Чергування приголосних
Чергування звуків – закономірна заміна одного звука іншим у тому самому чи спорідненому слові.
При зміні й творенні слів задньоротові приголосні г, к, х, ґ за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного пом'якшення) переходять у свистячі та шиплячі, а саме:
г – з – ж: нога – нозі – ніженька, друг – друзі – дружба, могти – можу, казати – кажу,
к – ц – ч: рука – руці – рученька, рік – у році – річний, пекти – печений, вулиця – вуличний;
х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, рух – у русі – рушити, ковалиха – ковалишин, колихати – колишу, писати – пишу,
ґ – дз – дж: ґерлиґа – ґерлидзі – ґерлидженька, Ґриґа – Ґридзі – Ґриджин.
Проте внаслідок дисиміляції (розподібнення) звуків замість закономірного ч вимовляється й пишеться ш у словах рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний «бідолашний» (від серце, але: сердечний «серцевий, ширий і т. п.»). В інших подібних випадках незалежно від вимови пишеться буква ч: мо-у лочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.
У дієсловах, крім того, відбувається перехід зубних приголосних д, т, з, с у шиплячі, а саме:
д – дж: садити – саджу – посаджений; водити – воджу – проводжати, загородити – загороджу, правда – справджуватися (винятки: завадити – заважати, привидітися – увижатися);
зд – ждж: їздити – їжджу
т – ч: платити – плачу – заплачений, хотіти – хочуть;
ст – щ: захистити – захищу – захищений, розмістити – розміщу – розміщувати.
В інших частинах мови чергується д – ж (а не д – дж, як у дієсловах): уродити – урожай, огородити – огорожа, погода – погожий, переходити – перехожий, правда – справжній.
У звукосполученнях дт, тт перші звуки д і т чергуються з приголосним с: веду – вести, ненавидіти – ненависть, цвіт – цвісти, мету – мести.
Усі чергування приголосних позначаються на письмі відповідними буквами.
Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-
При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- приголосні на стику твірної основи й суфікса можуть зазнавати різних змін.
У вимові зливаються в один звук такі приголосні, і це позначається на письмі:
г, з, ж + с = з: Кривий Ріг – криворізький, Прага – празький, Кавказ – кавказький, француз – французький, Збараж – збаразький, Париж – паризький; убогий – убозтво, * боягуз – боягузтво;
я, й, ч + с = ц: козак – козацький, Вінниця – вінницький, Гадяч – гадяцький; юнак – юнацтво, купець – купецтво, ткач – ткацтво;
х, с, ш + с = с: чех – чеський, Лепетиха – лепетиський, Одеса – одеський, Сиваш – сиваський; птах – птаство, товариш – товариство.
Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншомовних слів: баски – баскський, тюрки – тюркський, Мекка – меккський, казах – казахський, Ла-Манш – ла-маншський.
Яклю твірна основа закінчується на д або т, то у вимові відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:
а) на стику твірної основи йcуфікса чується дз, ц: завод + + ський = заводський [заводз'кий], люд + ство – людство
|л'удзтво], солдат + ський = солдатський [солдац'кий], Корчуват(е) + ський = корчуватський [корчувац'кий], брат + ство = братство [брацтво];
б) кінцеві звуки твірної основи т і ст у разі збігу трьох і більше приголосних не вимовляються: президент + + ський - президентський [президен'с'кий], лейборист + + ський = лейбористський [лейборис'кий].
Якшо в кінці твірної основи після приголосного стоїть суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) цей суфікс випадає: П'ятихатки – п'ятихатський, Каховка – каховський, Чоколівка – чоколівський, Камчатка – камчатський.
Уподібнення приголосних за місцем
Свистячі с, ц, з («сце їздзу») перед шиплячими ш, ч, ж, дж («ще їжджу») внаслідок регресивної асиміляції переходять у відповідні шиплячі: с – ш, ц – ч, з – ж. Це відбивається й на письмі: брязк – бряжчати, в'їздити – виїжджений, пісок – піщаний, пуск – пущений, Київський – Київщина, Васько – Ващенко, козацький – козаччина.
Виняток на письмі становлять:
а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твір ній основі: Параска – Парасчин [парашчин], Ониська – Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька – Луцьчин, Рузька – Рузьчин;
б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з незалежно від вимови: розжитися, розчин, розширений, безшумний, безжальний, зчовгати, зжати;
в) дієприслівники: принісши, привізши
Шиплячі перед свистячими уподібнюються до свистячих, але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеться та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка – у книжці [книз'ц'і], дошка – на дошці, чашка – у чашці, поличка – на поличці, зваж – зважся, вчиш – вчишся.
Зубні д, т перед свистячими та шиплячими у вимові якщо не випадають, то зазнають змін, але на письмі це не відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й^в інших словах чи формах слова): сусідка – сусідці [сус'ідз'ц'і] – сусідчин [сус'іджчин], тітка – тітці [т'іц':і] – тітчин [тїч:ин], літати – льотчик [л'оч:ик], погодитися – погодься [погодз'с'а], вчить – вчиться [учиц':а], молодий – молодший [молоджший], короткий – коротший [корочший].
Система голосних фонем
Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чистий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.
Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення – наскільки високо піднімається відповідна частина язика.
В українській мові є три голосні переднього ряду і три – заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є – и – і; у задньому – відповідно: а – о – у.
За міжнародною класифікацією і та у – звуки високого піднесення, и – високо-середнього, є та о – середнього, а – низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесення (між і та є), а є –низького. Саме так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.
Розташування голосних відповідно до їхнього творення і сприймання схематично можна зобразити так:
Піднесення
|
Ряд
|
|
|
|
передній
|
задній
|
Високе
|
і
|
у
|
Середнє
|
и
|
о
|
Низьке
|
е
|
а
|
Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової порожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (е – и, и – і), ніж голосних заднього Ряду (а –о, о–у).
Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед – таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки називають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.
Голосні бувають наголошені й ненаголошені.
Наголошений голосний вимовляється з більшою силою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий – велич, зелень – зелений, сидить – сидячи, голубка – голуб, сяюче – сяючи, випише – випиши, поле – поли.
Ненаголошені голосні в українській мові не редукуються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втрачають диференційну ознаку – нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних
е – и: село [сеил6], директор [диеректор];
и – і: тривога *[трівбга], потім *[потим];
а – о: погони *[пагони] замість [погони];
о – у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].
Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.
Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий – і. Тон голосних зростає в такому порядку: у –о –а –є –и –і (приблизно 700 – 800–1 200–1 600-1 900 - 2 200 Ги).
Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.
Наголос
Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.
Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наголосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначений, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані парами слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоплення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) – різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.
Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересуватися: голова – голови – голови – голів, казати – кажеш – кажу.
Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.
Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в наголошуванні слів.
1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читйння, визнйння, видання, пізнйння, послання.
Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.
2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка – вказівки, учителька – учительки, ластівка – ластівки, голка – голки, писанка – писанки] але: родичка –родички, сусідка – сусідки, верхівка – верхівки.
3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.
У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: вузько, легко, мілко.
4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемб, ідете (а не «ідбмо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркдчемо, гуркочете; гуркотиш} , гуркотите; залишимо, залишите.
5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бюлетень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, діалог, документ, засуха, монолаг, їм 'я, катаабг, некролог, експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс, кропива, мережа, одинадцять, ознака, оптовий, партірі пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прйятель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільськогосподарський, спина, співробітник, титульний, урочистий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.
6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні інаголоси, які розташовуються через один або два склади від основного: переробити, винагороджувати, безперечний, задоволений, подорож. Побічний наголос на дає українській мові особливої співучості, плавності. У прискореному темпі мовлення він чується слабко, в уповільненому – сильніше. Особливо виразно такий наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гірничоддбувнйй, новобудова.
Перенос частин слова
З голосними фонемами в усному мовленні пов'язаний поділ слова на склади, у писемному – допустимі переноси частин слова з рядка в рядок,
У слові стільки складів, скільки є голосних звуків.
Приголосний, який стоїть безпосередньо перед голосним і у вимові зливається з ним, належить до того самого складу, шо й голосний: че-ка-ють (а не чек-ай-уть), спо-ді-ва-ти-ся, си-джу, бо-йо-вий. Але якщо префікс або частина складного слова закінчується на приголосний, то перед наступним голосним цей приголосний відходить до попереднього складу: розорати, без-іменний, пед-інститут, пів-острів.
Між голосними може бути не один, а два й більше приголосних звуків, як, наприклад, у словах казка, сестра. Тоді поділ на склади відбувається так, щоб гучність звуків на початку кожного складу поступово наростала. Тому:
сонорний, що стоїть перед приголосним, відходить до попереднього складу: чай-ка, гол-ка, гор-дий, зав-жди, пір'-ін-ка, вій-на, сім'-я;
дзвінкий, шо стоїть перед глухим, теж відходить до попереднього складу: каз-ка, книж-ка, гряд-ка, зуб-цї,
в інших випадках приголосні переважно відходять до наступного складу: се-стра, ру-шник, у-смі-шка, ре-п 'ях, о-брій.
Склади бувають відкриті і закриті. Склад, що закінчується на голосний звук, називається відкритим: го-ра, го-во-рю, ду-ма-ю, сві-тло. Склад, що закінчується на приголосний звук, називається закритим: гір-ський, край-ній, комфорт.
Частини слів із рядка в рядок переносяться так, як ці слова на слух діляться на склади: кар-ти-на, ра-джу-ся, за-твер-дже-но, над-зви-чай-ний. Не можна:
а) залишати чи переносити одну букву, тому такі слова, як олія, одяг, удар, ящик, мрія, не діляться для переносу;
б) розривати буквосгїолучення дж, дз, які позначають одну фонему: си-джу (а не «сид-жу»), хо-джу (а не «ход-жу»), ґу-дзик (а не «гуд-зик»); але: від-жив (а не «ві-джив»), під-звіт (а не «пі-дзвіт» і не «підз-віт»);
в) у складному слові відривати від другої частини одну букву, якшо вона не становить складу: дво-значний (а не «двоз-начний»), само-скид (а не «самос-кид»), земле* власник (а не «землев-ласник»);
г) розривати ініціальні, а також комбіновані абревіатури: ЧАЕС, УНІАН, МАГА ТЕ, НА ТО.
Апостроф і м'який знак завжди залишаються при попередній букві: бур'-ян, об'-єм, паль-ці.
Також не можна:
а) відривати скорочення від слів, яких вони стосуються: М. С. Грушевський (а не «М. С. // Грушевський»), проф. Тоцька (а не «проф. // Тоцька»), 2002 р. (а не «2002 // p.»), 25 км (а не «25 // км»), 200 куб. см (а не «200 // куб. // см»);
б) переносити закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс: 2-го (а не «2- // го»), 16-му (а не «16- // му»);
в) розривати графічні скорочення: т-во, р-н, вид-во, і т. д., і т. ін., і т. я.
Слова, подані повністю, можна будь-як переносити з рядка в рядок незалежно від їхнього значення: у // нас, пан // Михайло, професор // Круть, Іван // Петрович, 1991 //рік.
Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, які закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
Чергування голосних
Під час змінювання і творення слів можуть відбуватися чергування голосних фонем.
Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і. Воно відбувається:
а) у закритому складі: школа - шкіл, гора – гірський, чоло – чільний, радості – радість, слово – слів, ночі – ніч, батькова – батьків, воля – вільний, моя – мій, могти –міг, стою – стій, береза – бера, перо – пір 'я, женитися – жінка, ременя – ремінь, лебедя – лебідь, село – сіп, ковалева –ковалів, принесу – приніс, семи – сім, Києва –Київ;
б) у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфікси -ок, -ець: гора – згірок, чоло – причілок, моста –місток, возити – візок, дзвонити – дзвінок, двері –одвірок, олово – олівець, острови – острівець, кончина –кінець, верховий – верхівець; а також: ущелина – щілина,прорвати – прірва, прозивати – прізвище;
в) перед подвоєнням приголосних: ночі – ніччю, солі –сіллю, дорога – роздоріжжя, ворота – підворіття, голка – гілля, речі – річчю, промені – проміння, мести –сміття, зелень – зілля;
г) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува-: берегти – зберігати, брехати – набріхувати, викоренити – викорінювати, гребти – згрібати, застебнути – застібати, зачепити – зачіпати, защепну ти – защіпати, летіти – літати, мести – замітати, пекти – випікати, підперезати – підперізувати, плескати – запліскувати, плести – заплітати, стерегти – остерігати, стрелити – стріляти, текти – протікати, тесати – обтісувати, чекати – очікувати, чесати – зачісувати, шептати – нашіптувати, виволокти – виволікати, полоскати – прополіскувати.
Але чергування о, є з і в закритому складі не відбувається: а) якщо о, є випадні або вставні: сон – сну, вогонь – вогню, садок – садка, пісок – піску, день – дня, орел – орла, квітень – квітня; вікно – вікон, сосна – сосон, весна – весен, дно – ден (виняток: шворінь – шворня); , а також у словах: любов – любові, лоб – лоба, льон – льону, рот – рота, мох – моху, лев – лева;
б) у групах -оро-, -єре-, -оло-, -еле-, -ор-, -ер-, -ов-: ворон, сторож, поборов, берег, перед, голос, солод, розколов, молов, зелень, шелест, борг, борщ, верх, чверть, вовк, шовк (винятки: дорога – доріг, сторона – сторін, ворота – воріт, борода – борід, борона – борін, корова – корів, порога – поріг, оборогу – оборіг, морогу – моріг, смороду –сморід, береза – беріз, череда – черід, болото – боліт,
стерегла – стеріг, зберегла – зберіг, волокла – волік та ін.);
в) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -лов: діловод, паровоз, медонос, хлібороб, риболов; але в частинах -хід, -гін, -ріг чергування відбувається: теплохід, пішохід, водогін, коногін, носоріг, Козеріг;
у книжних словах: пророк, потоп, закон, вирок, богослов, світоч, народ, прапор, завод; а також за традицією в деяких прізвищах: Боровиковський, Котляревський, Глібов (але: Голованівський, Желехівський, Миньківський, Щоголів тощо);
ґ) в іншомовних словах: атом, вагон, вазон, метеор, шофер, студент, Лондон, Вашингтон, Дон Кіхот, Бетховен, Ростов (і ростовський), Тургенєв (і тургенєвський), Ботев (ботевСЬКий).
У кількох дієслівних коренях є (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з и (ир): беру – збирати, визбирувати; вмерти – вмирати, дерти – здирати, перу – обпирати, простерти – простирати, сперти – спирати, терти – стирати, жерти – пожирати.
Подібне чергування є з и відбувається також у словах стелити – застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати.
У деяких випадках є чергується з о. Так, після шиплячих («ше їжджу») та й виступає звук є, якщо далі йде теперішній чи колишній м'який приголосний або шиплячий, і о, якщо далі йде споконвічно твердий нешиплячий приголосний: вечеря – вечора (від вечір), женитися – жонатий, четвертий – чотири, чернетка – чорний, вершечок – вершок, лієчка – лійок. Іноді трапляються відхилення від цього правила. Перед споконвічно твердим нешиплячим може виступати є: жердка, щедрий, щепа, печера, щезнути, черга, червоний. І навпаки: чоріти, чорниці, чорнило, кийочок.
У прикметниках після твердих приголосних вживається суфікс -ов: зимовий, службовий, судовий, мостовий, кварцовий»Іванова, братова.
Після м'яких та шиплячих якщо наголос падає на закінчення, також виступає суфікс -ов: польовий, тіньовий, осьовий, дійовий, дощовий, сторожовий;
якщо наголос падає на основу, то вживається суфікс -ев-(-єв-): травневий, кінцевий, алюмінієвий, грушевий, спаржевий, життєвий (і життьовий), взуттєвий (і взуттьовйй), борщевий (і борщовий), Василева, Мусієва, Дорошева, лікарева (пор. лікаря). |
Скачать 2.62 Mb.