Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Вживання великої літери У сучасному українському алфавіті розрізняються малі й великі букви. Великі букви вперше з'явилися в XVI ст. і згодом стали регулярно використовуватися в оформленні тексту та написанні власних назв. В оформленні тексту велика буква вживається на початку певних його частин. З великої букви пишеться перше слово в реченні, а також (не обов'язково) перше слово кожного рядка у віршах: Для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий. (Леся Українка) Після трьох крапок, які не закінчують речення, а лише вказують на переривчатість чи схвильованість мови, перше слово пишеться з малої букви: Ніч... а човен – як срібний птах!.. (Є. Плужник). Мала буква пишеться також після знака питання й знака оклику, якщо вони не закінчують речення: О люди!люди небораки! Нащо здалися вам царі? (Т. Шевченко). В щирім серці, в чесних грудях – вірю, знаю! – квіти є! (В. Симо-ненко). Годинник бив – що з ним? – зовсім не ту годину (І. Жиленко). Якщо звертання закінчується знаком оклику, то перше слово після нього пишеться з великої букви: Велшиповажана і Ольго Федорівно! Вибачайте, що відповідаю на лист, не до писаний (Леся Українка). У ремарках-фразах та посиланнях, узятих у дужки, перше слово пишеться з великої букви: Україна ніколи більше не піде в московське ярмо (Бурхливі тривалі оплески) (3 газети). Перші слова в рубриках звичайно пишуться з малої букви: Виважений і обґрунтований шлях до ринку, на мою думку, має включати такі етапи: прийняття Верховною Радою України пакету законів, що чітко регламентуватимуть ринок землі; підготовку Кабінетом Міністрів нормативних актів, які забезпечать реальну вартісну оцінку сільськогосподарських угідь; формування розгалуженої сучасної інфраструктури ринку землі... (З газети). Проте якщо кожна рубрика закінчується крапкою, то пер-ші слова в рубриках пишуться з великої букви: Виходячи з інтересів Української держави, українського народу, висуваємо перед Президентом України, законодавчою та виконавчою владою держави такі вимоги: Забезпечити безумовне виконання волі українського народу, висловленої на Референдумі 1991 року, до побудови незалежної Української держави. Розробити й послідовно впроваджувати ідеологію державотворення, концептуальним ядром якої є українська національна ідея... (З газети). У протоколі з великої букви пишуться перші слова та поля записів після слів «Слухали», «Виступили», «Ухвалили»: Порядок денний: Про укладання колективного договору з адміністрацією заводу. Вибори делегата на районну конференцію працівників легкої промисловості. І. Слухали: Голова профкому Черниш Г. В. проінформував про наслідки переговорів з адміністрацією. Виступили: Маховик В. С, Петренко І. Д., які підтримали позицію голови профкому. І. Ухвалили: Текст колективного договору з адміністрацією схвалити. У договір внести пункт про переобладнання вентиляції в усіх цехах згідно з державними нормативами... З великої букви пишеться перше слово цитати, якщо її оформлено як пряму мову: / не пом 'яне батько з сином, не скаже синові; «Молись. Молися, сину: за Вкраїну його замучили колись» (Т. Шевченко). Наш видатний сучасник Олесь Гончар застерігав; «Той, хто зневажливо ставиться до мови рідного народу, не може й сам викликати поваги до себе» (3 газети). Якшо цитата вводиться в речення як його частина, то її перше слово пишеться з малої букви: Пробудження національної душі розпочинається з рідної мови і з плекання національної духовності, бо, як писав молодий український інтелектуал Трохим Зіньківський наприкінці XIX cm., «людина без національного почування нездатна до розумного духовного життя» (М. Жулинський). Велика буква вживається для виділення власних назв. З великої букви пишуться всі слова (крім загальних назв на зразок громадянин, добродій, пан, письменник, депутат, країна, область, місто, село, вулиця, море, планета, зірка і под.): а) в іменах, прізвищах, прізвиськах, псевдонімах людей: громадянин Григорій Петрович Куценко, письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, Леся Українка, Каменяр (про Івана Франка), князь Ярослав Мудрий. З великої букви пишуться також присвійні прикметники, утворені від власних назв людей: Шевченків «Заповіт», Франкові «Каменярі», Михайлова книжка, Ольжин брат; б) у власних назвах міфологічних істот, персонажів творів: бог Перун, Дажбог, Зевс, Юпітер, Антей, Дід Мороз, Баба Яга Кістяна Нога, Червона Шапочка, Вовк, Мальований Стовп, Мавка, Лісовик, Перелесник, Доля; але якшо назви персонажів із казок не виступають дійовими особами твору, а використовуються як загальні, то вони пишуться з малої букви: баба-яга, дід-мороз, іван-покиван; в) у кличках тварин: кінь Орлик, корова Ряба, собака Буян, собака Білий Бім Чорне Вухо, кіт Жовте Око; г) у власних астрономічних, географічних і топонімічних назвах: сузір 'я Велика Ведмедиця (народна назва: Великий Віз), галактика Молочний Шлях (народна назва: Чумацький Шлях), галактика Велика Магелланова Хмара, Полярна зірка, Море Спокою (на поверхні Місяця), Європа, Волине-Подільська височина, гори Карпати, Лиса гора, Чорне море, Причорномор 'я, Зміїний острів, озеро Світязь, місцевість Пуща-Водиця, заповідник Біловезька Пуща, Голосіївський ліс; г) у назвах держав, територій, населених пунктів, вулиць, будівель тошо: Україна, Українська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Польща, Російська Федерація, Далекий Схід, Зелений Клин, Київська область, Ставищенський район, місто Біла Церква, село Гостра Могила, село Нове Село, майдан Незалежності, Софійська площа, вулиця Ярославів Вал, вулиця Добрий Шлях, бульвар Академіка Вернадського, Кловський узвіз, житловий масив Микільська Слобідка, Золоті ворота, Андріївська церква, Марийський палац. Слова Батьківщина, Вітчизна пишуть із великої букви, якшо ці назви рівнозначні слову Україна; д) у назвах найвищих державних установ України та міжнародних організацій: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Центральна Рада, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпеки; є) у назвах релігійних понять та богослужбових книг: Бог, Божа Мати, Син Божий, Святий Дух, Біблія, Євангелія, Псалтир, Коран. 3 великої букви пишеться тільки перше слово: а) у назвах різних установ, закладів, громадських і політичних організацій: Міністерство освіти і науки України, Національний банк України, Національна академія наук України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків України, Державна телерадіомовна компанія України, Київська міська державна адміністрація, Національна спілка письменників України, Київський академічний український драматичний театр їм. І. Франка, Національна опера України, Київська середня школа № 189, Центральний комітет профспілки працівників освіти та А науки України, Українська республіканська партія, Федерація товариств зв 'язків із зарубіжними країнами; б) у назвах найвищих державних посад України та міжнародних посад: Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН. З великої букви для підкреслення поваги можуть писатися й назви інших посад: Міністр освіти і науки України, Посол Франції, Директор Інституту української мови; в) у назвах історичних подій, епох, війн, свят, знаменних дат, постів тощо: Велика французька революція, епоха Відродження, Хмельниччина, Руїна, Семирічна війна, Друга світова війна, День незалежності України, День злуки, Великдень, Різдво, Покрова, Зелені свята, Великий піст, Спасівка, Масниця тощо; г) у назвах конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Акт проголошення незалежності України, Конституція України, Декларація прав людини, Версальський мир, Ялтинська конференція; г) у назвах, що беруться в лапки: повість «Тіні забутих предків», кінофільм «Камінний хрест», газета «Українська газета», літопис «Повість врем 'яних літ», збірник законів «Руська правда», медаль «За бойові заслуги», станція метро «Контрактова площа», готель «Золотий колос», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко», компанія «Дженерал моторе», торговий дім «Зимовий сад». У подвійних назвах із великої букви пишеться також перше слово другої назви: повість «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє – тьма», газета «Дейлі телеграф енд Морнінг пост». Однак із малої букви пишуться: а) частки в прізвищах, іменах, географічних назвах іншомовного походження: Шарль де Голль, Ульріх фон Гуттен, Hyp єн Дін, Па-де-Кале, Фон-дю-Лак, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні; б) імена, прізвища людей, географічні назви, що вживаються як загальні назви: меценат, рентген, дизель, макінтош, галіфе, донжуан, йоркшир, бостон, свалява; в) присвійні прикметники у фразеологізмах та наукових термінах: аріаднина нитка, ахіллесова п 'ята, дамоклів меч, прокрустове ложе, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль; 0 прикметники на -ський, утворені від власних назв, якщо вони не входять до складу іншої власної назви: шевченківські традиції (але: Шевченківська премія), шекспірівський стиль, езопівська мова, київські вулиці (але: Київська область), петриківський розпис, опішнянська декоративна кераміка. Транскрипція і транслітерація Коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транслітерацію. Транскрипція – спеціальна система письма, яку використовують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два основні види транскрипції: фонетична й фонематична. Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фонетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи "їхніх відтінків, шо не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів. Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних записах, у підручниках із фонетики, у словниках іноземних мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є непослідовною, як, наприклад, в англійській мові. У фонетичній транскрипції, крім відповідних букв, застосовують ще різні символи, якими позначають: 1) основний наголос ('): [голос]; 2) побічний наголос ('): [наголос]; 3) м'якість ('): [т'ін']; 4) пом'якшення ('): [ч'ітк'іший]; 5) довготу (:): [в'ід:йча]; 6) відтінок звука: [веилиечиенй] тощо. Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грамтики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її фактичного звучання, позначається тим самим знаком. . Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: [учац':а], у фонематичній – /вча-тс'а/. Проте в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають – залежно від мети транскрибування слів. З науковою метою використовують систему транскрипції на основі латинського алфавіту, прийняту Міжнародною фонетичною асоціацією і вперше опубліковану 1908 р. Транслітерація – це якомога точніше передавання переважно власних назв однієї мови графічними засобами іншої. Транслітерація в наш час набула особливо важливого значення у зв'язку з активізацією міжнародних офіційних та особистих контактів. Труднощі транслітерації полягають у тому, шо, по-перше, фонологічні системи різних мов не відповідають одна одній і, по-друге, у кожній мові своя графіка, свої правила читання окремих букв і буквосполучень. Якщо, наприклад, в англійській мові розрізняються дві фонеми – w і v, то в українській є лише одна – в. 1 навпаки, якщо в українській мові розрізняють фонеми т і т', н і н', и та і, то в англійській їм відповідає лише одна – t, n, і. Для англійської мови, власне, немає різниш, тин це чи тінь, для української – це суттєва різниця. Буває також, що в мові, з якої транскрибується назва, те саме слово в різних формах має різну фонетичну оболонку. Наприклад, у латинській мові в називному відмінку Rubico «Рубікон», у родовому – Rubiconis; у російській мові в називному відмінку – Петр |п'отр], у родовому – Петра [п'етра]; в українській мові в називному відмінку Київ [кийіу], а в родовому – Києва [кийева]. У такому разі як основну для транслітерації, як правило, обирають початкову форму, але не завжди. Під час транслітерації перевагу слід надавати звучанню, а не написанню. Отже, транслітерація завжди великою мірою умовна й приблизна. Рекомендації шодо транслітерації розробляє Міжнародна організація з питань стандартизації (International Organization for Standardization).
Система приголосних фонем Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повпря через різні перепони, утворювані органами мовлення. В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізняють так: а) за участю тону й шуму: сонорні – тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й («ми винили рій»); дзвінкі – шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, r, r («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі – складаються тільки з шуму: п, ф, т, -т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»); б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря: губні – утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами: м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні – утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні – утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові – задньоязикові г, к, х, що творяться внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г; в) за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) – під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, шо проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н', д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) – під час вимови їх струмінь видихуваного повітря проходить крізь вузьку щілину: в, ф, л, л', з, з', с, с', г, х; зімкнено-щілинні (африкати) – вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену щілину: дз, дз', ц, ц*, дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3–4 рази (тому ці звуки називають вібрантами); і) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння: тверді – середня спинка язика не піднімається: м, в, н, л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х; м 'які – середня спинка язика піднімається: н', л', р', й, д', дз', з', т-, г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч^ж, дж («ще їжджу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз'. У цілому система приголосних фонем української мови має такий вигляд (з. – зімкнені; щ. – щілинні; з.-щ. – зімкнено-шілинні):
Від місця приголосної фонеми в системі залежать її артикуляційні й правописні особливості. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||