Ющук І. П. Українська мова, український правопис. 2002 р
 Скачать 2.62 Mb.
|
|
Стилістична деференціація української лексики Лексика і стилі Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша). Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями. Розмовно-побутова лексика характеризується: а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі слова): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, питоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися; б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, хапуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий. Лексика публіцистичного стилю насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: державність, суспільство, громадськість, більшість, номенклатура, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, боротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хамелеонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історичний, духовний. Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, гомін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, моторошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч. Офіційно-ділова лексика не допускає експресивно-ошнної конотації; вона точна, конкретна, максимально уніфікована: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, слідчий, свідок, допит, показання, алібі, інкримінувати, вищезазначений, розглядуваний. Наукова лексика характеризується насамперед розвиненою термінологією. Слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, прикметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, підрядний тощо. Проте цей розподіл лексики не є чимось застиглим, непорушним. Слова в процесі функціонування мови поширюються з одних стильових груп в інші. Наприклад, науко терміни газ, тиск, електрика, напруга, антена, теле реактор, радіація, атом, вітамін, кисень тепер однако вживаються і в наукових працях, і в побутовому мовле. У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль). До слів піднесеного плану належать: книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благословенний, бентежити, мислити; поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, духмяний, сизокрилий, квітнути, линути; офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розглянути, постановити; наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі). Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, латинської мов та фольклору. До слів зниженого плану належать: розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка; фамільярна лексика – безцеремонна, розв'язна: варнякати, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило; вульгарна лексика: патякати, ляпати, босяцюга. Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, просторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна. Експресивна лексика Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків. Більшість слів, навіть стилістично забарвлених, сприймається без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні поняття (ідеал, істина, демократія, гуманізм, суспільство, буття, самовідданість, недоторканність, мислити, тотальний), слова з виробничо-професійної галузі (цех, електрозварювання, катод, ротор), терміни (катет, гіпотенуза, тангенс, синус), історизми (бунчук, литаври, драгоман, ясир). Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюванню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить: книжна піднесена лексика: мисль, бентежність, торжество, благоговіння, глава, страж, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий; поетизми: легіт, відлуння, могуття, борня, виднокрай, розмай, блакить, ладо, дівчинонька, лебідонька, живодайний, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, зоріти', розмовно-просторічна лексика: добряк, базіка, гульвіса, морока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий; вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло. Емоційно забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично й емоційно нейтральних: кінь – шкапа, прибічник – поплічник, іти – шкандибати, говорити – базікати, товстий – дебелий. Емоційність властива словам, що називають різні почуття – радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцінку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент уже у своему лексичному значенні. Позитивне емоційне забарвлення мають, наприклад, слова щастя, радість, жага, кохання, шана, рідний, любий, ніжний, чарівний, ласкавий, вабити, радіти, любити, кохати. Сумний настрій навіюють своїм лексичним значенням слова жаль, сум, журба, туга, розлука, відчай, розпач, сумний, журливий, розпачливий. Негативні емоції викликають лайливі слова й вульгаризми негідник, шкуродер, шахрай, ледащо, неотеса, пика, потвора, лихий, нікчемний, мерзенний, осоружний, бридкий, гидкий, паскудний, брутальний. У літературнш мові лайливі й вульгарні слова використовуються рідко, надуживання ними справляє негативне враження про самого мовця, автора. Є ціла низка слів, які мають помітний відтінок урочистості: вітчизна, батьківщина, велич, подвиг, провісник, поборник, визвольний, величний, вікопомний, доленосний, нездоланний. На урочистий лад налаштовують читача, як правило, старослов'янізми: глава, глашатай, пророк, благовісник, благословенний, блаженний, благодатний, священний, праведний, достойний, златоглавий, благовістити, воздвигнуты, благоговійно. Щоправда, старослов'янізми часом можуть вживатися і в іронічному значенні: Аж потіють та товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може вдарять або дулю дати благоволять (Т. Шевченко). Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному значенні: Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П. Грабовський). Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М. Коцюбинський). А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М. Кропивницький). Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою: а) пестливих суфіксів: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька, гайочок, миленький, ріднесенький; б) згрубілих суфіксів: носище, бабище, хлопчисько, дівчисько, чолов 'яга, п 'янюга, басюра, багнюка, писака, старезний, грубезний. Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональних стилях літературної мови. Проте найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у розмовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлюванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача. Термінологічна лексика Розвиток науки і техніки, активізація суспільно-політичного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів. Терміном називають слово або словосполучення, що позначає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань – науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кредит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікаційна грамота, партитура, гама. Термін чітко окреслений і однозначний у своїй термінологічній системі. Наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише «підземна частина рослини» (корінь сосни), а й «нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі» (корінь зуба), «головна причина чого-небудь» (корінь зла); використовується в усталених зворотах дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавчій науці корінь – «головна частина слова без афіксів», у математиці корінь – «величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число». Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значенням вживаються в багатьох галузях (аналіз, аргумент, категорія), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі (дієприкметник, доконаний вид, флексія – у мовознавстві). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення. Наприклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології – «відповідь на подразнення», у політиці – «повернення до старих суспільних порядків». Терміни на відміну від нетермінологічної лексики: а) прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві); б) існують лише в певній термінологічній системі, позанею – втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті); в) позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і в повсякденному спілкуванні). Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією. Термінологія поділяється на: суспільно-політичну – використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія; мистецьку – охоплює музику, театр, кіномистецтво, образотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство; наукову – стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія; технічну – обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіотехніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво. Виділяється також термінологія сільськогосподарська, медична, спортивна, військова. Становлення української термінології відбувалося в несприятливих умовах. У XIX–XX ст. певною мірою сформувалася суспільно-політична термінологія (літературознавча, історична, філософська, юридична, політична, мовознавча); порівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у використанні української мови, і в галузі термінології – математичної, фізичної, хімічної, географічної, астрономічної, медичної; виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. було видано українською мовою першу у світі «Енциклопедію кібернетики». Однак вимога, шоб роботи на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, технічна документація виготовлялася лише російською, переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттєво загальмували розвиток української термінології, особливо технічної. Термінологію творять спеціалісти. Для цього використовуються: а) загальновживані слова, яким у певній галузі науки надають чітко окресленого значення: рід, число, спосіб, особа, час, закінчення (як мовознавчі терміни); б) спеціально створені слова: іменник, прикметник, дієслово, відмінок, словотвір, наголос; в) кальки, тобто слова, створені за іншомовними зразками: українське слово підмет копіює латинське subjectum, у якому частина subмає значення «під», a -jectum – «кинутий», «метнутий»; так само утворено слово предмет за зразком латинського objectum, у якому префікс obмає значення «перед»; г) запозичені слова: суфікс, префікс, полісемія, асиміляція (з латинської мови); г) словосполучення: умовний спосіб, підрядне речення, приголосний звук. Добре розвинена, впорядкована й унормована термінологія сприяє розвиткові науки та технічному прогресові.
Діалектизми територіальні Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до загальнонародної лексики. Сюди входять назви спорідненості людей (батько, мати, дід, бабуся, внук, тесть, свекруха); назви частин тіла (голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро); назви свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, ластівка, чайка, карась, щука); назви культурних і широко відомих диких рослин (яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин); назви, пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити); назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері, поріг, віник, граблі, відро, миска); назви одягу і взуття (сорочка, шапка, черевики); назви почуттів (радість, щастя, жаль); назви, пов'язані з природним оточенням (гора, долина, річка); назви, пов'язані з часом (понеділок, вівторок, серпень, вчора, сьогодні); назви різних дій, станів (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти); назви кольору, смаку, розміру та інших якостей (зелений, блідий, солоний, кислий, великий, добрий, чистий); назви відомих явищ культури й мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець); числові поняття (один, два, тридцятий); займенники і службові слова (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін. Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють насамперед територіальні й соціальні діалектизми. Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Розрізняють три групи територіальних говорів української мови – наріччя: північне – охоплює північ Сумської і Київської областей, Чернігівську, Житомирську, Рівненську і Волинську області; південно-східне – охоплює більшу частину Київської, Одеської та Сумської областей, Полтавську, Черкаську, Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську області; південно-західне – охоплює частину Київської та Одеської областей, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівецьку, Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську області. Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та граматичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, – територіальні діалектизми. Залежно від того, у якому відношенні територіальні діалектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на словникові, етнографічні, семантичні та словотвірні. Діалектизми, що позначають поняття, для яких у літературній мові є інші назви, називають словниковими (лексичними). Це власне дублети до літературних слів. Найбільше таких діалектизмів є серед іменників, рідше – серед дієслів, прикметників, прислівників, службових частин мови. Наведемо деякі з них: а) північних говорах: глива (груша), коросліп (пролісок), товар (худоба), конопляник (горобець), клювок (дятел), ключина (кроква), копаниця (сапа), гладишка (глечик), живець (джерело), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), мигунка (блискавка), хупавий (гарний), бігме (їй-богу), ік (до); б) у південно-східних говорах: жалива (кропива), курай (перекотиполе), перетика (перелісок), скот (худоба), бовдур (димар), вагани (ночви), кабиця (літня піч), кипяч (окріп), зобува (взуття), гарман (тік), киря (сокира), шарівниця (сала), хвища (сильний дощ), кура (заметіль), бокасувати (ходити боком), випасатися (тинятися), желіпати (кричати), но (але); в) у південно-західних говорах: бараболя, крумплі (картопля), ярець (ячмінь), трепета (осика), хопта (бур'ян), вивірка (білка), когут (півень), льоха (свиня), маржина (худоба), тайстра (торба), нецьки (ночви), плова (дощ), цмок (райдуга), стрий (дядько по батькові), вуйко (дядько по матері), нанашко (хрещений батько), баніту вати (лаяти), пантрувати (стежити), окмітовувати (помічати), витуманити (видурити), далебі (їй-богу), ід (до). Діалектизми, які називають місцеві реалії й поняття, невідомі поза межами певного наріччя, говору, називають етнографічними. Вони не мають відповідників у літературній „ мові. Це, наприклад: а) назви одягу: гуня (свита з домашнього нефарбованог сукна), кошуля (вишита сорочка) – у північних говорахкобеняк (довга свита з відлогою на негоду), керсетщ (верхній жіночий одяг без рукавів у талію), дерга (груба без оздоблення запаска), каптур (головний убір), витяж ки (чоботи із суцільної шкіри) – у південно-східних горах; крисаня (вид капелюха), кептар (кожушок без ру-Л кавів з оздобленням), гані (вовняні чи полотняні штани),] сардак (верхній зимовий одяг), черес (широкий шкіря* ний пояс) – у південно-західних говорах; б) назви страв: жур (їжа з вівсяного борошна), ґалаґани(вид печива), чулаки (довгасті пампушки з гречаного або ї пшеничного борошна), гуґоль (їжа з курятини, приправлена квасолею й цибулею) – у північних говорах; бала бухи (спечені або зварені з тіста шишки), бекмес (мед із] бурякового соку або кавунів), кваша (солодка страва зі житнього борошна) – у південно-східних говорах; ба-нуш (кукурудзяний куліш на овечому лої), гуслянка (ряжанка з овечого молока), плачинда (вид печива) – у( південно-західних говорах; в) назви предметів побуту: ванькир (спальня), овинь (примішення для просушування снопів), оденок (дерев'яний настил під копицею, стіжком) – у північних говорах; ковганка (дерев'яна посудина для затовкування сала), сапетка (велика корзина), підкат (навіс для зберігання , сільськогосподарського реманенту) – у південно-схід-У них говорах; оборіг (споруда з рухомим дахом), кошниця (високий стоячий кіш, виплетений із ліщини і з дахом, для зберігання кукурудзи в качанах), колиба (чабанська або лісорубська хатина з конусоподібним верхом) – У південно-західних говорах; г) назви, пов'язані з місцевими природними та кліматичними умовами: заплеск (смуга піску, змочуваного хвиля-v пі» ми), бабана (піщаний острівець на мілині), припай (смуга піщаного берега моря під кручею), верховна (вітер із суші), низовка (вітер із моря), побережник (вітер уздовж берега), камка (морська трава) – на узбережжі Чорного моря; плай (гірська стежка), полонина (пасовище в горах), кичера (лиса гора), ізвор (джерело), бескид (круча, ущелина), грунь (верхів'я гори у Карпатах). Загальнонародні слова, що мають значення, відмінне від загальноприйнятого, називають семантичними діалектизмами. Наприклад, у деяких говорах Закарпаття та інших південно-західних говорах берег означає «гора», вага – «криничний журавель», вічко – «шибка», врода – «врожай», квас – «мінеральна вода», молодиця – «дівчина перед весіллям», невістка – «заміжня жінка», квасок – «щавель». Семантичні діалектизми бувають двох видів: |