95 вопросов по политекономии. Закон вартості зміст та функції
 Скачать 0.88 Mb.
|
|
Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин. Техніко-економінні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. 21. Типи економічних систем, їхня характеристика. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками: за формою власності на засоби виробництва; і за способом управління господарською діяльністю. На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану. Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Командно-адміністративна система - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит тощо. Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами: різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів; високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства; оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; рієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо. 22.Власність: суть та внутрішня структура. Власність - складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин - економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці. Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало змістовнішим. Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин. Це стосується і власності. Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і якпривласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Привласнення- процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів. Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва, нерухомість, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, інтелектуальна власність тощо. Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності: окрема особа (індивідуум), юридичні особи, держава в особі органів державного управління, декілька держав або всі держави планети. Як відносини з привласнення певних об'єктів певними суб'єктами, за своїм змістом власність є системним утворенням — взаємопов'язаною єдністю різних структурних елементів, кожний з яких виконує особливу функцію у процесі привласнення. Основними елементами, що утворюють внутрішню структуру власності, є відносини належності, володіння, розпоряджання та використання умов і результатів виробництва. Належність — вольове, свідоме ставлення людей до умов і результатів виробництва як до своїх. Функція належності полягає в реалізації волі власників, у визначенні того, що вони можуть, а чого не можуть робити з об'єктами власності. Володіння — реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва. Володіння не є власність в її повному обсязі. Адже людина може реально, фактично володіти предметами, які не є об'єктами її належності. Функція володіння полягає в розпоряджанні або використовув об'єктів належності або володіння. Тому потрібно розрізняти володіння власника, тобто особи, якій належить об'єкт, і володіння не власника — особи, якій об'єкт не належить. Розпоряджання — форми відносин між людьми щодо реальних дій з об'єктами належності й володіння, якими є продаж, обмін, дарування, надання в користування, заставу тощо тих чи інших об'єктів належності та володіння. Використання (користування) — відносини між людьми щодо видобування корисних властивостей (споживчої вартості) з об'єктів належності, володіння і розпоряджання під час їх виробничого й особистого споживання, а також одержання доходів від об'єктів власності внаслідок їх продажу, надання в оренду тощо. 23. Правовий та економічний зміст власності. Власність — це не річ і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше — з приводу особл.форми привласнення речі. Розрізняють економічний та юр.зміст власності Юридичний зміст. Це сукупність вольових, свідомих, ідеальних відносин належності, володіння, розпорядження і використання об’єктів власності, що набули правової форми. У правовій формі ці відносини стають правочинностями суб’єктів власності стосовно того, що їм може (не може) належати, як вони можуть володіти, розпорядж та використовув об’єкти своєї належності. Юридичні норми фіксують свідому волю суб’єктів суспільства, ваони визначають і регулюють їх взаємні відносини. Економічний зміст. Його утворюють не ідеальні, фіксовані правом, а реальні відносини суб’єктів власності щодо волод, розпорядж, використ її об’єктів. Як реальні відносини, вони є виробничими відносинами. Тому економічний зміст власності утворює систему виробничих відносин: відносини в-тва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Це категорії економічного змісту власності, оскільки їх сутністю є діяльні відносини володіння, розпорядж та використ суб’єктами власності належних їм факторів і результатів в-тва: саме через ці відносини здійснюється привласнення-присвоєння факторів і результ в-тва як об’єктів власності. Між юрид і економічним змістом власності існує певний зв'язок. Він ґрунтується на розумінні юридичного відношення як такого, в якому відображ економічні відносини, тобто на принципі, згідно з яким зміст юрид відношення є виразом економічного відношення і ним задається. Зв'язок юрид і економ змісту власності свідчить, що ідеальні юридичні відносини і реальні економічні існують не «ізольовано» одне від одного, а «сплавлені» одне з одним. У цій єдності вихідним(первинним) є економ зміст, а похідним(вторинним) – її юрид зміст. Таке розуміння зв’язку між економ і юрид змістом власності забезпечує розкриття сутності суперечностей між ними, ролі економічного змісту власності в розвитку її юридичного змісту, і навпаки. 24. Роздержавлення та приватизація: зміст, шляхи, форми. Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств. В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій, це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання. Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника: держави на іншого — приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо. Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва. Формироздержавлення: в межах державної власності, поза межами державної власності, демонополізація, децентралізація, нові види державної власності (муніципальна, комунальна). Форми приватизації: продаж (аукціон, конкурс тощо), безплатне передавання, пільгова приватизація, оренда з правом наступного викупу, створення спільних і змішаних підприємств, дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави), розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності, комерціалізація державних підприємств, корпоратизація державних підприємств. Способи роздержавлення: Приватизація власності. Приватизація не обов'язково повинна здійснюватись стовідсотково, влучно, коли за державою залишається частина акціонерного капіталу від належавших їй підприємств; Лібералізація ринків. В цьому випадку державне підприємство втрачає владу над ринком, який перетворюється з монопольного на конкурентний; Оздоровлення державного сектора. Тобто, поступова ліквідація неринкової сфери; Утворення змішаних підприємств. Для стимуляції їх виникнення та розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування. Способами приватизації є продаж державного майна на аукціоні та за конкурсом; купівля-продаж часток держави і капіталу підприємств за конкурсом та на аукціоні; викуп майна трудових колективів; перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з приватним володінням акцій і т. д. Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними. Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Зазначені процеси - дуже необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціального орієнтованого суспільства. 25. Товарне виробництво: необхідність, зміст, риси, види. Товарне в-тво – це в-тво благ безпосередньо для обміну на продукти, які виробляють інші виробники. За такої організації сусп. в-тва кожен відособлений виробник спеціалізується на виготовленні одного продукту. Тому для задоволення сусп. потреб необхідні обмін чи купівля-продаж продуктів на ринку, внаслідок чого вони перетворюються на товари. На відміну від натур гос-тва, в межах якого виробничі відносини є безпосеред. відносинами виробників, у товарному(ринковому) гос-тві відносини між виробниками набувають опосередкованої форми – форми відносин між речами(товарами). Товарне в-тво має такі основні риси: 1)суспільний поділ праці - в умовах товарного гос-тва виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць,кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту; 2) приватна власність на засоби виробництва - відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва; 3) обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками - в умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв’язку між товаровиробниками виступає обмін товарами; 4) стихійний характер товарного господарства - суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку, це об’єктивно породжує стихію виробництва; 5) наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Простий обмін (Т—Т) поступово замінюється товарним обігом, а разом з грошима з’являються ціни. Види. Основними видами тов в-тва є просте і розширене(капіталістичне) тов в-тво. Історично першим було просте товарне господарство. Просте тов в-тво – його суб’єктами є дрібні самостійні товаровиробники(ремісники і вільні селяни), а соц.-ек сутністю – єдність праці і власності: простий товаровиробник виробляє товари на основі своєї праці і належних йому засобів в-тва, що зумовлює присвоєння ним усього виробленого ним продукту. Метою просто тов. в-тва є задоволення потреб йоо суб’єктів шляхом в-тва та обміну свого продукту на продукти інших товаровиробників. Другим з'явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. Його соц-ек основою є розрив між працею і власністю та наймана праця. Розрив полягає у відчуженні безпосередніх виробників товарів від засобів в-тва, належності їх капіталістам – підприємцям, що організовують в-тво товарів з метою одержання прибутку, збагачення. Соціальне становище безпосередніх виробників як особисто вільних осіб, змушує їх найматися на роботу до капіталістів і здійснювати в-тво товарів як наймані працівники. У відносинах найму здатність до праці найманого працівника перетвор на товар, використ якого в процесі в-тва товарів створює нову вартість, що за своєю величиною перебільшує вартість роб сили, тобто дод вартість, яку у формі прибутку присвоює капіталіст. Ці властивості капіталіст в-тва утвор економ зміст капіталіст приватної власності, яка породжує експлуатацію найманої праці й тому належить до експлуатат видів приват власності. |