95 вопросов по политекономии. Закон вартості зміст та функції
 Скачать 0.88 Mb.
|
|
Загальна корисність (ТU)- це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується. 11.Економічні інтереси: суть, види, взаємодія Економічний інтерес – усвідомлене прагнення економ суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їх господарської дія-ті. Сформований, осмислений економічний інтерес живить пошуки засобів задоволення потреб і досягнення мети. Саме цим зумовлена провідна роль економ інтересів у системі матеріального в-тва як рушійної сили різноманітних дій людей у межах усіх фаз суспільного відтворення. За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв. Економічні інтереси є складною системою, всі елементи якої підпорядковані, перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Серед основних їх видів виокремлюють особисті, колективні, суспільні. Особисті є вираженням виробничих відносин індивіда з іншими суб’єктами сусп. в-тва з метою задоволення своїх потреб. Економічні форми, в яких матеріалізується особистий інтерес, - заробітна плата, премія, прибуток тощо, є водночас і засобами реалізації особистих інтересів і потреб. Колективні – це виявлення потреб групи людей, об’єднаних однаковим становищем у системі сусп. в-тва, що створює спільні інтереси конкретного колективу. Об’єктом колективних ек інтересів є величина і якість кінцевого продукту, величина валового доходу п-тва, його соц. фондів тощо. Суспільні – це виявлення потреб усього суспільства. Матеріалізацією є національний дохід. Ця трискладова структура ек інтересів свідчить, що окремі індивіди з їх особистими інтересами об’єднані у певні колективи, які мають свої спільні, тобто колективні, інтереси. Для отримання максимуму від виробничої дія-ті під-тва потрібно їх колективні інтереси поєднати із суспільними. Шляхи поєднання інтересів: 1.субординоване підпорядкування одних інтересів іншим; 2.координоване узгодження різнобічних інтересів усіх ек суб’єктів. Командно-адміністр економіка визнає жорстоку субординацію ек інтересів на основі пріоритетності державного інтересу, який ототожнюється з суспільним і протиставляється колективним і особистим. У сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Суспільство розуміє,що не суборд, а коорд є най ефект засобом узгодж та реалізації інтересів. 12.В-тво як процес суспільної праці Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління. Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер. Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва. Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент. Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціально- та організаційно-економічних). Процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування. Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло. 13.Основні фактори в-тва, їхня характеристика Для здійснення процесу в-тва необхідні певні умови – фактори в-тва. Фактори в-тва –це всі необхідні елементи, які використовуються для в-тва матеріальних і духовних благ. Для в-тва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів в-тва. Сучасна вітчизняна і світова економ наука до складу факторів в-тва відносить: працю, капітал, землю, під-цькі здібності, науку,інформ, екологію. Праця як фактор в-тва є фіз. та інтелект дія-тю людини, спрямованою на в-тво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом ост часу сформувалася концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розгляд як головний фактор економ і соц. прогресу суспільства. Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для в-тва товарів та послуг. Цей фактор виявляється в основному в 2 формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-реч склад представлений машинами, обладнанням, спорудами, трансп засобами, сировиною. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю для придбання матеріально-речових елементів в-тва та наймання роб сили. Земля як фактор в-тва вкл. в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використ у виробн.процесі. При цьому сама земля в цій сукупності факторів розгляд як основоположний фактор в-тва, що має ряд ознак: 1.земля є кількісно обмеженим фактором в-тва; 2.земля є не відтворюваним фактором. Це дар природи і у разі втрати його практично неможливо штучно відтворити; 3.земля є фізично непереміщуваним фактором, що суттєво обмежує можливості вибору профілю с/г в-тва для господарюючих субєктів; 4.земля я к фактор в-тва при належному її використ на основі досягнення НТП та агротехніки має здатність не зношуватися фізично та не старіти морально; 5.земля широко використ і в не с/г в-тві як територія для буд-тва будівель, розміщ комунікацій, добування корисних копалин тощо. Наука – це специфічна форма людської дія-ті, спрямована на отримання, систематизацію нових знань про природу, сусп і мислення. Наука перетворилася на головну продуктивну силу суспільства. Інформація – в суч умовах найважливіший фактор сусп. в-тва, який можна визначити як систему збирання, обробки і систематизації різноманітних знань людини з метою використ їх у різних сферах життєдія-ті й у ек сфері. Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та в-твом, інф справляє суттєвий вплив на розвток ек процесів. Завдяки її розвитку відбув переоцінка ролі та місця мат-речових факторів, відбув поступове скороч матер і зрост інформ джерел ек дія-ті людини. Екологічний фактор – система спеціалізованих видів трудової дія-ті та витрат, спрямованих на раціон використ прир ресурсів, охорону навк середовища, а також на його відтворення. На мікроек рівні господарюв еколог фактор може здешевлювати випуск продукції або навпаки збільш витрати в-тва. На макроек рівні стало очевидним, що зрост сусп. еколог витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господ дія-ті держави. Підприємницькі здібності – особливий фактор в-тва, що характериз дія-ть людини стосовно поєднання та ефект використ всіх інших факторів в-тва з метою створ благ та послуг. Специфіка фактора полягає в особливому типі поведінки господ суб’єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підпр здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення в-тва, його оновлення тощо. 14.Крива виробничих можливостей та її характеристика Крива виробничих можливостей - залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів. Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, а і застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг виробленої продукції.  КВМ має вигнуту форму, тому що зі збільшенням виробництва однієї продукції альтернативні витрати для виробництва додаткової одиниці, виражені в можливостях виробництва іншої продукції, зростають (переміщення точки Б по кривій) (закон збільшення альтернативної вартості). Усі комбінації випуску продукції, які розміщені на зовнішній від КВМ площині, неможливі через обмеженість ресурсів (наприклад, точка В). Усі комбінації випуску продукції, які розміщені на внутрішній від КВМ площині, можливі, але небажані, тому що означають неповне використання ресурсів (наприклад, точка А). Вибір альтернативних варіантів передбачає раціональну поведінку суб’єктів економіки: вони повинні приймати економічні рішення з урахуванням обмеженості ресурсів та необхідності їх раціонального використання. 15.Виробнича функція та проблема економічного вибору Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні. На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку к-сть споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби? Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економ потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки: 1. Що виробляти 2. Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги? 3. Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1. задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2. збереження й охорона навколишнього середовища; 3. економія ресурсів; 4. здешевлення продукції та послуг; 5.удосконалення виробництва; 6.забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання. Загал.орієнтиром у виборі альтернатив. варіантів використ. ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва. Повна зайнятість ресурсівозначає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Повний обсяг виробництваозначає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат. 16.Суспільне виробництво і суспільне багатство Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер: 1. Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість,сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо). 2. До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.) Внутрішня структура сусп в-тва: безспосереднє в-тво – високоорганізоване в-тво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму і стає панівною формою в суспільстві; розподіл – стадія відтворення сукупного сусп продукту, що зв’язує в-тво і споживання; обмін – взаємний обмін дія-тю між людьми, що виявляється безпосередньо або у формі обміну продуктами праці; споживання - являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних і перспективних потреб. Національне багатство- це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення за всю його історію. Основними складовими національного багатства є: 1) суспільне, тобто створене працею, речове багатство; 2) природні ресурси; 3) нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали). До речового багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні. Основні фондивключають у себе засоби праці, які служать протягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди(предмети праці), навпаки, використ повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. У більш широкому розумінні до національного багатства відносять і нематеріальні - духовні і культурні цінності.До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання прир ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Винищення прир багатств країни - втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми,забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами, вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха - призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців. |