Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Розрізнення фонем е та и Ненаголошені голосні фонеми є та и у вимові чуються майже однаково, але на письмі їх слід розрізняти. Позначення на письмі ненаголошених фонем є та и в основах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: селитися, бо поселення; дешевий, бо дешево; далеч, бо далекий; вишневий, бо вишня; непримиренний, бо мир; хибувати, бо хиба. Однак при цьому треба враховувати випадки чергування є з и. Крім того, в основах слів виступає фонема є і пишеться буква є: а) там, де неясний звук випадає: вітер, бо вітру; січень, бо січня; справедливий, бо правда. Але слід мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений и: згинати – зігну, відтинати – відітну, напинати – напну, починати – почну, розминати – розімну, засинати – засну, вмикати – увімкну, проривати – прорву, б) там, де неясний звук чергується з і або о: берегти, бо зберігати; променистий, бо промінь; сутеніти, бо сутінки, лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий; в) у групах -єре-, -еле-: берег, джерело, дерево, переміна, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена (але: келих і рідше келех); г) у суфіксах іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), -ечк(а),-тель, прикметників-есеньк(ий),-ев(а), дієприкметників -ен(ий), числівників -ер(о): оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, безбатченко, ніченька, стежечка, вихователь, учитель, тонесенький, сторожева (хата), зачинений, обговорений, п'ятеро, дев'ятеро. Виступає фонема и і пишеться буква и в суфіксах іменників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о), присвійних прикметників -ин: дощик, ключик, дворик, прибиральниця, керманич, прізвище, дворище, житнисько, киянин, татарин, болгарин, свекрушин, Миколин, городина, садовина, паливо, куриво, морозиво. Виняток: марево, зрідка: сяєво (сяйво), маєво (майво). Також виступає фонема и і пишеться и в переважно відкритих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати. Потрібно розрізняти префікси: пре- з фонемою є і буквою є, який має значення «дуже»: премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препогано (дуже погано); а також у словах: презирство, презирливий, престол, преподобний, преосвященний; при- з фонемою и і буквою и, який вживається в усіх інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити, призначити, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, пристосування, причал. Виступає фонема є і пишеться є в іншомовних префіксах пре-, де-, дез-, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентивний, презентація, президент, президія, прем 'єра, препарат, пре рогатива, престиж, претендент, претензія, префект, прецедент, девальвація, деградація, дегустація, декларація, демобілізація, депортація, деформація, дезінформація, дезорганізація,реабілітація, реактор, ренесанс, реорганізація. У деяких словах (переважно іншомовних) написання є та и правилами не регламентується: апельсин, бензин, бетон, декада, делегат, демократія, керівник, легалізація, легітимний, математика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тепер, тремтіти, феномен; директор, диригент, кишеня, лимон, минулий, пиріг, шинель і т. д. Написання таких слів треба перевіряти за орфографічним словником. Розрізнення фонем и та і В основах багатьох незапозичених слів фонема і непостійна: вона, як правило, виникає на місці інших голосних унаслідок чергування з о або е При цьому треба мати на увазі, що в кількох словах відбувається чергування і та и: діти – дитина, сідати – сидіти, підвісити – висіти, ліпити – злипатися. Постійно фонема і виступає: а) у суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): теплінь, широчінь, височінь, глибінь, стрункіший, сухіший, гарячіший, свіжісінький; б) відповідно до вимови після м'яких або пом'якшених при-голосних: літо, тісний, сіно, ніжний, білий, піна, річка. ' На початку слова завжди пишеться буква і: їм 'я, іскра, ікра, іти, іграшка. Щоправда, у вимові незапозичених слів перед н та р чується звук и: іній [ин'ій], інколи [инколи], інший [ин% ший], іржа [иржа], ірій [ир'ій]. В основах незапозичених слів пишеться буква и: а) відповідно до вимови після твердих приголосних (звук и не чергується з о та є): риба, вибір, тихий, кислий, з ширина, приріст, сировина, пишатися; б) у відкритих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, гримідрижати, кривавий, криниця, крихітний, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, чорнобривий, блищати, глитати (але: дрімати, тріщати). За допомогою фонем і та и розрізняються суфікси: -інн(я) з фонемою і, який вживається у віддієслівних іменниках: служіння, збайдужіння, сушіння, кришіння, волочіння, везіння; -инн(я) з фонемою и, який вживається лише в збірних іменниках: бурячиння, маковиння, шумовиння, баговиння, ластовиння, павутиння. Але якщо збірна назва утворена від іменника на -інь, то виступає -іння: волосінь – волосіння, корінь – коріння, промінь – проміння; -і(ти) з фонемою і, що вказує, як правило, на неперехідність дії: біліти, синіти, золотіти, каламутніти, мо лодіти, горіти; -и(ти) з фонемою и, який вказує на перехідність дії: білити, синити, золотити, каламутити, творити. В абсолютному кінці слова: а) після задньоротових г, к, х вживається звичайно и: дороги, шляхи, руки, тільки, скільки, навкруги, трохи, залюбки, навпаки, завдяки, по-батьківськи. Але виступає і в словах, що відповідають на питання які? (у прикметниках та займенниках): довгі, дорогі, високі, далекі, сухі, тихі, такі, всякі; а також у незмінюваних іншомовних словах: Гельсінкі, хакі; б) після шиплячих ш, ч, ж, дж виступає звичайно і: межі, ключі, гроші, ласощі, дріжджі, двічі, тричі, уночі. Але виступає и: 1) у дієслівних формах (у наказовому способі та в дієприслівниках): кажи, бережи, мовчи, пиши, полощи; відповідаючи, розмірковуючи, виконавши, завдавши; 2) у прислівниках на зразок по-вовчи, по-ведмежи; 3) у прийменнику межи (межи очі) та сполучнику чи. Фонеми и та і в іншомовних словах В основах за гал ь н их іншомовних назв після Дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р («де ти з'їси цю чашу ) перед наступним приголосним, крім й, виступає фонема и і пишеться буква и: директор, стиль, позиція, система, цирк, чинара, шифер, режим, територія. Проте після префікса, якщо він навіть закінчується на одну з букв «дев'ятки», пишеться і: інформація – дезінформація, інфекція – дезінфекція, ідейний – безідейний. Крім того, виступає и після букв, що не входять до «дев'ятки», відповідно до вимови: а) у деяких давно засвоєних словах: бинт, вимпел, графин, диякон, єпископ, єхидна, імбир, кипарис, лимон, литаври, миля, митрополит, митра, мирт, спирт, химера, християнство; б) У словах, запозичених із східних мов: башкир, гиря, кизил, кинджал, киргиз, кисет, кишлак, кишмиш. В інших випадках в основах загальних назв іншомовного походження виступає і: а) на початку слова: інформація, ідея, ізольований, імпонувати, інтерес, ірраціональний; б) після букв, що не входять до «дев'ятки»: адміністратор, бісквіт, нігілізм, ліміт, вітамін, кіно, гігієна, гідравліка, хірург, в) перед голосними та й: радіо, радіація, ажіотаж, тріумфі асоціація, стаціонар, стронцій, професійний, станція; г) в абсолютному кінці невідмінюваних слів: колібрі, таксі, жалюзі, хаджі, попурі, журі, конфеті. В основах власних іншомовних назв та похідних від них словах після шиплячих («ще їжджу») та ц перед наступним приголосним, крім й, виступає и: Чилі, чилійський, Вашингтон, Шиллер, Чикаго, Чингісхан, Жиронда, Джибуті, Цицерон, Лейпциг. Крім того, тільки в географічних назвах виступає и: а) після р, д, т: Мадрид, Великобританія, Рига, Рим, Скандинавія, Кордильєри, Аргентина, Ватикан, Тибет, тибетський; б) у кінцевих сполученнях -ида, -ика: Антарктида, Колхида, Флорида, Мексика, Корсика, Америка; йі в) як виняток, у назвах: Єгипет, Єрусалим, Вифлеєм, Вавилон, Сирія, Сицилія, Сиракузи, Бразилія, Пакистан, Китай, Киргизія, Узбекистан. В інших випадках в основах власних назв виступає і: а) в іменах та прізвищах (не після шиплячих та ц): Діккенс, Дідро, Іїціан, Тімур, Ріхгпер, Фрідріх, Сісмонді, Хіросіге, Зільберт; б) у географічних назвах (не після шиплячих, ц та р, д, т): Сідней, Занзібар, Гімалаї, Хібіни, Вільнюс, Міссурі; в) перед голосними та й: Жіу, Ріо-де-Жанейро, Чіангмай,Шіашкотан, Цутіура, Діоміда, Тіарет, Тіціан, Греція, Голландія, Трієст; г) в абсолютному кінці невідмінюваних назв: Капрі, Конакрі, Сочі, Віші, Поті, Гельсінкі, Асахі, Леонардо да Вінчі, Анрі. Розрізнення фонем а та о Голосні а та о вимовляються завжди чітко, не змішуючись: коротко, колосок, монтаж, часточка. Лише в кількох словах після г, к, х перед складом з а на місці давнього о вимовляється і пишеться а: гарячий, гарячка, гаразд, качан, калач, кажан, хазяїн, халява; а також: багатий, багато, багатир (багач). Але вимовляється і пишеться о: борсук, комиш, комірка, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов 'яни, солдат; а також: богатир (силач), козак. У деяких дієслівних коренях о перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з а: гонити – ганяти, клонитися – кланятися, котити – качати, кроїти – краяти, ломити – ламати, виламувати (і виломлювати), допомогти – допомагати, скочити – скакати, перескакувати; схопити – хапати; а також: проводити – провадити, проводжати – запроваджувати. Дехто чергування о з а ставить у залежність від місця наголосу. Насправді ж ці звукові зміни від місця наголосу не залежать – наголошеним при цьому може бути будь-який голосний (не обов'язково голосний а в наступному складі): гарячкувати, гарячковий, качани, калачі, кажани, виламаний, кла нятися, краяти, перескакувати. Розрізнення фонем о та у У складах з неясними о та у (що трапляється рідко) виступає та сама фонема, що й під наголосом – основним чи побічним: голубка, бо голуб; розумний, бо розум; козуля, бо кози; кожух, бо кожушина; зозуля, бо зозулястий; лопух, бо лопухи; купівля, бо куплений; буркун, бо буркуни. У дієслівному суфіксі -ува- (-юва-) і прикметниковому -уват- (-юват-) не під наголосом звучить і пишеться у (ю), а під наголосом – о: друкувати – друкований, спростувати – спростовує, дисциплінувати – дисциплінованість, риштування – риштовання; білуватий, темнуватий, синюватий; але: плискова-тий (і плискуватий), стовбоватий (і стовбувйтий). У словах будяк, ворушити, мармур, парубок, пурхати, яблуко, яблуня, а також у словах із початковим су- (супроводити, суперник, сусід, сузір 'я, суміш, сутінки тощо) завжди пишеться у. У старослов'янізмах використовується суфікс со-: собор, союз. У словах, похідних від глухий, завжди вживається у: глухнути, заглухлий (але: сухий – сохнути, засохлий). Позначення голосних у російських власних назвах Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, проте, норм українського правопису, зокрема щодо вживання м'якого знака й апострофа: рос. Соловьев – Соловйов, рос. Прокофьев – Прокоф'єв, Рос. Алябьев – Аляб'єв, рос. Дьяконов – Дьяконов, рос. Васильєв – Васильєв, рос. Ананьин – Ананьїн, рос. Пятницкий – П'ятницький, рос. Невьянск – Нев'янськ, рос. Чалтьірь – Чал-fup, рос. Пермь – Перм, рос. Плоскошь – Плоскош, рос. Октябрьск – Октябрськ. Але м'який знак обов'язково пишеться в кінці суфікса -ець, та в суфіксах -ськ-, -цьк-: рос. Юрьевец – Юр'євець, рос. Иркутск – Іркутськ, рос. Троицк – Троїцьк. Російська буква и у власних назвах передається звичайно через і: Ігнатьєв, Пушкін, Нікітін, Гагарін, Мілютін, Кірсанов; Білібіно, Вітебськ, Ольгіно. Але російську букву и передаємо через и: а) після шиплячих і ц: Пущин, Чичиков, Житков, Шишкін, Щипачов, Чита, Тушино, Цимлянськ; б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Привалов, Новиков-Прибой, Мечников, Голиков, П'ятницький, Станюкович, Радищев; Прикумськ, Зимовники, Бронниці, Котельнич, Митищі; в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: Тихомиров (бо тихий і мир), Сидоров (бо Сидір), Титов (бо Тит); Липецьк (бо липа), Синельникова (бо синій), Кисловодськ (бо кислий); г) у географічних назвах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Владимир, П'ятигорськ, Семипалатинськ. Буква и після голосних, м'якого знака й апострофа передається через ї: Воїнов, Ізмаїлов, Тур 'Ін; Ільїнка, Троїцьк. Російську букву є у власних назвах (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через є: рос. Державин – Державін, рос. Кузнецов – Кузнецов, рос. Лєрмонтов – Лермонтов, рос. Полевой – Полевой, рос. Серпухов – Серпухов, рос. Первоуральск –Первоуральск. Але російську букву є передаємо через е: а) на початку слова: Євдокимов, Єршов, Єльцин; б) у суфіксах -єв, -єєв, якшо вони стоять не після шиплячих, ц або р: Ломтєв, Бердяев, Сергеев, Алексеев; Васильєво, Лежнєво; але після шиплячих, ц та р пишемо є: Тютчев, Плещеев, Нехорошее, Рум янцев, Лазарев, Андреев; в) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним 'к Твердохлєбов (бо хліб), Серов (бо сірий), Мєщанінов (бо міщанин), Зверев (бо звір), Бєлорєцьк (бо біла ріка), Орєхово-Зуєво (бо горіх); але пишемо є, коли і в українській мові чергується з є: Каменев (бо камінь – каменя), Лебедев (бо лебідь – лебедя), Хмельов (бо хміль) Російську букву ё, яка позначає звук о після м'якого приголосного, передаємо: а) через йо на початку слова, після голосного, а також після м'якого знака в російському написанні: Йолкін, Окайомов, Нейолов, Воробйов, Соловйові б) через ьо після приголосних: Найдьонов, Тьоркін, Алфьоров, Семьоркін, Корольов; в) через о після шиплячих: Горбачов, Хрущов, Щокін; Сичовка, Жолча (рос. Желча); г) через є в назвах, утворених від назв, спільних для української та російської мов: Артемов, Семенов, Федоров; Березіно, Орел. Позначення голосних в інших слов’янських власних назвах У південнослов'янських власних назвах (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (латиницею – і) передається через и: Величков, Єлин-Пелин, Фи-липов, Миладинов, Прличев, Скерлич, Давичо, Гундулич, Зрин-ський, Селишкар, Левстик. У західнослов'янських власних назвах (польська, чеська, словацька мови) буква у (латиницею) передається через и: Брандис, Пшибось, Виспянський, Тил, Мисливечек, Шафарик. Буква і в західнослов'янських власних назвах передається: а) через и після шиплячих та в суфіксах -ик-, -иц-, -ич-: Пшибишевський, Гощинський, Жижка, Тренчин, Масарик, Конопницька, їлемницький, Сладкович, Івашкевич; б) через і в усіх інших випадках: Дуніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек, Сабіна, Мінач, Понічан, Тімрава. У південнослов'янських і західнослов'янських власних назвах буква є (у тому числі польське буквосполучення іе та чеська буква і) передається через є: Бошев, Каравелов, Недич, Скерлич, Крлежа, Бевк, Левстик, Сенкевич, Міцкевич, Сераков-ський, Седлачек, Чапек, Гвездослав. Польське буквосполучення іо передається: а) через йо після губних приголосних: Голембйовський, Пйотровський; б) через ьо після інших приголосних: Генсьорський, Аньалє Білоруські власні назви передаються за традицією наблі жено до української вимови: Короткевич, Богданович, Панчен ко, Журавський; але близько до білоруського звучання: Коле Бядуля, Самуйльонок. 3. ЛЕКСИКА Лексика і Лексикологія Лексика (грец. lexikos «словниковий») – це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією. Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Найбільше багатство кожного суспільства – його мова, а в мові – її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише Загаальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, шо багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика висо-корозвиненої мови. («А мова – як море», – сказав письменник С. Плачинда, маючи на увазі лексику.) З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і лиі приблизно десята частина – це загальновживані слова. Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова" якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. 1 тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках. Коли ми говоримо про те, шо мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику. Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством. Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія). Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей*їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія). Основний предмет лексикологічних досліджень – слова та фразеологічні одиниці. |