ЦПП (шпори). 1. Поняття цивільного процесуального права

• Название: 1. Поняття цивільного процесуального права
• Анкор: ЦПП (шпори).doc
• Дата: 27.12.2017
• Размер: 1.04 Mb.
• Имя файла: ЦПП (шпори).doc
• Тип: Документы; #13115
• страница: 10 из 17

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил:

1. 
   перевіряють у апе­ляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ух­вал суду першої інстанції (ст. 291 ЦПК України; ст. 25-26 Закону України «Про судоустрій України»);
   
2. 
   переглядають у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України).
   

Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, пере­глядає рішення за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому повноваження (ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», ст. 353 ЦПК України).

У теорії ЦПП родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їх ознак судам, що належать до різних ланок судової системи. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок су­дової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спо­ру) або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин.
63. Територіальна підсудність.

Територіальна підсудність – це підсудність, яка розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається осо­бистою або суб’єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Визначити територіальну підсудність цивільної справи означає установити , в якому конкретному місцевому загальному суді має розглядатися й вирішуватися конкретна цивільна справа.

Законодавець, установлюючи різні види територіальної підсудності, переслідує певну мету: в одних випадках – надання одній із сторін пільгових умов для захисту своїх суб’єктивних прав і законних інтересів, а в інших – створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.

64. Види територіальної підсудності.

Види територіальної підсудності: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком справ.

Загальна підсудністьвизначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред’являються до суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб (підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форми власності) пред’являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності. Пред’явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред’явленням позову він поставлений у скрутніше станови­ще за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дис­циплінує його, стримуючи від пред’явлення безпідставних по­зовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відпо­відача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Альтернативноюназивається підсудність, за якою декіль­ка судів є компетентними розглянути справу. Позов може бу­ти пред’явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсуд­ність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором по­зивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встанов­лена для невеликої категорії справ, які мають особливо важ­ливе життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 110 ЦПК України для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.

Виключна підсудністьвстановлює, що пред’явлення по­зовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена ст. 114 ЦПК України для позовів з приводу нерухо­мого майна, про виключення майна з опису, позови креди­торів спадкодавця, пред’явлені до прийняття спадщини спад­коємцями, підсудні суду за місцем знаходження цього майна або його основної частини. Виключна підсуд­ність передбачена: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, по­шти або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження перевізника управління транспортної організації.

Договірна підсудністьвстановлюється за угодою сторін, во­на ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (ст. 112 ЦПК України), але не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність. Угода сторін про підсудність може бути викладена у формі окремого письмово договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо. Встановлена цивільна підсудність є обов’язковою для сто­рін, але вони можуть відмовитися від одержаних ними пере­ваг у підсудності. Сторона договору про підсудність може оспорювати його за­конність і обґрунтованість. Суд, встановивши, що такий до­говір порушує інтереси сторін або інших осіб, має право визнати його недійсним і застосувати до справи правила про підсудність, передбачені законом.

Підсудність за зв’язком справвста­новлює, що позов має розглядати суд, який розглядає іншу, пов’язану з ним справу. Так створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов’язків сторін, а також для еко­номії процесуальних засобів і часу. Статтею 113 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які прожива­ють або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду за місцем розгляду первісного позову. Цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, роз­глядається судом разом з такою справою.

Підсудність за ухвалою суду.Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін (ст.108 ЦПК). Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 11 ЦПК).
65. Недопустимість суперечок між судами про підсудність.

З метою усунення перенесення спору у сферу процесуальних відносин, не доступних сторонам та іншим учасникам процесу ст. 117 ЦПК встановлює правило про те, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Відповідно до цього правила справа, передана з одного суду до іншого в порядку зміни підсудності, встановленому ст. 116 ЦПК, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Тобто повторна зміна підсудності заборонена.
66. Наслідки порушення правил про підсудність.

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час відкриття справи у суді.

Наслідки порушення правил про підсудність залежать від стадії, на якій таке порушення виявлено:

1. 
   якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (статті 115 ЦПК).
   
2. 
   якщо непідсудність позовної заяви даному судові була ви­явлена не при прийнятті, а після відкриття провадження у справі і до початку її розгляду, суд повинен переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подан­ня скарги — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги без задоволення (ст. 116 ЦПК України).
   

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті.

67. Зміна підсудності.

Зміна підсудності – це передача справи з одного суду до іншого в межах України, яка є можливою у наступних випадках:

1. 
   якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад су­ду для розгляду справи;
   
2. 
   якщо ліквідовано суд, який розглядав справу;
   
3. 
   якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, по­дасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного про­живання або знаходження і таке прохання буде задоволено су­дом (ст. 116 ЦПК України).
   

Справа у цих випадках передається до су­ду, найбільш територіально наближеного до ліквідованого суду. Передача справи до іншого суду можлива, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгля­ду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду,


68. Право на позов і порядок його реалізації в судах України.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист здійснюється у формі позовного провадження, яке характеризується такими ознаками:

1. 
   між сторонами наявний матеріально-правовий спір;
   
2. 
   спір стосується не лише обставин справи, а й самого правовідношення;
   
3. 
   вимога до суду про судовий захист оформляється позовною заявою (ст. 118 ЦПК).
   

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. 
   Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);
   
2. 
   Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);
   
3. 
   Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).
   

Право на позов реалізується шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.

Для реалізації права на позов необхідними є:

1. 
   наявність чи відсутність певних обставин (умов):
   
   1. 
      абсолютні або загальні (для всіх справ позовного провадження), які бувають:
      
      1. 
         залежно від змісту – позитивні (наприклад, наявність рішення КТС) та негативні (наприклад, третейське застереження);
         
      2. 
         залежно від їх відношення до спірних сторін і предмету спору – суб’єктивні (наприклад, дієздатність) та об’єктивні (наприклад, наявність предмету спору);
         
   2. 
      відносні або спеціальні (для певного кола справ) (наприклад, справи про розірвання шлюбу – за наявності дітей);
      
2. 
   додержання встановленого законом порядку пред’явлення позову.
   

Умови реалізації права на пред’явлення позову:

1. 
   наявність цивільної процесуальної правоздатності;
   
2. 
   відсутність рішення третейського суду;
   
3. 
   наявність спору про право;
   
4. 
   підвідомчість справи суду;
   
5. 
   відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого по тотожній справі;
   
6. 
   вибуття із справи фізичної сторони (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи без правонаступництва).
   

Процесуальний порядок пред’явлення позову включає:

1. 
   додержання процесуальної форми позову;
   
2. 
   подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність;
   
3. 
   оплата позовної заяви судовим збором та витрат на ІТЗ;
   
4. 
   дієздатність особи, яка подає заяву;
   
5. 
   наявність повноваження у представника, який подає позовну заяву, на ведення справи.
   

Елементи позову:

1. 
   Предмет – частина позову, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить суд постановити рішення (суть позовних вимог) (п.3.ч.2.ст.119 ЦПК).
   
2. 
   Підстави – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5. ч.2 ст. 119 ЦПК):
   

1. 
   активна – підтверджує, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки (правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі);
   
2. 
   пасивна – покликана обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача;
   

3. 
   Зміст – звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.
   

69. Зміст позовної заяви. Особливості змісту заяви по певним категоріям справ.

Відповідно до ч. 2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити:

1. 
   найменування суду, до якого подається заява;
   
2. 
   ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;
   
3. 
   зміст позовних вимог;
   
4. 
   ціну позову щодо вимог майнового характеру;
   
5. 
   виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
   
6. 
   зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
   
7. 
   перелік документів, що додаються до заяви.
   

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Особливості змісту позовної заяви за категоріями справ:

1. 
   у разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення;
   
2. 
   якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження;
   
3. 
   позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити відомості про забезпечення доказів або позову.
   

70. Зміни в позовному спорі.

Види змін у позовному спорі:

1. 
   зміни підстав позову. Необхідність у зміні підстав позову настає, якщо у процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між факта­ми, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така ви­мога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовували позовну ви­могу, покладені нові;
   
2. 
   зміни предмету позову. Зміна предмета позову настає, коли у процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових ви­мог заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкрети­зації формулювання вимоги предмет позову залишається не­змінним, а змінюється, як правило, зміст позову - збіль­шується або зменшується спірна сума або пред’являється аль­тернативна вимога. Зміна предмета позову можлива у межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує захисту інте­ресів і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі;
   
3. 
   збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Для захисту своїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог;
   
4. 
   відмова від позову. Це один із засобів відмови від належ­них особі суб’єктивних цивільних і цивільно-процесуальних прав, що означає відмову від заявленої у суді матеріально-правової ви­моги до відповідача і від судового захисту своїх прав;
   
5. 
   визнання позову відповідачем (повністю чи частково). Безспірна згода відповідача, висловлена ним у судовому засіданні, про задоволення пред’явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом ухвалення позитивного для позива­ча судового рішення;