ШПОРИ. 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір
 Скачать 0.98 Mb.
|
|
123.Яундеська конвенція перша угода про партнерство між Європейською економічною спільнотою (ЄЕС) й Асоціацією країн Африки та Мадагаскару (АКАМ), підписана 1963 року в столиці Камеруну місті Яунде. Конвенція надавала країнам АКАМ певні преференції у торгівлі з ЄЕС. Охоплювала період з 1964 по 1969 рр.; потім була укладена друга Яундеська конвенція, яку замінила 1975 року Ломеська , а пізніше – Котонуська конвенція. 124.. Мета і завдання етапи адаптації зак.Укр. до зак. ЄС. Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. З урахуванням етапів адаптації законодавства визначаються етапи виконання Програми. Перший етап виконання Програми розрахований на 2004 - 2007 роки. Періоди наступних етапів виконання Програми визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складеться в Україні, а також розвитку взаємовідносин України і Європейського Союзу. На першому етапі виконання Програми пріоритетними сферами, в яких здійснюється адаптація законодавства України, є сфери, визначені статтею 51 УПС, а саме: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік; компаній; податки, включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні правила і стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт. На першому етапі виконання Програми необхідно: -забезпечити розробку глосарію термінів acquis communautaire для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautaire на українську мову, створити централізовану систему перекладів; -провести порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу у пріоритетних сферах; -здійснити переклад на українську мову актів acquis communautaire у цих сферах; -на підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Центральної та Східної Європи створити ефективний загальнодержавний механізм адаптації законодавства, в тому числі щодо перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis Європейського Союзу; -створити загальнодержавну інформаційну мережу з питань європейського права, забезпечити вільний доступ до неї учасників адаптації законодавства; -створити систему навчання та підвищення кваліфікації державних службовців з питань європейського права, включаючи розроблення та затвердження відповідних навчальних програм; -вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з ЄС механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання. 125. Інституціональний механізм адаптації зак.Укр. до зак. ЄС. Верховна Рада України: -забезпечує виконання Програми з питань, які належать до компетенції Верховної Ради України; -розглядає проекти законів України, розроблені на виконання Програми; -визначає цілі та завдання другого та наступних етапів виконання Програми, встановлює їх часові межі; -у разі потреби вносить зміни до Програми; -щороку заслуховує доповідь про стан виконання Програми; -забезпечує експертизу внесених до Верховної Ради України всіма суб'єктами права законодавчої ініціативи законопроектів на їх відповідність acquis communautaire на всіх етапах розгляду законопроектів. Кабінет Міністрів України: -забезпечує виконання Програми, крім питань, віднесених до компетенції Верховної Ради України; -затверджує після погодження з Комітетом Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції щорічний план заходів з виконання Програми; -передбачає щороку в проектах Державного бюджету України витрати на фінансування заходів з виконання Програми. Органом, що координує роботу з виконання Прог., є уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС який: -в установленому законодавством порядку щороку подає Міністерству фінансів України пропозиції щодо фінансування заходів з виконання Програми для врахування їх у проекті Державного бюджету України; -разом з Комітетом Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції здійснює моніторинг виконання Програми. Уповноважений центральний орган виконавчої влади забезпечує реалізацію політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Головою Координаційної ради є Прем'єр-міністр України (за посадою). а її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України. Координаційна рада щороку готує доповідь про стан виконання Програми, яка не пізніше 1 березня оприлюднюється на пленарному засіданні Верховної Ради України. Науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Програми, переклад актів acquis communautaire на українську мову, підготовка глосарію термінів acquis communautaire покладаються на уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. 126. Загальнодержавна програма адаптації зак.Укр. до зак. ЄС. Це питання регулюється ЗУ "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" 2004 р Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма) визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Невід'ємною частиною цієї Програми є Перелік актів законодавства України та acquis Європейського Союзу в пріоритетних сферах адаптації (додається). Acquis communautaire (acquis) - правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ; адаптація законодавства - процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire. Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. 127. План дій Україна-ЄС Європейський Союз (ЄС) відповідає на зміну політичних реалій в Україні конкретними кроками, спрямованими на посилення відносин між Україною та ЄС. Європейський Союз підтримує амбітну програму політичних і економічних реформ, запропоновану новим керівництвом України, великим і реальним пакетом пропозицій, розроблених у відповідь на бажання України посилити свою інтеграцію в Європу. 21 лютого 2005 р. на засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС було офіційно схвалено План дій Україна-ЄС, розроблений у рамках Європейської політики сусідства (ЄПС), що свідчить про значне зміцнення українсько-європейських відносин. У рамках Плану дій Україна-ЄС пропонується ціла низка заходів, реалізація яких дозволить значно посилити зв’язки між Україною та ЄС. Цей План підтримує політичні та економічні реформи України, однак для досягнення успіху потрібні будуть значні зусилля з обох сторін. План дій включає елементи, спрямовані на посилення демократії та підготовки України до членства в СОТ, що є ключовою умовою для можливого створення зони вільної торгівлі. У ньому також закріплено бажання ЄС обговорювати питання спрощення візового режиму та передбачено кроки, спрямовані на поглиблення діалогу в енергетичній, транспортній і екологічній галузях. Крім цього План дій передбачає учать України у деяких програмах Європейського Союзу. Планом дій визначено такі пріоритети: Подальше посилення стабільності та ефективності інститутів, які гарантують демократію та верховенство права; -Забезпечення демократичного проведення в Україні парламентських виборів 2006 р. у відповідності до стандартів ОБСЄ; -Забезпечення поваги до свободи слова та ЗМІ; -Розробка можливостей для розширення українсько-європейських консультацій щодо управління кризовими ситуаціями; -Розширення співпраці у сфері роззброєння та нерозповсюдження зброї масового ураження; -Розширення співпраці у сфері спільної сусідської та регіональної безпеки, зокрема ефективне вирішення Придністровського конфлікту у Молдові, включаючи питання прикордонного характеру; -Вступ України до СОТ, що є першим і ключовим кроком до укладення Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС; -Посилення двосторонніх торгових зв’язків, спрямованих на поступове усунення обмежень і нетарифних перешкод, що стоять на заваді двосторонній торгівлі. У рамках цієї ініціативи ЄС підтримуватиме проведення регуляторної реформи в Україні; -Покращення інвестиційного клімату через створення недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов для бізнесу, спрощення адміністративних процедур і боротьбу з корупцією; -Проведення податкової реформи, вдосконалення порядку адміністрування податків і оздоровлення управління державними фінансами; -Започаткування конструктивного діалогу щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС з метою підготовки майбутніх переговорів щодо угоди про спрощення візового режиму, що залежить від прогресу нинішніх переговорів щодо угоди про реадмісію між Україною та ЄС; -Поступове наближення українських законодавчо-нормативних норм і стандартів до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше посилення адміністративної та судової спроможності; -Заохочення діалогу щодо питань зайнятості населення та найкращих зусиль у відповідності до УПС, забезпечення відсутності дискримінації працівників-мігрантів за ознакою національності; -Повне впровадження Меморандуму про взаєморозуміння щодо закриття Чорнобильської атомної станції, включаючи завершення і запуск атомних енергоблоків Х2Р4, у відповідності до міжнародних стандартів атомної безпеки. Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу Ця Стратегiя визначає основнi напрями спiвробiтництва України з Європейським Союзом (ЄС) - органiзацiєю, яка в процесi свого розвитку досягла високого рiвня полiтичної iнтеграцiї, унiфiкацiї права, економiчного спiвробiтництва, соцiального забезпечення та культурного розвитку. Нацiональнi iнтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. В результатi очiкуваного найближчими роками розширення ЄС - вступу до ЄС Польщi та Угорщини - Україна межуватиме з ЄС, що створить принципово нову геополiтичну ситуацiю. У зв'язку з цим є необхiдним чiтке та всебiчне визначення зовнiшньополiтичної стратегiї щодо iнтеграцiї України до європейського полiтичного (в тому числi у сферi зовнiшньої полiтики i полiтики безпеки), iнформацiйного, економiчного та правового простору. Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС грунтується на: - Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права; - схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України; - Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними. Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС враховує положення Стратегiї ЄС щодо України вiд 4 жовтня 1994 року, Спiльної позицiї ЄС щодо України вiд 28 листопада 1994 року, Спiльної стратегiї ЄС щодо України вiд 11 грудня 1999 року, а також вiдповiдних рiшень Ради ЄС, декларацiй та iнших документiв ЄС, якi стосуються України. Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС визначає основнi прiоритети дiяльностi органiв виконавчої влади до 2007 року, протягом якого мають бути створенi умови, необхiднi для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзi. Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу має забезпечити входження держави до європейського полiтичного (в тому числi у сферiзовнiшньої полiтики i полiтики безпеки), iнформацiйного, економiчного i правового простору. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною. 128. Цілі вступу України до Європейського Союзу у відповідності з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами - членами від 14 червня 1994 року. Політичне, економічне та нше сп вробітництво України з країнами світу, міжнародними організаціями вагомою умовою успішного розв'язання проблем не лише зовнішньопол тичного характеру, а й внутрішнього. Мі жнародна діяльнсть нашї держави визнача необхідність вирішення ряду завдань, обумовлених активізацію участі у міжнародному співробітництві . Одним з них вступ України до європейського Союзу. Підписання 14 червня 1994 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною європейськими Спітовариствами та їх державами-членами (набула чинност 1 березня 1998 р.(?) – досить суттєвий крок до європейського Союзу. Відповідно до ст.1 зазначено Угоди цілями такого партнерства : забезпечення у певних рамках політичного ді алогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних пол тичних відносин; прискорення розвитку торгівлі , нвестицій гармонійних економічних відносин між сторонами , таким чином, сприяння їх сталому розвитку; створення основ взаімовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримка зусиль України щодо зміцнення демократії , розвитку економіки та завершення переходу до ринкої економіки. На забезпечення виконання зобов'язань, визначених цією Угодою, була прийнята ціла низка указів Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів. Угода про партнерство та співробітництво між Україною європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Угоду ратифіковано Законом N 237/94-вр від 10.11.94 ): Розділ I. Основн принципи; Розд ли II.Політичний діалог; Розділ III. Торгівля товарами; Розділ IV. Положення, що впливають на підприє мницьку діяльність та інвестицу ; Розді л V. Поточний платеж та капітал; Розд. VI. Конкуренція, захист інтелектуально , промислово комеріціної власності та вироботництво в галузі законодавства; Розд. VII. Економічне співробітництво; Розд. VIII. Співробітництво в галузі культури; Розд.IX. Фінансове співробітництво; Розд. X. загальн та заключн положення. Включа також 5 Додатк в (надан Україною пільги, виключні заходи, Конвенція про інтелектуальну власність, застереження У-ни та Сп втов-в). У даній Угод не йдеться про вступ України до С, а лише про поглиблення Партнерства у вищезгаданих сферах. Причому багато з умов та домовленостей передбачають здійснення перетворень лише за умови, що Україна йтиме шляхом демократичного розвитку. 129. Характеристика первинного права Європейського Союзу. Існує три групи джерел права ЄС: 1. Первинні (первинне право): договори 2. Вторинні (вторинне право):регламенти (regulations – постанови/розпорядження), директиви, рішення 3. Рішення Суду ЄС та Суду першої інстанції (по Опрышко – только два первых). Розгляд питання про правовий статус Євросоюзу в цілому та його структур передбачає з'ясування, зокрема, змісту первинного права даного інтеграційного об'єднання, норми якого закріплені у відповідних установчих міжнародних угодах та договорах. З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний - характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна. Первинні джерела мають ефект конституційного права ЄС. Вони визначають основні напрямки європейської політики, встановлюють інституційну структуру ЄС, процедуру нормотворення та повноваження ЄС. (наприклад: Договір про Європейську організацію вугілля та сталі 1951, Договір про Європейське економічне співтовариство 1957, Договір про ЄВРОАТОМ 1957, Єдиний Європейський акт 1986, Маастрихтський договір 1992, Амстердамський 1997, Ніццький 2001). У лютому 2000 р. почалася міжурядова конференція, яка закінчилась підписанням у грудні 2000 р. Ніццького договору. Останній вніс істотні зміни в установчі договори у зв'язку з майбутнім розширенням Євросоюзу, яке передбачається, зокрема, шляхом прийняття до його складу ряду країн Центральної та Східної Європи. В рамках цього Договору запропоновано правовий механізм процедури розширення Євросоюзу, визначено основні напрямки реформи ного інституційної системи. У ньому також врегульовано питання, пов'язане із закінченням строку дії Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, яке припиняє існування 23 липня 2002 р. Тоді ж його законодавча база повністю інтегрується з правом ЄС. Зазначений міжнародний договір набуде чинності після його ратифікації держа-вами-членами. На Ніццькій конференції також була також проголошена Хартія Євросоюзу. Зараз обговорюються проблеми консолідації установчих договорів Євросоюзу в єдиний установчий договір, розподілу повноважень між Євросоюзом і державами-членами, законодавчою та адміністративною владою Євросоюзу тощо. Наступна міжурядова конференція, яка орієнтовно буде скликана у 2004р., має розглянути згадані питання та внести відповідні зміни у чинне законодавство Євросоюзу. Акти вторинного права можна умовно порівняти із "законами" та "підзаконними актами". Поділ на первинне і вторинне право є не лише класифікацією правових актів, а й свого роду ієрархією, в якій акти первинного права мають вищу юридичну силу порівняно з актами вторинного. Подібний підхід підтверджується практикою Суду ЄС До установчих договорів можуть додаватис конвенції та декларації ( допоміжні). Уст догвори є актами прямої дії незалежно від нац імплементації (але за умови чіткості, однозначності, незалежності та відсутності прийняття окремих актів застосування). 130. Характеристика вторинного права Європейського Союзу. Вторинні джерела також включають між інституціональні угоди, зокрема з бюджетних питань між установами ЄС. Вони можуть класифікуватис залежно від того, до кого вони спрямовані і як вони мають бути імплементовані. Регламенти (regulations - розпорядження) та директиви зобов’язують усіх членів, тоді як рішення (decisions) стосуються лише тих країн-членів (далі- КЧ), до яких вони звернені (при цьому адресатами можуть бути як країни в цілому, так і окремі фізичні або юридичні особи). Регламенти мають пряму дію, тобто вони стають частиною національного права, директиви ж потребують для вступу в силу імплементації з боку КЧ. Поза тим, КЧ, які вчасно не імплементують директиви, можуть бути покарані за рішенням Суду ЄС. Опришко: Складовою права Євросоюзу є так зване вторинне право, яке, по-перше, не повинно суперечити нормам первинного права, закріпленим у зазначених вище установчих договорах, і, по-друге, покликане його розвивати. Важливо зауважити, що згідно зі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства встановлюється юридична сила або відповідна юридична ієрархія актів, які видаються названими вище структурами, а це значить і норм, які в них закріплюються. Найвищу юридичну силу має регламент. У вказаній статті закріплене положення про те, що він є актом загального характеру, обов'язковий в усіх своїх складових і підлягас прямому застосуванню в усіх державах-членах. Будучи інструментом уніфікації, регламенти здебільшого регулюють митні, торговельні, конкурентні, транспортні та сільськогосподарські відносини, що виникають між державами - членами Євросоюзу. Необхідно вказати, що вони не мають конкретного адресата, а для своєї реалізації як у цілому, так і окремих своїх норм не потребують прийняття національного правового акта. Тобто вони мають пряму дію. Наступним правовим актом є директиви. Директива обов'язкова лише для держави-члена, якій адресована. В документі, чітко вказується на результат, який має буги досягнутий у ході поставленої мети. При цьому за національними органами державної влади зберігається свобода вибору форми та засобів, які можуть бути використані для його досягнення. Зокрема, КЧ надається можливість самим визначати вид правового акта, яким до національної правової системи мають вводитися норми конкретної директиви. Згідно зі ст. 52 названого Договору директиви приймаються для лібералізації певного виду послуг за пропозицією Комісії і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом та Європарламептом. Важливим актом с рішення, яке обов'язкове в усіх складових для тих, кому адресоване (ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства). З цього випливає, що рішення обов'язкове для конкретного адресата і не вимагає додаткових заходів з боку органів держави-члена. Нерідко рішення має вторинний характер щодо актів, засобом реалізації яких виступає. Насамкінець, у названій статті серед системи актів, які приймаються органами СС, визначено рекомендації та висновки (opinions and recommendations), які не є обов'язковими і можуть буги враховані державою-членом на її розсуд при вирішенні певних питань |