Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні
Сонорні приголосні не мають кореляційних пар серед інших приголосних. Лише дві сонорні фонеми мають відповідники серед голосних: в – у, й – і. Тим часом дзвінкі й глухі^приголосні творять кореляційні пари: б – п, д – т, д' – Y, дз – ц, дз' – ц', з – с, з' – с', дж – ч, ж – ш, ґ – к, г – х. Не має пари лише глухий ф – звук неукраїнського походження. ,ч -з
Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди вимовляються звучно: вітер, шум, стан, верх, гілка, студент. Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а, навпаки, перед приголосним і в кінці слова після голосного ще більше посилює свою звучність, наближаючись таким чином до голосного у: вчора [учора], завтра [заутра], вовк [воу^с], кров [кроу]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає свою звучність: нерв [нерв], битв, мальв, видавництв.
Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти, могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо.
Виняток становить звук г, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви r у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглушується звук д у слові жердка.
У префіксах роз-, без- кінцевий звук з може зазнавати різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголосного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приголосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеться тільки буква з: розпорядження, розсипка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсистемний, безшовний.
Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжовклий. Однак перед к, ф, п, т, х («кафе «Птах») префікс з- змінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвалили, стислий.
У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т, (хоч дихати, надихати).
Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків є небагато. Це зокрема відбувається:
у таких незапозичених словах: боротьба [бород'ба], молотьба [молод'ба], просьба [npo3'6aj, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде;
в іншомовних словах: вокзал |вогзал], екзамен, рюкзак, анекдот, футбол [фудбол|, айсберг.
Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним або сонорним: молотьба – молотити, просьба – просити, повсякденний – всякий день, отже – отож, віхті – віхоть, скибка – скибочка, мигцем – мигнути, мимохіть – мимо хотіння, мимохідь – мимо проходячи, мабуть – має бути.
М'які і тверді приголосні
М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні д, дз, т, з, с, ц, л, н («де ти з'їси ці лини»): ожеледь, кажуть, колись, день, близько, юнацький, подяка [под'ака, плющ [пл'ушч], льон [л'он]. Приголосний р буває м'яким тільки перед голосними: ряд [р'ад], крюк Ікр'ук], ларьок [лар'ок]. У кінні слова й перед приголосними він вимовляється твердо: кобзар, тепер, парки, гіркий.
Звук й завжди м'який, тобто твориться підняттям середньої слинки язика до піднебіння: йод, крайній, ящик [йашчик], юрист [йурист].
Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) можуть лише пом'якшуватися. Це відбувається зокрема перед голосним і: вітер [в'ітер], білий [б'ілий], гірський [г'ірс'кий], щільно [шч'іл'но].
Перед іншими голосними в незапозичених словах пом'якшуються тільки подовжені шиплячі: збіжжя [зб'іж':а], піддашшя [п'ід:аш':а], ніччю [н'іч':у]. Проте можлива й тверда вимова таких приголосних: [зб'іж:а], |п'ід:аш:а), [нґічгуі. Неподовжені шиплячі в цій позиції не пом'якшуються, і відповідно після букв, що позначають ці звуки, букви я, ю ніколи не пишуться: журі, парашут, брошура, Жуль Берн, Чурльоніс.
Губні та задньоротові приголосні в іншомовних словах на зразок бюро, кювет, бязь, гяур можуть вимовлятися як з пом'якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української вимови): [б'уро], [к'увет], (б'аз'], [г'аур]; так і без пом'якшення (у такому разі після них розвивається звук й): [бйуро], [кйу-вет], [бйаз'], [гйаур]. У всіх цих випадках маємо справу не з окремими фонемами, а з їхніми алофонами.
Перед и приголосні завжди тверді, перед і – м'які або пом'якшені: дим – дім, лис – ліс, кит – кіт, хиба – хіба, читець – чітко.
Приголосні перед є, як правило, звучать твердо: земля – землею, пісня – піснею, кінь – конем, лекція [лекц'ійа]. М'якими перед є (на письмі – є) вони бувають лише в числівнику третє, у прикметниках на зразок синє, давнє та в разі подовження їх, як у словах життєвий, значеннєвий тощо.
Зубні приголосні перед м'якими (крім р') вимовляються, як правило, м'яко: кузня [куз'н'а], сніг Іс'н'іг], сьогодні [с'о-год'н'і], майбутній [майбуґн'ій], єдність [йед'н'іс'т'], у казці [каз'ц'і]. Перед пом'якшеними м'яку вимову можуть мати лише зубні свистячі с, ц, з, дз («сце їздзу»): свято [с'в'ато], сміх Іс'м'іх], цвях [ц'в'ах], звір [з'в'ір], дзвякнути Ідґв'акнути], але: стіл [ст'іл], свій [св'ій], збір [зб'ір], дзвін [дзв'ін], звістка
[зв'істка|. Інші зубні перед пом'якшеними вимовляються твердо: двічі |дв'іч'і), менші [менш'і], палкі |палк'і], верткі [вертк'і].
На письмі м'які приголосні позначаються по-різному.
М'який звук й позначається звичайно буквою й, але перед голосними а, у, є, і – буквами я, ю, є, ї: крайній, павільйон, яр |йар], надія |над'ійа], юрба, радіють, поєдинок, країна. Для позначення звука й після приголосних перед голосними а, у, є, і вживається апостроф: п'ять (пйат'], в'юн Івйун], кар'єра |карйера], солов'ї [соловйі].
Як виняток, буква й пишеться перед я, ю, є, ї в словах Гавайї, Гойя, Савойя, Фейєрбах, майя, фойє; а також: війн (дишель), але: конвеєр, феєрверк, рояль, саквояж і под.
М'якість інших приголосних позначається:
а) буквами я, ю, є, і (якщо вони стоять безпосередньо після приголосного): праця [прац'а], люди |л'уди], давнє [д,авн'е\, літо [л'іто];
б) буквою ь: даль, день, батько, близький, сльоза.
М'якість приголосних може й не позначатися: світ [с'в'іт],
Вживання м’якого знака
М'який знак вживається для позначення м'якості приголосних.
М'який знак ставиться лише після букв, що позначають зубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються м'яко: кінець, поршень, коли-небудь, ткацький, близько, просьба, бадьорий, тіньовий, спрацьований. Зокрема м'який знак пишеться:
- у суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо, людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький; у суфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, голівонька, свіжісінький.
- Після р м'який знак пишеться тільки перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляється [горкий]).
- Після інших букв та після р в інших випадках м'який знак не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя – облич, десятиріччя – десятиріч, буря – бур, зоря – зір, тюрма, Харків.
- М'який знак не ставиться перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський (хоч кінь), прип 'ятський (хоч Прип 'ять), бершадський (хоч Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько), Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.
Перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними м'який знак вживається лише в таких випадках:
- для позначення м'якого л': їдальня, сільський, пальці, більший, Гальченко, Михальчук;
- у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якшо м'який знак є в початковій формі: скринька – в скриньці, Кузьма – Кузьмі; кицька – кицьці, кицьчин; нянька – няньці, няньчин; Зінька – Зіньці, Зіньчин; Ориська – Орисьці, Орисьчин (але: казка – у казці, землянка – в землянці, Матилинці, маланчин); а також у формах наказового способу дієслів: візьми – візьмімо, візьміть;
- у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м'який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань – станься, піднось – підносься, підводь – підводься (але: підніс – піднісся, ріс – розрісся);
як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.
В іншомовних словах м'який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж'єн, Х'юстон, бар'єр).
В українських власних назвах м'який знак перед я не ставиться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дя-ченко, Касяненко, Третяк.
Слов'янські власні назви прикметникового походження оформляються як українські прикметники і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- пишуться з м'яким знаком (перед цими суфіксами м'який знак вживається тільки після л): Смирненський, Ра-ковський, Конеський, Црнянський, Запеський, Яблонський, Ко-менський, Тайовський, Варт-Цішинський, Красицький, Полоцький, Завадзький, Джальський, Пшибильський.
Вживання апострофа
Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.
У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:
- на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який, розм'яклий, п'ять, вп'ятьох, в'юн, нав'ючений, м'яч, В'ячеслав;
- після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я, сім'ю, сім'єю, солов'їний, Прокоп'юк, сурм'яний, арф'яр, черв'як.
В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.
Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян (бурйан], сузір'я, у сузірі, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Якщо такий звук не чується, апостроф не пишеться: ряст Ір'аст], порятунок, буря, гарячий, трюк, Рєпін.
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясувати, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.
Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант, кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.
Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних частин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезактивація, підохотити, відучити, педінститут.
В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після г' к, х, якщо далі чується звук й: комп'ютер (компйутер], інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, Рейк'явік, П'ємонт, Лук'ян, Мар'ян, Валер'ян, Аляб'єв, Григор'ев, Монтеск'є,
Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають помякшення попереднього приголосного: бюст |6'ycт] (хоч можлива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.
Апостроф вживається також:
а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи g складу: мо' (може), все 'дно (все одно), ка 'є (каже);
б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артаньян, д'Анунціо, О'Генрі, Шон О'Кейсі.
Подовження приголосних і подвоєння букв
Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.
Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюються букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звучний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрянський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний), туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся (підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страшком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-
Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголосних: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + реформ + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений (потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшоняний.
Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-:
а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна,
чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви
соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',
б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).
Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний.
Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, навіть якшо суфікс -єн- чи -ан- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, навіжений, жаданий, вихований, з 'єднаний, придбаний, в'їджджений, сповнений.
У похідних словах написання нн або н зберігається: нескінченний – нескінченність, нескінчений – нескінченість, недоторканний –недоторканність, вихований – вихованість, забезпечений – забезпеченість, навіжений – навіженість, притаманний – притаманність.
Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утворених від прикметників на -цький: донецький – Донеччина, німецький – Німеччина, турецький – Туреччина, гайдамаць' кий
гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному таким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.
Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний).
Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними буквами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:
а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, обличчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах - молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;
6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь – міддю, сіль – сіллю, доповідь – доповіддю, мазь – маззю, Оболонь – Оболонню, туш – тушшю, річ – річчю, подорож – подорожжю;
в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.
Подовжується приголосний і подвоюється буква л у дієслові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо.
Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздатність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.
Проте немає подовження в прикметниках судейський, житейський та в родовому відмінку множини іменників статей, бадей, породілей. Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приголосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'якого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] – [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] – [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звуки і в словоформах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля – земель, пісня – пісень, ескадрилья – ескадрилей.
Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, запястя, тертя.
Випадання приголосних
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг приголосних: підряд ідуть приголосні близького або подібного творення. Тоді, як правило, один з них випадає. Однак на письмі ця зміна позначається не завжди.
У вимові й на письмі в групах зубних приголосних стя і стл («стіна» і «стіл») середній т випадає: перстень – персня, область – обласний, якість – якісний, кількість – кількісний, росте – рослина, мастити – масло, щастя –щасливий.
Але т зберігається:
а) у вимові й написанні слів кістлявий, пестливий, хвастливий, зап 'ястний, хворостняк (без звука т спотворилося б значення цих слів
б) у прикметниках, утворених від іншомовних слів на ст:
контраст – контрастний, баласт – баластний, компост – компостний, форпост – форпостний;
в) у числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот, у яких пишеться т, хоч і не вимовляється.
У вимові й на письмі в групах приголосних скн, зкн і шчк середні к і ч випадають: тиск – тиснути, блиск – блиснути, брязк – брязнути, бризки – бризнути, горщок – горшка, дощок – дошка, зморщок – зморшка. Але к вимовляється і пишеться в словах випускний, пропускний, рискнути, вискнути (від виск), тоскно, скніти, скнара, брезкнути, пискнути (і писнути).
Також випадають приголосні у вимові й на письмі в таких словах:
тижня, тижневий – від тиждень;
проїзний, виїзний, заїзний, під'їзний, переїзний, наїзник і под. – із коренем -їзд-, а також у словах празник, празни-ковий, празникувати і под.;
серце – при формі сердець; скатерка - від скатерть
ЧЄНЦЯ – РОДОВИЙ ВІДМІНОК ВІД Чернець.
У вимові звук т випадає, але на письмі позначається:
а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (в іменниках та прикметниках, утворених від іншомовних слів на -ст, -нт): турист – туристський [турис'кий], центрист – центристський, модерніст –модерністський, реформіст – реформістський, студент – студентський [студен'с'кий], гігант – гігантський, кореспондент – кореспондентський, агент – агентство, дилетант – дилетантство; але: місто – міський;
б) у групах приголосних стц, стч: невістка – невістці [неив'іс'ц'і]– невістчин [неив'ішчин], артистка – артистці, пустка – у пустці, хустка – у хустці.
У кількох словах у звукосполученнях дн, дл випав звук д: холод – холонути, погляд – поглянути, кидати – кинути, ведуть – вели, гудуть – гули. |
Скачать 2.62 Mb.