому струмені повітря (не стій на протязі); протягом – за час (протягом години, протягом року); не дивлячись – не бачачи (не дивлячись на дорогу, не дивлячись у вічі); незважаючи – всупереч несприятливим умовам (незважаючи на ранній час, незважаючи на труднощі); неділя – сьомий день тижня (неділя – день відпочинку); тиждень – сім днів (протягом тижня, сім п'ятниць на тиждень); об'єм – величина чого-небудь, вимірювана в кубічних од*к ницях (об'єм конуса, об'єм і форма); обсяг – розмір; величина чого-небудь (обсягробіт, обсяг знань); обумовлювати – робити певні застереження в угоді, іншому документі (обумовити відповідальність за невиконання); зумовлювати – бути причиною; спричиняти (зумовити пожежу); підписка – письмове зобов'язання або підтвердження чогось (підписка про невиїзд); передплата – попередня плата за шо-небудь (передплата на газети); попереджати – наперед повідомляти кого-небудь про шось (попереджати про небезпеку, попереджати про відповідальність); запобігати – не допускати; заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане; догоджати кому-небудь (запобігати злочинам, запобігати перед начальством); рахувати – визначати кількість, суму чого-небудь; називати числа в послідовному порядку (рахувати гроші, раху- вати дні); вважати – мати думку; гадати (вважати за потрібне, вважати справедливим); розгрузити – зіпсувати ходьбою, їздою розмоклу від дошу дорогу або стежку (розгрузити болото); розвантажити – знімати вантаж із машини; звільняти кого-небудь від надмірного навантаження (розвантажити машину); складати – розміщувати шо-небудь у певному порядку, в одному місці; збирати докупи що-небудь; монтувати (складати речі, складати руки, складати зброю, складати відозву, складати шану, складати велосипед); становити – являти собою; утворювати певну суму, кількість (становити більшість, становити виняток, становити певний відсоток); являтися – з'являтися; виринати; виникати; привиджуватися (являтися уві сні); бути – виступає в ролі зв'язки в складеному присудку; існувати (бути здоровим, бути героєм бути в театрі).
Проблема класифікації лексики У високорозвинених мовах, таких, як українська, налічують сотні тисяч слів. Словниковий запас – активний і пасивний – сучасної культурної людини становить не менш ніж 70–80 тис. слів. Для того щоб вільно користуватися таким багатством, останнє має бути якимось чином упорядковане, систематизоване. Систематизація лексики утруднюється тим, що слова відбивають позамовну дійсність, яка не завжди усвідомлюється як система. Класифікація лексики має такі особливості: а) слова на групи поділяються нерівномірно: в одних групах є десятки тисяч слів, в інших – тільки одиниці (на приклад, іменників – величезна кількість; числівників, займенників – небагато); б) те саме слово внаслідок своєї багатозначності може належати одночасно до кількох груп (наприклад, слово назустріч виступає то як прислівник: подався назустріч, то як прийменник: назустріч товаришеві, то як поєднання іменника з прийменником: на зустріч з: однокласниками; слово морда, коли йдеться про тварину, сприймається як стилістично нейтральне, коли ж мовиться про людину – потрапляє до розряду вульгаризмів); в) межі між групами не завжди чітко окреслені; у групі, як правило, розрізняється ядро (основа) і периферія (наприклад, у тематичній групі «Зима» ядро становлять слова мороз, лід, сніг, хуртовина, сани, замерзати, білий тощо; периферію – сонце, небо, похмурий, сірий, які, входячи до цієї тематичної групи, так само належать і до інших, наприклад до тематичної групи «Осінь»); г) групи слів можуть розпадатися на окремі підгрупи з різною ієрархічною віднесеністю (наприклад, слова, що належать до іменних частин мови, поділяються на іменники, прикметники, числівники, займенники; а іменники, у свою чергу, – на загальні й власні назви, назви істот і назви неістот тощо). У лексиці є чимало перехідних явищ. Наприклад, слово зірка – це і назва предмета (небесне тіло, геометрична фігура), j назва рослини (червоніють зірки у квітнику), і назва тварини (морська зірка). Слово немає, нема – якоюсь мірою дієслово, а якоюсь – предикативний прислівник. Групувати слова можна по-різному, за різними критеріями. За наявністю спільних коренів слова групуються в словотвірні гнізда. Наприклад, слова рука, рукав, рукавиця, ручка, ручний, зручний, безрукий, наручники, рушник, рушниця, ручатися, порука, доручати, приручений, поруч, заручини та ін. становлять одне словотвірне гніздо, бо мають той самий корінь -рук(-руч-, -руш-), хоч іноді вони бувають досить різні за своїм значенням. За частотою вживання слова умовно поділяють на часто вживані, без яких практично не можна побудувати тексту, помірно вживані і рідкісні. Перша група – це переважно займенники та службові слова (прийменники, сполучники, частки). Вона охоплює порівняно невелику кількість слів (до сотні). Друга група налічує приблизно 10...15 тис. слів, які стосуються різних сторін життя людини та навколишнього світу. Частота вживання решти слів надзвичайно мала: як стверджують мовознавці, вони трапляються не частіше одного разу на мільйон слів тексту, хоч їх у мові є сотні тисяч. Зрозуміло, і в цих групах є частіше й рідше вживані слова. Крім того, частота вживання тих чи інших слів залежить і від предмета розмови. Можливі також інші групування слів: за походженням (питомі й запозичені), за стилістичною віднесеністю (стилістично нейтральні й стилістично забарвлені), за сферою вживання (загальновживані й вузьковживані). Найважливішою Для мови є класифікація слів за їхнім лексичним значенням (семантикою). |