ЦПП (шпори). 1. Поняття цивільного процесуального права

• Название: 1. Поняття цивільного процесуального права
• Анкор: ЦПП (шпори).doc
• Дата: 27.12.2017
• Размер: 1.04 Mb.
• Имя файла: ЦПП (шпори).doc
• Тип: Документы; #13115
• страница: 11 из 17

укладення мирової угоди. Мирова угода – це укладена у цивільному процесі угода між сторонами у справі про умови припинення спору про пра­во цивільне на підставі взаємних уступок – відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог.

Зазначені права сторін випливають з принципу диспозитивності, за яким кожна особа, яка звернулася за судовим за­хистом, розпоряджається своїми правами на свій розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПК України).
71. Об’єднання та роз’єднання позовів: підстави, проблеми.

Об’єднання позовів – це можливість об’єднання в одному прова­дженні у справі декількох однорідних по­зовних вимог, пов’язаних між собою, одного і того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).

Мета об’єднання позовів: сприяння економії процесуальних засобів і перешкоджання прийняттю судом протилежних рішень.

Підстава об’єднання позовів – наявність однорідних вимог.

Однорідні вимоги – це вимоги, які виплива­ють з одних і тих самих правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений про­гул; із сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнен­ня аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 71, 105 СК України). Вимоги можуть бути обумовлені особливостями спірних матеріальних правовідносин (наприклад, розірвання договору найму житлового приміщення та виселення).

Процесуальні підстави об’єднання позовів:

1. 
   з ініціативи позивача (ч.2. ст.118 ЦПК);
   
2. 
   з ініціативи суду (ч.1. ст.126 ЦПК).
   

Проблеми:

1. 
   наявність перешкод: обставин, які свідчать, що одні з них підвідомчі цивільному судочинству, а інші — іншому виду судочинства (ст. 16 ЦПК України);
   
2. 
   ускладнення справи через збільшення обсягу обставин, які повинні бути дослідженими для встановлення об’єктивної істини. Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо певної позовної ви­моги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, то такий недолік може бути виправле­но ухваленням додаткового рішення (ч. 1 ст. 220 ЦПК Ук­раїни);
   
3. 
   ускладнення розгляду справи через спільний розгляд позовів (коли розгляд одного позову заважає розглядові іншого). Залежно від обставин справи суддя має право постановити ухвалу про роз’єднання одного або декількох об’єднаних в од­не провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявле­на вимога про поділ спільного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження.
   

Роз’єднання позовів – це необхідність залежно від обставин справи роз’єднати кілька поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч.2 ст. 126 ЦПК).

Мета: спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами.

Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З’ясовується правильність об’єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов’язаними між собою, для вирішення питання про їх об’єднання або роз’єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий) (п. 9 по­станови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5).
72. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача в суді.

Процесуальні засоби забезпечення захисту прав та інтересів відповідача це сукупність засобів, що складаються з процесуальних прав та обов’язків відповідача, процесуальних дій щодо їх реалізації і процесуальних форм їх вираження.

Такі процесуальні засоби поділяються на:

1. 
   загальні, тобто такі, яким можуть скористатися відповідач, позивач та інші особи, що беруть участь у справі;
   
2. 
   спеціальні, тобто такі, що можуть бути використані тільки відповідачем:
   
   1. 
      заперечення проти позову – мотивовані пояснення відповідача, яким повністю чи частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги (ст. 128 ЦПК);
      
   2. 
      зустрічний позов – заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом (ст. 123 ЦПК).
      
   3. 
      
      

73. Забезпечення позову: підстави, значення, види.

Забезпечення позову – вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження, реальне виконання позитивного для нього рішення суду (ст.151-155 ЦПК).

Характерні риси забезпечення позову:

1. 
   вживаються на вимогу позивача або інших осіб, що беруть участь у справі;
   
2. 
   вжиття цих заходів допускається на будь-якій стадії;
   
3. 
   суд може вимагати від позивача забезпечення його вимоги про забезпечення позову заставою не більшою ціни позову;
   
4. 
   спеціальна процесуальна форма вжиття. Заява про забезпечення позову вирішується:
   
   1. 
      у день її подання без повідомлення відповідача та інших осіб, що беруть участь у справі;
      
   2. 
      заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання;
      
   3. 
      залежно від обставин справи позовна вимога може бути забезпечена повністю чи частково.
      

Способи забезпечення позову (ст.152 ЦПК):

1. 
   накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;
   
2. 
   заборона вчиняти певні дії;
   
3. 
   встановленням обов’язку вчинити певні дії;
   
4. 
   заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
   
5. 
   зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту;
   
6. 
   зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
   
7. 
   передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам;
   
8. 
   інші види забезпечення позову.
   

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
74. Право на позов та право на пред’явлення позову.

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. 
   Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);
   
2. 
   Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);
   
3. 
   Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).
   

75. Порушення справ окремого провадження, та які випливають з адміністративних правовідносин.

Судова діяльність по розгляду справ окремого провадження розпочинається на підставі заяви, в якій міститься вимога до суду підтвердити певні обставини чи певний юридичний стан особи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені Розділом IV ЦПК. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

Заява повинна містити:

1. 
   найменування суду, до якого подається заява;
   
2. 
   ім’я заявника, а також ім’я особи стосовно якої заявник просить установити чи підтвердити факт, їх місце проживання, місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;
   
3. 
   юридичний факт, або стан, який заявник просить суд установити;
   
4. 
   перелік документів, що додаються до заяви.
   

Інші особливості заяв, що подаються у рамках окремого провадження встановлюються для окремих категорій справ (див. Лекцію «Окреме провадження»).

Відповідно до пункту 5 Розділу VII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом (ст.104 КАС).

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1. 
   скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
   
2. 
   зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
   
3. 
   зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
   
4. 
   стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
   
5. 
   виконання зупиненої чи невчиненої дії;
   
6. 
   встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;
   
7. 
   примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
   
8. 
   інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
   

76. Значення стадії провадження у справі до судового розгляду, як самостійної стадії цивільного процесу.

Стадія цивільного процесу – сукупність процесуальних дій, які вчиняються суб’єктами цивільного процесу й спрямовані на досягнення не кінцевої, а найближчої процесуальної мети: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду, проведення судового розгляду, тощо…

Провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до судового розгляду) – це самостійна та обов’язкова стадія цивільного процесу, яка складається із сукупності процесуальних дій, що вчиняються судом та іншими учасниками процесу, спрямованих на врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного і швидкого вирішення цивільної справи.

Значення стадії підготовки справи до судового розгляду полягає у:

створенні умов щодо врегулювання спору до судового розгляду;

забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду.

Завдання підготовки справи до судового розгляду:

створення умов для врегулювання спору до судового розгляду шляхом:

відмови позивача від позову;

визнання позову відповідачем;

укладення мирової угоди;

передачі справи на розгляд третейського суду.

визначення характеру спірного правовідношення і норм матеріального права, які належать застосовувати;

визначення належних до встановлення юридичних фактів, на які посилаються позивач і відповідач в обґрунтування своїх вимог та заперечень (предмета доказування);

визначення кола осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, їх процесуального становища, вжиття заходів щодо забезпечення своєчасної їх явки в судове засідання.
77. Попереднє судове засідання.

Попереднє судове засідання – це процесуальна форма провадження і підготовки справи до судового розгляду, передбачена ЦПК України (статті 129, 130).

Попереднє судове засідання призначається і проводиться протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Про час і місце проведення попереднього судового засідання суддя вказує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Попереднє судове засідання не пов’язане з розглядом і вирішенням справи по суті, у ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти, що мають матеріально-правове значення, правове становище суб’єктів спору та інші питання, які стосуються суті правового конфлікту.

Попереднє судове засідання проводиться з метою вре­гулювання спору до судового розгляду та забезпечення пра­вильного та швидкого вирішення спору, є обов’язковим для кожної справи за окремим винятком, встановленим ЦПК України, і має бути призначено і проведено суддею за участю осіб, які беруть участь у справі.

У попередньому судовому засіданні для врегулювання спо­ру до судового розгляду суд з’ясовує: чи не відмовляється по­зивач від позову, чи визнає відповідач позов, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

78.Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду.

Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду залежить від досягнення мети цієї стадії:

Врегулювання спору у попередньому судовому засіданні:

У разі відмови позивача від позову суд по­становляє ухвалу про закриття провадження у справі.

При визнанні відповідачем позову за наявності законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону чи порушує права інших осіб суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнан­ня позову і продовжує судовий розгляд (ст. 174 ЦПК Украї­ни).

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постанов­ляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо мирова угода суперечить закону чи порушує права інших осіб, суд по­становляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і про­довжує судовий розгляд (ст. 175 ЦПК України).

При укла­денні сторонами договору про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення за­яви без розгляду.

Дії суду у випадках, коли спір не був врегульований у зазначеному порядку:

1. 
   уточнює позовні вимоги та заперечення проти позову. Для цього визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при розв’язанні спору. При з’ясуванні у позивача суті заявлених вимог суддя покликаний допомогти йому визначити предмет позовної вимоги (позову) і його підставу та зміст. Необхідно також встановити правиль­ність об’єднання ним позовних вимог і наявність у позивача пов’язаних між собою вимог до того самого або інших відповідачів з метою їх об’єднання чи роз’єднання (ст. 32 ЦПК України). Уточненню підлягають також заперечення відпові­дача як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру, що надає можливість залучення до справи належ­них і допустимих доказів і дослідження їх у судовому засі­данні;
   
2. 
   вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Підлягає встановленню належність сторін до спра­ви – чи є позивач справді тією особою, якій належить право вимоги, а відповідач – особою, яка повинна відповідати за по­зовом. Вирішується питання про заміну належного відповіда­ча, про участь у справі співвідповідача і третьої особи. З ура­хуванням характеру справи – про участь у справі законного представника та суб’єкта захисту прав інших осіб (ст. 39, 45 ЦПК України);